Чикатило Андрій Романович

Андрі́й Рома́нович Чикати́ло (рос. Андрей Романович Чикатило; 16 жовтня 1936, Яблучне, Сумська область, УРСР — 14 лютого 1994, Новочеркаськ, Ростовська область, Росія) — один із найвідоміших радянських серійних вбивць, насильник, педофіл, каннібал, який з 1978 до 1990 року скоїв 53 доведених убивства (зізнався в 55 убивствах; за оперативними даними, здійснив понад 65 убивств): 21 хлопчика у віці від 7 до 16 років, 14 дівчаток у віці від 9 до 17 років і 17 старших дівчат і жінок. До серії вбиства працював вчителем. В більшості скоєнних злочинів він заманював своїх жертв у безлюдні місця, наносив тілесні ушкодження та вбивав. Деякі тіла своїх жертв від ґвалтував, розчленовував та з'їдав. До його арешту були розстріляні двоє людей, які не були винними у цих злочинах. Прізвиська: «Скажений звір», «Ростовський Різник», «Червоний Різник», «Вбивця з лісосмуги», «Громадянин X», «Сатана».

Андрій Романович Чикатило
Народився	16 жовтня 1936(1936-10-16) Яблучне, Великописарівський район, Сумська область, Українська РСР, СРСР
Помер	14 лютого 1994(1994-02-14) (57 років) Новочеркаськ, Ростовська область, Росія розстріл
Громадянство	СРСР →  Росія
Ім'я при народженні	Андрій Романович Чикатило
Прізвисько	Червоний Різник Вбивця з лісосмуги, Громадянин Ікс Скажений звір Сатана Ростовський різник Ростовське чудовисько Радянський Джек-Різник
Віросповідання	християнство
Покарання	Смертна кара
Батько	Роман Чикатило
Дружина	Фаїна Чикатило
Діти	Людмила Юрій
Кількість вбивств	53 (офіційно доведені)
Спосіб вбивств	Завдання колото-різаних ран, побиття, задушення
Зброя	Ніж, молоток, руки, мотузка
Мотив	Сексуальний садизм
Дата арешту	20 листопада 1990

Біографія до 1978 року

Андрій Чикатило народився 16 жовтня 1936 року в селі Яблучне Великописарівського району Харківської області УРСР (сьогодні село належить до Сумської області України). Є відомості, що Чикатило народився з ознаками гідроцефалії. До 12 років він страждав нічним нетриманням сечі, за це мати його постійно била.

У 1943 році у Чикатила народилася сестра. Його батько, який перебував у той час на фронті, навряд чи міг бути батьком дівчинки. Тому не виключено, що у віці 6–7 років він міг стати свідком зґвалтування німецьким солдатом своєї матері, з якою мешкав в одній кімнаті на території окупованої тоді німцями України. В одному з боїв, Романа Чикатила взяли в полон, тож радянська влада зарахувала його до "зрадників батьківщини".

У 1944 році Чикатило пішов у перший клас. Коли в 1946 році розпочався голод, він не виходив з будинку, побоюючись, що його можуть зловити і з'їсти: мати розповідала йому, що під час голоду 1932 року його старшого брата Степана нібито викрали і з'їли. Також існує версія про те, що старшого брата з'їли самі батьки. Згодом ніяких документів про народження і смерть Степана знайдено не було.

У 1954 році Андрій закінчив середню школу і спробував вступити на юридичний факультет МДУ, але не пройшов за конкурсом. Однак він вирішив, що його не взяли до університету через батька — «зрадника батьківщини».

У 1955 році Чикатило закінчив Охтирське технічне училище зв'язку. Після училища вступив на заочне відділення Московського електромеханічного інституту інженерів залізничного транспорту (рос. МИИТ).

З 1957 до 1960 року служив в армії, армійську службу проходив у військах КДБ, за іншою інформацією — зв'язківцем у радянських військах в Берліні.

Після армії переїхав до населеного пункту Родіоново-Несвєтайська, неподалік від Ростова-на-Дону. Там він влаштувався працювати інженером телефонної станції.

У 1962 році у віці 26 років сестра Чикатила, Тетяна, познайомила його зі своєю подругою Фаїною (Євдокією), яка в 1964 році стала його дружиною. Відразу після весілля Чикатило вступив на заочне відділення філологічного факультету Ростовського університету, і в 1970 році закінчив його за спеціальністю «російська мова та література». Вважають, що Чикотило любив Пушкіна.

