B-1 Lancer
B-1 Lancer (укр. «Ла́нсер»)[2][a] — американський надзвуковий стратегічний бомбардувальник зі змінною стрілоподібністю крила виробництва компанії Rockwell International (нині — частина Boeing). Був розроблений у 1960-х рр. для заміни дозвукових Boeing B-52 Stratofortress, але останні використовуються у ПС Сполучених Штатів і сьогодні.
| Rockwell B-1 Lancer | |
|---|---|
 B-1B над Тихим океаном | |
| Тип | стратегічний бомбардувальник |
| Розробник | Rockwell Automationd |
| Виробник | Rockwell International |
| Перший політ | 23 грудня 1974 |
| Початок експлуатації | 1 жовтня 1986 |
| Статус | експлуатується |
| Основні експлуатанти | ПС США |
| Роки виробництва | 1973 — 1974, 1983 - 1988 |
| Виготовлено | 100 |
| Вартість одиниці | 283,1 мільйонів Доларів США у 1998 (B-1B)[1]:17 |
|
| |
 B-1 Lancer у Вікісховищі | |
Перша його модифікація B-1A була розроблена на початку 1970-х років, але серійно не випускалася. Було побудовано всього чотири B-1A.
Модифікація B-1B, яка стала серійною версією цього літака, використовується у ПС США дотепер. Передбачається, що літак буде на озброєнні до 2040 року.
Розробка ред.
B-1A ред.
Міжнародна ситуація на наприкінці 1960-х рр. все ще залишалася досить хиткою, оскільки повним ходом йшла холодна війна. Зважаючи на закриття програми North American XB-70 Valkyrie, в США був потрібний новий стратегічний надзвуковий бомбардувальник, який міг би нести крилаті ракети з ядерною боєголовкою. Крім того вже тоді поставала необхідність заміни парку B-52 Stratofortress, які з розвитком систем ППО ймовірного супротивника здавалися неефективними.
Зважаючи на це, 3 листопада 1969 року ПС США оголосили конкурс на новий бомбардувальник, розробляти який взялися дві провідні авіабудівні компанії Америки — North American Rockwell, яка зайнялася розробкою планера, та General Electric, на яку було покладено розробку двигунів. Проект майбутнього бомбардувальника отримав назву В-1A.
Проект знаходився під контролем президента США Річарда Ніксона, оскільки останній хотів мати широкий діапазон засобів для можливого удару у відповідь під час ядерної війни з СРСР. В цьому плані Ніксон керувався концепцією гнучкого реагування, яка була запропонована адміністрацією Джона Кеннеді у 1961 році.
Контракт на виробництво та випробування п'яти В-1A, а також 40 двигунів F101 було укладено 5 червня 1970 року. 23 грудня 1974 року з аеродрому у місті Палмдейл, що у штаті Каліфорнія у повітря піднявся перший прототип нового бомбардувальника, на який було встановлено двигуни YF-101. Після проходження серії повітряних випробувань літак було відправлено до резерву.
Доля наступного представника серії В-1A була подібною — після першого польоту 14 червня 1976 року та серії випробувань його використання було припинено. Під час планових випробувань 5 жовтня 1978 року на ньому було досягнуто швидкості 2,2 М.
Було збудовано ще два дослідних В-1A, випробування яких загалом завершилися успішно. Але після приходу до влади у 1977 році новообраний президент США Джиммі Картер відмовився від серійного виробництва цих бомбардувальників, надавши перевагу використанню крилатих ракет в зв'язку з появою в СРСР нового винищувача МіГ-31, який міг перехоплювати надзвукові бомбардувальники. Ефективнішим видавався B-52 озброєний крилатими ракетами повітряного базування.
