Вікіпедія

Opus Dei

Опус Деі, Діло Боже (лат. Opus Dei, Praelatura Sanctae Crucis et Operis Dei, повна назва Прелатура Святого хреста і Діло Боже) — світська католицька організація консервативного спрямування. Є інститутом Римо-католицької церкви, яка навчає, що кожну людину покликано до святості, а звичайне життя — це шлях до святості[3][4]. Більшість її членів — миряни, зі світськими священиками під управлінням прелату, обраного окремими членами й призначеного Папою[5]. «Opus Dei» латинською означає «Діло Бога»; отже, організація часто згадуються членами та прихильниками як «Робота»[6][7].

Opus Dei
Діло Боже
Печать Прелатури Святого Хреста і Опус Деі
Тип Персональна прелатура
Засновник Хосемарія Ескріва де Балаґер
Засновано 2 жовтня 1928 р.
Мета Поширення універсального заклику до святості у звичайному житті
Інтерес Universal call to holinessd
Штаб-квартира Chiesa di Santa Maria della Pace ai Parioli, Viale Bruno Buozzi, 73, 00197, Рим, Італія
41°55′18″ пн. ш. 12°29′02″ сх. д. / 41.921778° пн. ш. 12.484056° сх. д. / 41.921778; 12.484056Координати: 41°55′18″ пн. ш. 12°29′02″ сх. д. / 41.921778° пн. ш. 12.484056° сх. д. / 41.921778; 12.484056
Місце діяльності світовий
Членство 92 667[1];
священиків — 2109 (у 2016 р.)[1]
Офіційні мови іспанська, італійська, латинська
Офіс голови Prelate of Opus Deid[2]
Прелат Фернандо Окаріс Бранья
Генеральний вікарій Маріано Фазіо
Членів 93 203 (2018)
Материнська
організація		 Католицька церква
Дочірня(і)
організація(ї)		 Priestly Society of the Holy Crossd
Prelature of the Holy Cross and Opus Dei in the Czech Republicd
Наварський університет
Panamerican Universityd
Universidad Monteávilad
University of Piurad
Universidad de Montevideod
Universidad de los Andes, Chiled
University of Asia and the Pacificd
University of La Sabanad
Institut Superieur en Sciences Infirmièresd
Strathmore Universityd
Campus Bio Medico University of Romed
Universidad del Istmod
Austral Universityd
Папський університет Святого Хреста
DYA Academyd
Ediciones Rialpd
Retamar IB World Schoold
Istituto storico san Josemaría Escrivád
International University of Cataloniad
Cooperators of Opus Deid
Fundación CARFd
Вебсайт: opusdei.org
Мапа
CMNS: Opus Dei у Вікісховищі

Організація була заснована в Мадриді 2 жовтня 1928 року іспанським священником Хосе Марія Ескріва й одержала папське благословення від Пія XII[8] 1950 року[9]. 1982 р. Opus Dei стала персональною прелатурою[en][10][8].

На момент 2016 р. налічувалося 94776 членів Прелатури: 92 667 мирян і 2099 священиків (94 776)[11]. Ці цифри не включають єпархіальних священиків священичого товариства Святого Хреста «Opus Dei», які за підрахунками склали 2000 у 2005 р.[12]. Члени входять у понад 90 країн[13]. Близько 70 % членів «Opus Dei» проживають у своїх приватних будинках, провідні традиційні сім'ї католиків живуть світською кар'єрою[14][15], а інші 30 % — у целібаті, з яких більшість проживає в центрах «Opus Dei». Окрім власної благодійності та соціальної праці, учасники «Opus Dei» організовують тренінги з католицької духовності, що застосовуються до повсякденного життя; члени залучені до роботи університетів, шкіл, видавництв, лікарень, а також технічних і сільськогосподарських навчальних центрів.

Доктрина ред.

 
Центральний офіс «Opus Dei» у м. Римі

Opus Dei — це організація Католицької церкви. Поділяє вчення Католицької церкви[16].

Опус Деі підкреслює деякі аспекти католицької доктрини. Центральною рисою її теології є спрямованість на життя звичайних католиків, які не є священиками чи ченцями[17][18][19]. Опус Деі підкреслює «загальний заклик до святості»: віра в те, що кожна людина має прагнути бути святим згідно з заповіддю Ісуса «Любити Бога всім своїм серцем» (Матвія 22:37) і «Будьте досконалі, як ваш небесний Отць». (Матвія 5:48). Також вчить, що святість знаходиться в межах досяжності кожного, а не лише у кількох особливих осіб, з огляду на вчення Ісуса про те, що його вимоги є «легкими», оскільки забезпечена Його божественною допомогою (Матвій 11:28–30)[20][21].

