Фрідріх III (німецький імператор)

	Фрідріх III; нім. Friedrich III.
	Фрідріх III
Прапор	2-й Німецький імператор
9 березня 1888 — 15 червня 1888
Попередник:	Вільгельм I
Наступник:	Вільгельм II
ПрапорПрапор	8-й Король Пруссії
9 березня 1888 — 15 червня 1888
Попередник:	Вільгельм I
Наступник:	Вільгельм II
Ім'я при народженні:	нім. Friedrich Wilhelm Nikolaus Karl von Preußen
Народження:	18 жовтня 1831; Потсдам, Королівство Пруссія
Смерть:	15 червня 1888 (56 років); Потсдам, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Причина смерті:	рак гортаніd
Поховання:	Церква миру, Потсдам
Країна:	Королівство Пруссія і Німецька імперія
Релігія:	Прусська унія і лютеранство
Освіта:	Боннський університет
Рід:	Гогенцоллерни
Батько:	Вільгельм I
Мати:	Августа Саксен-Веймар-Ейзенахська
Шлюб:	Вікторія Саксен-Кобург-Готська
Діти:	Вільгельм II Гогенцоллерн, Шарлотта (принцеса Прусська), Генріх Прусський (1862-1929), Prince Sigismund of Prussiad, Вікторія Прусська, Prince Waldemar of Prussiad, Софія Пруська, Маргарита Прусська і Agnes Dettmand
Автограф:
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Фрідріх.

Фрі́дріх III (нім. Friedrich III.; 18 жовтня 1831(18311018) — 15 червня 1888) — другий німецький імператор, восьмий прусський король (1888). Представник німецької династії Гогенцоллернів. Народився в Потсдамі, Пруссія. Син німецького імператора і прусського короля Вільгельма I. Батько останнього німецького імператора Вільгельма II. Брав участь у війнах проти Данії (1864), Австрії (1866), Франції (1871). Німецький кронпринц (1871—1888). Прусський (1870) та російський генерал-фельдмаршал (1872). Був виразником інтересів німецьких лібералів та британофілів у німецькому уряді; перебував у опозиції до канцлера Отто фон Бісмарка. Правив лише 99 днів. Помер у Потсдамі від раку гортані. Похований у потсдамській Церкві миру. Прізвисько — «Наш Фріц» (нім. Unser Fritz, через популярність серед німців).

Біографія ред.

Син принца Вільгельма Прусського (майбутнього короля і імператора Вільгельма I) і Августи Веймарської, племінник Фрідріха Вільгельма IV.

Кронпринц Фрідріх

Кронпринц ред.

У 1861, після вступу батька на престол, став кронпринцем Пруссії і командував військами в Пруссько-австрійській війні 1866 року і Франко-пруській війні. Володів полководницьким талантом, зіграв ключову роль у перемозі над австрійцями під Садовою. Користувався великою популярністю в армії і народі як «Наш Фріц» (нім. Unser Fritz). Після перемоги у Франко-пруській війні (1871) Фрідріх, що став вже спадкоємцем престолу нової Німецької імперії, отримав жезл російського генерал-фельдмаршала.

Через ліберальні погляди конфліктував з канцлером Бісмарком. Був противником посилення конфронтації в Європі, підтримував внутрішньонімецьку інтеграцію. Однак Бісмарк утримував його від будь-якого реального впливу на політику.

Правління ред.

Коли помер Вільгельм I (9 березня 1888 року), Фрідріх, який вступив на престол, був уже смертельно хворий на рак гортані. Раніше, через помилковий діагноз, який було поставлено йому в 1887 році, скасували операцію, яка могла б зупинити ріст пухлини. Майже рік кронпринц провів на лікуванні в Англії, Тиролі і, нарешті, в Сан-Ремо, звідки повернувся в Німеччину, вже ставши імператором. За місяць до вступу на престол лікар змушений був зробити кронпринцу трахеотомію, аби він міг надалі дихати, але після цього Вільгельм втратив можливість говорити і спілкувався з оточуючими письмово. За 99 днів царювання помираючий імператор з державних справ встиг тільки відправити у відставку неефективного консерватора, міністра внутрішніх справ Роберта Віктора фон Путткамера (за шість днів до смерті, 9 червня). Так 1888 рік став у Німеччині роком трьох імператорів.

Оцінки ред.

Фрідріх і його дружина вважалися подружжям з ліберальними симпатіями; спадкоємець обговорював можливі плани політичних реформ з тещею, британською королевою Вікторією. Згодом Вільгельм II волів посилатися на діда, Вільгельма I (який отримав при ньому офіційний епітет «Вільгельм Великий»), не згадуючи батька. Багато політиків й істориків говорили і тоді, й особливо після початку Першої світової війни, що якби Фрідріх III і загиблий через півроку після нього 30 січня 1889 ліберально налаштований австрійський кронпринц Рудольф прожили довго, доля Європи могла б бути іншою, і політика Німеччини з Австрією не привела б до Першої світової війні^[3]. Існує також думка, що лібералізм і миролюбність Фрідріха і масштаб реформ, які він міг би зробити, перебільшені по контрасту з діяльністю Вільгельма II.

