Івано-Франківськ

Місто на заході України
(Перенаправлено з Станіславів)

Іва́но-Франкі́вськ (до 1962 року в різні періоди мало назви Станисла́вів і Станісла́в[⇨], МФА[iˈʋɑn̪o frɐn̪ˈkʲiu̯sʲk] ( прослухати)[5]) — місто в Україні, обласний центр Івано-Франківської області, економічний і культурний центр Прикарпаття. Один із трьох головних центрів історико-географічного регіону Галичина. Назване 1962 року на честь Івана Франка.

Івано-Франківськ
Ivano-Frankivsk Coat of Arms.png Flag of Ivano-Frankivsk.svg
Герб Івано-Франківська Прапор Івано-Франківська
Ratush-01.jpg
P1300688 вул. Січових Стрільців, 7.jpg
Держлісгосп - panoramio.jpg
Івано-Франківськ Франка, 17.jpg
Івано-Франківськ Страчених, 3.jpg
Ivano-FrankivskRatusha.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область
Район Івано-Франківський район
Громада Івано-Франківська громада
Код КАТОТТГ UA26040190010045761
Засноване 1662 (360 років)
Магдебурзьке право 1662
Статус міста з 1662 року
Населення  238 196 (01.01.2022)
 - повне  238 196 (01.01.2022)
Площа 83,73 (міської ради)[1]; 37 (самого міста) км² [2]
[3]
Густота населення 3507 (01.01.2022)[4] осіб/км²
Поштові індекси 76000-76490
Телефонний код +380-342
Координати 48°55′22″ пн. ш. 24°42′38″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 260 м
Водойма р. Бистриця Надвірнянська, р. Бистриця Солотвинська
Назва мешканців франкі́вець, франківча́нка, франкі́вці
День міста 7 травня
Відстань
Найближча залізнична станція Івано-Франківськ
До Києва
 - фізична 453 км
 - залізницею 716 км
 - автошляхами 552 км
Міська влада
Адреса 76004, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., +380 (342) 55-65-15
Вебсторінка Івано-Франківська міська рада, виконком Івано-Франківської міськради
Міський голова Руслан Марцінків

CMNS: Івано-Франківськ у Вікісховищі

Карта
Івано-Франківськ. Карта розташування: Україна
Івано-Франківськ
Івано-Франківськ
Івано-Франківськ. Карта розташування: Івано-Франківська область
Івано-Франківськ
Івано-Франківськ

НазваРедагувати

 
Печатка магістрату Станиславова.

Андрій Корнієнко виділяє таку періодизацію назв, залежно від приналежності міста певній державі[6]:

1939 року радянська влада перейменувала місто на Станіслав, назва протрималася до 1963 року[12].

10 листопада 1962 року з нагоди 300-річчя місто перейменоване в Івано-Франківськ[13] на честь Івана Франка. Більшість мовознавців (зокрема Володимир Кубійович) і жителів міста відзначає, що нова назва міста була дана радянською владою з порушенням правил української мови та за політичними мотивами. Тодішня партійна номенклатура не хотіла, аби назва міста асоціювалася з іспанським диктатором Франсіско Франко, який був ворогом СРСР[джерело?].

2017 року міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків відкинув будь-які дискусії про перейменування міста:

Назва «Івано-Франківськ» відбиває сьогодні, хто тут панує. А панують тут українці[14].

У побуті часто вживається скорочена назва Франківськ або, рідше, Франик[15].

ГеографіяРедагувати

 
Вигляд з висоти 3 км

Івано-Франківськ розташований на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці Надвірнянської та Бистриці Солотвинської. Територія міста становить 3,89 тис. га (0,3 % території області). У підпорядкуванні Івано-Франківської міської ради перебуває 5 навколишніх сіл: Вовчинець, Крихівці, Микитинці, Угорники, Хриплин.

МікрорайониРедагувати

Каскад Позитрон Пасічна БАМ
Арсенал Вовчинець Княгинин Микитинці
Софіївка Угорники Центр Вокзал
Гірка Калинова слобода Кішлак Майзлі
Крихівці Опришівці Хриплин Брати
Будівельників Городок Долина Набережна

КліматРедагувати

Клімат помірно континентальний. Середня температура: січня — −4 °C, квітня — +8 °C, липня — +19 °C, жовтня — +8 °C.

Клімат Івано-Франківська (1949–2011)
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 16,1 20,9 29,0 28,2 32,2 33,9 37,1 37,2 34,0 29,0 22,1 19,1 37,2
Середній максимум, °C −0,5 1,5 6,6 13,8 19,4 22,3 24,2 23,8 19,2 13,6 6,6 1,1 12,5
Середня температура, °C −4,2 −2,6 1,7 8,2 13,6 16,8 18,6 17,9 13,4 8,0 2,7 −2,1 7,6
Середній мінімум, °C −8,1 −6,6 −2,6 2,9 7,9 11,4 13,1 12,4 8,1 3,2 −0,8 −5,5 2,9
Абсолютний мінімум, °C −33,9 −31 −25,3 −11,1 −3,9 0,5 5,8 0,8 −4 −14,2 −19,3 −35,7 −35,7
Норма опадів, мм 26.3 35.5 34.5 55.1 78.4 91.6 101.0 77.9 64.1 48.3 31.7 44.8 689.2
Днів з опадами 19,6 18,0 18,4 13,1 13,6 13,2 11,3 8,7 11,4 11,7 13,8 17,7 170,5
Днів зі снігом 14 13 9 3 0 0 0 0 0 1 7 13 60
Вологість повітря, % 83.4 80.5 74.9 68.0 70.2 73.2 74.6 75.4 78.5 80.9 84.8 86.6 77.6
Джерело: Climatebase.ru[16] та Weatherbase[17]

ІсторіяРедагувати

 
План міста Станиславів 1792 року.

Річ ПосполитаРедагувати

 
Андрій Потоцький, засновник міста.

У 1437 році указом короля Владислава засноване село Заболоття.

Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що 1662 року Станиславів отримав магдебурзьке право. Цей рік і вважають офіційною датою заснування міста. Першою писемною згадкою про місто є 1662 рік[18].

4 листопада 1658 року галицький староста Андрій Потоцький викупив частину земель села Заболоття в родини Жечковських задля спорудження тут фортеці проти набігів кримських татар та свого опірного пункту на Галицькій землі. Війтом села Заболоття тоді був Бенедикт Андрушевський. Окрім будівництва фортеці Андрій Потоцький запропонував Андрушевському підняти село до статусу міста, заодно перейменувати його, оскільки назва, пов'язана з болотом, не пасувала статусу міста. Андрушевський погодився за умови збереження ним його попередніх привілеїв.

Місто одразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом.

Місто-фортецю спорудили у 1661—1662 роках за короткий термін (5 місяців) за проєктом Франсуа (Франческо) Корассіні з Авіньйона у формі шестикутника з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. На вістрях шестикутника розташовувались бастіони — зовнішні додаткові п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати фланговий мушкетний обстріл уздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал (насип) завширшки 20—30 метрів, зміцнений ззовні дубовими колодами.

Одночасно з побудовою міста-фортеці А. Потоцький профінансував побудову на території міста фортеці католицької церкви. Як католик, він волів саме такою бачити провідну релігію у майбутньому місті. Потоцький вирішив перейменувати місто на честь Святого Станіслава, а католицьку церкву присвятив Діві Марії, Святому Станіславу та Святому Андрію. Святий Станіслав та Святий Андрій були особливими святими для Андрія Потоцького: Святий Станіслав був небесним покровителем його батька і сина, а Святий Андрій був небесним покровителем його самого та його діда.

8 травня 1662 на день святого Станіслава з'явилося на карті світу місто, назване його іменем — Станиславів.