У Opus Dei немає ченців або черниць, і лише меншість її членів є священиками[22]. Opus Dei підкреслює об'єднання духовного життя з професійним, соціальним та сімейним життям. Члени Opus Dei ведуть звичайне життя в традиційних сім'ях та мають світську кар'єру[23] і прагнуть «освятити звичайне життя». Дійсно, Папа Іван Павло II назвав Ескріву «святим звичайного життя»[24].

Наголошує на важливості праці та професійної компетентності[25][26]. Хоча деякі релігійні інститути заохочують своїх членів відійти від матеріального світу, Опус Деі закликає своїх членів і всіх католиків «знайти Бога в повсякденному житті» і виконувати свою роботу добре як службу суспільству та гідну пропозицію Богові[27][28]. Опус Деі вчить, що робота не лише сприяє соціальному прогресу, а й є «шляхом до святості»[29][30], а його засновник порадив людям: «Освятити свою роботу, освятити себе своєю працею, освятити інших через свою роботу»[31].

Біблійні корені цієї католицької доктрини, за словами засновника, містяться у фразі «Бог створив людину для праці» (Буття 2:15) і було довге життя Ісуса як звичайного теслі у маленькому містечку[32]. Засновник наголосив на обов'язку християн слідувати за прикладом Христа, що вказує на євангельську думку Ісуса «зробити все добре» (Мк. 7:37)[33].

Основою християнського життя, підкреслював Ескріва, є думка, що християни є дітьми Божими, ототоженими з життям і місією Христа. Іншими основними рисами Opus Dei (згідно з їх офіційною літературою) є: свобода, повага до вибору та особиста відповідальність; і благодійність, любов Божа насамперед і любов до інших[23].

Далі, Ескріва розумів «загальний заклик до святості», і що є два виміри, суб'єктивний та об'єктивний, згідно з Фернандо Окарісом, католицьким богословом і Прелатом в «Opus Dei» з 2017 року. Коли кожна людина може стати святою, незалежно від його місця в суспільстві. Мета — це те, що Ескріва називав християнським матеріалізмом: все творіння, навіть найбільш матеріальна, є місцем зустрічі з Богом і веде до з'єднання з Ним[12].

Членство ред.

 
Країни, в яких «Opus Dei» діяло у 1928—2009 роках
  • у 2010 році — бл. 90 000[34]
  • у 2016 р. — 92 667[1]

Хронологія початку діяльності в країнах світу ред.

  • 1945 — Португалія;
  • 1946 — Італія, Велика Британія;
  • 1947 — Франція, Ірландія;
  • 1949 — Мексика, США;
  • 1950 — Чилі, Аргентина;
  • 1951 — Колумбія, Венесуела;
  • 1952 — Німеччина;
  • 1953 — Гватемала, Перу;
  • 1954 — Еквадор;
  • 1956 — Уругвай, Швейцарія;
  • 1957 — Бразилія, Австрія, Канада;
  • 1958 — Японія, Кенія, Сальвадор;
  • 1959 — Голландія, Коста-Рика;
  • 1962 — Парагвай;
  • 1963 — Австралія;
  • 1964 — Філіппіни;
  • 1965 — Бельгія, Нігерія;
  • 1969 — Пуерто-Рико;
  • 1978 — Болівія;
  • 1980 — Заїр (Демократична Республіка Конго), Кот-д'Івуар, Гондурас;
  • 1981 — Гонконг;
  • 1982 — Сингапур, Тринідад-і-Тобаго;
  • 1984 — Швеція;
  • 1985 — Тайвань;
  • 1987 — Фінляндія;
  • 1988 — Камерун, Домініканська Республіка;
  • 1989 — Макао, Нова Зеландія, Польща;
  • 1990 — Угорщина, Чехія;
  • 1992 — Нікарагуа;
  • 1993 — Індія, Ізраїль;
  • 1994 — Литва;
  • 1996 — Естонія, Уганда, Панама, Словаччина, Ліван;
  • 1997 — Казахстан;
  • 1998 — Південно-Африканська Республіка;
  • 2003 — Словенія, Хорватія;
  • 2004 — Латвія;
  • 2007 — Росія;
  • 2009 — Румунія, Південна Корея, Індонезія[35]
  • 2011 — Шрі-Ланка[36]

Відомі керівники ред.