Культурна діяльність ред.

Кронпринц був ініціатором створення художнього музею в Берліні, відкритого через 16 років після його смерті (1904) в його день народження під назвою «Музей імператора Фрідріха». З 1956 року він називається Музей Боде — на честь мистецтвознавця Вільгельма фон Боде, який керував збором першої колекції для музею.

Сім'я ред.

Докладніше: Гогенцоллерни

Батько: Вільгельм I — німецький імператор.
Дружина (з 1858): Вікторія Саксен-Кобург-Готська, донька британської королеви Вікторії.
Діти:
- Вільгельм II (1859–1941), майбутній імператор;
- Шарлотта (1860–1919), одружена з Бернхардом III, герцогом Саксен-Мейнінгенським;
- Генріх (1862–1929), гроссадмірал німецького флоту, був одружений із Іреною Гессенською;
- Сигізмунд (1864–1866), помер у дитинстві від менінгіту;
- Вікторія (1866–1929), в першому шлюбі одружена з Адольфом Шаумбург-Ліппе, в другому з Олександром Зубковим;
- Вальдемар (1868–1879), помер від дифтерії;
- Софія (1870–1932), одружена з королем Греції Костянтином I;
- Маргарита (1872–1954), одружена з Фрідріхом Карлом Гессенським.

Нагороди ред.

Німеччина ред.

Королівство Пруссія ред.

Орден Чорного орла з ланцюгом
- орден (18 жовтня 1841)
- ланцюг (1849)
Орден Червоного орла, великий хрест з дубовим листям і мечами
Королівський орден дому Гогенцоллернів, великий командорський хрест із зіркою і мечами
Князівський орден дому Гогенцоллернів, почесний хрест 1-го класу з мечами
Орден Корони (Пруссія) 1-го класу
Pour le Mérite, великий хрест з дубовим листям
- орден (29 червня 1866)
- дубове листя (3 серпня 1866)
- великий хрест (20 вересня 1866)
- дубове листя (2 вересня 1873)
Залізний хрест 2-го і 1-го класу
Великий хрест Залізного хреста (22 березня 1871)
Хрест «За вислугу років» (Пруссія)

Британська імперія ред.

Орден Підв'язки (28 січня 1858)
Орден Лазні, почесний великий хрест (25 січня 1883)

Шведсько-норвезька унія ред.

Орден Карла XIII (3 травня 1858)
Орден Серафимів (8 січня 1961)
Орден Святого Олафа, великий хрест (5 серпня 1873)

Іспанія ред.

Орден Золотого руна (29 січня 1862)
Орден Святого Фердинанда, великий хрест

Нідерланди ред.

Орден Віллема, великий хрест (23 серпня 1878)
Орден Нідерландського лева, великий хрест

Османська імперія ред.

Орден Заслуг (Османська імперія) з діамантами
Орден «Османіє» 1-го ступеня
Золота медаль «Імтияз»

Португальське королівство ред.

Подвійний орден
Орден Вежі й Меча, великий хрест

Князівство Сербія ред.

Орден Таковського хреста, великий хрест
Орден Білого орла (Сербія), великий хрест

Інші країни ред.

Орден Леопольда I, великий хрест (Бельгія; 6 травня 1853)
Орден Почесного легіону, великий хрест (Друга французька імперія; грудень 1856)
Орден Слона (Данія; 19 серпня 1873)
Орден хризантеми з великою стрічкою (Японська імперія; 20 травня 1880)
Орден Південного Хреста, великий хрест (Бразильська імперія)
Орден Спасителя, великий хрест (Грецьке королівство)
Орден Камехамехи I, великий хрест (Гавайське королівство)
Орден Гваделупи, великий хрест (Мексиканська імперія)
Орден дому Хусейнидів (Туніс)
Орден серпневого портрету з діамантами (Каджарський Іран)
Орден Подвійного дракона 1-го ступеня, 1-й клас (Китай)
Орден Зірки Румунії, великий хрест з мечами
Орден Святого Марина, командорський хрест
Орден Святого Гробу Господнього Єрусалимського, великий хрест (Ватикан)
Орден Білого слона, великий хрест (Сіам)
Орден Святого Фердинанда за заслуги, великий хрест (Королівство Обох Сицилій)
Орден Визволителя, ланцюг (Венесуела)

Примітки ред.

↑ ^а ^б Kindred Britain
d:Track:Q75653886
↑ Lundy D. R. The Peerage
d:Track:Q67129259 d:Track:Q21401824
↑ Tipton, Frank (2003). A History of Modern Germany Since 1815. London: Continuum International Publishing Group. ISBN 978-0-8264-4910-8, p. 175—176. http://books.google.com/books?id=6jgCcG3fQrMC [Архівовано 4 липня 2014 у Wayback Machine.]. (англ.)

