Хуго Беккер
Хуго Беккер (нім. Hugo Becker; 13 лютого 1863, Страсбург — 30 липня 1941, Грюнвальд) — німецький віолончеліст, композитор і музичний педагог. Син Жана Беккера.
| Хуго Беккер | |
|---|---|
| нім. Hugo Becker | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 13 лютого 1863[1][2] |
| Місце народження | Страсбург[3][2] |
| Дата смерті | 30 липня 1941[3][1][2] (78 років) |
| Місце смерті | Geiselgasteigd, Грюнвальд, Мюнхен, Верхня Баварія, Баварія, Третій Рейх[2] |
| Громадянство | Німецька імперія |
| Професії | композитор, музичний педагог, віолончеліст |
| Інструменти | віолончель |
| Жанри | класична музика |
| Заклад | Берлінський університет мистецтв |
| Батько | Jean Beckerd[4] |
 Файли у Вікісховищі | |
Біографія ред.
Вчився грати на скрипці у свого батька, потім перейшов на віолончель, навчаючись спершу у Мангеймського музиканта Канута Кундінгера, потім у Луїса Шпітцера, товариша свого батька по Флорентійському квартету. До 15 років Беккер вже грав на віолончелі в Мангеймському придворному оркестрі[5], з 17 років виступав у складі сімейного фортепіанного квартету на чолі з батьком (партію альта грав його брат Ганс, партію фортепіано — їх сестра Жанна).
Надалі він навчався у Альфредо Піатті, Жюля де Сверта та Фрідріха Грюцмахера[5], не будучи формально учнем Карла Давидова, він, на думку сучасників, зазнав його помітний вплив. Широко гастролював по Європі (в тому числі в Росії в 1891, 1897 та 1902 роках) і США, грав у фортепіанному тріо разом з Ферруччо Бузоні та Еженом Ізаї[5], пізніше — разом з Артуром Шнабелем та Карлом Флешем[6].
З 1884 року був першим віолончелістом в оркестрі Франкфуртської опери і викладав у франкфуртській консерваторії Хоха, грав у відомому Франкфуртському тріо (разом з піаністом Джеймсом Квастом і скрипалем Віллі Гессом).
З 1902 року Беккер був професором Стокгольмської академії музики, з 1909 — Берлінської Вищої школи музики[6]. Серед відомих учнів Беккера — Енріко Майнарді, Пауль Грюммер, Григорій П'ятигорський, Борис Гамбург.
Творчий доробок ред.
Беккер — автор концерту для віолончелі з оркестром, сюїти «З життя лісовика» (нім. Aus dem Leben des Waldschrat), інших творів для віолончелі, а також книги «Механіка і естетика віолончельної гри» (нім. Mechanik und Ästhetik des Violoncellospiels; 1929, спільно з фізіологом Даго Ринаром).
Примітки ред.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #11610368X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Г. Риман Бекер // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 1. — С. 96–98.
- ↑ а б в Hugo Becker, Cellist. Internet Cello Society. Архів оригіналу за 9 червня 2007. Процитовано 26 травня 2007.
- ↑ а б Artur Schnabel: Musiker 1882—1951, page 19-21, pub: Archives of the Academie der Künste / Wolke Verlag, 2001
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Хуго Беккер |
|
Це незавершена стаття про композитора. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про особу Німеччини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |