Вікіпедія

Т-80

основний бойовий танк
Ця стаття про основний бойовий танк Т-80. Про радянський легкий танк див. Т-80 (легкий танк).

Т-80 — радянський основний бойовий танк (ОБТ). Т-80 став першим у світі серійним танком з газотурбінним двигуном в ролі основного двигуна[прим. 1]. Т-80 початково мав стати заміною для Т-64 і Т-72, однак всі три серії танків виготовлялись паралельно з 1976 до 1987, мали ідентичне озброєння й загалом подібні характеристики, але були практично не уніфікованими між собою.

Т-80
Т-80Б
Т-80Б
Тип основний бойовий танк
Походження СРСР СРСР
Історія використання
На озброєнні 1976 — нині
Оператори див. Оператори
Історія виробництва
Розробник Микола Попов, ЛКЗ
Розроблено 1967 — 1975
Виробник ЛКЗ
ОЗТМ
Виготовлення 1976 — 1998
Виготовлена
кількість		 5.404 (на 2005 р.)
Варіанти див. Модифікації
Попередники Т-64, Т-72
Наступники Т-80У, Т-80УД, Т-84, Т-80БВМ
Характеристики (Т-80Б, Т-80БВ)
Вага Т-80Б: 42,5 т
Довжина Т-80Б: 7,4 м
Ширина Т-80Б: 3,4 м
Висота Т-80Б: 2,202 м
Екіпаж 3
Броня 100—242 мм
Головне
озброєння
 125-мм гармата 2А46-1
Другорядне
озброєння
 1 × 12,7-мм НСВТ
1 × 7,62-мм ПКТ
Двигун ГТД-1000Т
1000 кс
Дорожній просвіт Т-80Б: 0,38 м
Операційна
дальність
 335 км
Швидкість 70 км/год
Т-80 у Вікісховищі

Т-80 прийнятий на озброєння радянської армії у 1976 році, після чого танк зазнав низки суттєвих модифікацій. Зокрема, танк ліг в основу радянсько-російських Т-80У та радянсько-українських дизельних Т-80УД і Т-84. В нинішній час танки цієї родини експлуатуються збройними силами Росії, України, Білорусі, Південної Кореї, Кіпру і Пакистану.

Історія ред.

Передумови ред.

 
Т-64А

Першим докорінно новим радянським танком після Другої світової став розроблений Харківським конструкторським бюром машинобудування (ХКБМ) Т-64, прогресивний на свій час танк. Він мав автомат заряджання та комбіновану броню й важив усього 37 тонн: для порівняння, американський M60A1 важив 47 тонн. Т-64 було запущено до серійного виробництва 1963 року на Заводі імені Малишева зі 115-мм гарматою. Однак, Т-64 мав дуже ненадійний двигун 5ТД і невдалий автомат заряджання 115-мм гармати, що було виправлено лише 1968 року в Т-64А.[4][5]

На заміну Т-62 Уралвагонзавод у Нижньому Тагілі спочатку планував виготовляти Т-64А, однак його конструкторське бюро представило альтернативний варіант дешевшого й надійнішого «мобілізаційного» танка Т-72, який мав більш традиційні дизельний двигун та ходову. Виробництво Т-72 «Урал» розпочалось 1974 року.[4][5]

На додачу до того, 1960 року Микита Хрущов поклав край розробкам важких танків, вважаючи, що вони не мають перспектив у добу протитанкових ракет. Таким чином, дослідні та виробничі потужності Ленінградського Кіровського заводу (ЛКЗ) та Челябінського тракторного заводу (ЧТЗ) стали вільними й могли взятись за створення нових танків.[6]

Постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 16 квітня 1968 було затверджено розробку нового танка.[7][8] СРСР прагнув створити єдиний основний бойовий танк, тому вже 1971 року було розпочато роботу зі створення нового танка, який з 1981 року мав би замінити Т-64 і Т-72. Власні проєкти представили ЛКЗ (газотурбінний «Об'єкт 225» і дизельний «Об'єкт 226»; розвинулись в «Об'єкт 258»), ЧТЗ («Об'єкт 780» та пізніше «Об'єкт 785») та ХКБМ (Т-74 або «Об'єкт 450»). Однак челябінський завод вийшов із розробки танків через зміни в керівництві, а харківський радикальний проєкт викликав скептицизм через проблеми із Т-64 та літній вік головного конструктора Олександра Морозова, який перебував при виході на пенсію.[6]

Конструкторське бюро № 3 (КБ-3) ЛКЗ під керівництвом Миколи Попова мало підготувати виробництво Т-64А. Однак, ненадійність двигуна 5ТД викликала занепокоєння, тож зрештою завод зсунув пріоритет у бік створення газотурбінної модифікації Т-64.[6] Зрештою КБ-3 ЛКЗ під керівництвом Попова й розробило «Об'єкт 219» — Т-80.[9]

Створення двигуна ред.

Ідеї створити танковий газотурбінний двигун (ГТД) з'явились ще в 1950-х роки. Тоді реактивні двигуни показали свою ефективність для гелікоптерів і приваблювали конструкторів можливістю отримати велику потужність за невеликих розмірів і маси. Фактично це реактивний двигун, енергія якого передається трансмісією на гусениці танка. Такі двигуни могли бути дуже потужними, але витрачали дуже багато пального (приблизно втричі за порівнюваний дизельний двигун) й були дуже чутливими до пилу, оскільки потребували багато повітря.[6]

В СРСР розробки в напрямку танкових ГТД відбувались у 1948—1949 для важких танків, однак цей проєкт не задовольняв вимогам і його скасували. Впродовж 1955—1958 до цієї ідеї повернулись знову. Було створено кілька дослідних зразків ГТД, а під керівництвом Жозефа Котіна було створено й танк «Об'єкт 277»[ru]. 1963 до розробок долучилось ленінградське НПО імені Клімова[ru] (ЛНПО) під керівництвом Сергія Ізотова. Було випробовано низку адаптованих вертолітних двигунів, однак вони не мали значного успіху. Харківські конструктори також мали подібну розробку, «Об'єкт 434Т» — газотурбінний варіант Т-64А з вертолітним двигуном ГТД-3ТЛ.[2]

Ситуація змінилась, коли 1968 року ЛНПО отримало доручення створити танковий ГТД. Ізотов вирішив створювати двигун з нуля замість адаптації вертолітних двигунів, які до того пробували ставити на танки. Ті двигуни не були розраховані на тряску при їзді та навантаження під час пострілу гармати. До того ж армія потребувала двигун-моноблок, який міг би вийматись і встановлюватись у танк цілісно, разом з фільтрами, трансмісією, компресором та іншими деталями.[6]

Новий двигун отримав назву ГТД-1000Т. Вперше його поставили на танк 1969 року, а 1970 доручили опанування серійного виробництва на Калузькому моторному заводі.[6][7]

Перші Т-80 ред.

