Вікіпедія

Шепілов Дмитро Трохимович

(Перенаправлено з Шепілов Дмитро Трофимович)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шепілов.

Дмитро Трохимович Шепілов (рос. Дми́трий Трофи́мович Шепи́лов; 23 жовтня (5 листопада) 1905, Асгабат, Російська імперія — 18 серпня 1995, Москва, Росія) — радянський державний і партійний діяч, економіст. Член ЦК КПРС (1952—1957), кандидат у члени Президії ЦК КПРС (з 27 лютого 1956 по 29 червня 1957 року), секретар ЦК КПРС (1955—1956, 1957). Депутат Верховної Ради СРСР 3-4-го скликань[3], Міністр закордонних справ СРСР (1956—1957).

Шепілов Дмитро Трохимович
Народився 5 листопада 1905(1905-11-05)[1]
Асхабад, Російська імперія
Помер 18 серпня 1995(1995-08-18)[1] (89 років)
Москва, Росія
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  СРСР
Діяльність політик, економіст, військовослужбовець, дипломат
Alma mater Юридичний факультет Московського державного університетуd, Інститут червоної професури і МДУ
Науковий ступінь доктор економічних наук[d]
Знання мов російська[2]
Заклад МДУ
Учасник Друга світова війна, Сталінградська битва, Битва на Курській дузі, Корсунь-Шевченківська операція і Яссько-Кишинівська операція
Членство Академія наук СРСР
Роки активності з 1941
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання генерал-майор
Партія КПРС
Нагороди
Легіон Заслуг орден Леніна орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Кутузова I ступеня орден Богдана Хмельницького 1 ступеня орден Суворова 2 ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За оборону Москви» медаль «За оборону Сталінграда» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За взяття Будапешта» медаль «За взяття Відня» медаль «Ветеран праці» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»

Біографія ред.

Ранні роки ред.

Народився в родині робітника залізничних майстерень. Після переїзду сім'ї в Ташкент навчався спочатку в гімназії, потім у середній школі.

У 1926 закінчив судовий відділ факультету радянського права 1-го Московського державного університету імені М.В. Ломоносова. Член ВКП(б) з жовтня 1926 року.

З 1926 по 1928 рік працював прокурором Головного суду Якутської АРСР, заступником прокурора Якутської АРСР, в.о. прокурора Якутської АРСР.

У 1928—1929 роках — помічник прокурора Західної області РРФСР.

У 1929—1931 роках — слухач аграрного факультету московського Інституту червоної професури, економіст-аграрник.

У 1931—1933 роках — відповідальний секретар редакції журналу «На аграрном фронте».

У 1933—1935 роках працював начальником політвідділу одного з сибірських радгоспів.

На партійній роботі ред.

У 1935—1937 роках — заступник завідувача сектору сільськогосподарської науки ЦК ВКП(б). Після публікації ряду помітних статей був запрошений в Інститут економіки Академії наук СРСР.

У 1937—1941 роках — вчений секретар Інституту економіки Академії наук СРСР. Одночасно викладав політекономію у Московському інституті радянської кооперативної торгівлі та у Вищій партійній школі при ЦК ВКП(б).

Під час німецько-радянської війни добровольцем пішов на фронт, хоча мав законні підстави уникнути призову як науковий робітник. У 1941—1942 роках — начальник політичного відділу Московського ополчення. У 1942—1943 роках — начальник політичного відділу 24-ї армії. У 1944—1946 роках — начальник політичного відділу та член Військової ради 4-ї гвардійської армії.

У лютому — серпні 1946 року — заступник начальника Управління пропаганди і агітації Головного політичного управління Збройних Сил СРСР.

З серпня 1946 по 17 вересня 1947 року — редактор газети «Правда» по відділу пропаганди.

1947 року в газеті «Правда» опублікував статтю «Радянський патріотизм», яка стала початком кампанії зі звинувачення діячів культури у космополітизмі.

З 17 вересня 1947 по 10 липня 1948 року — перший заступник начальника Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б), який очолював М.А. Суслов.

