Вікіпедія

Янчевецький Василь Григорович

російський письменник

Василь Ян
Василий Григорьевич Янчевецкий
Ім'я при народженні Василий Григорьевич Янчевецкий
Псевдонім Василь Ян
Народився 23 грудня 1874 (4 січня 1875)(1875-01-04)
Київ, Російська імперія
Помер 5 серпня 1954(1954-08-05) (79 років)
Звенигород, Московська область, Російська РФСР, СРСР
Поховання Ваганьковське кладовище
Країна СРСР СРСР Російська імперія
Діяльність прозаїк
Alma mater Гімназія Густава Адольфа
Мова творів російська
Роки активності 1901—1954
Напрямок соціалістичний реалізм
Жанр історична проза
Magnum opus трилогія «Нашестя монголів»
Членство СП СРСР
Брати, сестри Dmitry Yanchevetskyd
Премії Сталінська премія — 1942
CMNS: Янчевецький Василь Григорович у Вікісховищі

Васи́ль Григо́рович Ян, (справжнє прізвище — Янчеве́цький) (23 грудня 1874 (4 січня 1875)(18750104) — 5 серпня 1954) — російськомовний радянський письменник і мандрівник українського походження, автор багатьох історичних повістей з історії Великого Євразійського Степу, зокрема українських степів різних епох. Основна праця — «Нашестя монголів», у якій відображена історія завоювань Війська Степового від Чингізхана до Батия. Трилогія сподобалася Сталіну, оскільки була, на його думку, ідейно доречною, за що письменник отримав Сталінську премію першого ступеня (1942). Разом з тим, існують думки, що насправді в книзі письменник аллегорично зобразив криваву історію утворення країни Рад, а як головного героя, хаджу Рахіма аль-Багдаді — самого себе.

Біографія ред.

Василь Янчевецький — відомий письменник, автор книжок з історії Великого Євразійського Степу, Скіфії, Великого Війська Степового, Золотої Орди. Народився в Києві в сім'ї вчителя іноземних мов Григорія Андрійовича Янчевецького, вихідця з родини волинських священиків, випускника Київського університету св. Володимира, філолога і перекладача. Потім жив і навчався в Таллінні, Ризі, Санкт-Петербузі, в Середній Азії, жив в еміграції в Османській імперії, Румунському королівстві, де докладно вивчав різні культури й збирав матеріал для своїх книжок.

Предки письменника по ліній батька, Янчевецькі, були з давнього козацького роду, служили писарями у Війську Запорізькому, ходили в походи на Османську імперію, потім стали православними священиками на Волині, активно боролись з польською унією. Дід був останнім священиком у роду, батько викладав у колегії Павла Галагана, багато подорожував Грецією, перекладав давньогрецьких поетів та істориків.

Предки письменника по лінії матері, Варвари Мечеровської, теж були з давнього козацького роду. Сама Варвара Пампіївна була двоюрідною сестрою української художниці Марії Констянтинівни Башкирцевої.

1897 закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Два роки подорожував Російською імперією, враження лягли в основу першої книги «Записки пішохода» (1901), потім близько року жив у Великій Британії — працював в бібліотеці Британського музею і подорожував.

У 1901 році вперше приїхав до Ашхабаду, на службу в канцелярію керівника Закаспійської області, куди його взяли за рекомендацією старшого брата. Активно вивчав східні мови й життя місцевого населення. У 1902 році їздив через пустелю з науково-статистичними цілями в Хіву (перевіряв стан колодязів на караванному шляху), був на прийомі у хівінского хана і його наступника. Брав участь у дослідницькій експедиції вздовж персько-афганського кордону. Потім він повертався в Середню Азію не раз, а середньоазіатська тематика посіла центральне місце в його творчості.

Під час Російсько-японської війни в 1905–1906 роках був військовим кореспондентом Санкт-Петербурзького телеграфного агентства на Далекому Сході. У 1906—1907 роках працював у Ташкенті статистиком у переселенському управлінні Туркестану. У 1907—1912 роках служив у редакції газети «Росія» (багато їздив у далекі відрядження), викладав латинську мову в 1-ій петербурзької гімназії, серед його учнів були драматург В. Вишневський і поет В. Рождественський. З числа гімназистів у 1910 році створив один з перших скаутських загонів «Легіон юних розвідників». Як організатор скаутів 26 грудня 1910 зустрічався з полковником Робертом Бейден-Павелом, який приїжджав до Російської імперії. З осені 1910 року по липень 1914 випускав журнал «Учень», у якому публікував і свої невеликі твори.