 
Т-80 зразка 1976 року

1969 року двигун ГТД-1000Т поставили на модифікований танк Т-64, знаний як «Об'єкт 219 сп. 1» (специфікація №1) за індексом ГБТУ, або як «Гроза». Під час випробувань Ізотов скаржився на те, що ходова Т-64 обмежує можливості газотурбінного двигуна, оскільки металеві опорні котки з внутрішньою амортизацією на великій швидкості призводили до надмірної вібрації. Це призвело до створення нової ходової частини, однак не уніфікованої з конкурентним Т-72. Впродовж 1968—1971 років було створено 60 випробувальних зразків з різними ходовими. Зрештою оновлений прототип отримав позначення «Об'єкт 219 сп. 2» й був готовий 1971 року.[10] Загалом Т-80, будучи глибокою модифікацією Т-64, зберіг від нього лише окремі вузли: гармату, автомат заряджання, елементи бронезахисту та інші.[8]

Випробування 1972—1975 років показали суттєве покращення рухливості танка порівняно з Т-64А,[9] однак двигун виявився ненадійним: 19 з 27 двигунів не досягли рівня 300 годин напрацювання попри технічне завдання в 500 годин. До того ж двигун мав дуже велике споживання пального, що в 1,6—1,8 разів перевищувало таке для 5ТД. 1975 року міністр оборони СРСР Андрій Гречко відмовився від серійного виробництва танка через надмірну витрату пального та відсутність переваг у броні та захисті щодо Т-64А.[10]

Ймовірно, після цього «Об'єкт 219» так і залишився б невдалим прототипом, якби не смерть Гречка у квітні 1976 і прихід Дмитра Устинова на його посаду. Новий міністр оборони був представником військової промисловості, а не армії. Він був активним прихильником ГТД з 1960-х років і був дотичним до створення «Об'єкта 219». Тому 6 серпня 1976 року цей танк було несподівано прийнято до серійного випуску як Т-80 на ЛКЗ. Численні проблеми танка планували усунути в ході виробництва. Танк був ідентичний за вогневою потужністю, щоправда, був суттєво дорожчим: Т-64А коштував 143 000 радянських рублів, а Т-80 — 480 000 (в 3,35 раза дорожче).[10]

Впродо за час проведення робіт зі створення танка впродовж 1968—1976 було збудовано 158 випробувальних зразків, з яких 31 з ходовою Т-64 та решта з оригінальною ходовою.[11]

Таким чином, Радянська армія отримала на озброєнні танки Т-64, Т-72 та Т-80, що не дуже суттєво відрізнялись за показниками (хоча Т-80 випереджав обох за рухливістю[11]),[7] однак, мали дуже низький рівень уніфікації: вони відрізнялись двигунами, корпусами, ходовими та комплексами керованого озброєння.[2][8]

Омський завод транспортного машинобудування[ru] (ОЗТМ) планували перекваліфікувати з випуску Т-55 на Т-72, однак йому було призначено виробництво Т-80. Устинов також планував випуск цього танка й на Заводі імені Малишева в Харкові на пізніший термін. Хоч Устинов не був прихильником Т-72, все ж він визнавав потребу в дешевому танку на заміну Т-54, тому УВЗ продовжив виготовляти Т-72 — однак міністр визначив, що інноваційні рішення, як нові системи керування вогнем, мають надходити для Т-80, а не Т-72.[10]

Оригінальні Т-80 випускались на ЛКЗ з 1976 до 1978 року.[8] Ймовірно, всього було випущено до 200 одиниць цієї модифікації.[10]

Т-80Б ред.

 
Т-80Б

Вже 1976 року Т-64 еволюціонував до рівня Т-64Б, отримавши нову систему керування вогнем з лазерним далекоміром і комплексом керованого протитанкового озброєння 9К112-1 «Кобра», що одразу зробило Т-80 застарілим відносно нього.[10] Було вирішено не просто запозичити знову башту, але розробити її аналог.[12][13] Ця модифікація отримала назву «Об'єкт 219Р» і разом із тим отримала останнє покоління радянської комбінованої броні під назвою «Комбінація К», розроблене НДІ сталі. Ця броня надавала захист, еквівалентний 550 мм сталевої броні для лоба башти та 500 мм для верхньої лобової деталі корпуса. Цей захист передусім мав надавати вищий захист проти поширених на той момент кумулятивних боєприпасів.[14]

«Об'єкт 219Р» було прийнято на озброєння 1978 року як Т-80Б, запущено в серійне виробництво на ЛКЗ того ж року. 1979 року його було розгорнуто й на Омському заводі, до того зайнятого виготовленням Т-55А на експорт. Омському заводу також доручили створення й командирського танка Т-80БК з системою навігації та додатковою радіостанцією.[14]

Т-80БВ ред.

 
Т-80БВ

Ліванська війна 1982 року продемонструвала успіх вибухового динамічного захисту «Блейзер», встановленого на ізраїльські танки. Попри те, що в СРСР подібні розробки проводили ще з 1960-х, вони не виклика́ли зацікавлення з боку армії. Однак, ізраїльський досвід спричинив повернення до цієї ідеї, тому НДІ сталі взявся швидким темпом розробити радянський аналог — «Контакт-1». Його почали встановлювати на радянські танки 1983 року, а з 1985 року ЛКЗ почав виготовляти «Об'єкт 219РВ» або ж Т-80БВ з цим ВДЗ.[15] Цей танк також отримав потужніший двигун ГТД-1000ТФ потужністю 1000 к.с. Виготовлені раніше Т-80Б у ході ремонту на заводах проходили модернізацію до рівня Т-80БВ.[13]

Т-80Б став наймасовішим танком сімейства: всього на захід від Уральських гір[прим. 2] на 1990 рік налічувалось 3518 танків Т-80Б, 217 Т-80БК і 617 модернізованих Т-80БВ. Всіх разом було 4352 одиниці.[14] Також були в наявності 594 виготовлених Т-80БВ і 23 Т-80БВК.[15]

Т-80У ред.

