Ху́сто Хосе́ де Уркі́са-і-Гарсі́я (ісп. Justo José de Urquiza y García; 18 жовтня 1801 — 11 квітня 1870) — аргентинський генерал і політик, який займав посаду президента Аргентинської конфедерації з 1854 до 1860 року.

Хусто Хосе де Уркіса
Justo José de Urquiza
ісп. Justo José de Urquiza
Хусто Хосе де Уркіса Justo José de Urquiza
Хусто Хосе де Уркіса
Justo José de Urquiza
Президент Аргентинської Конфедерації
5 березня 1854 — 5 березня 1860
Попередник Вісенте Лопес-і-Планес
Наступник Сантьяго Деркі
Губернатор Ентре-Ріоса
1 травня 1868 — 11 квітня 1870
Попередник Хосе Марія Домінгес
Наступник Рікардо Лопес Хордан
Губернатор Ентре-Ріоса
1 травня 1860 — 1 травня 1864
Наступник Хосе Марія Домінгес
Губернатор Ентре-Ріоса
7 квітня 1842 — 11 вересня 1852
Попередник Франсіско Діонісіо Альварес
Губернатор Ентре-Ріоса
1 — 29 січня 1842
Попередник Вісенте Сапата
Наступник Педро Пабло Сегі
Губернатор Буенос-Айреса
26 липня — 4 вересня 1852
Попередник Вісенте Лопес-і-Планес
Наступник Хосе Мігель Галан
Народився 18 жовтня 1801(1801-10-18)[1][2][…]
Ентре-Ріос, Аргентина
Помер 11 квітня 1870(1870-04-11)[1][2][3] (68 років)
Сан-Хосе, Аргентина
Відомий як політик, військовослужбовець
Країна Аргентина
Alma mater Colegio Nacional de Buenos Airesd
Політична партія федералістська
Батько José Narcisco de Urquizad[4]
Мати Maria Cándida Garciad[4]
У шлюбі з Сегунда Кальвенто де Уркіса
Долорес Коста де Уркіса
Крус Лопес Хордан де Уркіса
Діти Ana de Urquizad[4]
Професія військовик

Біографія ред.

Займав посаду губернатора провінції Ентре-Ріос за часів врядування Хуана Мануеля де Росаса, який був губернатором Буенос-Айреса з повноваженнями, делегованими іншими провінціями. Росас неодноразово просив відставки у інших губернаторів, але це було лише політичним кроком: він розумів, що ці прохання відхилятимуться. Проте, у 1851 році Уркіса, занепокоєний економічними й політичними утисками з боку Буенос-Айреса, відкликав повноваження Росаса щодо провінції Ентре Ріос. Після цього Уркіса відновив торгівлю, оминаючи порт Буенос-Айреса. Потім він звернувся до Росаса з пропозицією розробки конституції, ідею якої останній неодноразово відкидав, відкинув і цього разу. За підтримки бразильських та уругвайських лібералів Уркіса створив «Велику Армію», за допомогою якої змусив Мануеля Орібе зняти тривалу облогу з Монтевідео у жовтні 1851 року. 3 лютого 1852 року у битві під Касеросом був змушений здатись і Росас. Провінції, які до цього продовжували підтримувати останнього, перейшли на бік Уркіса й підтримали проект створення Національної конституції.

У травні 1852 року Уркіса став тимчасовим правителем Аргентинської Конфедерації. У 1853 році Конституційна асамблея прийняла конституцію, що базувалась, в основному, на ідеях Хуана Батісти Альберді. Відповідно до нової конституції Уркіса вступив у посаду президента у березні 1854 року.

Упродовж його врядування були стабілізовані міжнародні відносини, запропоновано систему загальної освіти, розпочато будівництво залізниці. Однак його праця з національної консолідації зустріла спротив з боку деяких провінцій, зокрема Буенос-Айреса, яка вийшла зі складу конфедерації. Відкрите протистояння спалахнуло у 1859 році. Уркіса розбив провінційні сили під командуванням Бартоломе Мітре у жовтні 1859 року у битві під Сепедою, після чого Буенос-Айрес погодився повернутись до складу конфедерації.

Поправки до конституції, запропоновані Буенос-Айресом, були прийняті у 1860 році, але мир тривав недовго, й нове протистояння вилилось у громадянську війну. Уркіса зустрівся з армією Буенос-Айреса, яку знову очолив Мітре, у вересні 1861 році. Битва була нерішучою, але Уркіса був змушений піти з поля бою, віддавши перемогу опонентові. Після цього він виїхав до палацу Сан-Хосе, своєї резиденції в Ентре Ріосі, звідки управляв країною, допоки не був убитий у віці 69 років (разом зі своїми синами Хусто і Вальдіно) прибічниками його політичного супротивника й дисидента Рікардо Лопеса Хордана.

Примітки ред.

  1. а б SNAC — 2010.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. а б в Pas L. v. Genealogics.org — 2003.