Вікіпедія

Упите

село в Литві

Упите (жумуд. Opītė, лат. Opiten, пол. Upita, рос. Упить, Упита[1][2][3], біл. Упіть, Упіта, лит. Upytė) — село в Паневежиському районі Литви. Давніше — містечко. Розташоване біля річки Упіти, яка впадає в р. Невяжу[3], на відстані 12 км від м. Паневежиса. На автодорозі 195 «Кедайняй — Крекенава[lt] — Паневежис».

село
Упите
лит. Upytė
церква в Упіті
Герб
Герб

Координати 55°39′11″ пн. ш. 24°13′29″ сх. д.H G O

Країна Литва Литва
Адмінодиниця Upytė eldershipd
Упіцький повітd
Перша згадка 1208
Попередні назви місто Упіть
Висота центру 40  м
Клімат приморський вологий
Офіційна мова литовська
Населення 577 осіб (2015)
Національний склад литовці
Конфесійний склад католики
Часовий пояс UTC+2, влітку UTC+3
Телефонний код +370 45
Поштовий індекс LT-38040
GeoNames 593697
Упите. Карта розташування: Литва
Упите
Упите
Упите (Литва)
Мапа

Історія ред.

Уперше Упіть згадується в 1208 році, коли семигальці й лівонці організували загарбницький похід до Упіті й програли. Назва Упіті (лат. Opiten) згадується також у 1254 році в Лівонському літописі, що стосується поділів регіону Упмали, та поділу Семигалії між Ризьким архієпископом і Лівонським орденом. Упіть входить у волость. В Упіті було збудовано дерев'яний замок на острові, який згодом став городищем, коли озеро Вешета було осушене. Замок був важливим північним оборонним форпостом проти численних набігів з Лівонії. Між 1353—1379 роками ця фортеця відбила десять таких нападів. Замок був розширений і укріплений у XV столітті, далі він служив резиденцією старост Упіті. Від 1413 р. Упіть адміністративно належала Троцькому воєводству Великого князівства Литовського[4].

Упіть була столицею Упітської землі (лит. Upytės žemė) у Великому князівстві Литовському. Пізніше цей регіон був перетворений на староство, що входило до складу Троцького князівства. У документі за 1556 р. зазначено, що Паневежис разом із 57 іншими містами й 359 селами був частиною цього староства. Від 1566 (до 1795 р.) Упіть входить в Упітський повіт. У XVI столітті Упіть почала втрачати своє значення, коли оборонний замок застарів, а Кракінове[pl] стало столицею Упітського староства в 1548 році. У той час Паневежис виріс і став центром економічного життя, «затьмаривши» м. Упіть.

У 1593 р. Упіть з навколишніми селами назначена сеймом у власність королеві Ганні Молодшій, дружині короля Сигізмунда III Вази[3].

Постановою сейму 1614 року гродський суд з міста через його занепад перевели до Паневежиса[4]. З Упіттю пов'язані політичні події навколо гетьмана військ литовських Яна Радзивіла влітку 1655 р. та шведського генерал-губернатора Магнуса Габріеля Делагарді[4].

В історії Упіті відомий упітський маршалок Андрій[5][6] (1666 р.) та гродський писар Упіті Ян (пом. після 1646 р.), які були синами упітського підкоморія Дмитра (1582—1649), який був сином князя Андрія Курбського.

Замок почав занепадати у XVII столітті після того, як місцеперебування старости було перенесено в Паневежис. Залишки замку зберігалися ще до XVIII століття.

У 1670 р. Упіть зарахована у власність королеви Елеонори, дружини короля Михайла[3]. У 1742 р. належало Белазорам[4].

У Російській імперії від 1801 р. до 1843 р. перебувало у складі Віленської губернії[4].

У 1836 р. Упітський повіт[be-tarask] з центром у містечку Упіть був перейменований в Поневежеський. Упіть розташована в 12 верстах від Паневежиса й 14 верст від м. Ковна.