 
Т-80У
Докладніше: Т-80У

З виходом на пенсію головного конструктора ХКБМ Олександра Морозова в травні 1976, Устинов вирішив ще більше уніфікувати виробництво танків. На той момент харківські конструктори саме працювали над «Об'єктом 476» (або «Виріб 9А»), який був суттєво модернізованим Т-64Б з новою баштою, оснащеною новітньою комбінованою бронею та системою керування вогнем 1А45 з прицілом 1Г46. Тому було вирішено поставити цю башту на шасі Т-80Б. Таким чином, ЛКЗ відповідав за весь проєкт, а ХКБМ — за бойове відділення танка.[16]

Зрештою було створено «Об'єкт 219АС», який отримав новий комплекс керованого озброєння та вбудований динамічний захист «Контакт-5», здатний боротись проти підкаліберних снарядів. Він був готовий 1983 та прийнятий 1985 року на озброєння як Т-80У та пішов у серійне виробництво 1987 в Омську. Т-80У був найпотужнішим радянським танком, але це обійшлось дорого: Т-80У коштував 824 000 рублів проти 280 000 за Т-72Б. При цьому дослідження ВНДІТрансмаш показали, що бойова ефективність Т-80У переважала Т-72Б не радикально.[16]

Дизельні Т-80 ред.

Докладніше: Т-80УД

Початково важливим фактором вибору ГТД було те, що до 1970-х в СРСР не було танкових дизелів потужністю 1000 к.с. Однак, попри появу харківського 6ТД, встановлення дизеля зазнавало спротиву з боку міністра оборони Устинова та головного конструктора Т-80, Миколи Попова. Устинов був прихильником єдиного танка з ГТД, тому з моменту його призначення в 1976 році цей напрямок мав найбільшу підтримку з боку держави. Він також наполягав на переході всіх заводів (крім УВЗ, зайнятого Т-72) до виробництва нового Т-80.[17][18][10]

Втім, газотурбінний двигун від початку мав низку серйозних проблем. По-перше, він був дуже дорогим. На 1970-й рік один дослідний ГТД-1000Т коштував 167 000 рублів, що майже відповідало вартості цілого Т-64, який коштував 174 000 рублів.[18] На 1980-ті вартість серійного ГТД складала 104 000 радянських рублів за ГТД-1000Т проти 9600 рублів за В-46 танка Т-72.[10] По-друге, він потребував дуже багато пального. Також перші його версії були дуже ненадійними.[19][10] Погляди радянського вищого керівництва теж були неоднорідними щодо газотурбінного двигуна, однак, Устинов наполіг на запуску саме Т-80 з ГТД. Для нього було принциповим ідеологічне підґрунтя — що газотурбінному американському «Абрамсу» підготовано відповідь у вигляді газотурбінного радянського танка.[12]

Попри те, що Устинов усе ж домігся виробництва Т-80У в Харкові замість Т-64, цей процес був дуже повільним. Проблеми зі створенням та освоєнням ГТД у Харкові все ж призвели до того, що двигун 6ТД розглядали як шлях модернізації Т-64 та як резервний варіант для новітнього Т-80У. Постанова 701-200 16 червня 1981 передбачала розробку Т-80У з резервним двигуном 6ТД-1, випробування якого з цим двигуном пройшли 1983 року. Випробування показали, що показники мобільності з дизелем виявились майже незмінними, але в 1,6-1,7 разів покращилась паливна ефективність.[20] Випробування 1985 року підтвердили ці показники.[21]

Зрештою смерть Устинова 20 грудня 1984 року та відставка ленінградського партійного діяча Романова, двох найактивніших прихильників ГТД, дали «зелене світло» на повернення до дизельних двигунів.[17] В січні 1985 року заступник міністра оборони Віталій Шабанов вперше визнав, що Міноборони весь час вело дві паралельні лінії: ГТД і дизель. Варіантами майбутнього дизеля були челябінський 2В-16 і харківський 6ТД-1, однак останній був досконалішим і був більш доведеним до рівня серійного виробництва. Політичний бік питання залишався відкритим, оскільки діяла постанова щодо виробництва Т-80У з ГТД на заводі Малишева. На колегії Міноборони 17 травня 1985 було розглянуто перспективи танкових двигунів. Думки знову розділились. Головний конструктор танка Т-80 Микола Попов продовжував наполягати на ГТД, однак міністр оборони Сергій Соколов сказав йому займатись тими зауваженнями щодо Т-80, що надходили з армії. Зрештою Соколов постановив, що дизель не втратив актуальності через недоліки ГТД.[22]

Постановою ЦК КПРС і РМ № 837-249 від 2 вересня 1985 всупереч постанові щодо виробництва було запущено серійне виробництво «Т-80У з двигуном 6ТД», а виробництво танкових ГТД завершено. Також було постановлено створити 1985 року документацію на танк Т-80УД з 6ТД-1, завершити до 1986 року створення двигуна 6ТД-2 і його встановлення в танк, створити можливості для запуску серійного виробництва танка 1987 року.[23] Освоєння танка Т-80УД завершило епоху Т-64, останній з яких вийшов із цеху 27 грудня 1987 року.[24]

Т-80БВМ ред.

 
Т-80БВМ
Докладніше: Т-80БВМ

2017 року на форумі «Армія-2017» ОЗТМ[ru] продемонстрував новітню модифікацію танків Т-80БВ — Т-80БВМ, оснащену двигуном ГТД-1250 з потужністю 1250 к.с., прицілом «Сосна-У» та комплексом динамічного захисту «Релікт». Тоді ж було підписано й контракт на постачання цих танків.[25] У ході вторгнення в Україну з 2022 року цей танк зазнавав модифікацій і постачався в різних комплектаціях, з прицілами «Сосна-У» або старими 1Г42 і 1ПН96МТ-02,[26][27] з танковими комплексами РЕБ «Волнорєз» або без них, а також з заводськими протидроновими «мангалами».[28][29] З вересня 2023 року відомо про заяви щодо відновлення виробництва танків Т-80 з нуля, однак передбачена комплектація цих танків невідома, оскільки деякі технології можуть бути недоступні.[30][31] Також з вересня відомо про плани щодо налагодження виробництва двигуна ГТД-1250 на Калузькому двигунобудівному заводі.[32]

Опис ред.

  Цей розділ описує будову танків Т-80 зразка 1976 року, Т-80Б і Т-80БВ. Будову танків-наступників див. у статтях Т-80У, Т-80УД і Т-80БВМ.

Компонування ред.

Компонування в цілому ідентичне Т-64.[33] Екіпаж складають три особи (як і на Т-64 й Т-72): механік-водій, командир танка й навідник.[34]

Танк поділений на три частини: відділення керування, бойове відділення та силове (моторно-трансмісійне) відділення. Відділення керування розташоване в передній частині, в його центрі розташоване місце механіка-водія, ліворуч і праворуч від нього розміщено баки з пальним. Бойове відділення представлене поєднанням корпусу й башти, воно розташоване в центрі машини між відділенням керування та силовим. Разом з баштою обертається кабіна, де містяться автомат заряджання й місця навідника та командира, розташовані ліворуч і праворуч від гармати відповідно. В задній частині корпусу знаходиться силове відділення.[35]

Захист ред.

