13-й окремий десантно-штурмовий батальйон (Україна)
13-й окремий десантно-штурмовий батальйон імені Героя України полковника Тараса Сенюка (13 ОДШБ, в/ч А1910) — підрозділ десантно-штурмових військ Збройних сил України. Входить до складу 95 ОДШБр. Дислокується в місті Житомир.
| 13 окремий десантно-штурмовий батальйон | |
|---|---|
.png) Нарукавний знак батальйону | |
| Засновано | 1993 |
| Країна |
 Україна |
| Вид |
 Збройні сили |
| Тип |
 Десантні війська |
| У складі |
 |
| Базування |
 Житомирська областьм.Житомир |
| Оборонець |
Герой України полковник Тарас Сенюк |
| Військові конфлікти | |
| Нагороди |
 |
| Командування | |
| Поточний командувач |
майор Олександр Порхун |
Особовий склад батальйону цілком складається з професійних військових,[1] основним призначенням батальйону при створенні була участь у миротворчих операціях.
Батальйон носить ім'я Тараса Сенюка — десантника, командира 1-го батальйону 95-ї бригади, що загинув у боях за Слов'янськ.
Історія ред.
Батальйон був створений у складі 95-го Навчального центру Аеромобільних військ як 13-й окремий парашутно-десантний батальйон. Після 2000 року переведений до військового містечка Корбутівка, та має назву 13-й окремий аеромобільний батальйон.
В 1994 році 13-й окремий аеромобільно-десантний батальйон був виділений від України для участі в міжнародному партнерстві «Процес планування та оцінки сил». Згідно з планом досягнення цілей партнерства силами та засобами Сухопутних військ України виділеними для участі у ІІІ етапі процесу планування та оцінки сил для 13-го окремого аеромобільно-десантного батальйону були виділені декілька пріоритетних цілей: мовна підготовка, підготовка до участі з підтримання миру, вивчення штабних процедур НАТО, досягнення необхідного рівня взаємосумісності у пануванні, організації та проведенні тилового забезпечення.[джерело?]
Особовий склад батальйону проходив службу у Іраку та Косово[2] (міжнародні сили з підтримки миру (PMU/KFOR) — 179[2][3]).
Рейд 95-ї бригади ред.
13-й батальйон разом з іншими підрозділами 95-ї бригади брав участь в найдовшому у сучасній воєнній історії рейді ворожими тилами. За 21 день боїв десантники, які фактично пробивали дорогу іншим військам, пройшли 160 кілометрів захопленими бойовиками територіями, громлячи на шляху потужні ворожі укріплення.
Один із найгероїчніших епізодів легендарного рейду — бої за Савур-могилу, куди разом із десантниками підійшли піхотинці й артилеристи, що дало змогу вибити ворога та закріпитись на висоті. Після неочікуваного початку масованих артобстрілів з території Росії та зумовленої цим кардинальної зміни ситуації, силами бійців 13-го батальйону вдалося навести понтонну переправу через річку Кальміус. До цього десантники на жодних навчаннях не виконували роботи саперних підрозділів. Нову військову професію вони освоювали під вогнем ворога, а потім упродовж трьох діб фактично були комендантським батальйоном, що забезпечував порядок серед охочих якнайшвидше переправитися через річку.
На підході до Лисичанська бійці 13-го аеромобільного батальйону захопили два блокпости, облаштовані за всіма вимогами військової науки. Після цього взяли під контроль нафтопереробний завод, не допустивши його знищення.[4]
Бої за Донецький аеропорт ред.
У січні 2015-го року 13-й батальйон знаходився в пункті постійної дислокації в Житомирі, відновлюючи боєздатність. У суботу, 17 січня, прийшла команда «Збір».
З батальйону сформували дві тактичні групи. Бійців першої групи відразу ж направили на посилення оборони Пісків — села, розташованого поруч з донецьким аеропортом.
Друга тактична група десантників прибула під Донецьк в населений пункт Ласточкине 23 січня. Завданням цієї групи був штурм і взяття шахти, розташованої між Авдіївкою і Спартаком. Шахта в тактичному плані мала важливе значення. З її будівель і териконів працювали снайпери і артилерійські коректувальники противника. О 8 ранку бійці 13-го батальйону разом з 1-м батальйоном 95-ї бригади пішли на штурм. Через півтори години шахта була зайнята. Десантники утримували об'єкт десять днів, згодом їх поміняли бійці 11-го окремого мотопіхотного батальйону.
Наступним завданням 13-го батальйону було взяти населений пункт Спартак. Наступали двома охоплюючими напрямками, штурм тривав кілька годин, але захопити населений пункт не вдалося. Після невдалої спроби штурму десантників відвели в район зосередження.
Бої за Дебальцеве ред.
Коли колона 13-го батальйону була вже на марші в тил надійшов наказ про відправку в чергове проблемне місце — під Дебальцеве. Прямо на дорозі колона розвернулася і пішла по новому маршруту і 12 лютого прибула в район Луганського.
Десантникам належало забезпечити вихід з напівоточення підрозділів, які обороняли Дебальцеве зайнявши дві висоти, які дозволяли контролювати трасу Дебальцеве-Артемівськ і маршрут відходу підрозділів.
Вночі в районі висот відпрацювали розвідувальні дозори, під ранок вийшли на зазначені рубежі. На необладнаній місцевості бійці ховалися від обстрілу в складках місцевості, десь викопували окопи. Одну висоту бойовики постійно крили артилерією і «градами», а іншу, яка була ближче до них, обстрілювали з танків.
