Список литовських дипломатів (1940–1990)
У статті наведений список литовських дипломатів, які продовжували представляти незалежну Литву після окупації тої Радянським Союзом в червні 1940.
Сполучені Штати відповідно до доктрини Стімсона не стали визнавати законність прилучення до Радянського Союзу, що знайшло вираження в Декларації Веллеса від 23 липня 1940 року. Чимало західних держав послідували американському прикладу й теж не визнали анексії. Це створило підмурок державної спадкоємності балтійських країн й дозволило литовським дипломатам, базованим у різних посольствах і консульствах, продовжити свою роботу від імені незалежної Литви аж до розпаду СРСР.
Місця до окупації ред.
За даними Міністерства закордонних справ, станом на 1 січня 1939 р. Литва мала 14 делегацій (Лондон, Париж, Берлін, Вашингтон, округ Колумбія, Москва, Рим, Святий Престол, Брюссель, Буенос-Айрес, Рига, Таллінн, Женева (до Ліги) Націй), Прага та Варшава), вісім генеральних консульств (Нью-Йорк, Копенгаген, Торонто, Кенігсберг, Цюріх, Роттердам, Тель-Авів, Клайпеда), шість консульств (Чикаго, Сан-Паулу, Рига, Даугавпілс, Лієпая, Тільзіт), сім почесних генеральних консульств, 33 почесних консульства та шість почесних віце-консульств.[1]
Восени 1940 року литовська дипломатична служба мала п'ять представництв (Вашингтон, округ Колумбія, Лондон, Святий Престол, Женева та Буенос-Айрес), два генеральних консульства (Нью-Йорк та Тель-Авів) та три консульства (Чикаго, Сан-Паулу та Харбін).[2] На той час, коли Литва проголосила незалежність у березні 1990 року, у неї залишилось три легації та два консульства.
Список ред.
| Розташування | Функція | Ім'я | Примітки |
|---|---|---|---|
| Шеф дипломатії | Стасіс Лозорайтіс (1940—1983 †) Стасіс Антанас Бачкіс (1983—1991)[3] |
||
| Вашингтон, округ Колумбія, США | Посольство | Повілас Жадейкіс (1934—1957 †) Юозас Каєцкас (1957—1976) Стасіс Антанас Бачкіс (1976—1987) Стасіс Лозорайтіс (молодший) (1987—1993) |
|
| Лондон, Велика Британія | Посольство | Броній Казіс Балутіс (1934—1967 †) Вінкас Балікас (1967—1993) |
|
| Святий Престол, Ватикан | Посольство | Стасіс Гірдвайніс (1939—1970 †) Стасіс Лозорайтіс (молодший) (1970—1992) |
|
| Женева / Берн, Ліга націй | Посольство | Юргіс Шауліс (1939—1946) | Ліга Націй була розпущена в 1946 році. |
| Буенос-Айрес, Аргентина | Посольство | Казімієрас Граужиніс (1939—1947) | Переїхав до Монтевідео, Уругвай, після встановлення Аргентиною дипломатичних відносин з СРСР у червні 1946 р.[4] |
| Монтевідео, Уругвай | Посольство | Казімієрас Граужиніс (1947—1961) Анатоліус Гришонас (1961—1977 †) |
Переїхав з Буенос-Айреса. Граужиніс переніс серцевий напад у 1961 році та помер у 1962 році. Закрито, коли не можна знайти заміну для Гришонаса.[5] |
| Ріо-де-Жанейро, Бразилія | Посольство | Фріц Дж. Мейєр (1941—1961) | Відкрито та призначено після окупації. Закрито після встановлення Бразилією дипломатичних відносин з СРСР у листопаді 1961 р. Неофіційно тривало до смерті Мейєра в 1967 р.[6] |
| Нью-Йорк, США | Генеральне консульство | Йонас Будріс (1936—1964 †) Вітовт Сташиньскас (1964—1967 †) Аніцета Сімутіс (1967—1994) |
|
| Тель-Авів, Палестина | Генеральне консульство | Нахманас Рахмілевічюс (1935—1942 †) Гершонас Валкаускас (1942—1947) |
Закрито, коли Палестина відкликала визнання литовських дипломатів у лютому 1947 р.[7] |
| Чикаго, США | (Почесне) консульство | Петрас Повілас Даужвардіс (1937—1971 †) Юзефа Даужвардієне (1971—1985) Вакловас Клейза (1985—1998) |
Після смерті Даужвардіса в 1971 р. Його дружину Юзефу було визнано генеральним почесним консулом. Вона не мала литовського громадянства, отже, не могла бути генеральним консулом. У 1985 році вона подала у відставку через погане самопочуття, її замінив генеральний почесний консул Клейза.[8] |
| Харбін, Маньчжуру | Консульство | Едуардас Ятуліс (1939—1945) | Продовжував функціонувати до вторгнення СРСР у Маньчжурію.[9][10] |
| Сан-Паулу, Бразилія | Консульство | Александрас Полішайтіс (1938—1961) | Закрито після встановлення Бразилією дипломатичних відносин з СРСР у листопаді 1961 р.[11] Неофіційно тривало до смерті Полішайтіса в 1966 р.[12] |
| Примітка: † символ позначає рік смерті людини | |||
Дивитися також ред.
Список літератури ред.
- Вбудовані примітки
- ↑ Jonušauskas (2003), p. 38
- ↑ Jonušauskas (2003), pp. 79–81
- ↑ Jonušauskas (2003), p. 320
- ↑ Blasier (1988), p. 28
- ↑ Jonušauskas (2003), pp. 320—321
- ↑ Jonušauskas (2003), p. 322
- ↑ BNS (2003)
- ↑ Remienė (2004)
- ↑ Jonušauskas (2003), p. 81
- ↑ Satkauskas (2017)
- ↑ Miller (1989), p. 172
- ↑ Jonušauskas (2003), p. 326
- Бібліографія
- Blasier, Cole (1988). The Giant's Rival: The USSR and Latin America (вид. Revised). University of Pittsburgh Press. ISBN 978-0-8229-7436-9.
- BNS (10 грудня 2003). Lietuvai - archyviniai dokumentai iš konsulato Palestinoj. Delfi.lt. Процитовано 12 липня 2014.
- Jonušauskas, Laurynas (2003). Likimo vedami: Lietuvos diplomatinės tarnybos egzilyje veikla 1940–1991. Vilnius: Lietuvos gyventojų genocido ir rezistencijos tyrimo centras. ISBN 978-9986-757-56-6.
- Miller, Nicola (1989). Soviet Relations with Latin America, 1959–1987. CUP Archive. ISBN 978-0-521-35193-5.
- Remienė, Marija (3 березня 2004). Lietuvos Respublikos konsulatas Čikagoje 1924–2004 metais. XXI amžiaus horizontai. 5 (74). ISSN 2029-1299.
- Satkauskas, Rytis (8 червня 2017). Lithuanians in Harbin. Draugas. Процитовано 10 лютого 2018.