 
Клиноподібне розміщення динамічного захисту «Контакт-1» на башті Т-80БВ

Лобовий захист комбінований, складається з верхньої та нижньої лобових деталей, зварених між собою. Борти є цільноштампованими сталевими листами, корма зварена з двох листів. Дно корпусу має коритоподібну форму з трьох бронелистів, в ньому також наявні виштамповки під торсіони та місце механіка-водія.[36] Для лобових і бортових проєкцій використано сталеву броню підвищеної твердості БТК-1.[33]

Перші Т-80 мали башти, аналогічні баштам Т-64А..[33] Т-80Б отримав нову броню під назвою «комбінація К», що містила ультрапорцелянові стрижні. Корпус мав дещо іншу броню, що складалась із 80-мм зовнішньої сталевої плити, 105-мм склопластикового шару та 20-мм сталевої плити. Захист башти й корпуса Т-80Б оцінювали як 550 і 500 міліметрів сталевого еквіваленту відповідно.[14]

На Т-80БВ, прийнятому на озброєння 1985 року, було вставновлено вибуховий динамічний захист «Контакт-1».[33]

Внутрішні стінки броні покрито шаром полімерного підбою, який має запобігати розльоту дрібних уламків броні, що утворюються з її внутрішнього шару при влучанні боєприпаса.[33]

Також підбій виконує роль протирадіаційного захисту, знижуючи дію гамма-випромінення. Для цього механік-водій також має в сидінні спеціальну вставку. Підбій і паливні баки, розташовані довкола екіпажу, також виконують роль захисту від нейтронних засобів ураження. Також для захисту від зброї масового ураження та протидії пожежі танк обладнано напівавтоматичною системою колективного захисту (СКЗ), що містить: прилад радіаційної та хімічної розвідки, апаратуру комутації ЗЕЦ-11-22, фільтровентиляційну установку (ФВУ), підпоромір, механізм зупинки двигуна та ущільнення корпусу й башти. СКЗ може працювати в ручному та автоматичному режимах.[33]

В автоматичному режимі СКЗ спрацьовує в разі виявлення за бортом радіаційного або хімічного зараження, вмикаючи механізми ущільнень, що закриваються, та фільтровентиляційної установки. ФВУ створює в танку підвищений тиск чистого повітря. У разі пожежі (яка виявляється датчиками температури) СКЗ вимикає нагнітач і двигун і розпилює вогнегасну речовину. Ця речовина розташована в трьох балонах і розпилюється за допомогою піропатрона через розпилювач.[33]

Озброєння ред.

Всі модифікації Т-80 мають 125-мм гладкоствольну танкову гармату з роздільним заряджанням 2А46 (початково у версії 2А46-1, з Т-80Б — 2А46-2, з 1980 року — 2А46М-1)[34], уніфіковану з Т-64 та Т-72.[33][37] Гармата обладнана двоплощинним стабілізатором (2Е28М2 на Т-80, 2Е28М на Т-80Б).[38][39][13]

Автомат заряджання ред.

  Зовнішні відеофайли
  Принцип роботи автоматів заряджання на YouTube

Автомат заряджання (АЗ) карусельного типу в цілому аналогічний такому в Т-64,[33] забезпечує швидкострільність 6-8 пострілів на хвилину.[14] АЗ гідроелектромеханічний, складається з двох кілець, що містять снаряди (горизонтально на підлозі кабіни) та метальні заряди (вертикально за стінкою кабіни, під погоном башти). Для доправлення пострілу до гармати, її має бути встановлено на кут заряджання автоматично стабілізатором гармати або вручну. Після пострілу відстріляний піддон боєприпаса вловлюється спеціальним механізмом і кладеться до вільного лотка в АЗ.[37] Час заряджання пострілу складає 7,1—19,5 секунд при повороті АЗ на один крок і при повному оберті відповідно.[38]

Порівняно з Т-72, такий формат АЗ давав можливість розмістити більше снарядів (28 проти 22), але поміщав заряди по периметру всієї башти, будучи більш вразливим при пробитті броні й оточуючи екіпаж з усіх боків. Також вертикальне розташування зарядів ускладнювало прямий зв'язок між командиром і механіком-водієм, а також майже внеможливлювало залишення танка останнім, у разі коли ствол гармати перебував над його люком. У крайньому разі це можна було зробити, якщо зняти два лотка з зарядами, але цей процес не був легким.[40]

Боєкомплект до гармати складає 38 пострілів (38 снарядів і 38 гільз): 28 пострілів розташовані в автоматі заряджання, ще 3 в бойовому відділенні та 7 у відділенні керування.[33] Час заряджання боєкомплекту в АЗ складає 13—15 хвилин.[38][40]

Кероване озброєння ред.

 
Керована ракета 9М112 у вигляді, в якому вона перебуває в автоматі заряджання

Починаючи з Т-80Б встановлено також комплекс керованого озброєння 9К112-1 «Кобра», що веде вогонь радіокерованими протитанковими керованими ракетами 9М112. Ракети також розташовуються в автоматі заряджання, поділені на дві частини, та запускаються через ствол гармати. Керування ракетою здійснюється за допомогою антени ГТН-12, розташованої перед люком командира на башті.[41]

Допоміжне озброєння ред.

З гарматою спарений 7,62-мм кулемет ПКТ, розміщений праворуч від гармати перед місцем командира[34]. Його боєкомплект складає 1250 патронів у п'яти стрічках.[33]

На основу люку командира встановлено 12,7-мм кулемет НСВТ, призначений для ведення вогню по наземних і повітряних цілях на дистанції до 2000 метрів.[37] Зенітна кулеметна установка ЗУ-80 відрізняється як від ЗУ-64, так і від ЗУ-72, причому вона отримала найгірші риси обох. ЗУ-80 є установкою відкритого типу, тобто, для стрільби потребує висування командира з люка, як на Т-72, але на відміну ЗУ-72, вона не має окремого обертового кільця —тобто, потребує обертання разом з командирською вежею, як ЗУ-64; однак, ЗУ-64 дистанційна та має електропривід, який компенсує цю проблему. 300-кілограмова вага вежі з ЗУ ще дужче погіршується плечем сили через довжину та вагу кулемета.[40] Боєкомплект зенітного кулемета складає 300 патронів у трьох стрічках. Примітно, що на Т-80У та Т-80УД використали інші зенітні установки: перший отримав три нерухомі кріплення на даху башти, а другий — дистанційно керовану установку, подібну до ЗУ-64.[33]

Також танк штатно має автомат АКМС із 300 патронами в 10 магазинах, 10 ручних гранат Ф-1[33] і 26-мм сигнальний пістолет.[42]

Прицільні та спостережувальні прилади ред.

