Наґаока Хантаро
Хантаро Наґаока (яп. 長岡 半太郎, Наґаока Хантаро, 15 серпня 1865, Омура — 11 грудня 1950) — японський фізик, один з основоположників японської фізики початку Періоду Мейдзі, засновник наукової школи. Автор низки праць з електрики і магнетизму, атомної фізики і спектроскопії.
| Наґаока Хантаро | |
|---|---|
| яп. 長岡 半太郎 | |
 | |
| Народився |
15 серпня 1865 Омура, Префектура Наґасакі, Японія |
| Помер |
11 грудня 1950 (85 років) Токіо-сіті[d], Токіо, Японія |
| Країна |
.svg){kind=small} Японія |
| Місце проживання | Японія |
| Діяльність | фізик, фізик-теоретик, викладач університету, фізик-ядерник, політик |
| Галузь | фізика[1] і спектроскопія[1] |
| Alma mater | Токійський університет і Kaisei Acameyd |
| Знання мов | японська[1] і англійська[1] |
| Заклад | Токійський університет, Осацький університетd і Тохокуський університет |
| Членство | Академія наук СРСР і Російська академія наук |
| Посада | член Палати перів Японіїd |
| Нагороди |
  |
Біографія ред.
Наґаока народився 15 серпня 1865 року в місті Омура (префектура Нагасакі). Закінчив Токійський університет в 1887 році, після чого продовжив в ньому працювати. Займався вивченням ефекту магнетострикції, співпрацював з британським фізиком К. Ноттом. Отримав запрошення на Перший Міжнародний Конгрес фізиків, що відбувся в Парижі в 1900 році з ініціативи сім'ї Жака Кюрі.
У період з 1892 по 1896 роки Наґаока вивчав науки у Відні, Берліні, Мюнхені, де на нього справило велике враження знайомство з молекулярно-кінетичною теорією Людвіга Больцмана і роботами Дж. Максвелла, присвяченими стійкості кілець Сатурна: це були дві складові, які стали потім основою його власної атомної моделі.
У 1901—1925 роках Наґаока — професор фізики Токійського університету, серед його учнів Котаро Хонда і майбутній нобелівський лауреат Хідекі Юкава.
До 1904 року Наґаока розробив ранню, помилкову «планетарну модель» атома («атом типу Сатурна»)[2]. Модель була побудована на аналогії з розрахунками стійкості кілець Сатурна (кільця врівноважені через дуже велику масу планети). Модель вченого була невірною, але два висновки з неї виявилися пророчими:
- ядро атома дійсно дуже потужне;
- електрони утримуються на орбіті завдяки електростатичним силам (подібно до того, як кільця Сатурна утримуються гравітаційними силами).
Наукова громадськість не звернула увагу на цю роботу Нагаоки, проте в подальшому обидва ці положення були успішно підтверджені Резерфордом і його послідовниками. Проте, на думку самого вченого, модель була незадовільною, і Наґаока відмовився від неї в 1908 році.
Пізніше в сфері його наукових інтересів виявилася спектроскопія та інші галузі фізики. У березні 1924 року він описав спосіб, який дозволяв, на його думку, отримати міліграм золота і невелику кількість платини з ртуті.
З 1930 року Хантаро Наґаока — іноземний почесний член Академії наук СРСР. З травня 1931 по червень 1934 року очолював Осакський університет.[3] За свої наукові заслуги в 1937 році Наґаока був нагороджений японським урядом Орденом Культури. З 1939 по 1948 рік очолював Імператорську академію наук (нині Японська академія наук).
Примітки ред.
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ Bryson, Bill (6 травня 2003). A Short History of Nearly Everything. Broadway Books. ISBN 0767908171.
- ↑ History of the University. Osaka University. Архів оригіналу за 21 серпня 2006. Процитовано 17 жовтня 2007.
{{cite web}}: Недійсний|deadlink=404(довідка)
Література ред.
- Храмов Ю. Храмов Ю. Нагаока Хантаро (Nagaoka Xantaro) / / Фізики: Біографічний довідник / Під ред. А. І. Ахієзера . — Изд. 2-е, испр. і дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 193. — 400 с. — 200 000 прим. (в пер. )
- Персональна сторінка Хантаро Нагаоки на офіційному сайті РАН (рос.)
- Concise Dictionary of Scientific Biography 2nd Edition, New York: Charles Schribner's Sons Publishing Co. Copyright 2000 p. 606—607
- Dictionary of Scientific Biography Volume IX AT-Macrobious-KF Naumann, New York: Charles Schribner's Sons Publishing Co. Copyright 1974 p. 648