Мав Станиславів дві потужні в'їзні брами: кам'яні Галицьку та Тисменицьку. Називалися брами за своїм розташуванням, що зрозуміло: з однієї вів шлях на Галич, з другої — на Тисменицю.

Станиславів починався з площі Ринок і ратуші, які збережені у видозміненому стані понині. Проєктування і спорудження міста велося за стандартами й нормами французької будівельної школи. Графічно-метрологічний аналіз структури та «коду» міської структури й сьогодні дає змогу вказати на її унікальність у Східній Європі. Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями — українці, поляки, німці, євреї, вірмени.

14 серпня 1663 року король Ян II Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом-«пилявою» — гербом Потоцьких — у створі воріт.

У новому місті відразу ж з'явилася посада бургомістра міста Станиславова. Потоцький пам'ятав свої домовленості, і тому посприяв, що першим бургомістром Станиславова до смерті був Бенедикт Андрушевський (до своєї смерті). Надалі усі подальші бургомістри Станіславова були виборні.

1665 року завершено будівництво дерев'яного вірменського костьолу, спорудженого на кошти А. Потоцького і пожертвування багатих вірменських купців. 1666 року закінчено будівництво першої дерев'яної міської ратуші. Населення міста різко зросло від приходу вірмен, які прийняли католицьке віросповідання. 4 січня 1667 року А. Потоцький видав письмовий привілей на заснування в місті вірменської громади й управи. Прийнятим 1 квітня 1667 року королівським універсалом вірменам гарантувалося право проживання в місті.

1668 року А. Потоцький дозволив українській громаді звести церкву й заснувати при ній братство, школу і будинок для старих. Збудовано лікарню. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній.

За привілеєм А. Потоцького 15 квітня 1669 року парафіяльну церкву реорганізовано в колегіату Яна Тарновського — львівського архієпископа РКЦ, і при ній відкрили Академію (духовну школу), яку вважали філією Краківського університету.

1672 року закінчено часткову перебудову Станиславівської фортеці: дерев'яні укріплення замінено на муровані, збудовано з каменю в'їзні брами в місто — Галицьку і Тисменицьку вежі. Рештки фортечної стіни залишилися нині по Фортечному провулку. Того ж року фортеця була настільки сильною, що змогла зупинити османську армію, витримавши тривалу облогу.

З самого початку виникнення міста та з наданням магдебурзького права були створені і розвивались окремі ремісничі цехи, що об'єднували спочатку будівничих, торгівців, ковалів, інші дрібні ремесла, сприяли виникненню нових галузей. До середини XVIII ст. існувало 20 цехів — шевські, кравецькі, візницькі, кушнірські, римарські, котлярські, пушкарські. Однією з домінантних галузей була обробка шкіри, сап'янове виробництво й обробка та виготовлення екзотичних «перських виробів». Активна зовнішня торгівля підтримувалася високим рейтингом ярмарок худоби. Гуртові партії переправлялись через Станиславів до Європи.

7 серпня 1764 року — після бомбардування (було пошкоджено, зокрема, теперішній Собор Святого Воскресіння), тривалої облоги місто окупували московити, наклали контрибуцію, пограбували міські запаси; пішли звідси 5 жовтня 1764 року до Львова[19].

У XVIIIXIX ст. місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від 1772 року — імперії Габсбургів (від 1804 — Австрійської імперії, від 1867 — Австро-Угорщини).

Австрійський період та Перша світова війнаРедагувати

 
Станіслав 1915/1917 року
 
Третя ратуша (початок XX ст.)
 
Карл I (імператор Австро-Угорщини) відвідує місто. 29.07.1917.

Громадське життя сколихнула революція 1848 року. У Станиславові створено «Руську раду» поряд із польською, організовано загін Національної гвардії, почала виходити перша газета. До новоствореного парламенту було обрано депутатів-українців.

Друга половина XIX століття відзначена швидким розвитком промислових відносин, створенням підприємств[20]. Чималий поштовх цьому дало прокладення залізниці 1866 року: тоді ж беруть початок локомотиворемонтний завод, лікеро-горілчане об'єднання, шкірфірма «Плай».

1884 року відома громадська діячка й письменниця Наталя Кобринська провела у місті установчі збори «Товариства руських женщин» (пізніша назва — Союз українок). Цим був покладений початок організованому жіночому рухові в Україні.

1905 року було відкрито Станіславську українську гімназію[21].

Під час Першої світової війни у 1915—1916 роках за місто точилися жорстокі бої. Частину історичної забудови міста було зруйновано — і відновлено вже у новітніх архітектурних формах.

Західноукраїнська Народна РеспублікаРедагувати

 
Синагога та прилегла площа наприкінці XIX століття.

Після розпаду Австро-Угорщини 1918 року було створено Західноукраїнську Народну Республіку. Станиславів з 1 січня по травень 1919 року був її тимчасовою столицею. На другий день після ухвалення такого рішення відбулося перше засідання Української Національної Ради ЗУНР, яке провів її президент Євген Петрушевич.

Упродовж цього періоду:

  • 3 січня 1919 р. схвалено Акт Злуки
  • прийнято закони:
    • про мови — 1 лютого
    • про шкільництво — 13 лютого
    • про громадянство — 8 квітня
    • про введення з 1 травня 8-годинного робочого дня (1 травня було встановлено святом робітників)
    • про земельну реформу — 14 квітня[22].

Тоді тут побували такі визначні українські діячі, як Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Євген Коновалець.

В середині травня під натиском переважаючих сил польської армії генерала Галлєра Українська Галицька Армія відступила за Збруч і уряд ЗУНР залишив місто. Наприкінці травня 1919 року Станиславів зайняли польські війська. 11 червня 1920 року до міста приїхала представницька делегація країн Антанти, щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до ІІ Речі Посполитої. 23 грудня того ж року Станиславів став центром новоутвореного воєводства.

Польська РеспублікаРедагувати

 
Австрійська дирекція залізниці, пізніше — Адміністративний будинок Станіславського воєводства. Зараз — головний корпус ІФНМУ.
 
Австрійська дирекція залізниці, пізніше — Адміністративний будинок Станіславського воєводства. Зараз — головний корпус ІФНМУ.

З 1919 до 1939 рр. перебував у складі Польщі. 1924 року населені пункти Княгинин-Село та Княгинин-Колонія були приєднані до Станіслава, внаслідок чого територія і населення міста кількаразово зросли.

1 січня 1925 населення Станіславова подвоїлось, а площа зросла в кілька разів шляхом приєднання села Княгинин і частин сіл Угорники, Микитинці, Опришівці, Крихівці, Загвіздя і Пасічна[23]. 1930 введена до експлуатації Станиславівська електростанція, від початку роботи якої веде свою історію ВАТ «Прикарпаттяобленерго»[24].

17 вересня 1939 року, протягом Другої світової війни, відповідно до пакту Молотова — Ріббентропа західноукраїнські землі анексуються СРСР; до міста входять частини Червоної армії.

Радянський періодРедагувати

Друга світова війнаРедагувати

З кінця вересня 1939 року по червень 1941 року Станиславів — у складі Радянського Союзу. Цей період відзначався репресіями проти населення, апогеєм яких став таємний розстріл працівниками НКВС в'язнів та підозрюваних, що перебували у Станиславівській в'язниці на момент війни проти СРСР. Тіла їх поховано у спільній могилі в урочищі Дем'янів Лаз біля міста. 1989 року в урочищі були проведені розкопки та віднайдено рештки 586 осіб: у більшості жертв — кульові отвори у потилиці. На перепоховання зібралося близько 300 тисяч українців. В урочищі Дем'янів Лаз відкрито меморіальний комплекс, регулярно проводяться поминальні богослужіння.

Під час Другої світової війни місто три роки (1941—1944) було під нацистською окупацією. 22 червня 1941 місто було зайнято угорськими військами. 1 серпня 1941 року Станіслав разом з усією Галичиною увійшов до складу Генерал-губернаторства.

