Вікіпедія

Угода Ахмет-Паші

Угода Ахмет-Паші (перс. عهدنامه احمد پاشا‎, тур. Ahmet Paşa Antlaşması) — договір між Османською імперією та Сефевідським Іраном, підписаний 10 січня 1732 року.

Угода Ахмет-Паші
Тип міжнародний договір
Підписано 10 січня 1732
Підписанти Сефевідський Іран і Османська імперія

Передумови ред.

Серавський мир та Зухабська угода поклали край ворожнечі Сефевідів та Османів у 17 столітті. Однак, під час короткого періоду правління афганської династії Хотакі в Ірані спалахнув хаос, який спричинив сутички на фронтах. Особливо запеклим протистояння було на Кавказі. Тим часом, Петро I почав окуповувати іранські території на Північному та Південному Кавказі. Його завоювання були згодом закріплені Санкт-Петербурзьким мирним договором у 1723 році. Занепокоєні посиленням Росії на Кавказі, Османи вирішили зайняти Тбілісі, для того аби спинити наступ росіян, однак захоплення міста вилилося у довготривалу Османо-Сефевідську війну.

Війна ред.

Поміж 1723 та 1730 Османи, на додаток до Тбілісі, захопили Єреван та Гянджу, чим забезпечили собі контроль над Південним Кавказом. На Південному напрямку(Західний Іран), були захоплені: Тебріз, Урмія, Хорремабад[1], Керманшах та Хамедан. У 1724 році, між росіянами та турками була підписана Константинопольска угода, у якій закріплювалося розділення вищезгаданих іранських територій між двома імперіями. Але після приходу до влади Тахмаспа II наступ османської армії був переваний. Стомлені від війни сторони вирішили закінчити конфлікт. Ахмет-паша з турецької сторони та Мехмет Реза-Кулу з перської підписали мирний договір.[2][3]

Положення ред.

Положення угоди були наступними:

  1. За Османами зберігались кавказькі території, здобуті під час війни.[4]
  2. Османська імперія повертала території у Західному Ірані, окрім міст Керманшах та Хамадан, Сефевідському Ірану.[5][6]
  3. Відтепер кордон пролягав уздовж річки Аракс

Наслідки ред.

Підписання договору означало скоріше перемир'я, аніж довготривалий мир, оскільки ані Султан Махмуд I, ані тоді ще головнокомандувач перськими військами Надер Шах не змогли змиритись з втратами територій. Згодом, за правління Надер-Шаха, Афшаридський Іран зміг повернути втрачені території.

Посилання та примітки ред.

  1. ↑ Somel, Selcuk Aksin (2003). Historical Dictionary of the Ottoman Empire. Scarecrow Press. с. xlvi. ISBN 978-0810866065.
  2. ↑ Prof.Yaşar Yücel-Prof Ali Sevim:Türkiye tarihi vol.III, AKDTYKTTK Yayınları, 1991, pp. 282—290
  3. ↑ Prof.Yaşar Yücel-Prof Ali Sevim:Türkiye tarihi vol.IV, AKDTYKTTK Yayınları, 1991, pp. 3-4
  4. ↑ On line document (in Turkish). Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 3 січня 2018.
  5. ↑ Erewantsʻi, Abraham; Bournoutian, George (1999). History of the wars: (1721-1736). Mazda Publishers. с. 2. ISBN 978-1568590851. (...) Не послухавшись поради Надера, Шах Тахмасп виступив у похід з метою вигнати турків з Південного Кавказу. Османи розбили перські війська у 1731, а у січні 1732 Шах підписав договір, згідно з яким, Вірменія, Ширван та Хамадан опинились у руках Турків.
  6. ↑ A ́goston, Ga ́bor; Masters, Bruce Alan (2010). Encyclopedia of the Ottoman Empire. Infobase Publishing. с. 415—416. ISBN 978-1438110257. Але в той час, як Надер прагнув здобути території на Сході, Шах Тахмасп знову ініціював зіткнення, намагаючись повернути втрачені території. Він був переможений та змушений підписати договір, згідно з яким повертав Тебріз, але залишило Керманшах та Хамадан в руках Турків. Надер був розніваний умовами договору... (...)

Джерела ред.

Somel, Selcuk Aksin (2010). The A to Z of the Ottoman Empire. Rowman & Littlefield. с. liii. ISBN 978-0810875791.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Угода_Ахмет-Паші&oldid=40425420