Ширван (історична область)
Ширван (азерб. Şirvan, перс. شیروان) — історична область у Закавказзі, на західному узбережжі Каспійського моря, що простягалася від Дербента на півночі до дельти річки Кура на півдні. До XV—XVI ст. назва — Шарван[1]. В даний час — частина території Азербайджану. Історичне поняття Ширван ніколи не вживався в тому сенсі, щоб він охоплював територію нинішнього Азербайджану[2].
Основні міста — Шамахи, Баку, Кабала, Шабран.
Через Ширван проходив жвавий торговий шлях, тому цей регіон протягом багатьох століть піддавався численним іноземним навалам і входив до складу різних держав, що визначило надзвичайно строкатий етнічний склад населення, що включає кавказькі, іранські і тюркські елементи.
Історія ред.
З кінця II ст. до н. е. до початку VIII до н. е. дана територія входила до складу Кавказької Албанії. Населення цього царства становило союз племен, які говорили різними мовами лезгинської гілки нахсько-дагестанської сім'ї[3].
У стародавніх авторів назва Ширван не згадується[4], він виник лише при Сасанідах. «Вірменська географія» VII століття згадує плем'я шарванів, що дали назву області[5]. Балазурі згадує «Шарван-шаха» серед васалів Хосрова I Ануширвана (531—579). Найдавніша форма назви — «Шарван», форма «Ширван» утвердилася лише в XVI столітті[1].
В VI столітті область піддавалася регулярним набігам кочових племен з півночі, які проникали до Закавказзя через Дербентський прохід — так в 552 році сюди вторглися савіри і хазари. Після цього перський шах Хосров I Ануширван розгорнув у районі Дербента грандіозне фортифікаційне будівництво, покликане захистити його володіння від нової хвилі кочівників.
В 654 році Ширван був зайнятий арабами і пізніше став спадковим володінням арабських намісників[6]. Але вже з середини VIII століття, у зв'язку з невдоволенням місцевого населення арабським правлінням, Ширван і Дагестан стали ареною частих кровопролитних битв між хазарами і армією арабських халіфів династії Омеядів[7].
Держава Ширваншахів ред.
Ширваншахи — правлячі династії в Ширвані, хоча і мали арабське походження, але були піддані персизації і вважали себе нащадками перських царів[8]. Держава включала всі землі від Кури до Дербента зі столицею в місті Шамаха[6]. Перський історик XIV століття Хамдаллах Казвіні описує округу області Ширван: Бакуйа, Шамаха, Кабала, Фірузабад, Шабаран і Гуштасфі[9]. На початку XIII століття в Ширван і Дербенд вторглися військові загони Чингісхана під проводом Джебе, а до середини століття після тривалих боїв між військами Хулагу і його двоюрідного брата, золотоординського хана Берке, Хулагу визнається правителем усіх завойованих ним територій.
У середині XV століття Ширван був центром землеробства, виробництва шовку і тканин й відігравав важливу роль у міжнародній торгівлі (вивезення нафти, бавовни тощо. Під владою ширваншахів процвітала література, в тому числі в XII столітті працював відомий перський поет, уродженець Ширвана — Хагані Ширвані, в XIV—XV століттях видатний поет Насімі, який писав азербайджанською, перською та арабською мовами.
Ширванське беглербекство ред.
З посиленням держави Сефевідів Ширван потрапляє до нього в залежність і з 1538 року стає його провінцією[7].. В середині XVI століття Сефевідів переселяють до Ширвана тюркські племена кизилбашів[10].
Італійський мандрівник П'єтро делла Валле, який відвідав Сефевідську держава в 1617—1623 роках, писав, що жителі Ширвана, іранці, крім своєї власної мови вчили своїх дітей тюркської мови. Те ж саме відбувалося в Азербайджані, Іраку, Багдаді та Еривані[11].
Відвідав Ширван у 1690 році єзуїтський місіонер повідомляв, що в Ширвані говорять трьома мовами: тюркською (азербайджанською), ламаною перською та вірменською. Тюркська була найпоширенішою мовою[12].
Шемахинське ханство ред.
У 1748 році на території Ширвана виникло самостійне Ширванське ханство (також відоме як Шемахинське ханство).
У XVIII столітті в Ширвані горці Дагестану постійно нападали на села, руйнуючи їх, а жителів перетворювали на рабів. Перські шахи, зі свого боку, робили невдалі спроби підпорядкування Дагестану.