Після того майже на чотири роки програма бомбардувальника В-1 була заморожена, але з обранням у 1981 році президентом республіканця Рональда Рейгана ситуація змінилася. Випробування В-1 були поновлені, але В-1A вже не задовольняв вимоги військового відомства США і на його основі почалася розробка нової версії стратегічного бомбардувальника, який отримав назву B-1B. Літак повинен був не лише нести ядерну зброю, а також бути підтримкою сил швидкого розгортання в віддалених районах.
B-1B ред.
2 жовтня 1981 року президент Рейган заявив про намір замовити 100 нових бомбардувальників B-1B та зробити його в майбутньому основним стратегічним надзвуковим бомбардувальником ПС США. В січні 1982 року такий контракт був підписаний.
Порівняно зі своїм попередником B-1B мав посилену конструкцію корпусу та шасі, що дозволило йому здійснювати зліт та посадку з більшим корисним навантаженням (з 179 до 216 т.). Регульовані повітрозабірники, які встановлювалися на В-1A, було змінено на простіші нерегульовані, що призвело до зменшення максимальної швидкості з 2,22 М до 1,25 М. Проте зменшилась радіолокаційна помітність літака, а на малих висотах швидкість навіть зросла (з 0,85 М до 0,96 М). Також зазнала змін конструкція гондол двигунів, і посилено комплекси радіоелектронної боротьби.
Прототипами B-1B стали переобладнані другий і четвертий B-1A, їхні випробування пройшли в березні 1983. Перший політ серійного B-1B Лансер відбувся 18 жовтня 1984 року, а офіційне прийняття на озброєння у Військово-повітряних силах США — 1 жовтня 1986 року. Всі сто літаків були виготовлені до травня 1988 року.
Конструкційні особливості ред.
Силова установка складається з чотирьох двоконтурних турбореактивних двигунів з форсажною камерою F101-GE-102 фірми General Electric, що мають максимальну тягу на форсованому режимі 13,9 кН. Двигуни розташовані в нижній частині фюзеляжу і оснащені нерегульованими повітрозабірниками. Літак здатен продовжувати політ при двох непрацюючих двигунах, а без бомбового навантаження і з мінімумом палива — навіть на одному працюючому.
З метою зниження ефективної площі розсіювання (ЕПР) в конструкції літака застосовані композитні матеріали. З них виконані передні горизонтальні поверхні, передні краї крила і стабілізатора, стулки бомбовідсіків, краї повітрозабірників, S-подібні канали яких оснащені профільованими перегородками, що виключають пряму видимість компресора двигунів. Площина антени РЛС, розміщеної в носовій частині фюзеляжу, нахилена вниз під кутом 35°.
Основу бортового радіоелектронного обладнання бомбардувальника складає багатофункціональна РЛС з синтезуванням апертури AN/APQ-164, яка забезпечує всепогодне виявлення і розпізнавання стаціонарних і рухомих наземних об'єктів, а також робить можливим політ літака на малих висотах та огинання ним рельєфу місцевості. До складу системи захисту літака входять: станція попередження про опромінення і постановки активних перепон AN/ALQ-161, система управління AN/ALQ-184, автомати скидання дипольних відбивачів і ІЧ пасток, а також буксирування повітряних перешкод AN/ALE-49 (розміщені у двох контейнерах, по чотири в кожному). Польотні дані і інформація, отримана від прицільно-навігаційного обладнання та системи оборони, відображаються на кольорових багатофункціональних індикаторах, установлених у кабіні екіпажу. Системи і обчислювальні засоби бортового РЕО об'єднані між собою за допомогою чотирьох мультиплексних шин розподілу даних з елементами волоконної оптики стандарту 1553В.
З 2008 року B-1B обладнуються прицільними контейнерами AN/AAQ-33 «Sniper». В січні 2014 почалась програма модернізації IBS, яка повинна завершитись в 2019 році. Літаки отримають повністю цифрову апаратуру передачі даних і деякі інші вдосконалення.
Озброєння ред.