 
Башта Т-80Б. На ній можна бачити: димові мортирки (лоб башти), денний приціл ТПД-К1 (ліворуч від гармати), нічний приціл ТПН-3-49 (біля люка навідника), прожектор Л-4А (праворуч від гармати), антену керованого озброєння (коробка перед вежею командира), ОПВТ (корма башти). Також добре видно три перископи механіка-водія.

Над місцем командира розташована обертова командирська вежа з перископами (2×ТНПО-160, 2×ТНПА-65 та задній ТНПТ-1[43]) та комбінованим денним і нічним командирським спостережним пристроєм ТКН-3 (ТКН-3В на Т-80Б).[34] На перші Т-80 було встановлено денний приціл з оптичним далекоміром ТПД-2-49, але вже невдовзі Т-80 отримали приціли нового покоління ТПД-К1 з лазерним далекоміром (як у Т-72А та Т-64Б).[33] Приціл ТПД-К1 має 8-кратне збільшення.[38]

На ранніх танках був застарілий нічний приціл ТПН-1-49-23, але його достатньо швидко замінили на ТПН-3-49[40] (кратність 5,5×) з ЕОП 1 покоління[44] забезпечує дальність бачення до 1300 в активному режимі (з увімкненим прожектором) та до 850 метрів у пасивному. Для підсвічування цілі використовується інфрачервоний прожектор Л-4А з кутом освітлення 1°.[38][39]

Т-80Б отримав від Т-64Б систему керування вогнем 1А33 «Об»,[33] що включала в себе приціл з лазерним далекоміром 1Г42 (кратність 3,9—9×), балістичний обчислювач 1В517, блок дозволу на постріл 1Г43 і комплект давачів, зокрема, давач бічного вітру[40].[34]

У верхній лобовій деталі вбудовано пристрої спостереження ТНПО-160 для механіка-водія. На відміну від Т-64 та Т-72, Т-80 мали три перископи для механіка-водія, що поліпшувало його оглядовість.[33] Для водіння вночі центральний перископ знімали, на його місце встановлювали ТВНЄ-4Б, який штатно перебував у відділенні керування в знятому неробочому вигляді.[34][38] Підсвічування для пристрою нічного водіння відбувається за допомогою інфрачервоної фари ФГ-125.[39]

Двигун і трансмісія ред.

 
Задня та бічна проєкції танка. Добре видно випускну систему на кормі та зовнішні баки з пальним на надгусеничних полицях

Силова установка представлена газотурбінним двигуном (ГТД) ГТД-1000Т потужністю 1000 к.с. або форсованим до 1100 к.с. ГТД-1000ТФ (з Т-80Б)[13] виробництва Калузького моторного заводу МАП і додатковим обладнанням. Силова установка виконана моноблоком і виймається з моторно-транспортного відділення цілісно з низкою агрегатів і систем. Моноблок встановлено за поздовжньою віссю танка на двох бугелях позаду й підвісній опорі попереду.[45] Час на заміну двигуна складає 5 годин, кожної з двох коробок передач — по 4,5 години. Для порівняння, у Т-72 цей процес займає 24 (і ще понад 17 годин на заміну пристрою охолодження, так званої «гітари») на двигун й по 10,5 години на коробки передач.[33]

Двигун є тривальним з двокаскадним центробіжно-центробіжним компресором, двома одноступеневими турбінами компресора, кільцевою протитечійною камерою згоряння, вільною одноступеневою силовою турбіною з регульованим сопловим апаратом. Відбір потужності з двигуна на напрямні котки відбувається за допомогою вільної турбіни через редуктор і трансмісію. Частота обертання турбіни може складати від 0 до 26 650 обертів на хвилину.[33]

Трансмісія механічна з гідравлічною сервосистемою керування. Ця система була створена на основі трансмісії в Т-64 та адаптована для ГТД.[33]

Танк має 8 внутрішніх і 5 зовнішніх баків із пальним: 1100 літрів у заброньовому просторі, 700 л у зовнішніх баках і 400 л у навісних баках. Для заправлення використовується пальне марок Т-1, ТС-1 (дві основні марки), РТ і дизельне пальне марок ДЛ, ДЗ, ДА. Причому, допускається змішування Т-1, ТС-1 і РТ з дизелем у будь-яких пропорціях.[33][38]

Ходова частина ред.

Ходова частина створена спеціально для цього танка. На відміну від Т-64, опорні котки мають зовнішнє гумове покриття. Гусенична стрічка зроблена зі штампованих елементів, з'єднаних паралельними (здвоєними) гумометалевими шарнірами. Бігова доріжка (місце контакту стрічки та котка) також має гумове покриття. Такі нововведення суттєво зменшили вібрації, зменшили шум при русі,[12] збільшили на 25% ефективну площу зчеплення з ґрунтом, однак збільшили масу танка на 4 тонни в порівнянні з Т-64.[8]

Підвіска індивідуальна торсіонна з гідравлічними амортизаторами, складається з 12 вузлів підвіски та 6 амортизаторів. Торсіони розташовані поперек корпуса машини, займаючи всю його ширину, для чого торсіони правого борта зміщено вперед. Торсіони лівого й правого бортів не взаємозамінні. Амортизатори розташовані по три на борт: на перших, других і шостих вузлах підвіски.[33]

Інше обладнання ред.

Т-80 мав радіостанцію Р-123М і танковий перемовний пристрій Р-124.[41][38]

Танк оснащений також обладнанням для підводного водіння (ОПВТ), засобами для самоокопування[ru], кріпленнями для мінного трала[en] КМТ-6[38] й термодимовою апаратурою для поставлення димової завіси шляхом вприску пального у випускну систему.[38]

Т-80Б і БВ обладнані пристроями для поставлення димової завіси 902Б «Туча», що складаються з восьми 81-мм димових мортирок, розташованих на лобі башти в Т-80Б або на бортах башти в Т-80БВ.[39][33]

Характеристики ред.

В таблиці нижче наведено характеристики основних серійних варіантів родини Т-80.