У 1965 році у Чикатила народилася донька Людмила, а 15 серпня 1969 року — син Юрій, який пізніше став злочинцем. У квітні 1965 року Чикатило влаштувався на посаду голови районного комітету фізкультури і спорту. 1970 року, будучи вже у 33-річному віці, він заочно закінчив педагогічний інститут за курсом марксизму-ленінізму і літератури, став працювати вчителем російської мови та літератури (а потім вихователем) в школі-інтернаті № 32 Новошахтинська, звідки через чотири роки його звільнили за сексуальні домагання до учениць, після чого влаштувався спочатку до місцевого профтехучилища. Його дружина в цей час стала вихователем дитячого садка.

У 1974 році Чикатило став працювати майстром виробничого навчання в Новошахтинській ПТУ № 39.

ПТУ № 33, раніше — професійний ліцей № 33 м. Шахти. Місце роботи Чикатила в 1978–1981 роках.

У 1978 році з родиною переїхав до Шахт, де з вересня почав працювати вихователем в ПТУ № 33, а вже в грудні здійснив своє перше вбивство. Як було встановлено пізніше, Чикатило страждав на роздвоєння особистості у поєднані з нарцисизмом і садизмом.

Перше вбивство

22 грудня 1978 року Чикатило вбив свою першу жертву — 9-річну Олену Закотнову. Вбивство сталося в будинку № 26 (т. з. «мазанці») по Межовому провулку, який Чикатило купив за 1500 рублів потай від сім'ї і використовував для зустрічей з повіями.

Файл:Olena Zakotnova.jpg

Олена Закотнова - перша жертва Андрія Чикатило

24 грудня Шахти, та й усю Ростовську область, зворушила страшна знахідка. Поряд з мостом через річку Грушівку виявили труп 9-річної учениці 2-го класу школи № 11 Олени Закотнової. Як показала експертиза, невідомий вчинив з дівчинкою статевий акт, розірвавши їй піхву і пряму кишку, а також завдав три скрізних ножових поранення в живіт. Смерть дівчинки, однак, настала від механічної асфіксії — її задушили. Експерт припустив, що Олену було вбито ще в день її зникнення (батьки звернулися до міліції 22 грудня), не раніше 18.00 години.

Вбивство дитини, та ще й з особливою жорстокістю, пов'язане з сексуальним насильством, вимагало негайного розкриття. На справу кинули одного з найдосвідченіших місцевих детективів — старшого слідчого радника юстиції Іжогіна. Крізь дрібне сито пропускали місцевих жителів. Варто відзначити, що район, де сталося вбивство, досить не благонадійний — приватний сектор, де проживали роми (цигани), робітники місцевих підприємств, схильні до випивки, досить велика кількість люмпенів.

Як з'ясувалося пізніше, Чикатило заманив дівчинку до «мазанки» обіцянками подарувати жувальну гумку. Як він показував на слідстві, він хотів тільки «побавитися з нею». Але коли він спробував її роздягнути, дівчинка стала кричати і вириватися. Злякавшись, що її почують сусіди, Чикатило навалився на неї і став душити. Зґвалтувавши і завдавши їй три ножеві поранення в живіт, Чикатило задушив 9-літню дівчинку і викинув тіло у невелику річку поруч з хатою, де воно й було знайдене через два дні. Страждання жертви збудили його, і він відчув оргазм.

Тіло дівчинки та її шкільний портфель Чикатило викинув у річку Грушівка. 24 грудня труп знайшли і того ж дня затримали підозрюваного у вбивстві — Олександра Кравченка, який раніше відсидів 10 років за зґвалтування і вбивство своєї ровесниці. Дружина Кравченка дала йому алібі на 22 грудня, і вже 27 грудня його відпустили. Однак 23 січня 1979 року Кравченко скоїв крадіжку в свого сусіда. Наступного ранку міліція затримала його і знайшла вкрадене на горищі його будинку. В камеру Кравченка підсадили вбивцю і наркомана, який бив його, змушуючи зізнатися у вбивстві Закотнової. Дружині Кравченка повідомили, що її чоловік вже сидів у в'язниці за вбивство, і звинуватили її в співучасті у вбивстві Закотнової. Перелякана жінка підписала все, що від неї вимагали.