Nº Ім'я Титул Період
1 Святий Хосемарія Ескріва де Балаґер Засновник «Опус Деі» 2 жовтня 1928 — 26 червня 1975
2 Блаженний Альваро дель Портільо[it] 1º Наступник святого Хосемарія

1º Єпископ прелат «Опус Деі»

15 вересня 1975 — 23 березня 1994
3 Монсеньор Хавьєр Ечєварія Родрігес[it] 2º Наступник святого Хосемарія

2º Єпископ прелат «Опус Деі»

20 квітня 1994 — 12 грудня 2016
4 Монсеньор Фернандо Окаріс Бранья[es] 3º Наступник святого Хосемарія

3º Прелат «Опус Деі»

23 січня 2017 — донині

Відомі члени ред.

Структура ред.

  • Священиче Товариство Святого Хреста (клірики);
  • Партнери вірні «Опус Деі»;
  • Асистенти (жіноче відділення);
  • Співпрацівники «Опус Деі» (можуть бути і не християнами)[37].

Навчальні заклади ред.

Храми ред.

Практики ред.

 
Металевий ланцюг з вістрями для власяниці

«Опус Деі» вважається бастіоном консерватизму та так званого інтегралізму в Католицькій церкві. Він відкидає надмірно ліберальне неправильне тлумачення Другого Ватиканського собору, і дуже рішуче заохочує дотримання принципів суворого християнського життя. Великий акцент робиться на аскетизмі (дотримання посту), на подружній вірності та практиці регулярних молитов; священники й ченці повинні одягатися як належить їм[38].

 
Засіб для самобичування

У практиці «Opus Dei» так званого «умертвіння тіла» (умертвіння) використовують власяницю з металевим ланцюжком, що має гострі краї «викликаючі дискомфорт“, щоб допомогти цим упокорити егоїзм і зміцнити любов до Бога та ближніх[39]. Як правило такий металевий ланцюг використовується щоби навчитися контролювати біль й упокорення; для чого також може використовуватися самобичування, виконання епітимії (див. ілюстрацію).

Критика ред.

До критиків «Opus Dei» увійшов Маріа дель Кармен Тапіа, колишній член, який вже багато років був високопоставленим офіцером Opus Dei[40], ліберальний католицький богослов як напр. о. Джеймс Мартін, письменник і редактор єзуїтів та прихильник «теології визволення» як напр. журналістка Пенні Лерну і Майкл Уолш письменник з релігійних питань та колишній єзуїт[41][42].

Критики стверджують, що «Opus Dei» є «надзвичайно закритою» організацією — наприклад, члени загалом не розголошують публічно інформацію про свою приналежність до «Opus Dei». Крім того, згідно конституції 1950 року, членам було чітко заборонено розкривати себе без дозволу їх начальства[43]. Ця практика призвела до численних спекуляцій щодо того, хто може бути членом[43]. Через свою секретність, журнал «Єзуїтська Америка» називав цю організацію „найбільш суперечлива група сьогодні в Католицькій церкві»[44].

«Опус Деі» звинувачували в оманливих та агресивних методах набору персоналу[44], вплив на потенційних учасників з інтенсивною увагою (застосування „любовного бомбардування[en]“)[45][46] та наказування чисельним особам формувати дружні стосунки, відвідувати соціальні збори безпосередньо для рекрутингу[47].

Критики стверджують, що «Opus Dei» підтримує надзвичайно високий ступінь контролю над своїми членами, наприклад, колишні правила вимагали від численних членів подавати свою вхідну та вихідну пошту своїм начальникам для перевірки, і членам забороняється читати певні книги без дозволу своїх начальників[45]. Критики стверджують, що «Opus Dei» тисне на членів з метою розірвання контактів з тими, хто не є членами, включаючи їх сім'ї[45]. Консультант з виїзду Девід Кларк описав «Opus Dei» як «дуже культову» організацію[45].