B-1B може нести до 34 т озброєння в трьох бомбовідсіках. Літак також міг нести ще 27,6 т на шести зовнішніх підвісках, але ці вузли демотовані через міжнародні домовленості про обмеження стратегічних озброєнь. В кожному бомбовідсіку могли знаходитись вісім одиниць ядерної зброї в барабані револьверного типу. Довгий час єдиними авіабомбами що міг нести B-1B були вільнопадаючі термоядерні авіабомби B61 і B83. В 1991 році літаки пристосували до використання авіабомб Mark 82 (84 одиниці).
В рамках угоди про скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНО-1 в 1995 році з усіх B-1B демонтували підвіску ядерних бомб. Але додали можливість використовувати керовані авіаційні бомби JDAM (до 48 одиниць) і WCDM (30 одиниць), трохи пізніше — тактичні крилаті ракети AGM-158 JASSM чи AGM-154 JSW (до 24 одиниць) і керовані бомби GBU-39 (до 144 одиниць).
При завантаженні ядерними бомбами була передбачена можливість встановлювати боєприпаси на спеціальні пускові пристрої приховано (від розвідувальних супутників, спостерігачів, тощо), в ангарі, і вже готову збірку відкрито завантажувати у бомбардувальник. Після унеможливлення застосування ядерних боєприпасів цією можливістю тривалий час не користувались, аж поки в січні 2023 року не були поширені фотографії такого завантаження боєприпасів GBU-31 JDAM[3].
Експлуатація ред.
Всього за період серійного виробництва з 1984 по 1988 рр. було збудовано 100 бомбардувальників B-1B Lancer. З початку 1990-х років почалося переобладнання цих літаків з ядерного на звичайне озброєння. На сучасному етапі в модифікації B-1B реалізована концепція низьколетючого літака прориву ППО з можливістю огинання рельєфу місцевості.
Бойове хрещення B-1B відбулося під час операції «Лис пустелі» у грудні 1998 року, коли сили союзників (США та Великої Британії) здійснили бомбові та ракетні удари по Іраку, метою яких було позбавити останнього можливості створення зброї масового ураження. Тоді B-1B прорвав іракську ППО та знищив бази Республіканської гвардії Іраку[4].
У 1999 році 6 бомбардувальників B-1B, які базувалися на аеродромі Королівських ПС Великої Британії Феїрфорд, взяли участь у операції НАТО в Косово. Тоді ці шість літаків разом скинули кількість бомб, яка еквівалентна 20-ом відсоткам всіх боєприпасів, що використовувалися під час цього конфлікту[4].
За перші 6 місяців операції «Нескорена свобода» у 2001—2002 рр. B-1B скинули 40 % всіх боєприпасів (за вагою) та 70 % керованих боєприпасів JDAM[4].
В останні роки ці літаки активно залучаються до операцій Іраку, Афганістані та Сирії. При цьому B-1B базуються на авіабазах в Катарі. Дев'ять B-1B 9-тої ескадрильї з лютого по серпень 2012 року виконали 770 бойових вильотів (9500 годин). 28 крило за час своєї ротації здійснили 490 бойових вильотів, скинули 3800 боєприпасів, вразивши 3700 цілей.
Станом на кінець 2016 року у ПС Сполучених штатів налічується 62 літаки такого типу, ще 18 на зберіганні.[5]:15</ref>. Ескадрильї, що використовували і використовують B-1В:
- 7 Бомбардувальне авіаційне крило (Даєсс, Техас):
- 9 ескадрилья (1993 — до тепер)
- 28 навчально-бойова ескадрилья (1994 — до тепер)
- 13 ескадрилья (2000—2005)
- 337 ескадрилья (1993—1994)
- 28 Бомбардувальне авіаційне крило (Елсворс, Південна Дакота):
- 34 ескадрилья (1994—1997, 2002 — до тепер)
- 37 ескадрилья (1986 — до тепер)
- 77 ескадрилья (1985—1995, 1997—2002)
- 53 Тестова і оцінювальна група :
- 57 авіаційне крило:
- 99 Бомбардувальне авіаційне крило (Даєсс, Техас):
- 337 ескадрилья (1985—1993)
- 338 навчальна ескадрилья (1986—1993)
- 4018 навчальна ескадрилья (1985—1986)
- 319 Бомбардувальне авіаційне крило (Гранд Форкс, Північна Дакота):
- 46 ескадрилья (1987—1994)
- 366 авіаційне крило (Маутайн Хом, Айдахо):
- 34 ескадрилья (1997—2002)
- 384 Бомбардувальне авіаційне крило (МакКонелл, Канзас):
- 28 ескадрилья (1987—1994)
Тактико-технічні характеристики ред.