16 лютого 1979 року Кравченко зізнався у вбивстві Закотнової. Спочатку його засудили до 15 років в'язниці, але родичі вбитої дівчинки вимагали перегляду справи і смертної кари. У результаті справу Кравченка три рази відправляли на дослідування і, врешті-решт, винесли смертний вирок. 5 липня 1983 року 29-річний Олександр Кравченко був розстріляний за вбивство, яке вчинив Чикатило. У 1990 році розстрільний вирок відносно Кравченка був скасований.

Втім, у слідства був і ще один підозрюваний. 8 січня 1979 року в Новочеркаську повісився якийсь Анатолій Григор'єв, 50 років від народження, уродженець міста Шахти. 31 грудня, напередодні Нового року, в трамвайному парку, працівником якого він був, Григор'єв, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп'яніння, хвалився колегам, що він, мовляв, зарізав і задушив дівчинку, про яку «писали в газетах». Роботяги знали, що «у Тольки по п'яні фантазія прокидається», а тому ніхто йому не повірив. Однак Григор'єв, очевидно, чекав, що ці нетверезі одкровення ще відгукнуться. Приїхавши до дочки в Новочеркаськ, він дуже переживав, багато пив, плакав, що нікого не вбивав, а звів на себе наклеп. Дочекавшись, коли дочка пішла на роботу, Григор'єв повісився в туалеті. Слідство встановило, що Анатолій дізнався про вбивство з газет та скоїв самообмови, намагаючись таким дивним чином підняти свій авторитет серед колег.

Початок серії вбивств

Перше вбивство налякало Чикатила, і 3 роки він нікого не вбивав. Однак 3 вересня 1981 року він убив 17-річну повію Ларису Ткаченко. Відвівши її до лісосмуги, він спробував зайнятися з нею сексом, але в нього не було ерекції. Коли Ткаченко почала з нього знущатися, він завдав їй кілька ножових поранень, забив рот брудом, задушив і відкусив соски. Труп виявили на наступний день.^{[джерело?]}

Майже через рік, 12 червня 1982 року, він убив 12-річну Любов Бірюк. Розпочалася серія вбивств: в 1982 році Чикатило вбив загалом семеро дітей віком від 9 до 16 років. З майбутніми жертвами він знайомився на автобусних зупинках і вокзалах, під будь-яким слушним приводом (показати коротку дорогу, цуценят, марки, відеомагнітофон і т. д.) заманював їх до лісосмуги і, пройшовши досить далеко вглиб лісу (часом жертви проходили з вбивцею кілька кілометрів — Чикатило завжди йшов попереду), несподівано кидався з ножем. На понівечених тілах убитих виявляли до шістдесяти ножових поранень, у багатьох були відрізані й відкушені носи, язики, геніталії, груди, виколоті очі (Чикатило не міг виносити погляду своїх жертв). Серед його жертв було чимало волоцюг, п'яниць і розумово відсталих.

Перший арешт

На 1984 рік припадає пік діяльності Чикатила — він убив 15 осіб, загальне число його жертв досягло 32. 1 серпня він вступив на посаду начальника відділу постачання Ростовського виробничого об'єднання «Спеценергоавтоматика». Робота була пов'язана з постійними поїздками по країні, що для нього було дуже зручно. 8 серпня він поїхав у своє перше відрядження в Ташкент, де вбив жінку та 12-річну дівчинку.

14 вересня 1984 року на ростовському Центральному ринку через підозрілу поведінку його затримав дільничний інспектор капітан міліції Олександр Заносовський зі своїм напарником Шайх-Ахмедом Ахматхановим. Чикатило намагався знайомитися з дівчатами, чіплявся до них у громадському транспорті, прямо на автовокзалі з ним займалася оральним сексом повія. У його портфелі був виявлений ніж, банка вазеліну і два мотки мотузки (все це було чомусь повернуто Чикатилу або, за іншими відомостями, просто втрачено). У нього взяли кров на аналіз, його група крові виявилася друга. Група ж сперми, яка була виявлена на трупі однієї з жертв, була четвертою. Пізніше цю обставину пояснять тим, що у Чикатила нібито було так зване «парадоксальне виділення»: Кров у нього була другої групи, а виділення організму — четвертої, і це забезпечувало йому своєрідне алібі. Після суду Чикатило стане фігурувати в ЗМІ як «парадоксальний виділитель» — людина з украй рідкісною особливістю організму («один на кілька мільйонів»). Насправді ж, аналіз виявленої сперми дав неправильний результат через мікробне обсіменіння матеріалу.

