Вікіпедія

Українська Народна Самооборона

сторінка значень у проєкті Вікімедіа
В іншому мовному розділі є повніша стаття Украинская народная самооборона(рос.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з російської.
  • Дивитись автоперекладену версію статті з мови «російська».
  • Перекладач повинен розуміти, що відповідальність за кінцевий вміст статті у Вікіпедії несе саме автор редагувань. Онлайн-переклад надається лише як корисний інструмент перегляду вмісту зрозумілою мовою. Не використовуйте невичитаний і невідкоригований машинний переклад у статтях української Вікіпедії!
  • Машинний переклад Google є корисною відправною точкою для перекладу, але перекладачам необхідно виправляти помилки та підтверджувати точність перекладу, а не просто скопіювати машинний переклад до української Вікіпедії.
  • Не перекладайте текст, який видається недостовірним або неякісним. Якщо можливо, перевірте текст за посиланнями, поданими в іншомовній статті.
  • Докладні рекомендації: див. Вікіпедія:Переклад.

Українська Народна Самооборона (УНС) — збройні формування Українського Національного Руху Опору, що діяли в Галичині у 1943.

Українська Народна Самооборона
Країна  Українська держава (1941)
Тип Партизанські загони
Роль Боротьба проти оккупації, Диверсії, партизанська поротьба
Чисельність До 6000 (жовтень 1943)
Прізвиська УНС
Війни/битви Боротьба УПА проти німецьких окупантів
Розформовано 5 грудня 1943
Командування
Поточний
командувач		 Луцький Олександр Андрійович

УНС була організована на базі груп українського визвольного підпілля. Формування відділів УНС викликане необхідністю захисту українського населення Галичини від діючого у цей час у регіоні радянського партизанського з'єднання С.Ковпака і терору німецької окупаційної влади.

Історія створення ред.

У 1942 р. була створена Школа військових кадрів ОУН «Тигри» (командири: Михайло Федоришин-«Стефаник» та Петро Федун-«Волянський»).

За наказом Романа Шухевича у червні 1943 р. на Станіславщині було створено дві підстаршинські школи:

  • «ім. Симона Петлюри» (командир «Степовий»);
  • «Беркути» (командир «Чмелик»).

Два вишкільні курені:

Перші курені УНС ред.

  • Перший курінь «Чорні чорти» ім. Є. Коновальця. (Коломийський курінь). Командир: хорунжий Рачок Ілля-«Липей».
  • Курінь «Тигри» (з жовтня 1943 року «Гайдамаки»). Командир: хорунжий Фрасуляк Степан-«Хмель».
    • Сотня «Сіроманці». Командири: Тучапець Андрій-«Верх»,— Карпенко Дмитро-«Яструб». Сотня «Сіроманці» розташовувалася біля гори Чорна Сихла в Болехівському районі Станіславської області.
    • Сотня «Трембіта». Командир: сотенний «Чорнобровий». Сотня «Трембіта» знаходилася в Долинському районі поблизу села Суходіл.
  • Курінь «Кривоніс І». Командир: Польовий Омелян — «Шахай». Знаходився в околиці села Либохора біля підніжжя гори Магура, Сколівського району Дрогобицької області.
  • Курінь «Кривоніс ІІ». Командир: Шкітак Антін — «Омелян». Розташовувався в районі с. Недільна, Старосамбірського району Дрогобицької області.
  • Курінь «Кривоніс ІІІ». Розташовувався біля міста Сянки та річки Сян.

Командир УНС в Галичині ред.

Обласні командири УНС в Галичині ред.

Структура ред.

Формування УНС поділялися на курені (близько 300—400 вояків), сотні (100 і більше стрільців), чоти (30-40 повстанців) та рої (до 10 бійців).

Чисельність УНС ред.

  • На середину серпня 1943 року приблизно 2000 чоловік.
  • На кінець грудня 1943 року 5000 — 6000 чоловік.

Бойові дії ред.

Проти нацистів та їх союзників ред.