Почалися масові вбивства єврейського населення міста. 12 жовтня 1941 року під час так званої «кривавої неділі» було розстріляно близько 10—12 тис.[25] євреїв над поспішно викопаними масовими могилами на єврейському цвинтарі. Для вцілілих 20 000 євреїв через два місяці було офіційно створено Станіславівське гетто, а 20 грудня 1941 року його було обнесено стінами. У лютому 1943 року гетто було офіційно закрито з огляду на те, що в ньому більше не залишилося євреїв.

17 листопада 1943 року, під стінами станиславівської синагоги німці розстріляли 27 українців. Більшість із них затримали напередодні, під час облави в міському театрі, де давали оперету «Шаріка». Згодом, вулиця дістала назву Страчених[26].

За документами Національної державної комісії з розслідувань злодіянь німецько-фашистських окупантів (НДК) загальна кількість загиблих у місті становить 128 272 особи, з них 127 352 євреїв, хоча дані цифри стосуються не тільки міста, а всієї області загалом.

27 липня 1944 року місто було зайняте радянськими військами в ході Львівсько-Сандомирської наступальної операції (13 липня — 29 серпня). Одразу після зайняття 1944 року почалося відновлення зруйнованого господарства міста, підприємств і залізниці.

Повоєнні рокиРедагувати

1959 року населення міста складало 66 тис. жителів, а 1971 року — вже 110 тис. жителів.

1962 року місто відзначило своє 300-річчя: його було перейменовано на честь видатного письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут побував, мав добрих друзів, писав і читав свої твори.

Іванофранківці, разом з усіма мешканцями Галичини, активно брали участь у демократичних перетвореннях України 1990 рр., провели декомунізацію міста[27]. Національні синьо-жовті прапори піднялися над містом уже у квітні 1990 року, а на референдумі 1991 року громадяни масово проголосували за незалежність України.

Незалежна УкраїнаРедагувати

Кінець XX — початок XXI століттяРедагувати

Держстат опублікував інформацію про 2001 рік, згідно з якою Івано-Франківщина стала однією з найбільш україномовних областей. Дані отримувалися під час опитування населення 2001 року в різних населених пунктах. Жителі кожної з областей вказували свою рідну мову, Івано-Франківську — у лідерах серед україномовних жителів[28].

Мешканці міста були активними учасники протестів Помаранчевої революції та Революції гідності. 21 листопада 2013 року, одночасно з мешканцями Донецька, Львова, Ужгорода та інших міст України, франківчани виходять на мітинги на підтримку Євромайдану. 25 листопада студенти Івано-Франківська оголосили вимогу щодо відставки міністра освіти та науки Дмитра Табачника, скасування платних послуг у закладах вищої освіти, і дотримання положення про цілодобовий доступ студентів до гуртожитків.[29][30] 30 листопада, за інформацією тернопільської газети «За Збручем», на західні області України виїхали автобуси із «Беркутом» з Криму та з Києва.[31][32] 1 грудня 2013 року в центрі міста пройшло велике віче, у якому взяло участь 15 тисяч осіб[33].

Російсько-українська війнаРедагувати

З початком широкомасштабного вторгнення Росії до України місто починає страждати від обстрілів російської армії. У перший день, 24 лютого, російські війська завдали ракетного удару по військовому аеродрому в Івано-Франківську, внаслідок чого загорівся склад з паливно-мастильними матеріалами.[34] 11 березня російські війська завдали ракетного удару по цивільному аеропорту Івано-Франківська, причому під час обстрілу не спрацювала сирена повітряної тривоги. Унаслідок обстрілу значно постраждала інфраструктура аеропорту.[35] За попередніми даними, людських жертв під час цього обстрілу не було. Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків рекомендував мешканцям міста, які живуть неподалік аеропорту, переселитися на час війни у безпечніше місце, оскільки існує імовірність повторних обстрілів міста.[36][37] 13 березня аеропорт знову піддався російському удару.[38]

З 2014 року і початку Війни на Донбасі до Івано-Франківська та області переселилося більше 5000 вимушених переселенців з районів активного ведення бойових дій.[39] Станом на 12 квітня 2022 року прихисток у місті та регіоні знайшло близько 45 000 людей з небезпечних територій.[40] Також до Івано-Франківська переїхала низька підприємств та закладів, зокрема Луганський державний університет внутрішніх справ імені Едуарда Дідоренка,[41] Запорізький завод кольорових металів,[42] Херсонський державний університет[43] та інші.

ВідпочинокРедагувати

Івано-Франківськ має велику кількість парків та скверів для відпочинку, серед яких Парк культури та відпочинку ім. Шевченка (у минулому — Парк цісаревої Єлизавети); Парк Воїнів — Інтернаціоналістів (у минулому — Піонерський, вул. Василіянок); Парк на Молодіжній (вул. Молодіжна); Меморіальний сквер (у минулому — міський цвинтар, так званий Станиславівський некрополь, вул. Степана Бандери); Сквер Слави (вул. Лепкого); Привокзальний сквер (пл. Привокзальна).

АдміністраціяРедагувати

Перший війт українсько-польського магістрату — Бенедикт Андрушовський, який до того був війтом села Заболоття. Казимир Мільбахер — староста (крайсгауптман) у місті в 1833—1838 роках. 1867 року Станиславів став повітовим центром, коли в австрійський період міські ради обирали бургомістрів:

Бурмістри міста міжвоєнного періоду польського панування:

Президенти міста:

У 1939 році Станіслав під час радянської окупації став обласним центром і з вересня до грудня 1939 року було призначено тимчасове управління міста, головами якого були в жовтні-листопаді 1939 року Чучукало Василь Данилович, у листопаді-грудні 1939 Безкровний Юхим Степанович, а з 20 грудня і до початку війни головою виконавчого комітету міської ради був Іванов Петро Степанович.

У роки німецької окупації посадником міста став професор Іван Голембйовський (1941—1944).

Голови виконавчого комітету міської ради Станіслава-Івано-Франківська (1944—1994):

Всенародно обрані міські голови за Незалежної України:

НаселенняРедагувати

ЧисельністьРедагувати

Станом на 1 січня 2022 р. в Івано-Франківську проживало 238,2 тис. осіб. Кількість жителів із початку року збільшилась на 91 особу. Такі зміни відбулись за рахунок міграційного приросту на 1302 особи, водночас спостерігалося природне скорочення населення на 961 особу.[44].

Динаміка чисельності населення Івано-Франківська[45][46][47][48]
Рік 1732 1792 1801 1847 1849 1880 1890 1900 1914 1921 1931 1939 1959 1967
Населення 3 300 5 448 6 192 10 000 10 864 18 626 22 000 30 000 64 000 51 391 60 256 65 000 66 456 91 000
Рік 1970 1979 1989 2001 2008 2013 2018 2019 2020 2021 2022
Населення міста 104 971 149 747 214 021 218 359 222 538 226 018 235 355 236 602 237 686 237 855 238 196
Населення міськради 104 971 149 747 229 272 233 418 238 273 243 700 257 477 260 605 263 359 265,150 267,000
Населення громади 281 647 288 740[49] 301,550

Національний складРедагувати

За національним складом довгий час переважним населенням було єврейське та польське.