Чикатила відпустили, не провівши ретельнішого розслідування та аналізів. Однак його виключили з КПРС, членом якої він був з 1960 року, і засудили до року виправних робіт. Але вже 12 грудня 1984 року його звільнили. У січні 1985 року Чикатило переїхав з родиною в Новочеркаськ і там влаштувався на посаду інженера Новочеркаського електровозобудівного заводу. Пізніше він став начальником відділу металів цього заводу, а в 1990 році перевівся до відділу зовнішньої кооперації Ростовського електровозоремонтного заводу, де і працював до самого свого арешту.

Після першого свого затримання Чикатило вбив ще 21 людину.

Операція «Лісосмуга»

Йшов час, а вбивства в лісосмугах тривали. Тому в грудні 1985 року почалася операція «Лісосмуга», що проходила під контролем КПРС — мабуть, наймасштабніший оперативний захід, що коли-небудь проводився радянськими правоохоронними органами. За весь час операції на причетність до серії вбивств було перевірено понад 200 тисяч осіб, мимохіть було розкрито 1 062 злочини, була накопичена інформація щодо 48 тисяч людей з сексуальними відхиленнями, до яких радянська психологія відносила багато категорій. Також на спецоблік було поставлено 5 845 осіб, перевірено 163 тисячі водіїв автотранспорту. Були навіть використані військові вертольоти, щоб патрулювати залізничні колії та прилеглі до них лісосмуги. Розшук вбивці обійшовся державі приблизно в 10 мільйонів карбованців у цінах 1990 року.

На нараді, що проводилась обласною прокуратурою щодо даної справи в Ростові-на-Дону в квітні 1987 року, брали участь заступник начальника слідчого управління Прокуратури СРСР В. Ненашев і заступник Прокурора Української РСР Іван Землянушін. І відкривалося воно словами: «Справа „Лісосмуга“ перебуває на контролі в усіх вищих інстанціях, а так само в ЦК КПРС. У країні немає справи важливішої, ніж „Лісосмуга“».

Спеціальну оперативну групу, що працювала над справою «вбивці з лісосмуги», очолював Віктор Бураков, який звернувся до психіатра Олександра Бухановського з проханням скласти психологічний портрет злочинця. Бухановський відразу відкинув версії про те, що вбивця психічно хворий, маргінал або гомосексуал. На його думку, злочинець був звичайним, нічим не примітним радянським громадянином, з родиною, дітьми і роботою (одним з прізвиськ вбивці стало «Громадянин Ікс»).

Співробітниці міліції, одягнені в цивільне як приманки постійно їздили електричками. Вздовж усієї траси Таганріг — Донецьк — Ростов-на-Дону — Сальськ був контроль з боку працівників міліції. Чикатило, який був дружинником, сам брав участь у цій операції та чергував на вокзалах, «допомагаючи» міліції ловити самого себе. Відчувши посилення нагляду, він став більш обережний і в 1986 році нікого не вбив.

Убивства відновилися в 1987 році, коли 16 травня Чикатило убив 13-річного Олега Макаренкова, чиї рештки були виявлені лише в 1990 році, вже після арешту маніяка. Трупи дітей знаходили регулярно, навіть у центрі Ростова, в парку Авіаторів та Ботанічному саду. Він вбивав і в інших містах СРСР, куди їздив у відрядження, — в Запоріжжі, Ленінграді, Москві. Керівництво розслідуванням взяв на себе Ісса Костоєв, який обіймав посаду заступника начальника слідчої частини Прокуратури РРФСР.

У вересні 1989 року Костоєв відвідав у Новочеркаській тюрмі засудженого до смерті серійного вбивцю Анатолія Сливка в надії, що той допоможе слідству. Але Сливко, повторивши попередню помилку слідства, лише вказав на те, що вбивства в лісосмугах, швидше за все, здійснюють двоє: один «спеціалізується» на хлопчиках, інший — на дівчатах і жінках. «Все марно, — сказав він. — Такого вирахувати неможливо. По собі знаю». Через кілька годин після інтерв'ю з Костоєвим Сливко був розстріляний.

