ARA General Belgrano
«Генерал Бельграно» (ісп. ARA General Belgrano) — легкий крейсер військово-морських сил Аргентини, потоплений у травні 1982 року британською субмариною у ході Фолклендської війни. Потоплення крейсера викликало широкий міжнародний резонанс.
| «Генерал Бельграно» | ||
|---|---|---|
| ARA General Belgrano (C-4) | ||
 | ||
| Служба | ||
| Тип/клас | Легкий крейсер | |
| Належність | Військово-морські сили Аргентини | |
| Корабельня | New York Shipbuilding, Нью-Йорк | |
| Спущено на воду | 12 березня 1938 | |
| Введено в експлуатацію | 5 грудня 1951 | |
| Статус | потоплений 2 травня 1982 | |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | стандартна 10 800 т | |
| Довжина | 185,4 м | |
| Ширина | 21 м | |
| Осадка | 7,3 м | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | 8 котлів | |
| Потужність | 100 000 к.с. | |
| Швидкість | max. 32,5 вуз. (60 км/год.) | |
| Екіпаж | 1 200 чол. | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 5×3-152мм
8×127мм | |
| Зенітне озброєння | 2×4 ЗРК «Сі Кет» | |
| Авіація | 2 вертольоти | |
Історія ред.
«Генерал Бельграно» був спущений на воду в США в 1938 році під назвою «Фенікс». Крейсер знаходився у гавані Перл-Гарбору під час нальоту японської авіації 7 грудня 1941 року. В подальшому брав участь у бойових діях на Тихому океані. Після закінчення Другої світової війни «Фенікс» був виведений зі складу ВМС США, і 12 квітня 1951 року проданий Аргентині за 7,8 млн доларів. У аргентинських ВМС крейсер отримав назву «17 жовтня», а в 1956 році перейменований на «Генерал Бельграно», на честь генерала Мануеля Бельграно, який брав участь у війні за незалежність від Іспанії в XIX сторіччі.
Загибель ред.
Крейсер «Генерал Бельграно» входив до складу аргентинської оперативної групи 79.3, яка 26 квітня 1982 року вийшла з порту Ушуая назустріч британському флоту, який наближався до Фолклендських островів.
30 квітня група була помічена атомною субмариною «Конкерор» (англ. Conqueror — «Завойовник»), яка здійснювала патрулювання у районі островів.
1 травня субмарина наблизилась до аргентинської оперативної групи, продовжуючи залишатися непоміченою. На цей момент аргентинські кораблі знаходились поза межами 200-мильної (370 км) воєнної зони, яка була проголошена Великою Британією (та офіційно було проголошено, що будь-який аргентинський корабель в межах цієї зони буде потоплений). Незважаючи на це, британці вирішили, що група становить загрозу для флоту. Після консультацій з міністрами свого кабінету, Маргарет Тетчер особисто віддала розпорядження про атаку кораблів супротивника.
2 травня 1982 року о 15.57 субмарина «Конкерор» здійснила залп трьома торпедами, дві з яких влучили у «Генерал Бельграно». Вважається, що основна кількість загиблих втратили життя внаслідок вибуху однієї з торпед. Пожежі не виникло, однак на крейсері зник струм. О 16.24 аргентинський капітан Ектор Бонсо віддав наказ екіпажу покинути корабель. За офіційною версією, кораблі супроводу — есмінці «Іполіто Бушар» та «П'єдра Буена» у сильному тумані втратили візуальний контакт з крейсером[1] та не змогли організувати пошуки та переслідування «Конкерора».
Жертви ред.
При потопленні крейсера «Генерал Бельграно» загинули 323 людини, що складає приблизно половини втрат Аргентини у Фолклендській війні. У багатьох джерелах зустрічається число у 368 загиблих, однак вона не відповідає дійсності. Безпосередньо після потоплення фігурували ще більші цифри: газета «Правда» 5 травня 1982 року писала, що з 1042 членів екіпажу крейсера вдалося врятувати лише 400, однак рятувальні роботи продовжуються[2].
Резонанс ред.
Британська преса повідомляла про потоплення «Генерал Бельграно» як про першу велику перемогу британських сил у війні, що розпочалась (активні бойові дії у районі Фолклендських островів розпочались 2 травня). У Аргентині ця подія викликала шок. Після 2 травня аргентинський флот фактично був виведений з війни у зв'язку зі страхом нових втрат.
Велика Британія була розкритикована за те, що крейсер був потоплений поза межами 200-мильної зони, яка була встановлена нею самою. Також висувалась версія, що потоплення було здійснене з метою зриву мирних переговорів перуанського президента Белаундо Террі, однак на офіційному рівні ця версія відкидається. У 1994 році міністерство оборони Аргентини визнало потоплення «незабороненим актом війни без кримінальної відповідальності»[3]. Незважаючи на це, у 2000 році Аргентина звернулась до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі зі скаргою відносно незаконності дій Великої Британії у випадку з «Генерал Бельграно», однак отримала відмову за терміном давності[3][4].
Історичне значення ред.
Потоплення крейсера «Генерал Бельграно» було першим потопленням надводного корабля атомною субмариною. Крім того, це другий випадок[5] потоплення корабля субмариною після Другої світової війни.
За кількістю людських жертв потоплення «Генерал Бельграно» є найбільшою трагедією у новітній історії Аргентини.
Потоплення крейсера під час повернення на свою базу (за іншими даними, крейсер планував здійснити спробу удару по британському флоту) розглядається аргентинським суспільством як військовий злочин[6].
Примітки ред.
- ↑ Соломонов П. В., Соломонов Б. В., Волков А. Е. Корабли Фолклендской войны: флоты Великобритании и Аргентины. — Москва : Морская коллекция, 2007. — № 2. — С. 26.
- ↑ www.russ.ru 1982 — восемнадцатая неделя. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 січня 2016.
- ↑ а б Время новостей: № 112, 28 августа 2000. Архів оригіналу за 7 лютого 2016. Процитовано 31 січня 2016.
- ↑ Владимир Катин. (22 июля 2000). Аргентина обвинила Маргарет Тэтчер в военном преступлении. Независимая газета. Архів оригіналу за 23 лютого 2012. Процитовано 13 серпня 2010.
- ↑ Перший такий випадок відбувся під час індо-пакистанської війни 1971 року.
- ↑ Аргентинская газета назвала самое неоднозначное решение Тэтчер. РИА Новости. 8 квітня 2013. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 квітня 2015.
Література ред.
- Коваленко В. А., Остроумов М. Н. Справочник по иностранным флотам. — Москва : Военное издательство МО СССР, 1971.
- Conway’s All the World’s Fighting Ships, 1947—1995. — Annapolis, Maryland, U.S.A. : Naval Institute Press, 1996. — ISBN 978-155-75013-25.