Національний склад населення в 1732—1921[45]
Національність 1732 1793 1869 1880 1900 1910 1921
Українці 1 518 2 526 2 236 2 794 4 606 5 624 8 441
Поляки 4 221 5 584 8 334 9 065 21 581
Вірмени 333 510 55 90 58 -- --
Німці -- -- -- 135 149 -- 1 076
Євреї 1 420 2 412 8 088 10 023 13 826 15 161 20 208
Чехи -- -- -- -- 39 -- 11
Інші -- -- 186 -- -- -- 74
Національний склад населення в 1959—2001 рр.[46][50]
Національність 1959 1970 1979 1989 2001[51]
Українці 43 858 76 474 114 500 169 795 212 577
Поляки 1 958 1 459 1 256 1 060 653
Євреї 2 136 2 237 1 778 1 406 256
Росіяни 16 892 22 313 26 694 35 015 13 876
Білоруси 628 1 236 1 056 1 683 633
Інші 984 1 252 1 309 2 273 1 263

У XVIII ст. українців та поляків відрізняли лише за віросповіданням, хоч при заснуванні міста переважну частку складали українці. Потім приріст населення відбувався в основному за рахунок євреїв, що займались основним чином торгівлею, промислом і ремеслами[45].

Згідно з опитуваннями, проведеними Соціологічною групою «Рейтинг» у 2017 році, українці становили 98 % населення міста, росіяни — 2 %.[52]

Станом на 2001 рік кількість чоловіків становила 111,0 тис. осіб, або 47,5 %, жінок — 122,4 тис. осіб, або 52,5 %[53].

Мовний складРедагувати

Згідно з опитуваннями, проведеними Соціологічною групою «Рейтинг» у 2017 році, українською вдома розмовляли 95 % населення міста, російською — 1 %, українською та російською в рівній мірі — 3 %.[54]

КультураРедагувати

Театри та кінотеатриРедагувати

Театри Івано-Франківська — Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Івана Франка (вул. Незалежності, 27-а) та Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки (вул. Січових Стрільців, 27-а).

Також діє обласна філармонія. У місті є три кінотеатри: КіноБум, Космос та Люм'єр.

МузеїРедагувати

 
Пам'ятник Степанові Бандері.

В Івано-Франківську працює багато музеїв:

ФестиваліРедагувати

Івано-Франківськ відомий своїми фестивалями, імпрезами й культурно-розважальними заходами. Щороку в травні відзначається День міста з походами й концертами мистецьких і фольклорних колективів. Мальовничим видовищем є Різдвяний парад вертепів, що розливається майданами й вулицями 7—14 січня. Івано-Франківськ відомий також всеукраїнським фестивалем мистецьких колективів Прикарпатська весна (травень щороку), фестивалем національно-патріотичної пісні та поезії Воля (жовтень непарних років) та Бієнале сучасного мистецтва Імпреза.

У 2005, 2006 роках проводився Всеукраїнський Паркур Фестиваль «Trace dayZ». У травні 2003 року започатковано щорічний міжнародний ковальський фестиваль «Свято ковалів» і художню виставку «Орнаментальне ковальство». У фестивалі беруть участь ковалі з 17 областей України та 23 країн світу: Росії, Білорусі, Литви, Німеччини, Франції, Швеції, Фінляндії, Ліхтенштейну, Великої Британії, Чехії, Ізраїлю, США, Австрії, Нідерландів, Польщі, Італії, Бельгії, Австралії тощо. Це провідні майстри ковальського ремесла, художники та скульптори по металу, ковалі з міжнародним визнанням та народні майстри. З 2005 року в Івано-Франківську проводиться фестиваль «Карпатський Вернісаж», учасниками якого у 2007 заявлено понад 200 народних майстрів з усієї України, а також із-за кордону. Фестиваль відбувається на центральній історичній площі міста — майдані Шептицького. 13—14 жовтня 2007 р. на майдані Шептицького пройшов перший фестиваль старожитностей та гуцульського етносу «Галицька старовина — 2007».

Міжнародний фестиваль хорової музики «Передзвін», започаткований 1999 року Всеукраїнський конкурс хорової музики ім. Д. Січинського, започаткований 1999 р. Фестиваль молодіжної музики «Едельвейс», започаткований 1999 р. Фестини духовної музики «Від Різдва до Великодня», започатковані 2000 р.

З 2009 року проводиться літературний фестиваль ім. Тараса Мельничука «ПОКРОВА». Фестиваль традиційно розпочинається 14 жовтня на свято Покрови. Під «Покровою» збираються як місцеві автори, так і гості з усієї України.

18 вересня 2010 року вперше відбувся щорічний фестиваль історичної реконструкції «Живе Середньовіччя», організований першим івано-франківським клубом історичної реконструкції «Чортополох». Місто трансформувалось у на світ войовничих лицарів, ковалів, комічних блазнів і витончених дам з епохи лицарства. 2010 року участь у фесті брали Г. Петросаняк, В. Єшкілєв, Н. Ткачик, Т. Прохасько, С. Процюк, О. Лишега, Т. Григорчук, Я. Ясінський, В. Карп'юк, А. Олексюк, Б. Ославський, Т. Запорожець, К. Ковальчук тощо.

22 серпня 2011 року в Івано-Франківську було встановлено рекорд України з одночасного виконання державного гімну України у вишиванках[57].

З 8 по 12 червня 2016 року в рамках фестивалів Porto Franko та Gogol Fest був проведений фестиваль PortoFrankoGogolFest.

19—21 серпня 2016 року в Івано-Франківську пройшов Перший Всеукраїнський фестиваль любовної лірики та авторської пісні про кохання «Мовою серця». Організатори фестивалю Роман Бойчук та Ольга Бреславській.

РелігіяРедагувати

Переважна більшість вірян — греко-католики. Далі за чисельністю в місті — православні громади: ПЦУ. Частина належить до римо-католиків. Також у місті діють громади християн, що належать до різних протестантських течій.[джерело?]

ЕкономікаРедагувати

Загальна характеристикаРедагувати

Економіка міста представлена широким спектром галузей матеріального виробництва, а саме: промисловість, будівництво, транспорт, зв'язок, а також нематеріальною сферою економіки. Остання визначає специфіку міста Івано-Франківська як обласного центру, у якому зосереджена основна мережа ринкової інфраструктури, фінансових установ, закладів освіти, охорони здоров'я та культури. Основними галузями економіки міста є харчова та переробна промисловість, будівництво, машинобудування, легка промисловість, туризм. Промисловість займає близько 15 % в загальній зайнятості населення та представлена 536 промисловими підприємствами, з яких понад 50 — великі. За останні роки спостерігається позитивна динаміка збільшення обсягів реалізованої продукції від 619 млн грн, 2005 року до понад 2 млрд грн 2009 року.

Промисловість міста Івано-Франківська представлена підприємствами машинобудування, металообробки, деревообробної, легкої, харчової промисловостей, промисловості будівельних матеріалів. Промислові підприємства розташовані на околицях міста, а соціально-культурні заклади, адміністративні та банківські установи[58] — в його центральній частині.

2006 року поступило 12,3 млн дол.[джерело?] Це є найбільшим показником за період надходжень інвестицій в економіку міста (для порівняння 2005 року поступило 4 млн дол.[джерело?], 2004 року — 1,6 млн дол,[джерело?] 2003 року — 2,0 млн дол.[джерело?]

Підприємствами міста досягнуто зростання обсягів виробництва, які за січень — грудень 2006 року за попередніми даними склали 650,0 млн грн, що становить 108 % до відповідного періоду минулого року.

ПромисловістьРедагувати

Івано-Франківськ є значним центром машинобудівної, деревообробної, хімічної та легкої промисловості.

Протягом 2009 р. промисловими підприємствами Івано-Франківська реалізовано продукції у відпускних цінах (без ПДВ та акцизу) на 2390,5 млн грн[59]. Обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) за 2008 р. — 2593 млн грн.

У місті діють такі заводи та промислові підприємства:

ІнфраструктураРедагувати

Сфера послугРедагувати

 
Пасаж Гартенбергів споруджено 1904 року на зразок подібних торговельних центрів західної Європи.

Охорона здоров'я забезпечується клінічною лікарнею № 1, клінічним пологовим будинком, лікувально-фізкультурним центром здоров'я, Обласним фтизіопульмонологічним центром та іншими закладами.