Психологічний портрет вбивці

Психологічний портрет «вбивці з лісосмуги», складений О. О. Бухановським, зайняв 62 сторінки машинописного тексту. Сам Бухановський називав портрет «проспективним».

Згідно з ним, злочинець не страждав психозом або розумовою відсталістю. Зовні й за поведінкою він був цілком звичайною людиною: жертви довіряли йому. Він уважав себе талановитим, хоча у нього не було особливих талантів. У нього був розроблений план з вистежування та заманювання жертв, проте нерідко він імпровізував. Він був гетеросексуалом, а хлопчики для нього слугували «символічними об'єктами», на яких він, можливо, зганяв образи і приниження, перенесені в дитинстві та підлітковому віці. Він був некросадистом, якому необхідно було спостерігати смерть і муки людей, щоб одержати сексуальне задоволення. Щоб привести жертву в безпорадний стан, спочатку він бив її по голові. Він був фізично добре розвинений, високого зросту. Численні ножові поранення, які він завдавав, були для нього способом «проникнути» (в сексуальному сенсі) в жертву. Клинок виконував роль статевого члена, здійснюючи в рані зворотно-поступальні рухи, але не виходячи з неї повністю. Тому, швидше за все, він був імпотентом. Він осліплював своїх жертв, тому що боявся їхнього погляду. Відрізані частини тіла він зберігав як «трофеї» або, можливо, їв їх. Відрізаючи статеві органи у хлопчиків, він намагався зробити їх більш схожими на жінок або зігнати гнів на власну сексуальну неспроможність. Його вік — від 25 до 50, але, швидше за все, йому було від 45 до 50 років — вік, в якому найбільш часто розвиваються сексуальні перверсії. Якщо він і був одружений, то його дружина не була до нього особливо вимоглива і дозволяла йому часто й тривалий час бути відсутнім удома. Можливо, у нього був особистий автотранспорт (Чикатило дійсно мав машину, але він не користувався нею, коли здійснював убивства), або його робота була пов'язана з поїздками. Він міг би на якийсь час припинити вбивати, якщо відчув небезпеку, але не зупинився б доти, поки б не був пійманим або не вмер.

Другий арешт, суд і страта

У 1990 році Чикатило вбив ще 8 людей. Останнє своє вбивство він здійснив 6 листопада. Жертвою стала 22-річна повія Світлана Коростік. Убивши її, він вийшов з лісу, і біля залізничної станції «Донлесхоз» його зупинив співробітник міліції Ігор Рибаков, який попросив пред'явити документи. Зафіксувавши прізвище, він відпустив Чикатила.

Через кілька днів біля тієї ж станції було виявлено труп Коростік. Судмедексперт встановив дату вбивства — близько тижня тому. Перевіривши рапорти міліціонерів, що чергували у той час, Костоєв звернув увагу на прізвище Чикатила, який вже затримувався в 1984 за підозрою в причетності до вбивств у лісосмугах. 17 листопада за Чикатилом встановили зовнішнє спостереження. Він поводився підозріло: намагався знайомитися з хлопчиками та дівчатами, з'являвся в місцях, де знаходили трупи.

Чикатила було заарештовано 20 листопада 1990 року. Того дня, відпросившись з роботи, він пішов у поліклініку, щоб зробити рентген пальця, який під час боротьби йому прокусила одна з жертв. Палець виявився зламаним. Чикатило повернувся додому, потім пішов у кіоск за пивом, взявши за тару трилітрову банку, яку ніс у сумці-сітці для овочів. На зворотному шляху від пивного кіоску він був затриманий оперативниками. За словами одного з оперуповноважених, які брали участь в операції із затримання Чикатила, всі були здивовані, що «Чикатило, ніби такий здоровий мужик, а пива купив небагато — в 3-літровій банці було близько півлітри». При обшуку в його будинку виявили 23 кухонних ножі (досі точно невідомо, чи використовувалися вони для вбивств) і взуття, відбиток якого збігався з відбитком, знайденим біля трупа однієї з жертв.

Чикатила допитували десять днів, але він ні в чому не зізнавався. Прямих доказів проти нього не було, і вже спливав термін утримання його під вартою. Тоді Костоєв звернувся по допомогу до Бухановського, і той погодився поговорити з вбивцею. Після розмови з психіатром 30 листопада Чикатило зізнався у вбивствах і почав давати свідчення. Його звинувачували в 36 вбивствах, він же зізнався в 56.