Порівняння танків серії Т-80[46]
Т-80[38][8] Т-80Б[47][13] Т-80БВ[48] Т-80У Т-80УД Т-80БВМ
Прийняття на озброєння 1976 1978 1985 1985 1985
Роки виробництва 1976—1978 з 1978 з 1985 з 1985
Маса спорядженого, тонн 42 42,5 43,7 46
Довжина з гарматою, мм 9656 9651 9556
Довжина корпусу, мм 6982 6982 7012
Ширина, мм 3380 / 3589 3384 / 3582 3603
Висота, мм 2193 / 2915 2219 / 2915 2215
Двигун ГТД-1000Т

газотурбінний, 1000 к.с.

ГТД-1000ТФ

газотурбінний, 1100 к.с.

ГТД-1000ТФ або ГТД-1250

1000 або 1250 к.с.

6ТД-1

дизельний, 1000 к.с.

Місткість пального, л 1140+700 1090+680
Питома потужність, к.с./т 23,8 25,8 25,17 21,74 або 27,2
Максимальна швидкість, км/год 70 70
Дальність ходу, км 335—410 / 500—600 335—410 / 500—600 400—450
Витрата пального, л/100 км 430—790 430—790
Основне озброєння 125-мм 2А46-1 2А46-2[12] або 2А46М-1
Кероване озброєння відсутнє 9К112-1 «Кобра»[12] 9К119
Швидкострільність 6—8 пострілів/хв
Додаткове озброєння спарений 7,62-мм ПКТ, відкрита установка з 12,7-мм НСВТ спарений 7,62-мм ПКТ, 12,7-мм НСВТ на одному з трьох кронштейнів спарений 7,62-мм ПКТ, закрита установка з 12,7-мм НСВТ спарений 7,62-мм ПКТ, відкрита установка з 12,7-мм НСВТ
Димові гранатомети відсутні 902Б «Туча»
Боєкомплект 40 (2А46), 300 (НСВТ), 2000 (ПКТ) 38 (2А46), 300 (НСВТ), 1250 (ПКТ) 45 (2А46), 500 (НСВТ), 1250 (ПКТ) 45 (2А46), 450 (НСВТ), 1250 (ПКТ)
Керування вогнем
  • приціл навідника з ТПД-2-49 (ранні танки) або ТПД-К1[12]
  • нічний приціл навідника ТПН-1-49-23[8] або ТПН-3-49
  • прилад спостереження командира ТКН-3
  • стабілізатор гармати 2Е28М-2
  • система керування вогнем 1А33 «Об»
  • балістичний обчислювач 1В517
  • приціл навідника 1Г42
  • нічний приціл навідника ТПН-3-49
  • приціл командира ТКН-3В
  • стабілізатор гармати 2Е26М
  • приціл навідника 1Г46
  • нічний приціл навідника ТПН-4
  • система керування вогнем 1А45
  • приціл навідника 1Г46
  • нічний приціл навідника ТПН-4
Радіостанція Р-123М Р-173 Р-173
Бронювання комбіноване протиснарядне бронювання башти та лоба корпусу
Динамічний захист відсутній відсутній Контакт-1 Контакт-5

Модифікації ред.

  • Об'єкт 219 сп. 1 — сп. 8 — створені з початку 1970-х років дослідні зразки, «сп. 1» був варіантом Т-64 з газотурбінним двигуном, «сп. 2» вже отримав оригінальну ходову.[49] Всього за час проведення робіт зі створення танка було збудовано 158 випробувальних зразків, з яких 31 з ходовою Т-64 та решта з оригінальною ходовою. Також існував ескізно-технічний проєкт «Об'єкт 219М», представлений 1973 року, який виплив у рекомендації ГБТУ та подальші покращення танка.[11]
  • Т-80 (Об'єкт 219) — перший серійний зразок, прийнятий на озброєння 1976 року. Отримав нову ходову частину порівняно з сп. 1.[34] Серійно випускався з 1976 по 1978 рік, виготовлено до 200 одиниць.[10]
    • Об'єкт 219РД — дослідний зразок ЛКЗ з дизельним двигуном А-53-2 (2В16) потужністю 1200 к.с. Створений у 1975—1976, але не був завершений і до 1983, серійно не виготовлявся.[34][50]
    • Об'єкт 644 — дослідний зразок ОЗТМ[ru] з дизельним двигуном В-46-6 від Т-72.[50]
    • Об'єкт 478 — дослідний зразок ХКБМ з дизельним двигуном 6ТД і баштою «Об'єкта 476», створений 1976 року.[50]
      • Об'єкт 478М — проєкт, виконаний в 1976 році. Був подальшою модернізацією «Об'єкта 478». Серед основних змін була установка комплексу активного захисту «Шатер» та нового дизельного двигуна 124Ч, потужністю 1500 к.с.[50]
  • Т-80Б (Об'єкт 219Р) — найпоширеніший серійний варіант з новим бойовим відділенням і баштою, створений впродовж 1976—1978 років і запущений в серію 1978. Танк повторює рішення Т-64Б: нова система керування вогнем 1А33 (що містить: приціл з лазерним далекоміром 1Г42, балістичний обчислювач 1В517, стабілізатор 2Е26М), комплекс керованого озброєння «Кобра», система постановки димової завіси 902Б «Туча» тощо.[14][34]
    • Т-80БК (Об'єкт 630) — об'єкт 630. Командирський варіант Т-80Б з додатковою установкою навігаційної та радіоапаратури.[51]
    • Об'єкт 219Є — дослідний зразок з комплексом оптико-електронного придушення «Штора-1».
    • Об'єкт 219А (також відомий як Т-80А) — дослідний зразок Т-80Б з литою баштою «Об'єкта 476». Розроблявся з середини 1970-х паралельно з «Об'єктом 478». 1982 року створено дослідний зразок. Разом з 219В став прототипом Т-80У.[52]
    • Об'єкт 219В — дослідний зразок, створений 1983 року для випробування нового комплексу озброєння з системою керування вогню 1А45 «Іртиш» і ПТКР «Рефлекс». Також мав новий приціл ТПН-4 і радіостанцію Р-173.[52]
    • Т-80БВ (Об'єкт 219РВ) — варіант Т-80Б з навісним динамічним захистом «Контакт-1». Прийнятий на озброєння з 1985. Також частину Т-80Б оновлювали до цієї версії при ремонті.[34]
      • Т-80БВК — командирський варіант Т-80БВ, аналогічний Т-80БК, але з навісним динамічним захистом.
      • Т-80БВМ — російська глибока модернізація 2017 року з новою системою керування озброєнням, прицілом «Сосна-У», двигуном ГТД-1250, динамічним захистом «Релікт» тощо.
      • Об'єкт 292 — дослідний танк зі 152-мм гарматою ЛП-83 і механізмом заряджання в баштовій ніші. Прототип створений у 1990—1991 роках.
    • Т-80БМ1 — дослідний зразок Т-80Б із встановленим комплексом активного захисту «Арена-Э».
  • Т-80У (Об'єкт 219АС) — створений 1983 року, запущений в серійне виробництво 1985 року. Обладнаний системою керування вогню 1А45 «Іртиш» і комплексом керованого озброєння «Рефлекс», новою комбінованою бронею з вбудованим динамічним захистом «Контакт-5»; з 1990 року встановлювався двигун ГТД-1250 (1250 к.с.) і комплекс керованого озброєння 9К119М «Інвар».
  • Т-80УД «Береза» (Об'єкт 478Б) — варіант Т-80У з дизельним двигуном 6ТД-1, потужністю 1000 к.с. і зенітною кулеметною установкою з дистанційним керуванням, що виготовлявся на заводі імені Малишева з 1985, прийнятий на озброєння 1987 року. Після розпаду СРСР цей варіант серійно виготовлявся вже в незалежній Україні на експорт.
    • Т-84 — український основний бойовий танк. Удосконалений варіант Т-80УД. Оснащений зварно-катаною баштою, системою «Штора-1», новою ДЗ, а також двигуном 6ТД-2. Серійно не випускався.
      • Т-84У — модифікація Т-84, що надійшла на озброєння України 1999 року.

