Хві́ртка[1], іноді ворі́тця[2] — невеликі двері в огорожі, паркані. Широко поширена в сільських місцевостях. Конструктивними особливостями хвірток є: простота конструкції, мінімум конструкційних матеріалів, прості замки або їхня заміна на засуви, клямки, гачки, закрутки та ін.

Хвіртка в парку Гібберд-Гарден, Хароу, Ессекс, Англія
Пілігрим, який входить у хвіртку.

Походження слова ред.

Українське «хвіртка» походить від старопол. forta, fortka (у сучасній польській furta, furtka), яке значить «стулка воріт або дверець», «хвіртка». Звукосполучення «хв» у народному мовленні часто заміняло первісно невластивий слов'янським мовам звук «ф». Від fortka також походить і рос. фортка, форточка («кватирка»). До польської слово forta потрапило з німецької мови, де Pforte значить («ворота», «брама») і через давн.в-нім. pforta походить від лат. porta («ворота», «двері»), з якого також походять фр. portillon («хвіртка»), portail («вхід», «портал»), portières («дверці», «портьєри») тощо[3].

Уживання ред.

Хвіртка призначена для входу в обгороджену територію (город, дача, склад, обійстя, будівельний майданчик тощо) і виходу. Найчастіше виготовляється з металу і деревини, роблять хвіртки також з пруття у техніці плоту. У разі комбінування з воротами може бути зробленою як поруч них, так і в одній з їхніх стулок[4].

Іноді замість хвіртки може влаштовуватися перелаз.

Галерея ред.

Примітки ред.

  1. Хвіртка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Ворітця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  4. Металоконструкції. Архів оригіналу за 15 квітня 2011. Процитовано 25 квітня 2011.