Суд над ним, розпочатий 14 квітня 1992 року, проходив у Ростовському будинку правосуддя. Чикатило намагався зобразити божевілля: кричав, ображав суддів та присутніх у залі, оголював статеві органи, стверджував, що він вагітний і годівник. Але судово-психіатрична експертиза, що проводилася тричі, показала його повну осудність. 15 жовтня його засудили до страти (багатосторінковий вирок зачитали 14–15 жовтня). Три вбивства слідство не змогло довести, тому офіційна кількість його жертв — 53. Крім того, Чикатила звинувачували в кількох випадках розбещення неповнолітніх.

Перебуваючи в камері смертників, Чикатило писав численні скарги та прохання про помилування, стежив за своїм здоров'ям: робив зарядку, з апетитом їв.

4 січня 1994 року останнє прохання про помилування на ім'я Президента Росії Бориса Єльцина було відхилено. 14 лютого Чикатила було страчено у Новочеркаській в'язниці.

Сексуальне насильство

Багато фахівців, навіть ті, які брали участь у проведенні експертизи Чикатила, стверджують, що він ніколи не ґвалтував своїх жертв, тому що страждав на імпотенцію. З іншого боку, наприклад, Кетрін Ремсленд (Katherine Ramsland), яка написала для сайту crimelibrary.com текст про Чикатила, вказує на те, що, принаймні, одну з його жертв було знайдено зі слідами зґвалтування і в її анусі була виявлена сперма (яка вперше дозволила встановити групу крові «вбивці з лісосмуги»). При першому арешті Чикатила в 1984 році й останньому арешті в 1990 році в його портфелі була знайдена банка вазеліну, що, як пише Микола Модестов у своїй книзі «Маніяки … Сліпа смерть», разом з мотузкою і гостро наточеними ножем, була «приготована для його жертв». Коли Чикатила запитали, навіщо йому вазелін, він відповів, що використовує його як крем для гоління «в довгих службових роз'їздах». Пізніше на допиті він зізнався, що використовував його при зґвалтуванні жертв.^{[джерело?]}

Осудність

Три судово-психіатричні експертизи однозначно визнали Чикатила осудним, тобто таким який «не страждає якимось психічним захворюванням і який зберіг здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними». Проте Микола Модестов вважає, що вердикт лікарів був продиктований бажанням вберегти суспільство від вбивці. Якби Чикатила визнали неосудним, тобто психічно хворим, він уник би розстрілу і потрапив в спецлікарню. Отже, теоретично через якийсь час він міг би опинитися на волі.^{[джерело?]}

Олександр Бухановський стверджує, що, на його думку, Чикатило був хворий і після прийняття нового Кримінального кодексу його могли б визнати «обмежено осудним», що також означало б психіатричну лікарню спеціального призначення.^{[джерело?]}

Визнання Чикатила осудним означає, що він усвідомлював протиправний характер своїх дій і міг цілеспрямовано контролювати свою поведінку. Але осудність не має на увазі визнання людини психічно здоровою, а його поведінку нормальною.^{[джерело?]}

«Парадоксальне виділяння»

У вироку Ростовського обласного суду в справі Чикатила його тривале життя на волі пояснювалося не помилками експертів і помилками слідчих у цілому, а саме «парадоксальним виділянням» винного: розбіжністю його виділень (сперми) і крові за антигенною системою AB0. Група крові Чикатила була другою (A), але в його спермі, знайденій на одній з жертв, було виявлено ще й сліди антигену B, що давало підставу вважати, що у вбивці з лісосмуги кров четвертої групи (AB). У Чикатила виявилася невідповідна група крові, і тому після затримання у вересні 1984 року його відпустили.

Однак тепер доведено, що ніякого «парадоксального виділяння» не існує, тому що це явище суперечило б генетичним основам системи AB0. Явища невідповідності за групою виділень організму й крові обумовлені бактеріальною забрудненістю досліджуваних біологічних об'єктів. Уникнути неправильних результатів аналізу дозволило б застосування відповідних методик і високоякісних реагентів, але у випадку з Чикатилом цього зроблено не було.

Юрій Дубягін, криміналіст «з 27-річним стажем роботи в органах внутрішніх справ», співавтор книги «Школа виживання, або 56 способів захистити вашу дитину від злочину», вважає, що «парадоксальне виділяння» було придумано для того, щоб виправдати недбалість судмедексперта, який проводив у 1984 році аналіз сперми Чикатила.

