Вікіпедія

Хризокола

Хризокола — мінерал класу силікатів, водний силікат міді шаруватої будови, різновид монтморилоніту. Синоніми: зелень гірська, зелень мідна, камінь зелений, кремінь малахітовий, малахіт кременистий, малахіт мідний, сланець зелений, халькостактит.

Хризокола
Загальні відомості
Статус IMA затверджений (А)[d][1]
IMA-номер IMA1980 s.p.
Абревіатура Ccl[2]
Хімічна формула (Cu,Al)2H2Si2O5(OH)4·nH2O
Nickel-Strunz 10 9.ED.20[3]
Dana 8 74.3.2.1
Ідентифікація
Колір Синій, блакитний, зелений
Сингонія Ромбічна
Блиск Скляний, восковий
Інші характеристики
Названо на честь золото (давньогрецька мова)[4],
тваринний клей (давньогрецька мова)[4]
CMNS: Хризокола у Вікісховищі

Етимологія та історія ред.

Хризоколла відома з давніх часів. Назва хризокола походить від давньогрецького χρυσός (khrusós) і κολλα (kolla), що означає «золото» і «клей» відповідно (золотий клей), що є алюзією до назви матеріалу, який використовується для пайки золота. Вперше це слово вжив Теофраст у 315 році до нашої ери.

Загальний опис ред.

Хімічна формула:

  • 1. За Є. К. Лазаренком: Cu3[Si4O10|(OH)2].
  • 2. За К.Фреєм та «Fleischer's Glossary» (2022): (CuAl)2H2Si2O5(OH)4•nH2O.

Склад (у %): CuO — 45,2 %; SiO2 — 34,3; H2O — 20,5.

Домішки Al2O3, СаО, MgO, а також тонкодисперсні включення каолініту, опалу і мінералів заліза і манґану.

Сингонія ромбічна. Кристалічна структура близька структурі палигорськіту. Форма виділення — ниркоподібні, гроноподібні аґреґати, кірки, землиста або щільна емалевидна маса. Густина 1,9-2,3. Тв. 2-4. Колір яскраво- або блідо-блакитний до зеленувато-блакитного і блакитнувато-зеленого, рідше темно-бурий до чорного. Блиск скляний, восковий, матовий. Злом раковистий. Крихка.

Асоціація: малахіт, тенорит, галуазит, нонтроніт.

Різновиди ред.

 
Хризокола

Розрізняють:

  • хризоколу глиноземисту (суміш хризоколи з каолінітом),
  • хризоколу-кварц (зростання хризоколи з кварцом),
  • хризоколу колоїдальну (мінерал корнюїт — колоїдно-дисперсний мідний силікат, подібний до хризоколи, Люнебурзький степ, Ганновер, ФРН), піларит (суміш хризоколи з каолінітом),
  • хризоколу пухирчасту (хризокола у вигляді пухирчастих аґреґатів, які утворюють кірочки на пісковику, зустрічається, напр., у родов. Джезказган),
  • хризоколу фосфористу, демидовіт, ціанохальцит (різновиди хризоколи, що містять фосфор — до 9 % Р2О5) та ін.

Поширення ред.

Хризокола — поширений гіпергенний мінерал. Зустрічається в зоні окиснення мідних родовищ серед кременистих порід. Супутні мінерали: малахіт, азурит, куприт.

Знахідки: Корнуолл (Англія), комуна Кокімбо, копальня Чукікамата в центральних Андах (Чилі), поблизу Нижнього Тагілу, Уральські гори, Росія, поблизу Банської Бистриці, Словаччина, долина Тімна, Ізраїль, провінція Катанга, Республіка Конго, у США — штати Арізона, Нью-Мексико, Юта, штат Сонора, Мексика, Квінсленд, Австралія.

Крім тогоб зустрічається в багатьох родовищах мідних руд, особливо багаті родовища: Купферберг (Баварія), Ділленбург (Нассау), Шнеєберг (Саксонія), Купферберг (Сілезія), Обер-Рохліц, Штаркенбах (Богемія).

Застосування ред.

Мідна руда — коли утворюється локальне накопичення, хризоколла служить мідною рудою.

Декоративний камінь. Як дорогоцінний камінь. Хризоколла є популярним дорогоцінним каменем через його яскраву синьо-зелену плямисту поверхню. Однак через низьку твердість, водоутримання та схильність до розтріскування камінь дуже чутливо реагує на високі температури, а також на фізичні та хімічні навантаження.

Як мінерал міді хризокола має токсичну дію на певних живих істот і тому використовується, серед іншого, як добавка проти обростання для підводних фарб, особливо в суднобудуванні.


Два дуже схожі мінеральні зростки (скелі) також доступні в продажу: хризоколовий кварц — це суміш хризоколли та кварцу. Камінь Ейлат — це камінь, виготовлений з хризоколи, малахіту та бірюзи. Інша торгова назва, яка вводить в оману, — «Азуліта» для зросток хризоколи, азуриту, малахіту, куприту та діоптазу.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (May 2021) — 2021.
  2. ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
  3. ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
  4. ↑ а б Chester A. H. A Dictionary of the Names of Minerals: Including their History and Etymology — Forgotten Books. — ISBN 978-1-333-71917-3

Література ред.

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
  • Лазаренко Є. К., Винар О. М. Хризокола // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
  • Хризокола // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
  • Dana, E.S. (1892) Dana's system of mineralogy, (6th edition), 699-700.
  • Vgl. Wouter S. van den Berg (Hrsg.): Eene Middelnederlandsche vertaling van het Antidotarium Nicolaï (Ms. 15624–15641, Kon. Bibl. te Brussel) met den latijnschen tekst der eerste gedrukte uitgave van het Antidotarium Nicolaï. Hrsg. von Sophie J. van den Berg, N. V. Boekhandel en Drukkerij E. J. Brill, Leiden 1917, S. 206.
  • Hugo Blümner: Chrysokolla 2. In: Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft (RE). Band III,2, Stuttgart 1899, Sp. 2515.
  • Martin Okrusch, Siegfried Matthes: Mineralogie: Eine Einführung in die spezielle Mineralogie, Petrologie und Lagerstättenkunde. 7. Auflage. Springer Verlag, Berlin, Heidelberg, New York 2005, ISBN 3-540-23812-3, S. 107.
  • Chrysocolla. Handbook of Mineralogy. https://rruff.info/doclib/hom/chrysocolla.pdf

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хризокола&oldid=40772953