Джерело даних: Pace S., 1998; Logan D., Miller J., 1986; Ільїн В. Е., Левін М. А., 1996.
| ТТХ B-1 різних модифікацій | ||
| B-1A | B-1B | |
|---|---|---|
| Технічні характеристики | ||
| Екіпаж | 4 (командир, пілот, оператор озброєння та оператор оборонних систем) | |
| Довжина, м | 46 | 44,81 |
| Розмах крила, м (при мінімальному/максимальному куті стрілоподібності) |
41,67/23,84 | |
| Висота, м | 10,24 | |
| Площа крила, м ² | 181,2 | |
| Коефіцієнт подовження крила | 9,6/3,14 | |
| Коефіцієнт звуження крила | 3,5/ — | |
| Кут стрілоподібності по передній кромці | 15°/25°/45°/55°/67,5° | |
| Профіль крила | NA69-190-2 | |
| База шасі, м | 17,53 | |
| Колія шасі, м | 4,42 | |
| Маса порожнього, кг | 64 860 | 86 180 |
| Максимальна злітна маса, кг | 176 800 | 216 365 |
| Двигун | 4 × ТРДДФ F101-GE-100 | 4 × ТРДДФ F101-GE-102 |
| Бесфорсажна тяга, кН | 4 × 75,6 | 4 × 64,9 |
| форсажна тяга, кН | 4 × 132,8 | 4 × 136,9 |
| Льотні характеристики | ||
| Максимальна швидкість, км/год | 2300 (2,22М) | 1328 (1,25М) (на 15 240 м) 1160 (0,92М) (на 61-152 м) |
| Практична дальність, км (без дозаправки) |
9817 | 12000 |
| Практична стеля, м | 18 900 | 18 290 |
| Навантаження на крило, кг/м² (расч.) (При максимальної злітної маси) |
975,7 | 1194,1 |
| Тягооснащеність (разрахункова) (За максимальної злітної маси на/без форсажу) |
0,306/0,174 | 0,258/0,122 |
| Озброєння | ||
| Бойове навантаження, кг | 34 020 | 56 700[6][7] (34 000 + 22 700 на зовнішніх підвісках) |
| Ракети «Повітря-поверхня» | 24+8 × AGM-69 (Внутр. + Зовн.) |
16 × AGM-129 24 × AGM-86 24 × AGM-158 |
| Авіабомби | 24 × B61 або B63 84 × Mk 82 24 × Mk 84 30 × CBU-87/89/97 30 × CBU-103/104/105 24 × GBU-31 15 × GBU-38 84 × міни Mk 62 8 × хв Mk 65 | |
Rockwell B-1 Lancer в Україні ред.
22 вересня 1994 року на полтавський аеродром приземлився B-1B у складі делегації із трьох літаків для відзначення 51-ї річниці визволення Полтави та 50-річчя човникових рейсів американських бомбардувальників, що увійшли в історію як Операція «Френтік».