Ісса Костоєв прямо говорить про те, що «при аналізі було допущено неточність».

«Організований» або «дезорганізований» серійний вбивця

Відома класифікація, розроблена спеціальними агентами ФБР Робертом Гейзелвудом і Джоном Дугласом (стаття «The Lust Murderer», 1980), поділяє всіх серійних вбивць за методом вбивств на два типи: організовані несоціальні й дезорганізовані асоціальні.

Організовані вбивці характеризуються здатністю контролювати свої бажання, у них є чіткий план спостереження і зваблення жертви. Якщо план дає збій, то вбивця здатний відкласти його реалізацію. Відповідно, інтелект організованого вбивці нормальний або навіть вище середнього, часто вони мають вищу освіту.

На противагу організованим серійним вбивцям, дезорганізовані не здатні контролювати свої емоції та здійснюють вбивства в нападі люті (у стані афекту), часто вони вбивають у буквальному сенсі «першу-ліпшу» людину. Їхній інтелект зазвичай знижений, аж до розумової відсталості, або ж у них є психічне захворювання. На відміну від організованих убивць, вони соціально дезадаптовані (не мають роботи, сім'ї, живуть самі, не доглядають за собою і своїм житлом), тобто не носять «маску нормальності». Чикатило здійснював свої вбивства в стані афекту, але свідомо, планомірно готував умови для їхнього вчинення (міг настільки приспати пильність своїх жертв, що деякі проходили з ним у лісі до п'яти кілометрів). Якщо жертва відмовлялася піти з ним, то він ніколи не тиснув на неї, боячись залучити свідків, а тут же відправлявся на пошуки нової.

Російський підручник криміналістичної психології Образцова і Богомолової однозначно відносить Чикатила до «дезорганізованого асоціального типу». Однак Чикатило не є чистим його представником. Наприклад, згідно з критеріями Гейзелвуда та Дугласа, дезорганізований вбивця зазвичай живе поруч з місцями вбивств — Чикатило ж здійснював свої вбивства по всій Ростовської області і по всьому Радянському Союзу. З іншого боку, організований вбивця намагається не залишати на місці злочину доказів, намагається позбутися трупа — Чикатило ж залишав «хаотичну картину злочину», з безліччю доказів, і не намагався приховати тіло.

Чикатило в масовій культурі

• Телекомпанія НТВ в 1997 двосерійний зняла документальний фільм «По сліду Сатани» з циклу «Кримінальна Росія».
• За мотивами справи Чикатила було знято два художні фільми — «Громадянин Ікс» (1995) та «Евіленко» (2004) з Малкольмом Макдавеллом у головній ролі.
• У фільмі жахів Тоні Урбана «Фунт плоті» (2004) фігурує жіночий персонаж Саша Чикатило (а також Єва Гейн, Іва Фішта та ін., названі прізвищами найвідоміших серійних убивць-канібалів).
• У червні 2000 року в паризькому театрі-студії Рене Герра відбулася прем'єра моноспектаклю Михайла Волохова «Вишка Чикатила».
• Група «Оркестр Че» виконує пісню «Так, я — чекати», що побічно посилається на знаменитого маніяка.
• Чикатило згадується в пісні групи «Пурга» «Всі люди — Чикатили», що датується початком 1990-х років.
• У пісні «Ripper von Rostow» (2004) німецького дарк-метал гурту «Eisregen» описується вбивство Чикатилом його останньої жертви Світлани Коростік.
• Світ альтернативної реальності дилогії Льва Вершиніна «Дощовий ліс не любить чужих» і «Селба вміє чекати» описує спецзагін «Чикатило».
• У пісні «Рів Гош» групи «Бригадний підряд» (2007) звучать такі слова: «Краще б я Чикатилі попався під ніж, ніж іти в цей самий клятий Рів Гош».
• У пісні «Холодний людський сир» російської групи «Лунофобія» згадується Чикатило.
• У репертуарі колективу «Малюта Скуратов» є «Пісенька Чекати».
• У японської Stoner / Doom Metal групи Church Of Misery, творчість якої присвячено серійним вбивцям, є пісня «Red Ripper Blues» про Андрія Чикатила.
• Пісня групи Slayer «Psychopathy Red» оповідає про Андрія Чикатила, і реліз оформлений відповідно.
• У серіалі «Щасливі разом» в серії 186 «сім раз відпий — один раз відлий» таксиста звали Чикатило.
• На диску «ЗАЄЦЬ ПОП ШОУ-3» (Реліз CD / MC (C) 1 / 1997 Заєць records каталогом № ZRCD 97001-2) присутня пісня «Коник-Чикатило» (перероблена «В траві сидів стрибунець»), музика і слова Н. Зайцева. Ця пісня також присутня у збірці «The best of російський стьоб».
• У репертуарі групи «Казки» є пісня «Чикатило».
• У репертуарі групи «Голос Омерики» є пісня «Чикатило-реггі».
• У репертуарі іспанського панк-рок гурту «Arpaviejas» в альбомі «EN SON DE PAZ — NOVEDAD!!» є пісня «CHIKATILO».