Машини на базі танка ред.

  • Ладога — високозахищений транспортний засіб.
  • БРЕМ-80У — броньована ремонтно-евакуаційна машина.
  • Мста-С — самохідна артилерійська установка.
  • 2С7 «Піон» — самохідна артилерійська установка.
  • С-300В — зенітно-ракетний комплекс.
  • СПМ — спеціальна пожежна машина.
  • ПТС-4 — плавучий транспортер.

Бойове застосування ред.

Російсько-українська війна (2022) ред.

Див. також: Російське вторгнення в Україну (2022)
 
Знищений із ПТРК NLAW піхотинцями 93 ОМБр «Холодний Яр» російський Т-80. Березень 2022.

Із лютого 2022 року використовувався під час нападу Росії на Україну. 1 березня 2022 року українські бійці на БМП-2 із одним Джавеліном захопили шість нових російських танків Т-80БВМ зі складу 200-ї мотострілецької бригади ЗС РФ, якою командує полковник Денис Курило. Танки захоплено під час боїв за Харків.[53][54]

Українським механікам вдалось відновити роботу захопленого Т-80БВМ, а танкістам - знищити з нього п'ять російських танків та 24 інших транспортних засоби[55].

У березні 2022 року в мережі інтернет було поширене відео знищеної українськими артилеристами російської техніки в Сумській області. Зокрема, серед залишків було помічено знищений експериментальний танк Т-80УМ2 (Т-80УМ-2). Відомо, що такий танк знаходиться на озброєнні 4-ї кантемирівської дивізії. Його особливість — встановлений комплекс активного захисту «Дрозд». За кілька тижнів до початку повномасштабної війни такий танк був помічений на навчаннях у Білорусі[56][57].

Див. також: Бої за Тростянець (2022)

Крім того, українським військовим вдалось захопити майже неушкодженим доволі рідкісну модифікацію — командирський Т-80УК. Це був вже другий такий танк втрачений армією агресора в Україні[58]. Відомо, що такі машини були виготовлені в одиничній кількості, й всі вони були передані 4-ій танковій Кантемирівській дивізії[59].

Через значні втрати у важкій бронетехніці під час російсько-Української війни навесні 2022 року росіянам довелось знімати зі зберігання не лише Т-62, а і Т-80БВ, та без будь-яких модернізацій терміново перекидати їх на фронт[60]

Загалом станом на 29 січня 2023 відомо про втрату російськими загарбниками 371 Т-80 різних модифікацій. Серед них:[61]

  • Т-80БВ — 204;
  • Т-80БВК — 1;
  • Т-80У — 88;
  • Т-80УК — 2;
  • Т-80УЕ1 — 8;
  • Т-80УМ2 — 1;[62]
  • Т-80БВМ — 62.
  • Т-80БВМ зр. 2022 — 1.

Оцінки ред.

Російський історик Михайло Барятинський називає «важкопояснюваним з погляду здорового глузду» період з 1976 до 1987, коли серійно виготовлялись Т-64, Т-72 та Т-80. Всі ці танки мали достатньо схожі характеристики, однак мали слабку уніфікацію між собою. Ця проблема пов'язана з особливостями радянського господарства, де влада не хотіла допускати простою жодного заводу (ленінградський ЛКЗ і його підлеглий омський ОЗТМ[ru], імені Малишева та УВЗ), і кожен із заводів мав власне лобі серед вищого керівництва. Цей підхід спричиняв зайві витрати та призводив до проблем з уніфікацією.[2][19][8]

Оператори ред.

Корея ред.

Південна Корея отримала протягом 1995—2006 років в рахунок погашення частини державного боргу Радянського Союзу від Російської Федерації 43 одиниць Т-80У та 67 одиниць БМП-3. До появи на озброєнні в 2014 році танків K2 з 120-мм гладкоствольною гарматою, отримані від РФ танки були найпотужнішими танками на озброєнні корейських збройних сил[71].

Т-80У знаходяться на озброєнні двох батальйонів 3-ї танкової бригади[71].

В серпні 2019 року корейські військові надали свої американським колегам можливість детально вивчити зразки зброї радянського виробництва[71].

Росія ред.

В листопаді 2016 року видання IHS Jane's з посиланням на «поінформовані джерела» повідомило про можливі плани Російського керівництва з наступного року розконсервувати танки Т-80БВ із зберігання та після модернізації до версії Т-80У-Е1 повернути до служби у військах. Нова версія матиме систему управління вогнем Сосна-У (аналогічна Т-72Б3 та Т-90), поліпшений двигун, оновлений динамічний захист та буде придатна до використання в умовах Арктики, далекого Сходу та Сибіру[72].

Відомо, що 24 серпня 2017 року Міноборони РФ уклало угоду з «Уралвагонзаводом» на ремонт танків Т-80, які перебували у стратегічному резерві, з доведенням їх до модифікації Т-80БВМ. Угода включала поставку протягом 2018—2019 років 31 танку щорічно. Танки Т-80БВМ російська армія почала отримувати у 2018 році[73].

В серпні 2020 року міноборони РФ, у рамках військово-технічного форуму «Армія-2020», підписало новий контракт з АТ «Омсктрансмаш» на проведення ремонту та модернізації понад 50 танків Т-80БВ до рівня Т-80БВМ[73].