Аварії та катастрофи ред.
| Цей розділ потребує доповнення. (жовтень 2018) |
За деякими повідомленнями в серпні 2007 року B1-B Lancer здійснив аварійну посадку в Кандагарі, оскільки під час польоту над Афганістаном в одному з двигунів виникла пожежа. Проведений аналіз показав, що через велику складність заміну двигуна має сенс провести на іншій авіабазі. Для цього спеціально підготовлений екіпаж (перед тим відпрацьовував операцію на тренажерах цілий місяць) здійснив переліт до Великої Британії на трьох двигунах[8].
1 травня 2018 року під час виконання тренувального польоту в одному з двигунів B-1B Lancer 86-0109 «Spectre» виникла сильна пожежа. Система індикації виявила займання в трьох частинах літака. Всі займання крім одного вдалось загасити діями згідно відповідних настанов. Однак, нездатність впоратись з однією із пожеж спонукала командира літака надати наказ про аварійну евакуацію всього екіпажу шляхом катапультування. Проте вже перше крісло спрацювало нештатно, та не дало можливості безпечно катапультуватись. Командир одразу ж наказав припинити евакуацію і, у повному складі, екіпажу вдалось безпечно приземлити літак з пожежею на борту та кабіною без вікон на аеродромі англ. Midland Air and Space port неподалік міста Одеса (штат Техас)[8].
Внаслідок пожежі було пошкоджено два двигуна. Технічний персонал здійснив заміну одного двигуна, завдяки чому літак був здатен у вересні того ж року здійснити переліт на трьох двигунах та з випущеним шасі (оскільки існувала небезпека збоїв у роботі гідравлічної системи) на авіабазу Тінкер (Оклахома-Сіті) де літак пройде повний ремонт і відновлення[8].
4 січня 2024 року, бомбардувальник B-1B Lancer розбився під час спроби посадки на авіабазі Елсуорт у штаті Південна Дакота (США), пілоти встигли катапультуватися[9].
Див. також ред.
- Ту-160 — радянський аналог Rockwell B-1 Lancer, що сьогодні використовується у ВПС Росії.
Примітки ред.
- ↑ Від англ. lancer — лансьєр
Індекс B (bomber) у чинній системі позначення авіації та ракет означає «бомбардувальник».
- ↑ Skaarup, Harold A. (2002). South Dakota Warbird Survivors 2003: A Handbook on Where to Find Them (англ.). Bloomington, IN: iUniverse. ISBN 0-595-26379-8.
- ↑ Model Designation Of Military Aerospace Vehicles (PDF) (англійською) . Department Of Defense Office Of The Under Secretary Of Defense For Acquisition And Sustainment. 2018. Архів оригіналу (PDF) за 19 січня 2022.
- ↑ Pre-Loaded Bombs Installed On B-1B Lancer Bomber For First Time In 30 Years. The Aviationist. 29 січня 2023.
- ↑ а б в (англ.) Histopy: B-1 Lancer. Архів оригіналу за 4 червня 2012. Процитовано 19 вересня 2012.
- ↑ Харук, А. (2017). Бойові літаки XXI століття. Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля». ISBN 978-617-12-3864-0.
- ↑ B-1B Fact Book (PDF) (англійською) . Архів оригіналу (PDF) за 24 червня 2012. Процитовано 2 липня 2012.
- ↑ Congressional Budget Office — B-1B bomber and options for enhancements (PDF) (англійською) . Архів оригіналу (PDF) за 24 червня 2012. Процитовано 2 липня 2012.
- ↑ а б в David Cenciotti (27 жовтня 2018). Dyess B-1 That Made Emergency Landing in Midland Flown To Tinker By Reserve Aircrew On 3 of 4 engines. The Aviationist. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
- ↑ У США розбився стратегічний бомбардувальник B-1B. Мілітарний (укр.). Процитовано 5 січня 2024.
Джерела ред.
- http://www.airwar.ru/enc/bomber/b1.html [Архівовано 14 травня 2012 у Wayback Machine.]
- http://www.airwar.ru/enc/bomber/b1b.html [Архівовано 18 жовтня 2012 у Wayback Machine.]