На ринку послуг міста Івано-Франківська працює близько 600 підприємств, основним видом діяльності яких є надання послуг[63]. Обсяг реалізованих ними послуг (включаючи ПДВ) для всіх споживачів становить понад 1 млрд грн на рік. Обсяг послуг, реалізованих населенню, становить менш як 30 % від загального обсягу надання послуг. За видами економічної діяльності, більшість підприємств здійснює послуги операцій із нерухомим майном, з діяльності у сфері інжинірингу, геології та геодезії, транспорту, охорони здоров'я людини, досліджень і розробок, у сфері права, бухгалтерського обліку та аудиту, консультування з питань комерційної діяльності.

Станом на 1 січня 2011 року на території міста Івано-Франківська працює 23 готелі та мотелі, які спроможні розмістити понад 1200 туристів щоденно[64].

В Івано-Франківську налічується 1 чотиризірковий, 3 тризіркових, 11 інших готелів та 3 мотелі. Останнім часом відкриваються невеликі готелі, мотелі та хостели (із номерним фондом — до 9 номерів).[65][66]

ТранспортРедагувати

Загальна характеристикаРедагувати

 
Місто з висоти пташиного лету.

Важливе значення у транспортній інфраструктурі міста посідають автовокзал, залізничний вокзал і Міжнародний аеропорт «Івано-Франківськ». У місті розташована Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Львівська залізниця».

Найпопулярніші види внутрішньоміського (громадського) транспорту — тролейбуси, автобуси і маршрутки, (маршрутне таксі), міжміського по Україні — автобуси та залізниця.

Міжнародне пасажирське залізничне сполучення міста здійснюється з Болгарією, Білоруссю, Росією, Румунією.

Внутрішнє пасажирське залізничне сполучення здійснюється з Києвом, Львовом, Чернівцями, Ковелем, Луцьком, Рівне, Тернополем, Хмельницьким, Полтавою, Харковом, Одесою, Миколаєвом Херсоном та іншими містами. Під час курортного сезону призначаються додаткові пасажирські поїзди до станцій Новоолексіївка, Генічеськ через Дніпро, Запоріжжя.

Міжнародний аеропорт «Івано-Франківськ», що розташований на околиці міста, відправляє і приймає літаки з Києва, Рима (Італія), Анталії (Туреччина).

Проєкт трамваюРедагувати

Ще 1896 року в Станиславові планували запровадити трамвайний рух. Проєктні роботи виконувала німецька електротехнічна фірма «Сіменс і Гальске». Саме ця фірма виконувала роботи із запуску першої трамвайної лінії на Берлінській міжнародній виставці 1879 року.

1908 року були затверджені трамвайні маршрути. Трамвайна колія мала пролягати (сучасні назви об'єктів і вулиць): вокзал — вул. Вовчинецька — вул. Грушевського — вул. Незалежності. Далі мало бути розгалуження до залізничного віадука та до колишнього гастронома «Верховина», звідки знову було роздоріжжя: одна лінія йшла вулицею Галицькою до сучасного парку Воїнів-інтернаціоналістів, інша — сучасними вулицями Гетьмана Мазепи, Січових Стрільців та Чорновола до парку ім. Тараса Шевченка.

Перша світова війна завадила впровадити в місті трамвайний рух. Після цього спроб відновити проєкт не було[67].

Освіта і наукаРедагувати

 
Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника

2009—2010 року в місті функціонували 42 загальноосвітні навчальні заклади[68]. Здійснюється навчання дітей мовами національних меншин. ЗШ № 3 налічує 19 класів на 451 учня з російською мовою навчання та 12 класів на 237 учнів із польською мовою навчання, що має тенденцію до зростання. 2009 року сформовано освітній простір, у складі якого 32 дошкільних навчальних заклади (27 ясел-садків, 5 шкіл-садків). У дошкільному навчальному закладі № 15 «Гуцулочка» проводять «Фестиваль гуцульських ремесел», метою якого стало узагальнення знань дітей про ремесла, традиції, звичаї та говірку Гуцульщини.

 
Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Вища школа не має давніх традицій. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника є одним із найстаріших вищих навчальних закладів Івано-Франківської області, але молодий на тлі країни. Його історія розпочинається 15 березня 1940 року — з часу відкриття Станіславського вчительського інституту.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу веде підготовку та перепідготовку фахівців для нафтогазової промисловості, має дванадцять факультетів та 56 кафедр.

Івано-Франківський національний медичний університет виокремив медичний, стоматологічний, фармацевтичний факультети і факультет післядипломної освіти, а з 1994 року готує також сімейних лікарів, навчає іноземних студентів, проводить передатестаційну підготовку лікарів різних спеціальностей.

В університетах навчаються студенти з В'єтнаму, Індії, Польщі, Гвінеї, Камеруну, Болгарії, Литви, Молдови, Туркменістану, Йорданії, Нігерії, Білорусі тощо. В місті функціонує 10 філій вищих навчальних закладів України. Функціонує 7 вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації — коледжі, у яких навчається понад 7 тисяч студентів.

Івано-Франківське музичне училище імені Дениса Січинського свою діяльність училище розпочало 17 січня 1940 року.

Серед інших, приватних вишів, найвідомішими є університет права імені короля Данила Галицького, Теологічна академія греко-католицької церкви, Західноукраїнський економіко-правничий університет, Галицька академія, Богословський інститут.

Першу публічну бібліотеку в Станіславові відкрито 1873 року. Її заснував польський повстанець проти російського царату та політичний емігрант Віцентій Смагловський: він подарував місту свою збірку з 3500 книг і став першим її бібліотекарем. Бібліотека находилась у приміщенні реальної школи (нині — вул. Незалежності, 17). Івано-Франківська міська централізована бібліотечна система об'єднує міську центральну бібліотеку та 17 бібліотек-філій (з них дві дитячі бібліотеки).

Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека — головний заклад у сфері бібліотечно-інформаційного обслуговування населення Івано-Франківської області, методичний та координаційний обласний центр бібліотек різних систем і відомств, обласне сховище творів друку.

Засоби масової інформаціїРедагувати

 
Міська телевежа.

Перша газета «Дзєннік Станіславовскі» почала виходити 2 вересня 1848 р. Після переїзду зі Львова українця Івана Данкевича в місті почалося швидкими темпами розвиватися польські видавництва газет та часописів. Так, у 1872 виходить «Кур'єр Станиславівський», незабаром — «Бігун Станиславівський» (1873), «Гасло» (1875), «Газета Підкарпатська» (1876), «Хроніка» (1880), «Голос Станиславівський» (1881), «Ехо Покуття» (1883), «Хроніка Станиславівська» (1885), брошура для дітей: «Світелко» (1883). Були і українські видання: перша українська газета в місті «Господарь и Промышленник» (1879—1882 рр.), часопис «Денниця» (1880), який редагував відомий український мовознавець Іван Верхратський. Після створення єпархії вийшов «Вісник Станіславської єпархії» (1886—1939) та «Богословський альманах» (1887).

У місті видаються тижневик «АФІША Прикарпаття», газети «Галичина», «Репортер», «Світ молоді», «Прикарпатська правда», «Галицький кореспондент», «Нова Зоря», «Вечірній Івано-Франківськ», регіональна газета «Західний кур'єр».

В Івано-Франківську здійснюють трансляцію телекомпанії: «Галичина», «3-Студія» та «Вежа». З 2007 року телеканал «24» подає місцеві новини у 15-хвилинних інформаційних блоках: останні події громадського та політичного життя Прикарпаття, новини економіки, спорту, шоубізнесу, культури, курси валют та погода.

Суспільний телеканал Прикарпаття — UA: КАРПАТИ

На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять[69] 16 всеукраїнських та регіональних радіостанцій:

Також проводове мовлення здійснює Івано-Франківська державна телерадіокомпанія.