У 1913—1918 роках разом з родиною жив за кордоном, працюючи кореспондентом телеграфного агентства: в Османській імперії, а з початком Першої світової війни — в Румунському королівстві. У 1918 році повернувся з дітьми через «білий» Крим до Росії, залишивши в Румунському королівстві дружину, оперну співачку, а згодом відому югославську виконавицю російських романсів Ольгу Янчевецьку.

У 1918—1919 роках працював у похідній друкарні армії Колчака в Сибіру. Після встановлення в Ачинську радянської влади працював учителем, кореспондентом, директором школи в селі Уюк Урянхайського краю, потім редактором та завідувачем редакції газети «Влада праці» в Мінусинську, куди також розміщував свої нариси, писав п'єси для міського театру (в тому числі для дітей). Саме тоді він уперше став підписуватися псевдонімом Ян.

У 1923 році ненадовго переїхав до Москви.

У 1925—1927 рр. служить у Самарканді економістом узбецьких банків, де також багато пише в журнал «Всесвітній слідопит» статей і нарисів про культуру Узбекистану. Його п'єса про зміни в житті східних жінок «Худжум» (з узбецького — розкріпачення) йшла на багатьох сценах Середньої Азії.

Повернувшись 1928 року до Москви приступає до написання історичних оповідань і повістей. Першими повістями були «Фінікійський корабель» про плавання фінікійців (1931), «Вогні на курганах» про опір скіфів і согдів Олександру Македонському (1932), «Спартак» про повстання рабів у Римі (1933) і «Молотобійці» про появу мануфактур у Росії (1934).

 
Могила Янчевецкого В. Г. на Ваганьковському кладовищі

У червні 1941 року Василь Ян просився на фронт, але не був узятий по старості. До 1944 року був в евакуації у Ташкенті, де продовжував працювати над своїм головний твором — історичною трилогією «Нашестя монголів», у яку входять романи «Чингіз-хан» про завоювання Центральної Азії (1939), «Батий» про завоювання Північно-Східної Русі (1942) і «До останнього моря» про завоювання Південної Русі і походи далі на захід до Адріатичного моря (1955, після смерті письменника).

Тема боротьби предків народів СРСР з монгольськими завойовниками в XIII столітті виявилася дуже актуальною в роки Німецько-радянської війни. Книги отримали безліч позитивних відгуків як від населення, так і від істориків, сходознавців, критиків і літературознавців і стали популярні. Ця епопея ґрунтується на ретельному вивченні джерел і виконана з великою сумлінністю; трилогія захоплює читача захопливістю дії.

Василь Ян як публіцист був запрошений до співпраці із засобами масової інформації, як середньоазійськими, так і центральними, глави зі ще недописаної повісті-казки «На крилах мужності» (з сюжетом, паралельним «Чингіз-хана») друкувалися російською, узбецькою та туркме́нською мовами, передавалися по радіо, за мотивами книг планувалося поставити оперу «Джелаль-ед-Дін Неприборканий» і зняти два фільми — «Чингіз-хан» і «Джелаль-ед-Дін».

Повернувшись з евакуації, Ян дописував, розпочаті в Ташкенті «Розповіді старого закаспійца» та «На крилах мужності», переробляє «Вогні на курганах», будує нові плани, яким не судилося здійснитися — через важку хворобу і смерть. Письменник помер 5 серпня 1954 року. Був похований на Вірменському цвинтарі в Москві, але недавно [коли?] перепохований навпроти — на Ваганьковському кладовищі.

Створюючи свої твори, Ян часто слідував переконанню, що героїчні особистості «повинні бути не такими, якими вони були насправді, а якими вони повинні бути, щоб стати ідеалом», повинні підноситися над іншими, показаними реалістично. Письменнику вдається показати складність людської долі й відсутність поділу на своїх і чужих. Інтерес до його творів виник під час німецько-радянської війни та й надалі продовжував зростати. Так, до 1985 року кількість видань перевищила 230 загальним тиражем понад 20 млн примірників. Найпопулярніші до того часу були «Чингіз-хан» (понад 100 перевидань) і «Батий» (близько 80), перекладені на 50 мов у 30 країнах.