- Територія Ширвана в різні періоди
-
На карті Закавказзя в XI—XII ст. -
Територія Ширвана в XVI — першій половині XVII століття
Примітки ред.
- ↑ а б V. Minorsky. Caucasia IV. Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London, Vol. 15, No. 3 (1953), p. 521:«Sharvan is the usual designation of the territory lying to the north of the Kur, which only in the 15th-16th century was renamed Shirvan»
- ↑ В. В. Бартольд. Сочинения. — С. 703.
- ↑ Emil Souleimanov. Understanding Ethnopolitical Conflict Karabakh, South Ossetia, and Abkhazia Wars Reconsidered. — Palgrave Macmillan. — P. 194. — (Rethinking Peace and Conflict Studies) — ISBN 9781137280220.Оригінальний текст (англ.)... Caucasian Albanians was related to the languages of the Lezgi branch of the Nakh-Daghestani language group.
- ↑ В. Ф. Минорский. История Ширвана и Дербенда X-XI веков. — М. : Издательство восточной литературы, 1963. — С. 34.
- ↑ Новосельцев А. П., Пашуто В. Т., Черепнин Л. В. Пути развития феодализма. — Наука, 1972. — С. 40.
- ↑ а б БСЭ. Ширван. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 28 травня 2020.
- ↑ а б Семен Броневский. Новейшия географическия и историческия известия о Кавказе. Ширван. Общее обозрение. — Типография Скливановскаго, 1823. — т.2, стр. 355—375. [Архівовано 10 серпня 2014 у Wayback Machine.]: «Ізмаель-Сефі почав завоювання свої з Ширвана і нарешті підкорив всю Персію, яка перебувала тоді під владою Уссум-Кассано.»; «Слово Ширван тлумачать двояким чином: від слова „лев“, перською шир, і від „Шаха Козроя Нуширвана“».
- ↑ Ширван (історична область) — стаття з Ираника. C. E. Bosworth
- ↑ Хамдаллах Казвини. Нузхат ал-Кулуб. Раздел 5. Описание земель Ширвана и Гуштасфи. — Баку: Элм, 1983. Архів оригіналу за 26 березня 2012. Процитовано 28 травня 2020.
- ↑ F. Zarinebaf-Shahr, «The Qizilbash „Heresy“ and Rebellion in Ottoman Anatolia», p. 7-8
- ↑ Willem Floor and Hasan Javadi, The Role of Azerbaijani Turkish in Safavid Iran, стр. 573Оригінальний текст (англ.)The Turkish spoken in Safavid Iran was mostly what nowadays is referred to as Azeri or Azerbaijani Turkish. However, at that time it was referred to by various other names. It would seem that the poet and miniaturist Sadeqi Afshar (1533–1610), whose mother tongue was not Azerbaijani Turkish, but Chaghatay (although he was born in Tabriz), was the first to refer to speakers of Qizilbashi (motakallemin-e Qizilbash), but he, and one century later ‘Abdol-Jamil Nasiri, were the exception to this general rule of calling the language “Turki.” The Portuguese called it Turquesco. Other Europeans and most Iranians called it Turkish or Turki. For the sake of simplicity and to avoid confusion we call the Turkic language used in Safavid Iran, Azerbaijani Turkish. ...Adam Olearius, the secretary of the 1637 Holstein embassy, reports how, at the end of a royal banquet, the ishik aghasi bashi loudly called: “sofreh haqineh, shah dowlatineh, ghazilar allah dilam allah allah va hazerat kalamet-e allah allah ra tekrar kardand". He further reports that, apart from their own language, Iranians teach their children Turkish in particular in the provinces of Shirvan, Azerbaijan, Iraq, Baghdad, and Erevan that the Qizilbash conquered.“
- ↑ Willem Floor and Hasan Javadi, The Role of Azerbaijani Turkish in Safavid Iran, стр. 570Оригінальний текст (англ.)A Jesuit missionary noted around 1690 that in Shirvan three languages were spoken, Turkish which is the most common one, corrupted Persian, and Armenian. N. N., “Memoire de la province du Sirvan,” Lettres curieuses et edifiantes (Paris, 1780), 4: 31, 42, 51
Див. також ред.
Посилання ред.
- ŠERVĀN — Encylopaedia Iranica Online [Архівовано 17 травня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)