У 1842 р. цей повіт з містечком Упіть увійшов до складу новоствореної Ковенської губернії[2], та перебував в ній до 1918 р.

У 1885 р. в Упіті було 14 домів, 2 двори, католицький костел[3].

 
Пам'ятник Незалежності

У 1918—1940 рр. Упіть в Упітському старостві й належить до волості Науяместіс.

У 1938 р. археологи розкопали поблизу Упіті кладовище, датоване III-V століттями н. е., на якому було 51 могила жінок, чоловіків і дітей. Де також були залізні знаряддя праці й тогочасна зброя (вуздечки, сокири, ножі тощо), бронзові прикраси (браслети, шпильки, намистини тощо).

У 1940—1941 рр. Упіть входить в Упітський район, в 1941—1944 рр. в Упітське староство, у 1944—1995 рр. — в Упітський район, від 1995 р. — в Упітське староство.

Релігія ред.

У 1595 р. був делегатом від м. Упіті на католицькому генеральному синоді у м. Торуні Станіслав Мінвид[4].

У містечку в XVI ст. діяв кальвінський збір[4].

В Упіті була споруджена у 1787 р. католицька деревляна церква «святого Карла Боромея» на місці стародавньої церкви заснованої у 1742 році Станіславом Тишкевичем та його дружиною Євою Белазор. Встановлена чотиригранна дзвіниця з 2-ї половини XIX століття.

На церковному кладовищі могильна каплиця з надгробками місцевих поміщиків та дрібної знаті XIX ст. — ХХ ст. із записами: Віторт, Римвід — Міцкевич, Тотвен, Семелевич, Домашевич, Страшевич, Вільчинський, Вашкевич, Шабуневич, Швойницькі, Меєр.

Відомі люди ред.

Народилися ред.

Упитські старости ред.

Цікаві факти ред.

Примітки ред.

  1. ↑ (рос.) Толковый словарь Даля. В. И. Даль. 1863—1866.
  2. ↑ а б (рос.) «Упита» // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, Т. 34А (68): Углерод — Усилие. — С.-Петербургъ, 1902. — С. 849.
  3. ↑ а б в г д (рос.) «Упита» // Географическо-статистический словарь Российской империи. — СПб., 1885. — T. 5 : Таарджалъ — Яя. — С. 323.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с (пол.) «Upita» // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa: Каса Мяновського, 1892. — Т.XII. — S.813-814.
  5. ↑ На його заповіті підписався упітський староста, князь Андрій Пузина
  6. ↑ а б (рос.) Фамилия Пузына
  7. ↑ (рос.) Биография: Антанас Белазарас // kino-teatr.ru
  8. ↑ Рудаков В. Пилсудские // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1898. — Т. XXIIIA (46) : Петропавловский — Поватажное. — С. 602. (рос. дореф.)
  9. ↑ (рос.) Акты, относящиеся к истории Западной России: 1544—1587
  10. ↑ (рос.) Жалованная грамота короля Польского, вел. князя Литовского Владислава Вазы. Архів оригіналу за 18 вересня 2012. Процитовано 13 травня 2012.
  11. ↑ (пол.) Adam Boniecki (oprac. Marek Jerzy Minakowski): Herbarz polski Adama Bonieckiego, oprac. M.J. Minakowski // Nowy Boniecki — Genealogia elit litewsko-ruskich.
  12. ↑ Рагаускас Айвас. Постройка зданий архива судов Упитского повета в начале XVII в. и Упитский староста Ярош Волович // Гістарычна-археалагічны зборнік. — Мінск, 2017. — № 32. — с. 96.
  13. ↑ (пол.) Krzysztof Chłapowski, Starostowie niegrodowi w Koronie 1565—1795 Materiały źródłowe, Warszawa, Bellerive-sur-Allier 2017. — S.89.

Джерела ред.


  Це незавершена стаття з географії Литви.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Упите&oldid=39612666