Критики стверджують, що Ескріва та ним створена організація підтримали радикальні праві уряди, такі, як Франко, Августо Піночета і Альберто Фухіморі в 1990-х роках[48]. Відомі члени «Opus Dei» в партіях виступали проти урядів. Крім того, серед членів «Opus Dei» були також шахраї, такі як Антоніо Фонтан[en]. Є також твердження, що Ескріва висловлював симпатію до Адольфа Гітлера[49][50]. Один із колишніх священиків «Opus Dei Володимир Фельзман став критиком «Opus Dei», і казав що Ескріва одного разу зауважив, що Гітлер «погано ставився до світу», і він також заявив, що «Гітлер не міг бути такою поганою людиною», не міг вбити шість мільйонів [євреїв]»[51][52][53].

«Опус Деі» також звинувачували в елітизмі через націлювання на «інтелектуальну еліту, на заможних та на соціально видатних»[54].

Членами «Opus Dei» є католиками, і «Opus Dei» піддавався критиці, яка була спрямована на католицизм взагалі. Наприклад, позиція «Опус Деі» полягає в тому, «щоб протидіяти сексуальним свободам та сприяти консервативній моралі», — йдеться у звіті про розслідування, зроблене адвокатською групою «Католики за вибір[en]»[55]. У доповіді також наведено дослідження соціолога Марко Бургоса про те, що втручання «Опус Деі» в програми сексуального розвитку в Гондурасі суперечать католицькій вірі[56].

Після проведення критичного дослідження щодо «Opus Dei» журналіст Джон Л. Ален, прийшов до висновку, що «Opus Dei» (1) повинен бути більш прозорою організацією, (2) має співпрацювати з членами релігійних інститутів і (3) заохотити своїх членів винести на публіку свою критику цієї інституції[12].

Цікаві факти ред.