Спорт і молодьРедагувати

Відомі футбольні клуби міста: Спартак, Прикарпаття, Факел (ФСК ІФНТУНГ), Ураган (футзальний клуб).

В Івано-Франківську найпопулярнішим та найрозвиненішим видом спорту є баскетбол. «БК Говерла» — професійний елітний клуб, який грав у найпрестижнішій баскетбольній лізі України — «Суперліга» (з 2008 до 2016). Зараз виступає у Вищій Лізі. Говерла входила до топ-100 найкращих баскетбольних клубів Європи, поміж найкращих спортивних клубів України. Трансляції матчів регулярного чемпіонату України проводяться на каналах «2+2», «1+1», «ТРК Київ», «Спорт 1», та огляди на місцевому та всеукраїнському «24» інформаційному. Спонсором є «ВАТ Нафтохімік Прикарпаття» групи «ПриватБанк» Ігоря Коломойського. Очікувалося, що 2015 року в Івано-Франківську відбудуться ігри першого етапу Чемпіонату Європи з баскетболу серед чоловічих команд.

Хокейний клуб — ХК «Цунамі».

В Івано-Франківську діє молодіжна організація AIESEC. Її найвідоміші проєкти: «Дні кар'єри», PR-конгрес «PеRший», «Серце дитини», «Дні підприємництва», «Ярмарок навчальних закладів», круглі столи тощо. Також у місті працює громадська організація «Я вибираю життя».

На вулиці Грушевського в Івано-Франківську розташований офіс компанії, що започаткувала вебплатформу UA Modna; співробітники компанії ідею про те, що «бути українцем — це модно», намагаються нести у світі.

АрхітектураРедагувати

Пам'яткиРедагувати

ВтраченіРедагувати

Національного значенняРедагувати

Інші пам'яткиРедагувати

Пам'ятникиРедагувати

У сучасному Івано-Франківську встановлено низку пам'ятників — переважно українським національним діячам культури та історії, — Іванові Франку, Степанові Бандері тощо. У місті з багатими християнськими традиціями є також релігійні пам'ятники — Статуя Пресвятої Діви Марії та Монумент Ісусу Христу.

Найстаріший пам'ятник, що зберігся до наших днів — Адамові Міцкевичу (1930).

Не зберігся до наших днів — пам'ятник Грюнвальдської битви, який стояв у парку Ельжбети (встановлено у річницю 500-ліття Грюнвальдської битви — 1910)[72].

За період незалежності України (від 1991 року) в місті було прибрано зразки радянської монументальної пропаганди, натомість в Івано-Франківську з'явився величний монумент Каменяра, чиє ім'я носить місто. Таким чином, практично всі івано-франківські пам'ятники зведені за часів незалежності.

В Івано-Франківську розташований єдиний в Україні пам'ятник яйцю. 2000 року, у межах реконструкції міста на площі Ринок, було споруджено фонтан, що мав символізувати відродження життя, яке завжди перемагає смерть. Цей символ початково мав форму яйця, зі шкаралупи якого витиналися пагони рослин. З часом металічні «пагони» зламалися й залишилася лише кам'яна частина. 2004 року монумент опинився в епіцентрі політичного скандалу. Дотепні іванофранківці оголосили його пам'ятником яйцю, яке жбурнули у Віктора Януковича, тодішнього висуванця у президенти[73].

23 травня 2019 року, на День героїв, в Івано-Франківську урочисто відкрили монумент легендарному головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу. Автори монумента — Ігор Семак та Євген Шатирко.[74]

Вулиці Івано-ФранківськаРедагувати

 
Жіноча семирічна школа, вул. С. Гординського, 10.

Історія створення вулиць[75][76][77]

 
Фортечна стіна (мур.), пров. Фортечний

Теперішнє місто бере свій початок від Станиславської фортеці. Спочатку, у центральній укріпленій частині міста утворилася площа навколо ратуші, від якої були проходи до Галицької та Тисменецької фортечних брам. Своєю чергою, на передмістя вели під'їзні торговельні шляхи з інших населених пунктів краю, які тут поступово забудовувалися і ставали вулицями Галицькою, Заболотівською, Тисменецькою, Лисецькою (1786). Ще коли існувала фортеця, у XVIII ст. звідси були виходи на прогулянку розчищеною алеєю до так званої «звіринецької діброви» (сьогодні міський парк ім. Т. Шевченка), що є залишком Чорного лісу. Потім ця алея була обсаджена липами й у XIX ст. стала називатися Липовою вулицею. Паралельно, з південного боку фортеці з'явилась ще одна вулиця, яка вела до с. Опришівці, яка дістала назву Каліцької (пізніше офіційні назви Зосина доля, Дадугіна (з 1994 р.), Євгена Коновальця (з 1993 р.). Тут у минулому і до Першої світової війни в саморобних будках проживали каліки і жебраки. В архівних документах за 1798 р. повідомляється вперше про цісарську дорогу, яка вела від Станіслава до Лисця (теперішня вул. Гетьмана Мазепи).

 
Типова архітектура будинків «старого Станиславова» (фото неподалік «стометрівки»).

Навколо фортеці, у передмістях було збудовано не один десяток фільварків, цегелень, тартаків (лісопильні), млинів. Так з'явилися вулиці Двірська (колишня Братів Майданських, сьогодні Г. Хоткевича), Млинарська, Тартакова (Ю. Фучика), Польова (Льотчиків).

На початку XIX ст. фортецю розібрали після того, як вона втратила своє військове значення, а з її каменю було встелено 24 вулиці в центрі міста. По засипаних канавах, уздовж колишнього фортечного муру, були прокладені теперішні вулиці Січових Стрільців, Дністровська, Василіянок. Але збереглися історичні мікротопонімні назви вулиць Валова, Замкова, провулок Фортечний.

У другій половині XIX ст. продовжується австрійське панування, але промисловий розвиток міста вже як окружного центру Галичини, особливо після прокладання з 1866 р. залізниці зі Львова, сприяв розширенню мережі вулиць, зокрема на північ і захід від центру.

Магістрат міста назвав 1910 року вулицю, яка з'єднувала вокзал із центром, Грюнвальдською — на честь 500-річчя Грюнвальдської битви.

Інтенсивніше найменування вулиць спостерігається з 1921 року, коли Станіслав у період окупації Галичини поміщицькою Польщею став воєводським (обласним) центром. У 1930-х роках вже були опубліковані перші карти-схеми вулиць міста, де позначені (в основному польські) майже 150 назв.

Під час німецької окупації було перейменовано кілька центральних вулиць:

  • Грюнвальдську на Губернаторську;
  • Сапіжинського — на Гітлерштрасе (після війни — Радянська, сьогодні — Незалежності);
  • Голуховського — на Ґерінґштрасе (після війни вул. Пушкіна, сьогодні — вул. Чорновола) і т. д.
 
Конструктивістський житловий будинок на вул. Бельведерська, 2.

В післявоєнний період місцева радянська влада польські й німецькі назви вулиць скасувала, але поступово поряд з українськими почали інтенсивно під натиском комуністичної ідеології насаджуватися російські й радянські назви вулиць. Світова ж практика засвідчує, що найменування і перейменування — об'єктивний історичний процес, який має певні закономірності. І будь-яка влада повинна враховувати, що топонім і мікротопонім (у назвах вулиць) — категорія мононаціональна, історична і географічна. Нарешті в цивілізованому світі топоніми також вважаються культурними надбаннями, тому оберігаються як історичні пам'ятки.

Наразі в місті з приміськими селами нараховується близько 500 вулиць, у тому числі третина провулків, 8 площ, 1 бульвар і 1 набережна. Про їх сумарну протяжність у кілометрах важко сказати, бо ніхто не підраховував, але відомо, що найдовшою (понад 5 км) є вулиця Євгена Коновальця.

