Відкрити головне меню

Василь Єгорович Спицький
Спицький.jpg
Народився 11 квітня 1918(1918-04-11)
Підгородне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область
Помер 26 лютого 2005(2005-02-26) (86 років)
Київ, Україна
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Сфера інтересів історія
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка
Вчене звання професор
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Науковий керівник Лавров Павло Арсентійович
Діти Спицька (Сойко) Наталя (1948), Спицька Оксана (1949), Спицька Олена (1959)

Спицький Василь Єгорович (11 квітня 1918, с. Підгородне Катеринославської губернії, нині — Дніпропетровської області — 26 лютого 2005, м. Київ). Дослідник суспільно-політичного руху в Україні XIX — початку XX ст., к.і.н., професор, педагог.

Зміст

БіографіяРедагувати

1936 р. — закінчив середню школу, працював бібліотекарем на заводі ім. Красіна (с. Нижньодніпровськ).

1937 р. — вступив на історичний факультет КДУ ім. Т. Г. Шевченка. Повний курс навчання закінчив у 1942 р. в Об'єднаному українському державному університеті у м. Кзил-Орда (Казахстан).

1943 р. — закінчив Харківське Червонопрапорне училище хімічного захисту РСЧА, евакуйоване до м. Ташкент (Узбекистан), та у званні лейтенанта відбув до Діючої армії.

Березень 1943 р. — начальник хімічної служби окремого батальйону, з квітня 1943 р. — окремого хімвзводу 156-ї бригади 28-ї армії, з травня 1943 р. — 664-го стрілецького полку 44-ї армії (Південний фронт).

Серпень 1943 р. — відряджений до Війська Польського: начальник хімслужби 6-го полку піхоти дивізії ім. Я. Домбровського; під час форсування р. Вісла був тяжко поранений; після лікування, з грудня 1944 р. — начальник хімслужби 3-го (з травня 1945 р. — 1-го) окремого полку зв'язку. У складі військ 1-го Білоруського фронту дійшов до Берліна.

Вересень 1946 р. — повернувся до лав Червоної армії і був демобілізований у званні капітана.

1947-1950 рр. — повернувся до Києва, аспірант кафедри історії УРСР КДУ ім. Т. Г. Шевченка.

1951 р. — захистив кандидатську дисертацію на тему: «Т. Г. Шевченко — великий революціонер-демократ» (наук. керівник — проф. П. А. Лавров). З 1956 р. — доцент, з 1984 р. — професор історичного факультету КДУ ім. Т. Г. Шевченка. Два терміни керував кафедрою історії Української РСР (1953-1955 рр., 1973-1975 рр.).

Наукова діяльністьРедагувати

Сфера наукових інтересів: українська історіографія, науково-педагогічні методи викладання історії.

Автор близько 100 друкованих праць: індивідуальних монографій, розділів у колективних монографіях, підручників для середніх та вищих навчальних закладів, які видано, крім української, польською, угорською, молдавською, російською мовами.

Як науковий керівник підготував близько 15 кандидатів наук.

Основні публікаціїРедагувати

  • Т. Г. Шевченко про визвольну боротьбу українського народу проти іноземних загарбників, за возз'єднання з російським народом // Іст. зб. КДУ. — 1954. — № 4;
  • До питання про історичні погляди І. Я. Франка // Наук. зап. КДУ. — 1956. — Т.XV, вип. VIII;
  • Історичні погляди П. А. Грабовського // Там само. — Вип. VI;
  • Назрівання революційної кризи на Україні в 1901—1904 рр. — К., 1978.

Праці у співавторствіРедагувати

  • Історія Української РСР. Учбовий посібник для неісторичних факультетів. — К., 1965;
  • Історія Української РСР. Підручник для 7-8 класів. — К., 1963;
  • Історія Української РСР. Підручник для 9-11 класів. — К., 1979;
  • Хрестоматія з історії Української РСР для 9-11 класів. — К., 1971.

НагородиРедагувати

Нагороджений 10 радянськими та 6 польськими бойовими орденами та медалями.

Польські нагороди:

За досягнення у педагогічній діяльності відзначений медаллю ім. А. С. Макаренка.

ДжерелаРедагувати

  • Архів Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — 1991. — Спр. 91. — 123 арк.
  • Сафонова Є. В. У боях за Батьківщину: Вихованці Київського університету у Великій Вітчизняній війні. — К., 1995. — С. 30-31;
  • Пасльон Ю. Зустрілися через 60 літ // Київ. ун-т. — 1997. — № 9. — С. 8;
  • Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник. — Вип. 2, ч. 1 / Серія «Українські історики». — К., Львів, 2003. — С. 302—302.\

ПосиланняРедагувати