Література

Російською

• Михайло Кривич, Ольгерт Ольгин. «Товариш вбивця. Ростовська справа: Андрій Чикатило і його жертви». — М.: Текст, 1992. — 352 с.
• Людмила Віннікова. «Маніяк з'являється у дощ». — М.: Аргументи і факти, 1992. — 64 с. ISBN 5-85272-005-4
• Вадим Огурцов. «Слід звіра. Сексуальний маніяк — від народження до смертного вироку: Андрій Чикатило». — Ростов н / Д.: Приазовський край, 1993. — 189 с.
• Юрій Антонян, Андрій Ткаченко. «Сексуальні злочини. Чикатило та інші». — М.: Амальтея, 1993. ISBN 5-7121-0201-3
• Віктор Гончаров. «Справа Чикатила». — М.: Сучасна література, 1995. ISBN 985-6202-72-8
• Водько Н. П. «Чому так довго шукали Чикатило?» — М., МАУП, 1996
• «Чикатило і його жертви: Авторський збірник». Серія «Кримінальна Росія». — М.: АСТ, 1997. ISBN 5-7390-0258-3
• П'єр Лоррен. «Ростовське чудовисько». — М.: Крон-Пресс, 1998. ISBN 5-232-00817-X
• Шехтер Х., Евер Д. «Енциклопедія серійних вбивць». — М.: Крон-Пресс, 1998. ISBN 5-232-00723-8
• Н. С. Модестов. «Серійні вбивці». — М.: АСТ — Астрель, 2003. ISBN 5-17-018560-X
• Пісня Al Hammer'а — Ідеальний чікатіLLa «ідеальний я ЧікаЧікатіло …»

Англійською

• Peter Conradi. «The Red Ripper: Inside the Mind of Russia's Most Brutal Serial Killer». 1992. ISBN 0-440-21603-6
• Richard Lourie. "Hunting the Devil. The Pursuit, Capture and Confession of the Most Savage Serial Killer in History ". 1993. ISBN 0-06-017717-9
• Robert Cullen. «Killer Department, or Citizen X». 1993. ISBN 1-85797-210-4

Див. також

• «Громадянин Ікс»
• Евіленко
• Сергій Головкін
• Олексій Суклєтін
• Анатолій Сливко
• Сергій Ткач (Павлоградський маніяк)
• Михайло Попков (Ангарський маніяк)
• Олександр Пічушкін (Бітцевський маніяк)
• Тед Банді
• Олександр Бухановський
• Іванютина Тамара Антонівна
• Убивство Анастасії Мещерякової

Посилання

• Прохання Андрія Чикатила про помилування, де він оголошує себе жертвою більшовизму (рос.)
• Повна хронологія життя Андрія Чикатила [Архівовано 2 вересня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Список жертв Чикатила [Архівовано 16 серпня 2013 у WebCite] (рос.)
• Біографія Андрія Чикатила на сайті Slaughter-House [Архівовано 9 грудня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
• «Спеціаліст з монстрів. Людина, яка „вирахувала“ Чикатила». Інтерв'ю з Олександром Бухановським. // «Московський комсомолець», 24 жовтня 2003 (рос.)
• Жорж Дедулін. «Дитинство Чикатила» [Архівовано 18 вересня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
• frater per lucem. Андрій Чикатило Спаситель [Архівовано 10 жовтня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
• Андрій Чикатило (Andrey Chikatilo) [Архівовано 26 жовтня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
• Син Чикатила (рос.)
• «Партизан». Публікація: «Aeterna Nox» # 1, 2006 (рос.)