Нагороди і премії ред.

Твори ред.

Повісті (романи) ред.

П'єси та сценарії ред.

  • «Наречена червоного партизана», 1921—1923
  • «Колчаковщіни», 1921—1923
  • «Село, прокинься», 1921—1923
  • «Нота лорда Керзона», 1921—1923
  • «Червоноармійська зірка», 1921—1923
  • Комедія «Худжум», 1925—1927
  • «Джелаль-ед-Дін Неприборканий» (лібрето непоставленої опери), 1944
  • «Чингіз-хан» (лібрето незнятого фільму), 1944
  • «Джелаль-ед-Дін» (лібрето незнятого фільму), 1944

Розповіді ред.

  • «Розповіді про незвичайне»
    • «Що краще?», 1944
    • «Блакитна сойка Заратустри», 1945
    • «Овідій у вигнанні», початок 1930-х
    • «Трюм і палуба», 1929
    • «Повернення мрії», кінець 1940-х
    • «У Орлиному гнізді» Старця гори "«, кінець 1940-х
    • „Скоморошьи потіха“, кінець 1940-х
    • „Партизанська витримка (Валянки влітку)“, 1922
    • „Загадка озера Кара-нір“, кінець 1920-х
    • „В пісках Каракуми“, кінець 1920-х
    • „Плавильники Ванджа“, початок 1930-х
  • „Розповіді“ старого закаспійця»
    • «Дзвін пустелі», 1906
    • «Тач-Гюль (В горах Персії)», 1910
    • «Демон Гори», 1943—1944
    • «Ватан („Батьківщина“)», 1936
    • «Лист із скіфського табору», кінець 1920-х
    • «Афганські привиди», кінець 1906
    • «Лист з скіфського табору», кінець 1920-х
    • «Видіння дурману (Душа)», 1910
    • «Рогата змійка (Розповідь капітана)», 1907
    • «Три щасливих дні Бухари», 1944
  • Подорожні нотатки «Блакитні далі Азії», 1947—1948

Нариси і статті ред.

  • Збірка нарисів «Записки пішохода», 1901
  • Збірник статей «Виховання надлюдини», 1908
  • Брошура «Що потрібно зробити для петербурзьких дітей», 1911
  • «У Чорному морі», 1907—1912
  • «У Босфорі», 1907—1912
  • «В Афінах», 1907—1912
  • «Записки російського мандрівника», 1907—1912
  • «На російській Півночі», 1907—1912
  • «На захист Приамур'я», 1907—1912
  • «Японія і Корея», 1907—1912
  • «Невикористані багатства Сахаліну», 1907—1912
  • «Самарканд», 1925—1927
  • «Танці жінок Узбекистану», 1925—1927
  • «Узбецький народний театр», 1925—1927
  • «Узбецька драма», 1925—1927
  • «О 1-й майстерні хореографії», 1925—1927
  • «Олександр і Спітамен», кінець 1920-х — початок 1930-х
  • «Як я працював над своїми книгами», кінець 1920-х — початок 1930-х
  • «Історична достовірність і творча інтуїція», кінець 1920-х — початок 1930-х
  • «Завоювання Середньої Азії Олександром Македонським», кінець 1920-х — початок 1930-х
  • «У гори Фархада», 1941—1944
  • «Новий узбецький народний театр», 1941—1944
  • «Муканов», 1941—1944
  • «Проблема історичного роману», 1941—1944
  • «Червоноармієць», 1941—1944

Вшанування ред.

На честь Василя Яна названі вулиця та бібліотека в Києві.

Література ред.

  • Розгін Л. Е. В. Ян Критико-біографічний нарис. — М., 1969; Російські радянські письменники-прозаїки. Біобібліографіч. покажчик, т. 6, ч. 2. — М., 1969.
  • Янчевецкій М. В. В. Ян і Середня Азія / / В. Ян. Вогні на курганах: Повісті, оповідання. — М.: Радянський письменник, 1985. — С. 677—702.
  • Ян В. Г. Блакитні далі Азії: дорожні нотатки / / Вогні на курганах: Повісті, оповідання. — М.: Радянський письменник, 1985. — С. 597—677.

Джерела ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Янчевецький_Василь_Григорович&oldid=41459516