Найвужчою в місті є вул. Тринітарська (за «совітів» Колгоспна), яка у свій час була розрахована на проїзд брички, і то в одну сторону. Кількість вулиць у післявоєнні роки значно зросла внаслідок розширення і розбудови міста як на незайнятих площах, так і внаслідок приєднання приміських сіл, зокрема 1958 року — с. Пасічна, в 1962 р. — с. Опришівці, а у 1980-х роках — сіл Крихівці, Хриплин, Угорники, Вовчинець, за рахунок яких додалося понад 100 вулиць.

За підрахунками історика-краєзнавця Петра Арсенича, 1994 р. 115 вулиць Івано-Франківська носила назви російських, 75 — українських і 15 західноєвропейських діячів. Тепер ця інформація суттєво застаріла.

 
Фонтан зі Статуєю Пресвятої Діви Марії, Майдан Шептицького.

Понад 50 вулиць були названі іменами учасників німецько-радянської війни, а 30 — революційного руху та громадянської війни, партійно-радянських діячів, які не мали жодного відношення як до історії міста, так і краю.

Тому міський виконком спільно з депутатською комісією із залученням громадськості прийняли декілька рішень про перейменування вулиць. Таким чином, вже станом на 1996 рік було замінено 84 старих назв.

Виділяють мікрорайони: Арсенал, Бам, Брати, Гірка, Калинова слобода, Каскад, Майзлі, Опришівці, Пасічна, Позитрон, Рінь, Софіївка, Долина. Центральна частина міста повністю пішохідна.

ФонтаниРедагувати

У місті діють такі фонтани:

Природно-заповідний фондРедагувати

Основні об'єктиРедагувати

Див. такожРедагувати

Відомі особистостіРедагувати

НародилисяРедагувати

 
Пам'ятник Романові Гурику в Меморіальному сквері

Пов'язані з містомРедагувати

 
Готель «Дністер». Будинок, у якому 1919 року розташовувалося видавництво «Бистриця» і проживав Я. Грушкевич, а також Українська Національна Рада ЗУНР та УНР, схвалила Акт Злуки ЗУНР та УНР.

Парламентські посли від містаРедагувати

Іван ФранкоРедагувати

 
Іван Якович Франко.

Уперше Іван Франко відвідав місто 1883 року. Тут він познайомився з народною вчителькою Юзефою Дзвонковською. Вона справила на поета велике враження, він заходив до неї, як тоді називали, за «Тисменицьку рампу», де дівчина мешкала. Щирі почуття до Юзефи Франко висловив у ліричних поезіях «Не схиляй своє личко прекрасне», «Тричі мені являлася любов», «Гей, рибачко чорноока». Хвора на легені, Ю. Дзвонковська невдовзі померла. Її було поховано на міському кладовищі. Згодом Іван Франко писав, що вимріяна чорноока Йосипіна, «чуючи в собі початки сухіт, кілька рік пізніше вмерла» на посаді народної вчительки[82].

Дослідники встановили, що І. Франко планував купити в місті ділянку землі та заснувати рільничу спілку для свого соратника, відомого громадського діяча, письменника Михайла Павлика, який із радістю погодився на цю пропозицію. Але плани не здійснилися з ряду причин, зокрема через нерішучість Антоніни Дзвонковської, матері Юзефи. Про відносини І. Франка з Ю. Дзвонковською та його перебування у Станиславові описано в документальній повісті Романа Горака «Тричі мені являлася любов» (1983).

Влітку 1884 р. Іван Франко здійснив мандрівки Карпатами і Прикарпаттям, щоб вивчити «природи красу, люду рідного бит». Саме в Станиславові він познайомився тоді з українським лексикографом і мовознавцем Євгеном Желехівським, який за словами Каменяра, «нашої мови скарбницю здвигнув».

1884 року українська письменниця і громадська діячка демократичного напряму Наталя Кобринська заснувала в Станиславові «Общество руських женщин». Воно давало можливість безправним жінкам Галичини брати участь у громадсько-культурній роботі. Спробу першої жіночої організації оцінив І.Франко. Каменяр виступив із промовою на самих зборах «Общества руських женщин» у місті, а докладний звіт із першого в Галичині жіночого форуму опублікував під назвою «Перші загальні збори руського жіночого товариства в Станіславові». За допомогою Франка Н. Кобринська видала у нашому місті альманах «Перший вінок» (1887). Пізніше вона підготувала також три випуски альманаху «Наша доля».

Голос Івана Франка неодноразово звучав перед українською громадою у Станиславові. 1889 року, у доповіді з нагоди річниці Т. Г. Шевченка, він високо оцінив творчість видатного поета, а 1890 року, на шевченківському концерті, за спогадами колишнього учня станиславівської гімназії, письменника Михайла Яцківа, виступив із блискучою промовою про поему «Тополя».

Містяни мали змогу бачити та слухати Іван Франка ще 1910 і 1914 року, коли він у залі «Руської бесіди» (тепер вулиця Січових Стрільців, 24) читав свою поему «Мойсей». На згадку про цю подію в 1966 р. на цьому будинку встановлено меморіальну дошку, а 1986 р. її врочисто оновлено. На гранітній плиті під барельєфним погруддям напис:

«В цьому будинку в 1889—1914 рр. геніальний український письменник, революціонер-демократ Іван Якович Франко неодноразово читав свої твори»