У другій половині 1943 загони УНС провели ряд бойових операцій в районі м. Сколе (18 серпня) та в районі сіл Суходіл та Липовиця (нині Рожнятівський район). Після III Надзвичайного збору ОУН(б) (21-25 серпня 1943) збройні підрозділи українського національного руху Опору в Галичині поділено на дві групи:

Протягом останніх місяців 1943 загони УНС не вели активних бойових дій через запровадження в Галичині (2 жовтня 1943) німецькою владою системи розстрілу десяти заручників за вбивство одного німецького солдата або представника окупаційної влади. Дії УНС у цей період зводились до оборонних боїв проти підрозділів німецької поліції. У грудні 1943 УНС прийняла назву «УПА-Захід».

Проти радянських партизан ред.

У дистрикті «Галичина» до липня 1943 року радянських партизанських загонів не було. Перешкодою організації радянського партизанського руху стала швидка окупація регіону гітлерівцями та їх союзниками, що не дозволило обкомам партії заздалегідь створити підпілля. Але поява Сумського з'єднання радянських партизанів під командуванням Сидора Ковпака у дистрикті «Галичина» викликала занепокоєння серед українського підпілля[2].

З'єднання С. Ковпака під час свого рейду до Карпат (15 червня 1943 р.) складалося з 4 загонів чисельністю 1838 осіб. мали на озброєнні 1443 рушниці, 384 автомати, 140 кулеметів, 9 гармат, 33 мінометів та 32 протитанкові рушниці[3]. УНСівці значно поступалися ковпаківцям, наприклад відділ УНС чисельністю 150 осіб мав на озброєнні лише два автомати та кулемети, половина були без зброї, у решти бійців були гвинтівки застарілих моделей.

Командир УНС Олександр Луцький розповів на допиті в НКВС, що «фактично загони УНС своє завдання з ліквідації радянських партизанських загонів Ковпака не виконали. Після кількох збройних зіткнень куреня „Чорні чорти“ з окремими загонами Ковпака на Прикарпатті, які особливих позитивних результатів не дали, командний склад УНС, посилаючись на слабку військову підготовку особового складу, надалі уникав зустрічей із загонами Ковпака».

Примітки ред.

  1. ↑ Ільницький В. ВИКОРИСТАННЯ АГЕНТУРНО-БОЙОВИХ ГРУП У КАРПАТСЬКОМУ КРАЇ ОУН (1945–1954). — с. 224.
  2. ↑ Антифашиський Рух опору в роки Великої Вітчизняної війни на території України. Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. Кафедра історії України. Тернопіль, 2006. С.13.
  3. ↑ Мельник Петро сотник УПА “Хмара”. В огні повстання. УПА на відтинку Чорного лісу (1943 – 1945). Перша частина / упоряд.: С. Лесів, Я. Коретчук. Калуш, 2014. С.24.

Див. також ред.

Джерела ред.

  • Петро Содоль. Українська Повстанча Армія 1943—1942. Довідник 2. Пролог. Нью-Йорк, 1995. 295с.
  • Арсенич П. Сторінки збройної боротьби УПА на Прикарпатті // Матеріали наукової конференції «Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія». Стрий, 1993. 124с.
  • Мороз В. Українська Народна Самооборона (УНС) на терені Дрогобицької області (1943 рік) // Визвольний шлях. — 2000. — Кн.6.
  • Літопис УПА. Нова серія. — Т.9. Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1944—1945. — Київ — Торонто, 2009. — с. 337-340.
  • Павлишен Л. «На грані двох світів…»: Спогади військовика-бандерівця. / Літзаписувач В. Щеглюк. — Львів: СПОЛОМ, 2010. — 320 с.
  • Паливода В. І. Спогади українського повстанця і багаторічного в'язня таборів ГУЛАГу. [Архівовано 31 січня 2020 у Wayback Machine.] / Підгот. Б. В. Паливода. — К.: Смолоскип, 2001. — с. 29-73. — ISBN 966-7332-70-5

Примітки ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Українська_Народна_Самооборона&oldid=38375726