Opus Dei опинилася в центрі уваги після публікації роману Дена Брауна «Код да Вінчі», в якому товариство зображене, як організація маніяків-убивць.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Dati 2016. Архів оригіналу за 8 листопада 2019. Процитовано 1 травня 2018.
  2. ↑ https://opusdei.org/en-us/article/governance/
  3. ↑ Pope John Paul II. Apostolic Constitution Ut Sit, Establishing Opus Dei as the first Personal Prelature of the Catholic Church. Архів оригіналу за 15 червня 2019. Процитовано 27 листопада 2006.
  4. ↑ Address of John Paul II in Praise of St. Josemaría, Founder of Opus Dei. Архів оригіналу за 19 червня 2013. Процитовано 8 червня 2007.
  5. ↑ Upon whom does the prelate of Opus Dei depend? Who appoints him? Opus Dei website. Архів оригіналу за 6 червня 2011. Процитовано 1 травня 2018.
  6. ↑ Decoding secret world of Opus Dei. BBC News. 16 вересня 2005. Архів оригіналу за 13 січня 2020. Процитовано 27 листопада 2006.
  7. ↑ Bill Tammeus (19 жовтня 2005). Bishop confirms connection to group. Kansas City Star.
  8. ↑ а б Peter Berglar (1994). Opus Dei: Life and Works of its Founder. EWTN. Scepter. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 29 березня 2008.
  9. ↑ Історія Opus Dei. Архів оригіналу за 19 жовтня 2011. Процитовано 2 червня 2010.
  10. ↑ Персональні прелатури. Архів оригіналу за 4 березня 2012. Процитовано 2 червня 2010.
  11. ↑ Cheney, David M. Opus Dei (Personal Prelature) [Catholic-Hierarchy]. Архів оригіналу за 8 листопада 2019. Процитовано 11 грудня 2016.
  12. ↑ а б в John Allen (2005). Opus Dei: An Objective Look Behind the Myths and Reality of the Most Controversial Force in the Catholic Church. Doubleday Religion. ISBN 0-385-51449-2.
  13. ↑ Opus Dei to produce Italian cartoon and mini-series on St. Josemaria Escriva. Архів оригіналу за 2 січня 2016. Процитовано 11 грудня 2016.
  14. ↑ Opus Dei. BBC Religion and Ethics. Архів оригіналу за 4 жовтня 2019. Процитовано 27 листопада 2006.
  15. ↑ Terry Mattingly. 'Da Vinci Code' mania opened up Opus Dei. Alburquerque Tribune. Архів оригіналу за 29 вересня 2007. Процитовано 2 квітня 2007. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  16. ↑ Josemaria Escriva, Letter 14 February 1964, 1 quoted in 2 October 2011 Pastoral Letter of Bishop Javier Echevarria [Архівовано 31 січня 2018 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Fr. John McCloskey (March 1995). The Pope and Opus Dei. Crisis Magazine. Архів оригіналу за 12 травня 2008. Процитовано 27 листопада 2006. mirrored on CatholiCity
  18. ↑ Opus Dei's focus on secular life. Opus Dei Official Site. Архів оригіналу за 20 лютого 2014. Процитовано 28 листопада 2006.
  19. ↑ 'Da Vinci' And Opus Dei. The New York Sun. Архів оригіналу за 28 квітня 2022. Процитовано 27 листопада 2006.
  20. ↑ Escriva, J, Christ is Passing By, n. 176; Friends of God, n. 28.
  21. ↑ A Glimpse Inside a Catholic 'Force': Opus Dei. National Public Radio. Архів оригіналу за 1 травня 2018. Процитовано 27 листопада 2006.
  22. ↑ Opus Dei called 'complete opposite' of 'The Da Vinci Code' portrayal. Catholic News Service. Архів оригіналу за 8 жовтня 2006. Процитовано 27 листопада 2006. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  23. ↑ а б Message of Opus Dei. Opus Dei website. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 11 березня 2007.
  24. ↑ Decree of Canonization. JoseMaria.info. Архів оригіналу за 29 червня 2006. Процитовано 27 листопада 2006.
  25. ↑ Josemaría Escrivá. Chapter 15: "Work". Furrow. Архів оригіналу за 1 травня 2018. Процитовано 27 листопада 2006.
  26. ↑ Josemaria Escriva: Work and Holiness. Eternal Word Television Network. Архів оригіналу за 12 травня 2006. Процитовано 27 листопада 2006.
  27. ↑ Josemaría Escrivá. Opus Dei: an Association which fosters the Search for Holiness in the World. Conversations. Архів оригіналу за 7 жовтня 2018. Процитовано 13 квітня 2007.
  28. ↑ Opus Dei as a Political Force in Post Cold War Latin America: Civil Society, Associationalism, and Democracy. American Political Science Association. Архів оригіналу за 25 лютого 2018. Процитовано 27 листопада 2006.
  29. ↑ Interview with Opus Dei National Spokesman. ABC News. Архів оригіналу за 1 травня 2018. Процитовано 11 січня 2011.
  30. ↑ Work, Path to Holiness. Key note address, International Congress "The Grandeur of Ordinary Life". 10 січня 2002. Архів оригіналу за 27 січня 2007. Процитовано 28 листопада 2006.
  31. ↑ Homily of Bishop Echevarría. Romana: Official Bulletin of Opus Dei. Архів оригіналу за 1 травня 2018. Процитовано 27 листопада 2006.
  32. ↑ Josemaría Escrivá. What is the Attraction of Opus Dei. Conversations. Архів оригіналу за 16 листопада 2017. Процитовано 4 липня 2007.
  33. ↑ Josemaría Escrivá. Working for God. Friends of God. Архів оригіналу за 1 травня 2018. Процитовано 4 липня 2007.
  34. ↑ Prelature of Opus Dei. Catholic Hierarhcy. Архів оригіналу за 30 травня 2012. Процитовано 2 серпня 2010.
  35. ↑ Історія [Архівовано 1 травня 2018 у Wayback Machine.] // www.opusdei.org
  36. ↑ Opus Dei — QUÉ ES EL OPUS DEI — Cronología. Архів оригіналу за 1 травня 2018. Процитовано 1 травня 2018.
  37. ↑ Statutes of Opus Dei [Архівовано 2 травня 2018 у Wayback Machine.]. March 3, 2006. // www.opusdei.org ((лат.) "The Canonical Path of Opus Dei, « A. de Fuenmayor, V. Gomez-Iglesias, J. Illanes, Midwest Theological Forum, 1994).
  38. ↑ Vittorio Messori: Případ Opus Dei, Nakladatelství Cesta, Brno, 1998 — ISBN 80-85319-77-2.
  39. ↑ Opus Dei and Corporal Mortification [Архівовано 31 травня 2013 у Wayback Machine.], rozhovor s Rev. Michaelem Barrettem
  40. ↑ María del Carmen Tapia (1997). Beyond the Threshold: A Life in Opus Dei. Continuum Publishing Company. ISBN 0-8264-1096-0.
  41. ↑ Grossman, Ron (7 грудня 2003). Catholics scrutinise enigmatic Opus Dei. Chicago Tribune. Архів оригіналу за 17 вересня 2012. Процитовано 11 січня 2011.
  42. ↑ Leslie Crawford (6 жовтня 2002). Opus Dei's influence promotes a sainthood. Financial Times (London).
  43. ↑ а б David Van Biema (19 квітня 2006). The Ways of Opus Dei. Time. Архів оригіналу за 19 травня 2006. Процитовано 24 березня 2007.
  44. ↑ а б Opus Dei in the United States [Архівовано 7 квітня 2018 у Wayback Machine.], America Magazine, James Martin, February 25, 1995. Retrieved December 22, 2017.
  45. ↑ а б в г Abbott Karloff (14 травня 2006). Opus Dei members: 'Da Vinci' distorted. Daily Record. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 27 листопада 2006. mirrored on ReligionNewsBlog.com
  46. ↑ Elizabeth W. Green (10 квітня 2003). Opening the doors of Opus Dei: Part 2. The Harvard Crimson. Архів оригіналу за 16 жовтня 2007. Процитовано 1 травня 2018.
  47. ↑ James Martin, S.J. Opus Dei In the United States. America: The National Catholic Weekly. Архів оригіналу за 16 січня 2009. Процитовано 27 листопада 2006. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  48. ↑ Allen, John, Jr. Opus Dei, The Truth about its Rituals, Secrets and Power, 2005, Penguin Books, ISBN 0-14-102465-8, pp 287—290
  49. ↑ Barry James (14 квітня 1992). Rocky Road to Sainthood for a 'Choleric' Cleric. International Herald Tribune. Архів оригіналу за 10 квітня 2007. Процитовано 28 листопада 2006. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  50. ↑ Ron Grossman (6 грудня 2003). Catholics scrutinize enigmatic, strict Opus Dei. Chicago Tribune.
  51. ↑ Damian Thompson (18 січня 2005). A creepy scrape with the Da Vinci Code set. The Daily Telegraph. London. Архів оригіналу за 2 травня 2008. Процитовано 11 травня 2022.
  52. ↑ Kenneth L. Woodward (13 січня 1992). Opus Dei Prepares to Stand By Its Man. Newsweek.
  53. ↑ Robert Hutchinson (1999). Their Kingdom Come: Inside the Secret World of Opus Dei. Thomas Dunne Books. с. 15. ISBN 0-312-19344-0.
  54. ↑ Paul Baumann (10 серпня 1997). The Way of the Faithful. The Washington Post. Архів оригіналу за 28 липня 2011. Процитовано 1 травня 2018.
  55. ↑ Catholics for Choice (2011). A Primer on Opus Dei in Latin America (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 31 травня 2013. Процитовано 23 жовтня 2012. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  56. ↑ Culpan a Opus Dei por golpe en Honduras. El Universal. 18 січня 2010. Архів оригіналу за 12 квітня 2015. Процитовано 23 жовтня 2012.