ПохованіРедагувати

Міста-побратимиРедагувати

14 квітня 2022 року, під час повномасштабного вторгнення військ РФ до України, Івано-Франківська міська рада позбавила Брест статусу міста-побратима, який він мав з 2008 року[87].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.mvk.if.ua/aboutcity
  2. Офіційний сайт міста Івано-Франківськ
  3. Форум міста Івано-Франківськ. Архів оригіналу за 22 січня 2019. Процитовано 6 серпня 2019. 
  4. Територія і кількість наявного населення по міських радах та районах. ifstat.gov.ua. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 7 грудня 2021. 
  5. пол. Stanisławów [станіславуф] — Iwano-Frankowsk [івано-франкофск], нім. Stanislau [штаніслаў] — Iwano-Frankiwsk [івано-франківск], рос. Ивано-Франковск [іва́на-франко́фск] — Станиславъ [станіслав], їд. סטאַניסלאוו [станіславов] — איוונואָ־פרנקאָפֿסק [івано-франкофск]‎, чеськ. Stanislaviv [станіславів] — Ivano-Frankivsk [івано-франківск], словац. Stanislav [станіслав] — Ivano-Frankivsk [івано-франківск], рум. Ivano-Frankivsk [івано-франківск] — Stanislau [станіслаў]
  6. Івано-Франківськ, Станіслав чи Станиславів?. Агенція новин Фітрка. Процитовано 26 вересня 2020. 
  7. Шематизм Львівської архиєпархії.
  8. Шематизм Станиславівської єпархії.
  9. Телеграми. Повідомлення ставки // Нова Рада. — К., 1917. — № 87 (13 липня). — С. 3.
  10. Безземелля-причина голоду на Західній Україні // Вісти ВУЦВК. — 1925. — № 142 (25 червня). — С. 1.
  11. Зокрема, такою є назва міста в 1917—1939 роках в архіві української періодики онлайн Libraria; див.: Станиславів.
  12. Ісаїв П., Кубійович В. Станиславів (в офіц. сов. термінології — Станіслав) // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т. 8.
  13. УКАЗ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР «Про перейменування міста Станіслава і Станіславської області»
  14. Дискусії про перейменування Івано-Франківська: мер міста висловив свою позиціюУНІАН, — 2017. — 27 серпня
  15. Юрій Андрухович: Рідне місто Франик або культурна столиця, йопрст. "Репортер" (укр.). 24 червня 2016. Процитовано 28 серпня 2020. 
  16. Ivano-Frankivsk Ukraine Climate Data. Climatebase. Процитовано 12 січня 2013. 
  17. Weatherbase: Historical Weather for Ivano-Frankivsk, Ukraine. Weatherbase. Процитовано 12 січня 2013. 
  18. Хто такі Потоцькі, та що вони зробили для Прикарпаття - ifrankivchanyn.com. ifrankivchanyn.com (укр.). Процитовано 29 травня 2021. 
  19. Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa. — Lwów, 1858. — S. 167. (пол.)
  20. Будівельні підприємства Станиславова: чому будинки старого міста такі привабливі?. frankivsk-future.com.ua (укр.). Процитовано 12 лютого 2021. 
  21. Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — 448 с. — С. 179. — ISBN 5-7773-0359-5
  22. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978—617—655—000—6 с. 119
  23. Dz.U. 1924 nr 102 poz. 937
  24. Історія ВАТ «Прикарпаттяобленерго». Архів оригіналу за 7 червня 2010. Процитовано 9 травня 2010. 
  25. Andrea Löw, USHMM (10 червня 2013). Stanislawów (now Ivano-Frankivsk) (Internet Archive). United States Holocaust Memorial Museum. Архів оригіналу за 20 травня 2014. Процитовано 29 листопада 2014. «From The USHMM Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945 
  26. 17 листопада 1943 року в Станиславові розстріляли 27 українських патріотів.. report.if.ua (укр.). Процитовано 26 лютого 2017. 
  27. 25 років тому в Івано-Франківську знесли пам’ятник Леніну. ФОТО. ВІКНА. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 26 лютого 2017. 
  28. Івано-Франківщина - одна із найбільш україномовних областей - ifrankivchanyn.com. ifrankivchanyn.com (укр.). Процитовано 30 червня 2021. 
  29. В Івано-Франківську на підтримку євроінтеграції вийшло 12 тис. студентів. РБК. 25.11.2013
  30. В Івано-Франківську студенти оголосили про безстроковий страйк. УНН. 25.11.2013
  31. На Тернопіль кидають «Беркут» з Криму і Донецька. Армія готує танки! Новинний портал «За Збручем», 30 листопада 2013
  32. До Львова їде київський Беркут, щоб розігнати Євромайдан, — ФБ ЗІК, 30 листопада 2013 р
  33. Понад 15 тисяч прикарпатців вийшли на мітинг. Депутати вимагають відставки Президента та Уряду (фоторепортаж). Фirtka.if.ua. 1.12.2013. 
  34. Росіяни обстріляли аеродроми в Коломиї та Івано-Франківську
  35. В Івано-Франківську окупанти завдали авіаудару по аеропорту, під час атаки не спрацювала сирена. Інформаційне агентство Українські Національні Новини (УНН). Всі онлайн новини дня в Україні за сьогодні - найсвіжіші, останні, головні. (укр.). Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 11 березня 2022. 
  36. Російські окупанти вдруге обстріляли Івано-Франківськ
  37. Обстріл Івано-Франківська: інфраструктура аеропорту практично зруйнована
  38. Російські окупанти втретє обстріляли Івано-Франківський аеропорт
  39. Стало відомо скільки вимушених переселенців проживає в Івано-Франківській області (інфографіка)
  40. Івано-Франківськ готовий прийняти ще 100 тис. переселенців
  41. До Франківська переїхав університет з тимчасово окупованої території
  42. До Івано-Франківська переїхав Запорізький завод кольорових металів
  43. Херсонський державний університет переїхав до Івано-Франківська
  44. БРІЗ Прикарпаття
  45. а б в Історичний огляд міста. Архів оригіналу за 3 жовтня 2009. Процитовано 2 січня 2010. 
  46. а б Національний склад населення Івано-Франківської міськради. Архів оригіналу за 24 травня 2011. Процитовано 2 січня 2010. 
  47. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm
  48. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 6 липня 2013. 
  49. Атлас адміністративно-територіального устрою України. Нова електронна версія 2021. Друге, доповнене видання.
  50. Р. Лозинський — Етнічний склад населення Івано-Франківська у другій половині XX ст. (історико-географічний аналіз). Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 5 липня 2013. 
  51. Серед населення Івано-Франківської міськради
  52. Якою мовою спілкуються в регіонах України? http://pravda.press/news/society/yakoyu-movoyu-spilkuyutsya-v-regionakh-ukrainy--26894/
  53. Про кількість та склад населення Івано-Франківської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Архів оригіналу за 21 листопада 2008. Процитовано 3 січня 2010. 
  54. https://www.iri.org/wp-content/uploads/legacy/iri.org/ukraine_nationwide_municipal_survey_final.pdf
  55. Крайній Іван Енкаведистів виставлять напоказ. В Івано-Франківську за участю Президента України відкриється музей, за експонатами якого можна ініціювати Нюрнберзький процес-2 // «Україна Молода» № 188 за 10 жовтня 2009 року
  56. Ющенко на Прикарпатті відкриє музей жертв комуністичного терору на www.zaxid.net[недоступне посилання з червня 2019]
  57. В Івано-Франківську встановили рекорд у вишиванках. Процитовано 26 лютого 2017. 
  58. Банки в м. Івано-Франківськ
  59. Дані головного управління статистики
  60. Система YouControl — онлайн-сервіс перевірки компаній. https://youcontrol.com.ua. Процитовано 28 серпня 2020. 
  61. YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію. https://youcontrol.com.ua. Система YouControl — онлайн-сервіс перевірки компаній. Процитовано 28 серпня 2020. 
  62. Система YouControl — онлайн-сервіс перевірки компаній. https://youcontrol.com.ua. Процитовано 28 серпня 20202. 
  63. http://stat.if.ukrtel.net/ [Архівовано 13 серпня 2010 у Wayback Machine.] Головне управління статистики в Івано-Франківській області
  64. Програма економічного і соціального розвитку міста Івано-Франківська на 2011 рік, Офіційний сайт міста Івано-Франківськ www.mvk.if.ua
  65. nashemisto.if.ua
  66. www.ivfrankivsk.if.ua. Архів оригіналу за 1 січня 2011. Процитовано 15 серпня 2010. 
  67. Українсько-польський інтернет-журнал. Архів оригіналу за 24 травня 2011. Процитовано 10 серпня 2010. 
  68. Офіційний сайт міста Івано-Франківська
  69. http://www.ukrtvr.org/index.php?option=com_content&task=view&id=301&Itemid=41
  70. Stanisławów… — S. 194.
  71. Пам'ятки Івано-Франківська
  72. Грюнвальдський пам'ятник
  73. Пам'ятник яйцю в Івано-Франківську
  74. Пам'ятник Роману Шухевичу відкрили в Івано-Франківську. Фото, відео
  75. ivfrankivsk.if.ua. Архів оригіналу за 24 травня 2011. Процитовано 3 серпня 2010. 
  76. vse-tut.com.ua
  77. news.if.ua
  78. Błogosławiona Kolumba Gabriel, zakonnica // Czytelnia (пол.)
  79. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с.103-106
  80. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010.— 228 с.; іл. с.107; 141
  81. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010.— 228 с.; іл. с.108; 130
  82. Сайт ivfrankivsk.if.ua. Архів оригіналу за 24 травня 2011. Процитовано 27 серпня 2010. 
  83. Савак Б., Хома В. Бородієвич Євген Омелянович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 173. — ISBN 966-528-197-6.
  84. http://www.mvk.if.ua/news/4114/
  85. [1]
  86. Грузинське місто-побратим Черкас – Руставі відправляє гуманітарний вантаж в Україну. Новини Черкас. Процитовано 5 березня 2022. 
  87. Нормативні акти Івано-Франківської міської ради. www.namvk.if.ua. Процитовано 17 червня 2022. 

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати