Вікіпедія

Чорнокозинці

село у Хмельницькій області

Чорноко́зинці — село Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Належить до Орининської сільської громади.

село Чорнокозинці
Палац Чорнокозинці
Палац Чорнокозинці
Палац Чорнокозинці
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район Кам'янець-Подільський
Громада Орининська сільська громада
Основні дані
Населення 441
Площа 1,385 км²
Густота населення 318.410 осіб/км²
Поштовий індекс 32333
Телефонний код +380 3849
Географічні дані
Географічні координати 48°39′33″ пн. ш. 26°16′55″ сх. д. / 48.65917° пн. ш. 26.28194° сх. д. / 48.65917; 26.28194Координати: 48°39′33″ пн. ш. 26°16′55″ сх. д. / 48.65917° пн. ш. 26.28194° сх. д. / 48.65917; 26.28194
Середня висота
над рівнем моря 		173 м
Водойми річка Збруч
Місцева влада
Адреса ради 32335, Хмельницька обл., Кам’янець-Подільський район, с. Шустівці, вул. Соборна, 45
Карта
Чорнокозинці. Карта розташування: Україна
Чорнокозинці
Чорнокозинці
Чорнокозинці. Карта розташування: Хмельницька область
Чорнокозинці
Чорнокозинці
Мапа
Мапа

CMNS: Чорнокозинці у Вікісховищі

Розташування ред.

Чорноко́зинці лежать на лівому березі Збруча. На протилежному правому березі річки — село Збручанське Чортківського району Тернопільської області.

Біля Чорнокозинець знаходиться сірчане джерело. Поклади гіпсу, алебастру, мармуру.

Клімат ред.

Чорнокозинці знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом, у так званому «теплому Поділлі». Але діяльність людини призводить до зміни клімату та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою в області становить лише 20 % від необхідного стандарту. Для покращення ситуації варто було б відновлювати екосистеми та лісові масиви.

Історія ред.

 
Чорнокозинський замок на мапі Зигмунда Герстмана
 
Залишки Чорнокозинського замку, липень 2004 року

Один з найдавніших замків на Поділлі.

Чорнокозинський замок був побудований наприкінці XIV — на початку XV століть.

Чорнокозинці вважаються заснованими 1367 року, відомі з XV століття. До кінця XVIII століття належало Кам'янецькій єпископській кафедрі та було літньою резиденцією єпископів.

30 жовтня 1467 року в Чорнокозинцях від чуми помер кам'янець-подільський католицький єпископ Миколай Лабунський.

1516 року замок здобули і знищили татари.

1519 Чорнокозинці грамотою короля перейменовано на місто з двома ярмарками в рік.

1573 року замок ще раз руйнується татарами.

1578 місто Чорнокозинці отримало Магдебурзьке право.

 
Картина Адама Хмельовського «Чорнокозинці», 1886 рік
 
Панорама Чорнокозинців, кінець XIX — початок XX століття. Фото Юхима Сіцінського

З середини XV-го і до кінця XVIII століття замок належав Кам'янецьким католицьким єпископам.

Замок мав давніший дитинець і новіший, які були розділені стіною з великою брамою. Замок був чотирикутний з чотирма башнями. Грубо збудований з мармурового каміння. Замок був оточений глибоким ровом.

1674 року замок був здобутий турками та знищений.

У 1608 році в Чорнокозинцях було завершено будівництво мурованого костелу, здійнене єпископом Павлом Волуцьким. А єпископ Ян Прухницький, який формально 1607 року, а фактично лише 1608 року став його наступником, пізніше добудував до святині каплицю Благовіщення Пресвятої Діви Марії. А єпископ Стефан Рупневський не тільки збудував літній палац, але й також 1719 року відновив та консекрував чорнокозинський храм після 27-річної окупації краю турками та профанації ними християнських культових споруд. 1772 року парафія була садибою одного із шести деканатів дієцезії. Проте 1830 року вона належала вже до деканату із садибою у Зіньківцях, а костел у Чорнокозинцях подано під титулом святих Станіслава і Мартина.

1780 року Чорнокозинці за люстрацією згадані вже як поселення з 119 оселями.

У 1795 році замок переходить у власність Російської казни.

Катерина II конфіскувала і подарувала племінниці Потьомкіна Скавронській.

У першій половині XIX століття настоятелем католицької парафії служив польський історик Вавжинець Марчинський, а в 70-х роках парафія нараховувала майже шість сотень вірян та мала філіальну каплицю у Підпилип'ї. У середині цього століття святиню було відремонтовано. Проте 1892 року царська влада ліквідувала парафію, а через кілька років костел перетворила на православну церкву. Тут при річці Збруч був водяний млин.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.

Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій.

В 1932–1933 селяни села пережили Голодомор.

Роки Великого терору 1936—1937 вбито осіб різних національностей і професій, багато людей було виселлено як сім'ї «ворогів народу».

У квітні 1945 року відбулась акція повстанського відділу на селі Чорнокозинці Орининського району за участі Білика. Тоді було реквізовано продукти, роззброєно групу «стрибків», захоплено документи правління колгоспу. У січні-лютому 1946 року було заарештовано 9 підпільників. Серед них підпільник Хапицький, який працював головою колгоспу й систематично надавав для УПА продукти харчування, зброю й боєприпаси. Також брав участь у акції в селі Чорнокозинці, зокрема віддав повстанцям 10 колгоспних коней, 10 центнерів зерна, документи колгоспу. Ще один заарештований представник місцевої адміністрації, голова сільської ради Луцик, використовуючи свої службове становище, повідомляв членам ОУН про заходи радянської влади, дезорганізовував роботу винищувального батальйону.[1]

У 1946—1947 роках мешканці села вчергове пережили голод.

1967 року урочисто відзначено 600-річчя села.

З 1991 року в складі незалежної України.

1993 року надано статус четвертої зони посиленого радіоекологічного контролю.

24 грудня 2019 року шляхом об'єднання сільських рад Кам'янець-Подільського району село Чорнокозинці увійшло до складу Орининської сільської громади.[2] Об'єднання в громаду створило умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка має забезпечити комфортне середовище для проживання людей.

Населення ред.

Згідно перепису 2001 року населення села становить 441 особа.

Мова ред.

У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.

100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову.

Пам'ятки ред.

  Зовнішні відеофайли
  1. Чому українці досі будують російські храми? // «Обличчя Незалежності»
  • Чорнокозинський замок (руїни) — побудований наприкінці XIV — на початку XV ст.ст. (використовувався як родовий маєток аж до 1917 року), нині (2000-ні) в руїнах.
  • Костел Йосифа Обручника (1608 р.) (руїни на південному схилі замкового пагорба).
  • Церква Успіння (1867 р.)

Відомі люди ред.

Народилися ред.

Проживали, перебували ред.

Світлини ред.

  •  
    Замок
  •  
    Руїни костелу Святого Йосифа
  •  
    Палац

Панорама Чорнокозинського замку ред.

 
Панорама Чорнокозинського замку
 
Вид на долину Збруча та руїни Чорнокозинського замку

Див. також ред.

  • Поділля — історико-географічна область.
  • Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
  • Подільський говір — різновид говорів української мови.
  • Децентралізація — реформа місцевого самоврядування для формування ефективної і відповідальної місцевої влади.

Література ред.

  • Антонюк Є. І. На крутежах прикордоння, або Меридіан Чорнокозинці. — Чернівці: Букрек, 2013. — 640 с.
  • Антонюк Є. І. Екскурсант Кам'янеччини. Меридіан Чорнокозинці. — Чернівці: Видавництво "Буковина", 2015. — 224 с.
  • Іваненко Г. З днем народження Вас, Чорнокозинці // Прапор Жовтня. — 1967. — 15 серпня. — С. 4.
  • Козлова Н. Замок у Чорнокозинцях: Скарби народні // Прапор Жовтня. — 1973. — 10 квітня. — С. 4.
  • Олійник М. Чорнокозинці: Вивчаймо історію рідного краю // Прапор Жовтня. — 1964. — 3 січня. — С. 4.
  • Сіцінський Ю. Оборонні замки Західного Поділля XIV—XVII ст.: Історично-археологічні нариси. — Кам'янець-Подільський, 1994. — С. 61—65.
  • Стояновський Станіслав, Гончарук Ігор. Чорнокозинці. Крізь горнило воєн і пожеж: Історично-публіцистичний нарис. — Кам'янець-Подільський, 2011. — 124 с.
  • Урядовець Центральної Ради // Мизак Нестор, Горбатюк Василь. За тебе, свята Україно. — Книга п'ята. — Чернівці — Київ — Торонто, 2006. — С. 13—14.
  • Dzieduszycki Maurycy. Żywot Wacława Hieronima Sierakowskiego, arcybiskupa lwowskiego. — Kraków, 1868. — 303 s. (пол.)
  • Чернокозинцы // Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии. Каменецкий уезд. — Каменец-Подольский, 1895. — С. 390—396. (рос.)
  • Чернокозинцы // Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника Евфимия Сецинского. — Біла Церква, 2009. — С. 394—395. (рос.)

Електронні джерела ред.

Примітки ред.

  1. ↑ МДБ проти ОУН та УПА на Наддніпрянщині, рік 1946-й: Кам’янець-Подільська, Вінницька та Житомирська області
  2. ↑ ВВРУ, 2020, № 11, стор. 26
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чорнокозинці&oldid=41793040