Джерела ред.

(нім.)

Michael Freund: Das Drama der 99 Tage. Krankheit und Tod Friedrichs III. Kiepenheuer u. Witsch, Köln/Berlin 1966.
Franz Herre: Kaiser Friedrich III. Deutschlands liberale Hoffnung. Eine Biographie. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 1987, ISBN 3-421-06370-2.
Hans-Christof Kraus: Friedrich III. In: Frank-Lothar Kroll (Hrsg.): Preußens Herrscher. Von den ersten Hohenzollern bis Wilhelm II. C.H. Beck, München 2001, ISBN 3-406-46711-3, S. 265—289.
Heinrich Otto Meisner. Friedrich III. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1961, Band 5, S. 487–489 (Digitalisat).
Frank Lorenz Müller: Der 99-Tage-Kaiser. Friedrich III. von Preußen — Prinz, Monarch, Mythos. Siedler, München 2013, ISBN 978-3-8275-0017-5.
Hermann Müller-Bohn. Friedrich III // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1904, Band 49, S. 1–93.
Heinz Ohff: Preußens Könige. Piper, München 1999, ISBN 3-492-04055-1.
Werner Richter: Friedrich III. Leben und Tragik des zweiten Hohenzollern-Kaisers, 2. Aufl., Bruckmann, München 1981, ISBN 3-7654-1794-7
Katrin Wehry: Kaiser Friedrich III. (1831—1888) als Protektor der Königlichen Museen. Skizze einer neuen Kulturpolitik. In: Jahrbuch der Berliner Museen N.F., Beiheft zu 54, 2012. Mann, Berlin 2013, ISBN 978-3-7861-2701-7.
Hans-Joachim Wolf: Die Krankheit Friedrichs III. und ihre Wirkung auf die englische und deutsche Öffentlichkeit, Berlin 1958.
Die Krankheit Kaiser Friedrich des Dritten dargestellt nach amtlichen Quellen und den im Königlichen Hausministerium niedergelegten Berichten der Ärzte Bardeleben, v. Bergmann, Bramann, Gerhardt, Kußmaul, Landgraf, Moritz Schmidt, Schrötter, Tobold, Waldeyer. Berlin 1888; Nachdruck in: HNO-Information 12, 1987, S. 28–131.
Gustav von Glasenapp: Militärische Biographien des Offizier-Corps der Preussischen Armee. Berlin 1868, S. 57. [Архівовано 25 лютого 2017 у Wayback Machine.]

(англ.)

Hannah Pakula: An Uncommon Woman — The Empress Frederick: Daughter of Queen Victoria, Wife of the Crown Prince of Prussia, Mother of Kaiser Wilhelm. Phoenix, London 1997, ISBN 1-84212-623-7.

Посилання ред.

(нім.)

Бібліографія. Friedrich III. // Німецька національна бібліотека
Роботи про Фрідріх III // Цифрова бібліотека Німеччини
Dorlis Blume: Friedrich III. Tabellarischer Lebenslauf im LeMO (Stiftung Deutsches Historisches Museum und Haus der Geschichte)
Friedrich III.: Der falsche Mythos um den «99-Tage-Kaiser» (Deutsche Welle) [Архівовано 12 червня 2015 у Wayback Machine.]
Friedrich <Deutsches Reich, Kaiser>; 1831—1888 // Deutsche Zentralbibliothek für Wirtschaftswissenschaften|Deutschen Zentralbibliothek für Wirtschaftswissenschaften
Кайзер Фріхдріх III [Архівовано 22 листопада 2010 у Wayback Machine.]
Кайзер Фріхдріх III [Архівовано 28 червня 2011 у Wayback Machine.]

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q33270056_citetype_Q7094076"_data-entity-id="Q75653886">[[:d:Q75653886|Kindred_Britain]]<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q75653886]]</div>-1] а ^б Kindred Britain
d:Track:Q75653886

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q35127_citetype_Q33270056_citetype_Q7094076"_data-entity-id="Q21401824"><i_class="wef_low_priority_links">[[:d:Q67129259|Lundy&nbsp;D.&nbsp;R.]]</i>_The_Peerage<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q67129259]][[d:Track:Q21401824]]</div>-2] Lundy D. R. The Peerage
d:Track:Q67129259 d:Track:Q21401824

[3] Tipton, Frank (2003). A History of Modern Germany Since 1815. London: Continuum International Publishing Group. ISBN 978-0-8264-4910-8, p. 175—176. http://books.google.com/books?id=6jgCcG3fQrMC [Архівовано 4 липня 2014 у Wayback Machine.]. (англ.)

[1]

[2]

[3]