Яхія Олександр
Яхія (або Ях'я) Олександр (тур Şehzade Yahya, шехзаде Ях'я; бл. 23 жовтня 1585[5][6]—1649[7]) — турецький авантюрист, самозванець, видавав себе за представника султанського роду Османів. Претендент на турецьке султанство під час Босфорської війни[8].
| Яхія Олександр | |
|---|---|
| осман. شاهزاده يحيى | |
| Народився |
1585[1], 1589[2] або невідомо Магнісія, Фессалія[d], Греція[3] або невідомо |
| Помер |
1649 Котор, Чорногорія |
| Країна | Османська імперія |
| Діяльність | самозванець |
| Батько | Мурад III або невідомо[4] |
| Брати, сестри | Мехмед III |
Біографічні відомості ред.
Мав турецько-грецького походження, його мати — грекиня, православна, а відтак мав підтримку грецького населення Константинополя[9]. Загалом, мав на меті зруйнувати Османську імперію та очолити нове Грецьке царство [10].
Видавав себе за сина турецького султана Мурада ІІІ (помер в січні 1595) і грекині Єлени з візантійської імператорської династії Комніних. За власними словами, був врятований матір'ю тим, що вони разом втекли з Топкапи, коли помер батько Яхії і в столицю мав приїхати старший син Мурада ІІІ — Мехмед, який стратив всіх своїх братів згідно закону Фатіха[6][11].
Від 1603 р. активний організатор антиосманської християнської коаліції в Західній Європі. В Європі був відомий як «Олександер, граф Чорногорський». У 1620 роках зробив спробу організувати військову коаліцію проти Туреччини, до якої входили б запорозькі та донські козаки, військові сили претендента на кримський престол Шагін-Гірея.
У 1624-25 побував у Києві в митрополита Й. Борецького та на Запоріжжі, де пробував схилити козаків до походу на Стамбул. Деякий час жив на Запорожжі. На початку 1625 з метою залучити до цього плану Московію Й. Борецький вислав до царя Михайла Федоровича козацьке посольство, у складі якого був і посланець Я. Марко Македонянин. Після невдачі козацького посольства до Москви (цар не погодився приєднатись до антитурецької коаліції) Яхія, очевидно, відмовився від свого плану й через Путивль, Мценськ і Архангельськ виїхав за кордон. В подальшому був активним учасником організації антитурецької коаліції. Найбільшу підтримку отримав з боку північно-італійських монархів. Часто перебував на Балканах з метою організації антиосманських повстань. Під час останнього відвідування Балкан 1649 року був поранений і помер. Поховали його за державний рахунок[12].
Сім'я ред.
Дружина: Анна Катерина Кастріотта (народ. 1608 р.[13]), дочка графа П'єро Дрівасто, нащадка Скандербега[14].
Син: Мауріціо (1635, Турин—1693, Пальманова)[15][14].
Дочка: Олена (1638, Турин—1697); з 1658 одружена з пизанським дворянином Андреа Б'яджі[16].
Дивіться також ред.
Примітки ред.
- ↑ Historical Abstracts: Modern history abstracts, 1450-1914 — ABC-CLIO. — Т. 47. — С. 280.
- ↑ Олександрович К. П. Материалы для истории воссоединения Руси — (untranslated), 1877. — С. 164. — 322 с.
- ↑ Groot A. H. d. Uitgaven van het Nederlands Historisch-Archaeologisch Instituut te İstanbul — 1978. — Т. 43-44. — С. 320.
- ↑ Benzoni G. JACHIA — Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2004. — Vol. 61.
- ↑ Modern history abstracts, 1450-1914. — ABC-CLIO. — Т. 47. — С. 280. Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 14 січня 2022.
- ↑ а б Kosovo, A Short History (1998), Noel Malcolm -- Harper Perennial - pp. 121 - 122. ISBN 978-0-06-097775-7
- ↑ Malcolm, 2002. p. 124. Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 14 січня 2022.
- ↑ Глава VII «Константинопольский» поход Яхьи // В.Королев. Босфорская война. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 16 серпня 2013.
- ↑ Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків. Архів оригіналу за 1 вересня 2013. Процитовано 16 серпня 2013.
- ↑ Відносини українських козаків із Кримським ханством і Туреччиною, Зовнішня політика України - Кучик О.С. Бібліотека українських підручників. Архів оригіналу за 16 травня 2013. Процитовано 16 серпня 2013.
- ↑ (en) James P. Krokar, "Maps in the Service of an Anti-Ottoman Crusade", Imago Mundi 60:1:23-38 (2008) JSTOR:40234115 p.29
- ↑ Catualdi, 2013. p. 293. Архів оригіналу за 15 січня 2022. Процитовано 15 січня 2022.
- ↑ Catualdi, 2013. p. 306. Архів оригіналу за 15 січня 2022. Процитовано 15 січня 2022.
- ↑ а б Giammanco A.D. (Self) Fashioning of an ottoman cristian prince: Jachia ibn Mehmed in confessional diplomacy of the early seventeenth century // Central Europian University : MA thesis in comparative history. — 2015.
- ↑ Catualdi, 2013. p. 306, 319. Архів оригіналу за 15 січня 2022. Процитовано 15 січня 2022.
- ↑ Giammanco A.D. (Self) Fashioning of an ottoman cristian prince: Jachia ibn Mehmed in confessional diplomacy of the early seventeenth century // Central Europian University : MA thesis in comparative history. — 2015.— p. 60.
Джерела ред.
- Сас П.М. Яхія Олександр [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 766. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Полїтичні горізонти козачини 1624/5. Шагін, Яхія і переговори з Москвою [Архівовано 14 липня 2015 у Wayback Machine.] // М. Грушевський. Історія України-Руси. — Том VII. Розділ VIII.
- Глава VII. «Константинопольский» поход Яхьи [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.] // Королёв В. Н. Босфорская война. — Москва: Вече, 2007.
Посилання ред.
- Яхія Олександер // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2132. — 1000 екз.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Яхія Олександр