«Коридор життя» десантники тримали два дні. Колони, які виходили з-під Дебальцевого, потрапляли під вогонь противника. Вдень обстріли українських колон здійснювали кілька Т-72 і БМП-2. Кілька разів десантники наводили на танки противника свою артилерію і відкривали вогонь з протитанкових ракетних комплексів, але ефективного результату це не давало — танки маневрували по низині, що не давало можливості поцілити в них. Вночі розвідка десантників ідентифікувала два нових російських танка Т-90. Вибравши зручний момент, один раз українці поцілили з ПТКР по одному з них, але на ворожому танку спрацювала активна броня, і ракета відлетіла від броньованої машини, не заподіявши їй шкоди. Все, що могла зробити артилерія — змусити ворога часто міняти позиції.
На ділянці, яку контролював 13-й аеромобільний батальйон, піхота супротивника була скута і ефективно діяти не могла, кілька російських підрозділів було розгромлено. Бойовикам не вдалося перерізати дорогу, по якій висувалися українські підрозділи — коридор для виходу був забезпечений. Командуванню АТО вдалося реалізувати план виведення українських підрозділів з-під напівоточеного Дебальцевого.
22 лютого 2015 року десантники 13-го окремого аеромобільного батальйону повернулися в пункт постійної дислокації після виконання завдання. За період виїзду, — з 17 січня до 22 лютого, — не повернулися 6 воїнів. Ще 25 залишилися в госпіталях.[5]
Структура ред.
- Рота управління
- 1 аеромобільна рота
- 2 аеромобільна рота
- 3 аеромобільна рота
- Мінометна батарея
- Протитанковий ракетний взвод
- Протиповітряний ракетний взвод
- Важкий кулеметний взвод
- Транспортний взвод
- Взвод забезпечення
- Медичний пункт
Командування ред.
- майор Порхун Олександр Володимирович[6]
- станом на травень 2019 року начальник штабу — капітан Бурчак Андрій Петрович.
Втрати ред.
Серед полеглих:
- старший солдат Гуц Сергій Сергійович, 4 вересня 2014, Вугледар
- сержант Назарчук Микола Олександрович, 29 січня 2015, ДАП
- Павло Логачов, орієнтовно 29 березня 2016[7]
- молодший сержант Олег Степанович Бокоч[8], 12 травня 2018
- солдат Ігор Тичина, 1 січня 2022, смт Нью-Йорк[9]
- солдат Ковнацький Сергій Миколайович, 25 березня 2018, шахта «Бутівка», постріл снайпера[10][11][12]
- солдат Куліченко Євген, Житомирська область, 21 березня 2022, закатований у власному домі[джерело?]
Традиції ред.
2 грудня 2019 року, Указом Президента України, 13-му окремому десантно-штурмовому батальйону присвоєно ім'я Героя України полковника Тараса Сенюка[13]. 6 грудня стрічку з почесним найменуванням отримав від президента України командир батальйону майор Святослав Заїць.[14]
17 листопада 2022 року 13 окремий десантно-штурмовий батальйон імені Героя України полковника Тараса Сенюка 95 окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України указом Президента України Володимира Зеленського відзначений почесною відзнакою «За мужність та відвагу».[15]
Примітки ред.
- ↑ Новости Украины. Украина сегодня: Мнение, Последний довод Ющенко или Чей кулак более железный [Архівовано 9 лютий 2012 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ а б ICTV.[недоступне посилання з листопада 2018]
- ↑ ВОВРЕМЯ.info — Экспертный политический проект. Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 11 липня 2016.
- ↑ Нова доба Карачун-гори і Савур-могили. Архів оригіналу за 24 травня 2015. Процитовано 3 червня 2016.
- ↑ «Ми займали висоти під вогнем ворожих танків». Архів оригіналу за 6 лютий 2018. Процитовано 3 червень 2016.
- ↑ України гордість велика й повага вашій відвазі і героїзму!. http://veterano.com.ua/. Ветерани.ua. 24 серпня 2017. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.
- ↑ Загиблі (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 вересня 2017. Процитовано 27 липня 2018.
- ↑ Названо імена 17 загиблих на фронті протягом травня. Архів оригіналу за 28 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
- ↑ Цензор.НЕТ. Полеглі Герої січня 2022 року. Цензор.НЕТ (укр.). Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022.
- ↑ Ковнацький Сергій Миколайович («Шева») - Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Процитовано 26 березня 2023.
- ↑ Ковнацький Сергій Миколайович Старший солдат - Книга пам′яті загиблих за Україну - Український меморіал. ukraine-memorial.org. Процитовано 26 березня 2023.
- ↑ Усі воїни, які загинули за Україну 2018 року: згадаймо обличчя - Новинарня. novynarnia.com (укр.). 21 грудня 2018. Процитовано 26 березня 2023.
- ↑ Указ Президента України №873/2019. Архів оригіналу за 2 грудня 2019. Процитовано 2 грудня 2019.
- ↑ Президент нагородив військовослужбовців ООС, присвоїв військові звання та почесні найменування військовим частинам. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
- ↑ Указ Президента України від 17 листопада 2022 року № 785/2022 «Про відзначення почесною відзнакою "За мужність та відвагу"»
Посилання ред.
- Получил большой позитив от ознакомления с ходом реализации проекта Роман Зварич, который со своей волонтерской группой делает системный проект по внедрению стандартов НАТО в 13-м батальоне(рос.)
- «Saber Junction-2018»: українські десантники у складі сил OpFor організували оборону міста Убенсдорф. http://www.mil.gov.ua/. Міністерство оборони України. 26 вересня 2018. Архів оригіналу за 26 вересня 2018. Процитовано 26 вересня 2018.