Шарангович Василь Фомич
Васи́лий Фоми́ч Шаранго́вич (біл. Васіль Фаміч Шаранговіч; 20 лютого (4 березня) 1897, село Кочани, Вілейський повіт, Віленська губернія, Російська імперія (нині Мядельський район, Мінська область, Білорусь) — розстріляний 15 березня 1938, місто Москва, РРФСР, СРСР) — білоруський радянський партійний діяч, 1-й секретар ЦК КП(б) Білорусі, організатор масових репресій населення Білорусі. Член ЦК КП(б) Білорусі (1925—1927, 1932—1934, 1937). Член Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) у 1934—1937 роках.
| Василь Фомич Шарангович біл. Васіль Фаміч Шаранговіч | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| березень — 17 липня 1937 | |||
| Попередник: | Микола Гикало | ||
| Наступник: | Олексій Волков | ||
| Народження: |
20 лютого (4 березня) 1897 Кочани, Віленська губернія, Російська імперія (нині Мядельський район, Мінська область, Білорусь) | ||
| Смерть: |
15 березня 1938 (41 рік) Москва, РРФСР, СРСР | ||
| Поховання: | Розстрільний полігон «Комунарка» | ||
| Національність: | білорус | ||
| Релігія: | атеїзм | ||
| Партія: | РСДРП (з 1917) | ||
| Нагороди: |  | ||
.svg)
Біографія ред.
Народився 20 лютого (4 березня) 1897 в родині білоруського селянина. З 1907 по 1911 рік навчався у Мядельській шестикласній школі Вілейського повіту. До травня 1911 року працював у сільському господарстві в селі Кочани Вілейського повіту.
З травня по жовтень 1911 року — вантажник баласту, підрядник на будівництві залізниці Новобілицька—Чернігів у місті Гомелі.
У жовтні 1911 — травні 1918 року — кочегар у поїзді, помічник машиніста залізничного депо станції Молодечно Лібаво-Роменської залізниці Віленської губернії.
Член РСДРП(б) з грудня 1917 року.
У травні — серпні 1918 року — голова волосного комуністичного осередку і організатор партизанського загону в селі Кочанах Вілейського повіту.
З серпня по жовтень 1918 року перебував у в'язницях міст Вілейки і Лукішки Віленської губернії за революційну діяльність.
У жовтні 1918 — березні 1919 року — рядовий червоноармієць комуністичної роти при Вілейському повітовому революційному комітеті.
У березні — червні 1919 року — голова Мядельського волосного революційного комітету та волосного комуністичного осередку, уповноважений Вілейського повітового революційного комітету із організації радянської влади в Мядельській волості.
У червні — жовтні 1919 року — червоноармієць 145-го стрілецького полку 17-ї стрілецької дивізії РСЧА, учасник Громадянської війни.
У листопаді 1919 року направлений до Мінської губернії, де керував підпільною роботою групи партизанських загонів. У травні 1920 року заарештований польською владою та засуджений на 10 років каторги. З травня 1920 по вересень 1921 року перебував у в'язницях міст Познані та Груденська у Польщі. У жовтні 1921 року обміняний на польських полонених та виїхав до СРСР[1].
У жовтні 1921 — травні 1922 року — заступник начальника Білоруського управління із евакуації населення «Білевак» при Народному комісаріаті внутрішніх справ Білоруської СРР.
У травні 1922 — травні 1924 року — помічник прокурора Білоруської СРР, заступник народного комісара юстиції Білоруської СРР.
У травні 1924 — лютому 1926 року — завідувач організаційного відділу, відповідальний секретар Білоруської республіканської ради профспілок.
У лютому 1926 — травні 1927 року — завідувач організаційного відділу Сибірської крайової ради профспілок.
У травні 1927 — жовтні 1929 року — голова Сибірської крайової ради профспілок у місті Новосибірську.
У жовтні 1929 — серпні 1930 року — відповідальний секретар Іркутського окружного комітету ВКП(б).
У серпні — жовтні 1930 року — 2-й секретар Організаційного бюро ЦК ВКП(б) по Східно-Сибірському краю в місті Іркутську.
25 жовтня 1930 — 3 серпня 1934 року — 2-й секретар ЦК КП(б) Білорусі.
У лютому 1934 — березні 1936 року — уповноважений Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) по Казакській АРСР.
У березні 1936 — березні 1937 року — уповноважений Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) по Харківській області УРСР.
18 березня — 29 липня 1937 року — 1-й секретар ЦК КП(б) Білорусі та 1-й секретар Мінського міського комітету КП(б) Білорусі.
27 липня 1937 року заарештований під час Сталінського терору. Залучався як звинувачуваний до процесу у справі «Правотроцькістського антирадянського блоку». Засуджений 13 березня 1938 року Воєнною колегією Верховного суду СРСР[2]. Розстріляний 15 березня 1938 року на полігоні «Комунарка» біля Москви.
19 грудня 1957 року реабілітований, 19 серпня 1958 року поновлено його членство в партії.
Нагороди ред.
- Орден Червоного Прапора — «за керівну партизанську роботу в підпіллі під час окупації Білорусі білополяками»
- Почесний червоноармієць 12-го Бігосовського прикордонного загону НКВС (19.03.—27.07.1937)
Пам'ять ред.
- У Мінську його іменем названо вулицю, що розташована у мікрорайоні Сухареве. На будівлі НВО «Центр» встановлено пам'ятну табличку.
Джерела ред.
- Біографія [Архівовано 7 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
- Розстрільна картка
Примітки ред.
- ↑ Нове дзеркало Хроноса. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 28 липня 2012.
- ↑ Вирок Воєнної колегії Верховного Суду СРСР. Архів оригіналу за 24 червня 2007. Процитовано 24 червня 2007.