Україна-Русь
Украї́на-Русь або Русь-Украї́на — термін для окреслення українських (руських, русинських) земель, адже українці до XX століття називали себе русинами, руськими людьми[джерело?]. Термін підкреслює історичну, культурну, звичаєву, мовну і світоглядну спадкоємність сучасної України від княжої та королівської доби Руси. Новоутворення прижилося не відразу й набуло розголосу завдяки працям Івана Франка та, особливо, Михайла Грушевського в його фундаментальній праці з української історії — «Історія України-Руси».
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
Історія ред.
Першим, хто вжив цей термін, був поляк-українофіл Павлин Свенціцький, у своєму польськомовному львівському журналі «Село» (Sioło) у 1866 році в контексті поширення псевдонаукових ідеологем поляка Франциска Духінського, який стверджував, що російська держава не має відношення до культури та спадщини Русі.[1]
Як свідчив Олександр Барвінський, вибір такої словесної конструкції Грушевському порекомендував його вчитель Володимир Антонович з кон'юнктурних міркувань поточного політичного моменту, у зв'язку з тим, що серед галицьких русин, яким адресувалися його роботи[2], вживалися терміни «Русь» і «руський», а поняття «Україна» мало менше поширення. Для утвердження ідеї злиття Східної Галичини з Наддніпрянщиною в єдину «соборну Україну» дві назви були об'єднані в одну — «Україна-Русь» та активно популяризувалися О. Г. Барвінським та М. С. Грушевським.[3][4]
Сучасність ред.
Після відновлення незалежності України термін «Україна-Русь» здобув загальне визнання як у науковому середовищі, так і у масовій культурі[джерело?]. Варто зазначити, що церковний титул Патріархів Київських Володимира та Філарета навіть містив словосполучення «Русь-Україна». Та визначальних кроків зроблено не було, що, зокрема, дало змогу московській імперії з маніпулятивною назвою «Россия» підігрівати псевдорусинський москвофільський рух на Закарпатті в уже незалежній Україні[виправити стиль]. Його основою стала штучна розбіжність між дуже давнім етнонімом «русин», що найдовше протримався саме на Закарпатті, та новішим етнонімом «українець», що вже міцно прижився й замінив історичний етнонім українців «русин» на всіх інших теренах держави.
Разом із терміном «Київська Русь-Україна» його просував президент Віктор Ющенко, за ініціативою якого було започатковано свято День хрещення Київської Русі — України.
У сучасній українській соціогуманітаристиці та західній україністиці термін «Україна-Русь» зазвичай уживається в ретроспективному розумінні, як архаїчний.[5]
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Paulin Święcicki. Sioło. Pismo zbiorowe, poświęcone rzeczom ludowym ukraińsko-ruskim. Zeszyl pierwszy. — Lwow, 1866. — s. IV.
- ↑ Про поширення робіт Грушевського на території російської імперії на той момент не йшлося, оскільки цьому перешкоджала царська цензура, тому охоплення доступної читацької аудиторії обмежувалося східними територіями у складі Австро-Угорщини, на яких проживали русини.
- ↑ Чорновол I. П. Політичний реалізм Олександра Барвінського : [укр.] // Сучасність. — Київ, 1998. — № 1. — С. 103. — ISSN 0585-8364.
- ↑ І.Чорновол. Тягар прагматизму, або Олександр Барвінський у світлі сучасності // Історіографічні дослідження в Україні. — Київ : Інститут історії України, 2003. — Вип. 13. — С. 135-136.
- ↑ Литвин В.М. Україна-Русь, термін // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
Джерела ред.
- Михайло Грушевський. Історія України-Руси [Архівовано 14 травня 2008 у Wayback Machine.]
- Євген Наконечний — Украдене ім'я; чому русини стали українцями? XX. СОБОРНІСТЬ [Архівовано 24 червня 2009 у Wayback Machine.]