10 липня 1948 — 20 липня 1949 року — завідувач Відділу пропаганди та агітації ЦК ВКП(б), утвореного на базі скасованого Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б).

У липні 1949 року знятий з посади завідувача відділу пропаганди ЦК ВКП(б). Не мав роботи до 31 січня 1950 року, коли Георгій Маленков запропонував йому посаду інспектора ЦК ВКП(б), а фактично свого неофіційного помічника, який допомагав в теоретичному обґрунтуванні промов. Надалі за пропозицією Йосипа Сталіна призначений керівником авторського колективу зі створення першого в СРСР підручника політекономії соціалізму.

З 20 жовтня 1952 року — голова постійної комісії ЦК КПРС з ідеологічних питань.

З 18 листопада 1952 до 1956 року — головний редактор газети «Правда».

25 жовтня 1953 року обраний членом-кореспондентомАкадемії наук СРСР по Відділенню економічних, філософських та правових наук (політична економія).

12 липні 1955 — 24 грудня 1956 року і 14 лютого — 29 червня 1957 року — секретар ЦК КПРС. Допомагав Хрущову готувати доповідь ХХ з'їзду «Про культ особи та його наслідки».

З 27 лютого 1956 по 29 червня 1957 року — кандидат у члени Президії ЦК КПРС.

Міністр іноземних справ СРСР ред.

1 червня 1956 указом Президії Верховної Ради СРСР був призначений міністром закордонних справ СРСР, змінивши на цій посаді В.M. Молотова.

У червні 1956 як Міністр закордонних справ СРСР вперше в історії здійснив турне по Близькому Сходу, відвідавши Єгипет, Сирію, Ліван, а також Грецію. Під час переговорів у Єгипті з президентом Насером в червні 1956 року дав секретну згоду СРСР спонсорувати будівництво Асуанської греблі. Переконав Хрущова в форсуванні налагодження відносин з арабськими країнами Близького Сходу на противагу нормалізації відносин з Ізраїлем.

У своєму виступі на ХХ з'їзді КПРС закликав до насильницького експорту соціалізму за межі СРСР. У той же час брав участь в підготовці доповіді Хрущова «Про культ особи і його наслідки», однак підготовлений варіант доповіді був істотно змінений.

15 лютого 1957 року звільнений з посади міністра закордонних справ СРСР у зв'язку із призначенням секретарем ЦК КПРС.

В опозиції до Хрущова ред.

У червні 1957 року в результаті поразки угруповання Молотова В.М., Маленкова Г.М., Кагановича Л.М. на Пленумі ЦК КПРС 22 червня 1957 року народилося формулювання «Антипартійна група Молотова, Маленкова, Кагановича, Булганіна і Шепілова що долучився до них». Був позбавлений звання члена-кореспондента АН СРСР 26 березня 1959 року (відновлений 1991 року).

У листопаді 1957 — серпні 1958 року — директор Інституту економіки Академії наук Киргизької РСР.

У серпні 1958 — 1960 року — заступник директора Інституту економіки Академії наук Киргизької РСР із наукової частини.

У 1960—1977 роках — вчений археограф, у 1977—1982 роках — старший археограф Головного архівного управління при Раді Міністрів СРСР. 21 лютого 1962 року виключений із партії, поновлений в членах КПРС 18 лютого 1976 року.

З листопада 1982 року — на пенсії в Москві. Помер 18 серпня 1995 року в Москві.

Звання ред.

Нагороди ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в The Fine Art Archive — 2003.
  2. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  3. ↑ Шепилов Дмитрий Трофимович. Архів оригіналу за 12 березня 2007. Процитовано 11 серпня 2017.

Література ред.

Посилання ред.

  • Шепилов Дмитрий Трофимович (министр иностранных дел СССР 1956—1957): к 200-летию МИД России // Дипломатический вестник. № 8, 2002. С.138-141.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шепілов_Дмитро_Трохимович&oldid=42159403