Фесенков Василь Григорович
Василь Григорович Фесенков (13 січня 1889 — 12 березня 1972) — радянський астроном, академік АН СРСР (1935), академік АН Казахської РСР (1946).
| Фесенков Василь Григорович | |
|---|---|
| рос. Василий Григорьевич Фесенков | |
 | |
| Народився |
1 (13) січня 1889 Новочеркаськ, Область Війська Донського, Російська імперія[1] |
| Помер |
12 березня 1972[1][2] (83 роки) Москва, РРФСР, СРСР[1] |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Країна |
 Російська імперія Російська республіка.svg){kind=small} Російська СФРР СРСР |
| Діяльність | астроном |
| Alma mater |
Паризький університет ХНУ імені В. Н. Каразіна |
| Галузь | астрономія |
| Заклад |
механіко-математичний факультет МДУd Академія наук СРСР |
| Вчителі | Струве Людвіг Оттович |
| Аспіранти, докторанти |
Зельманов Абрам Леонідович Ідліс Григорій Мойсейович Липський Юрій Наумович Grigory Fedorovich Sitnikd |
| Членство |
Академія наук СРСР Академія наук Казахської РСР |
| Нагороди |
   |
 Фесенков Василь Григорович у Вікісховищі | |
Наукова біографія ред.
Родився в Новочеркаську. У 1911 закінчив Харківський університет і був залишений при ньому для підготовки до професорського звання. У 1912—1914 навчався в Паризькому університеті, стажувався в обсерваторіях Парижа і Ніцци. У 1915—1920 викладав у Харківському університеті, а потім в Політехнічному і Педагогічному інститутах в Новочеркаську. У 1922 організував у Москві Державний астрофізичний інститут і очолював його до 1931, коли цей інститут увійшов до складу створеного при Московському університеті Державного астрономічного інституту імені П. К. Штернберга. У 1936—1939 був директором Державного астрономічного інституту імені Штернберга, з 1933 — професор Московського університету. У 1942 організував Інститут астрономії та фізики при Казахському філіалі АН СРСР (з 1946 — АН Казахської РСР), керував ним до 1964. Організував Комітет з метеоритів АН СРСР, був його головою з 1945.
Діапазон наукової діяльності Фесенкова вельми широкий: небесна механіка, фотометрія, фізика Сонця, зірок, планет, Місяця, туманностей, зоряна астрономія, атмосферна оптика, будова атмосфери, природа зодіакального світла і протисяйва, метеоритика, космогонія, історія астрономії, конструювання інструментів. Один з основоположників астрофізики в СРСР. Підсумки його наукової діяльності різноманітні. Вперше в 1914 провів фотометричне дослідження зодіакального світла за допомогою сконструйованого ним фотометра і на цій основі отримав дані про розподіл міжпланетного пилу. Показав, що матерія, яка обумовлює зодіакальне світло, — продукт дезінтеграції комет і частково астероїдів. Склав каталог зоряних величин і колор-індексів 1290 зірок до 9-ї зоряної величини. У 1940 отримав статистичну залежність колірного еквівалента від галактичної широти і спектрального класу зірки. У 1919—1922 досліджував проблему походження Сонячної системи з урахуванням властивостей навколосонячної кометної хмари і особливостей хімічного складу метеоритів. Згідно з його гіпотезою Сонце і планети утворилися одночасно з газопиловою туманністю в єдиному процесі розвитку. Вивчав питання про утворення органічної речовини у Всесвіті. Обґрунтував висновок про неможливість існування вищих форм рослинності на Марсі й інших планетах. Запропонував оптичні методи зондування верхніх шарів атмосфери, засновані на вивченні поляризації розсіяного світла. Показав, що екваторіальне прискорення Сонця може бути наслідком його гравітаційного стиснення. У 1935 виявив залежність ступеня поляризації випромінювання сонячної корони від позиційного кута, що вказувало на відсутність сферичної симетрії у сонячної корони. Вивів значення загальної маси пилової матерії Галактики, рівне 108 мас Сонця. У 1935 розробив метод визначення поглинання світла в темних туманностях. Визначив швидкості руху волокон туманності в сузір'ї Лебедя. У 1943 поляризаційним методом встановив зі спостережень верхню межу щільності місячної атмосфери. Визначив теплоємність речовини місячної поверхні, запропонував модель її морфологічних особливостей. У 1944 розробив теорію розподілу яскравості по диску Марса. Визначив атмосферний тиск в нижній частині марсіанської атмосфери за її розсіюючим властивостям. Розробив метод визначення поглинання в атмосфері Юпітера. У 1952 висунув гіпотезу про утворення смуг Юпітера. Керував великою роботою з визначення швидкості і напряму руху Сонця на підставі аналізу променевих швидкостей 2666 і повних швидкостей 1150 зірок. Брав участь в експедиціях для спостережень сонячних затемнень в Генічеськ (1914), Мальбергет (Швеція, 1927), Кустанай (1936), Алма-Ату (1941), а також спостережень зодіакального світла в Середню Азію (1941—1957), Асуан (Єгипет, 1957).
Заснував видаваний АН СРСР «Астрономічний журнал», відповідальним редактором якого був у 1924—1964.
Голова Астрономічного ради АН СРСР (1936—1937).
Заслужений діяч науки Казахської РСР (1947).
На його честь названо астероїд 2286 Фесенков[3].
Примітки ред.
- ↑ а б в Фесенков Василий Григорьевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
Посилання ред.
- Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Фесенков Василий Григорьевич. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)
- Фесенков Василий Григорьевич[недоступне посилання з липня 2019] на сайте «Все о Московском университете»
- Стаття в БСЭ[недоступне посилання з липня 2019]
- Дивари Н. Б., Василий Григорьевич Фесенков — выдающийся астрофизик. К 100-летию со дня рождения [Архівовано 18 листопада 2015 у Wayback Machine.] // Вестник АН СССР[ru], 1989, № 3, стр.101.