Джерела ред.

  • Ferruccio Pinotti. Opus Dei segreta. — BUR Futuropassato, 2010. — 472 p. — ISBN 978-88-1701-225-6.
  • Walsh, Michael (1989). Opus Dei: An Investigation Into the Secret Society Struggling For Power Within the Catholic Church. New York, New York: HarperSanFrancisco. pp. 230 w/Index. ISBN 0-06-069268-5.
  • O'Connor, William. Opus Dei: An Open Book. A Reply to «The Secret World of Opus Dei» by Michael Walsh, Mercier Press, Dublin, 1991.
  • Robert Hutchison (1992). Their Kingdom Come: Inside the Secret World of Opus Dei. ISBN 0-312-19344-0.
  • Gordon Urquhart (1999). The Pope's Armada: : Unlocking the Secrets of Mysterious and Powerful New Sects in the Church. Prometheus Book. ISBN 157392699X.
  • Howse, Christopher (October 2005). Out of the Shadows: Book Review of Allen's Opus Dei: Secrets and Power in the Catholic Church. Tablet.

Посилання ред.

Сайти підтримки Опус Деі ред.

Сайти критиків Опус Деі ред.


  Це незавершена стаття про релігію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
  Це незавершена стаття про організацію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Opus_Dei&oldid=41878417