Універсальна партія
Універсальна партія, всеосяжна партія, партія «всеохопного» типу, партія виборців (англ. big tent party, catch-all party) — політичний термін, який характеризує політичну партію, яка прагне об'єднати людей із різними точками зору. Партія необов'язково вимагає дотримання якоїсь ідеології як критерій для членства. В ідеалі дану партію можна охарактеризувати як толерантну та плюралістичну. Загалом дані партії мають досить поверхневу і нечітку ідеологію та, відповідно, орієнтується на переважну більшість населення. Головна мета даних партій — зібрати якомога більше голосів виборців, виграти вибори та очолити уряд. Для цього вони намагаються охопити всю можливу сукупність соціальних інтересів. Зазвичай дані партії позиціонуються як центристські. Під час виборчої кампанії вони орієнтуються на сьогочасні настрої населення, що дає їм змогу швидко реагувати на їх зміни. Брак ідеології компенсують шляхом наголошення на привабливих персональних якостях кандидатів. Підбір кандидатів від партії під час виборчої кампанії більше визначається здатністю окремого кандидата залучити і використати усе можливе різноманіття виборчих ресурсів, електоральною привабливістю кандидата, ніж, наприклад професійністю чи досвідченістю.
Виникає як механізм, що має на меті поєднати широкі маси виборців із робітничого та дрібнобуржуазного середовища з існуючою системою буржуазної демократії, що стає можливим в результаті зростання загального життєвого рівня населення. Сьогодні для досягнення цього завдання вже не досить функціонування виборчих комітетів (як це мало місце в ХІХ ст). Сучасна виборча партія для досягнення своїх цілей повинна мати відповідний апарат, що керує діяльністю партії та здійснює пропагандистсько-агітаційну роботу. Тому її організаційна структура є більш розвиненою, ніж партії-комітету, але ще не такою, як партії-громади. Часто партійний апарат є повністю фаховим і здійснює функції менеджерів виборчої кампанії.
Прагнення здобути підтримку виборців змушує дану партію здійснювати пропагандистсько-агітаційну діяльність на зразок партії-громади. У робітничої партії вона запозичує типові техніки масової обробки свідомості — мітинги, маніфестації тощо. Проводить навчання партійних керівників. Навіть створюються близькі до партії громадські організації, однак робиться це в менших масштабах, ніж у партіях-громадах. Виборчим цілям підпорядковуються й ідейно-програмні засади діяльності партії. Мова йде про те, щоб основні програмні принципи партії привертали увагу максимального числа виборців, нікого не відштовхували, давали кожній суспільній групі можливість віднайти щось привабливе для себе. Залежно від обставин програма зазнає частих змін. Часто різні частини програми є різними для інших середовищ.
Конкуренція кількох виборчих партій в одній країні приводить до стирання програмно-ідеологічних відмінностей між ними. Виборча боротьба набирає швидше характеру змагання двох команд, ніж двох політичних концепцій.
Приклади ред.
Виборчі партії — це сучасні буржуазні партії. У цьому напрямку з 70-х рр. ХІХ ст. розвивається Британська консервативна партія, ґоллістська партія у Франції, обидві американські партії, німецька ХДС/ХСС. Можна також стверджувати, що в цьому напрямку розвиваються деякі соціал-демократичні партії (наприклад соціалістична партія Австрії чи соціал-демократи Німеччини).
Велика Британія ред.
У 2007 році, коли Ґордон Браун став прем'єр-міністром Великої Британії, він запросив кількох членів поза Лейбористською партією до свого уряду. Серед них був колишній генеральний директор Конфедерації британської промисловості Діґбі Джонс та колишній лідер партії Ліберальних демократів Педді Ешдаун[1][2]. Медіа часто називали кабмін Брауну «урядом усіх талантів»[3].
Франція ред.
Партія Вперед, республіко!, яку заснував Емманюель Макрон описується як центристська партія з всеосяжною природою[4].
Примітки ред.
- ↑ In full: Brown's government = [У повному обсязі: уряд Брауна] : [арх. 06.04.2019] // BBC News. — 2007. — 29 June. — Дата звернення: 02.06.2019. (англ.)
- ↑ The fallout from Brown's job offer = [Наслідки від пропозиції роботи Брауна] : [арх. 05.07.2018] / Nick Assinder // BBC News. — 2007. — 21 June. — Дата звернення: 02.06.2019. (англ.)
- ↑ First 100 days: Gordon Brown = [Перші 100 днів: Гордон Браун] : [арх. 13.03.2014] // BBC News. — 2007. — 5 October. — Дата звернення: 02.06.2019. (англ.)
- ↑ Sophie Di Francesco-Mayot (2017). The French Parti Socialiste (2010–16): from office to crisis. У Rob Manwaring; Paul Kennedy (ред.). Why the Left Loses: The Decline of the Centre-Left in Comparative Perspective. Policy Press. с. 162. ISBN 978-1-4473-3269-5.
Література ред.
- Шведа Ю. Р. Політичні партії. Енциклопедичний словник. — Львів: Астролябія. — 2005. — 488 с.
- Шведа Ю. Р. Теорія політичних партій та партійних систем: Навчальний посібник. — Львів: Тріада плюс. — 2004. — 528 с.
- Обушний М. І., Примуш М. В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навчальний посібник / За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей. — 2006. — 432 с.