Через значні втрати у важкій бронетехніці під час російсько-Української війни навесні 2022 року росіянам довелось знімати зі зберігання не лише Т-62, а і Т-80БВ без будь-яких модернізацій та терміново перекидати на фронт[60]. У вересні 2023 року в Росії вирішили поновити виробництво танка Т-80[74].

Україна ред.

Як показала практика проведення бойових дій на Донбасі, бійцям високомобільних десантних військ Збройних Сил України для успіхів на передовій вкрай необхідні штатні танкові роти чи батальйони. Тому 2015 року в Генеральному штабі ЗС України прийняли рішення щодо включення до складу одного з аеромобільних з'єднань підрозділу танкових військ. Через більшу швидкість та маневреність у порівнянні з Т-64 обрали Т-80. В липні 2015 року 8 відновлених та трохи модернізованих на ДП «Харківський бронетанковий завод» машин передали до 95 ОДШБр.[75][76]

В травні 2017 року концерн Укроборонпром підготував чергову партію танків Т-80, які пройшли капітальний ремонт, для передачі десантним військам.[77]

В лютому 2019 року стало відомо про деякі подробиці програми серійної модернізації Т-80БВ, що надходять на озброєння підрозділів Десантно-штурмових військ та Морської піхоти України[78].

Так, модернізований танк Т-80БВ отримав тепловізійний приціл, новий динамічний захист, додатковий захист бортів, нову цифрову радіостанцію, сучасні нічні прилади спостереження з електронно-оптичним перетворювачем третього покоління, а також засоби супутникової навігації, що дозволяють в режимі «онлайн» обмінюватись надійно зашифрованими даними про місцезнаходження кожної машини на всіх ланках управління від командира взводу до керівництва всією бойовою операцією[78].

В цілому, модернізація Т-80БВ відбувалась із врахуванням досвіду модернізації танків Т-64БВ зразка 2017 року[78].

Збережені екземпляри ред.

 
Розфарбований «Об'єкт 478» у Києві, прототип Т-80УД
  Цей розділ описує екземпляри техніки, збережені як музейні експонати або пам'ятники. Список є неповним, оскільки для багатьох зразків відсутні джерела або зображення. Ви можете доповнити прогалини посиланням на авторитетні джерела.

Україна ред.

В культурі ред.

Відеоігри ред.

  • У ММО-грі War Thunder представлені Т-80Б, Т-80У як танки VII рангу й Т-80БВМ VIII рангу. Також присутні Т-80УД, Т-80УМ2 та Т-80УК як преміумтанки VII рангу.

Примітки ред.

  1. ↑ Однак, є низка зауважень:
    • Вперше газотурбінний двигун на танковому шасі встановили у Великій Британії 1954, ця дослідна машина отримала назву FV200 Turbine Test Vehicle.[1]
    • Першим серійним танком з ГТД був Strv 103, створений 1956 року та прийнятий на озброєння 1967. Однак, ГТД там стояв поряд із дизельним, а сам Strv 103 не був класичним ОБТ, ближче до винищувача танків.
    • Двигун американського M1 Abrams став однією з причин вибору саме ГТД для Т-80, однак сам «Абрамс» прийняли на озброєння лише 1978 року.[2][3]
  2. ↑ Це було визначено за Договором про звичайні збройні сили в Європі. Втім, на схід від Уралу було розгорнуто дуже незначну кількість Т-80.
  1. ↑ Nash, Mark (21 травня 2020). FV200 Turbine Test Vehicle. Tank Encyclopedia (амер.). Процитовано 15 січня 2023.
  2. ↑ а б в г Барятинский, 2002, с. 3-4.
  3. ↑ Bocquelet, David. T-80 Main Battle tank (1979). Tanks Encyclopedia Archive (англ.). Архів оригіналу за 10 грудня 2023. Процитовано 4 квітня 2024.
  4. ↑ а б Zaloga, 2009, с. 4–6, Origins.
  5. ↑ а б Sewell, Stephen (July–August 1998). Why Three Tanks (PDF). Armor. Т. CVII, № 4. Fort Knox, KY: U.S. Army Armor Center. с. 21—29, 45. ISSN 0004-2420. Архів оригіналу (PDF) за 5 квітня 2023.
  6. ↑ а б в г д е Zaloga, 2009, с. 6–10.
  7. ↑ а б в Тарасенко, Андрей. Основной боевой танк Т-80 и Т-80Б. btvt.info (російською) . Архів оригіналу за 15 березня 2023.
  8. ↑ а б в г д е ж и Шунков, 2000, с. 182–187.
  9. ↑ а б Ефремов, А.С.; Павлов, М. В.; Павлов, И. В. (2011). История создания первого серийного танка Т-80 с газотурбинной силовой установкой. Техника и вооружение (8).
  10. ↑ а б в г д е ж и к л Zaloga, 2009, с. 10–12.
  11. ↑ а б в Ефремов, А.С.; Павлов, М. В.; Павлов, И. В. (2011). История создания первого серийного танка Т-80 с газотурбинной силовой установкой. Техника и вооружение (11).
  12. ↑ а б в г д е Тарасенко, Андрей. Основной боевой танк Т-80 и Т-80Б. btvt.info (російською) . Архів оригіналу за 15 березня 2023.
  13. ↑ а б в г д Шунков, 2000, с. 188–191.
  14. ↑ а б в г д е Zaloga, 2009, с. 12–15.
  15. ↑ а б Zaloga, 2009, с. 16–18.
  16. ↑ а б Zaloga, 2009, с. 19–25.
  17. ↑ а б Zaloga, 2009, с. 25—30.
  18. ↑ а б Тарасенко, Андрей. Основной боевой танк Т-80 и Т-80Б. btvt.info (російською) . Архів оригіналу за 15 березня 2023.
  19. ↑ а б Sewell, Stephen (July–August 1998). Why Three Tanks (PDF). Armor. Т. CVII, № 4. Fort Knox, KY: U.S. Army Armor Center. с. 21—29, 45. ISSN 0004-2420. Архів оригіналу (PDF) за 5 квітня 2023.
  20. ↑ Рязанцев, 2009, с. 123—125.
  21. ↑ Рязанцев, 2009, с. 125—126.
  22. ↑ Рязанцев, 2009, с. 124—128.
  23. ↑ Рязанцев, 2009, с. 124—125, 128—130.
  24. ↑ Рязанцев, 2009, с. 150.
  25. ↑ Т-80БВМ: «летающий танк» снова в строю. rostec.ru. Архів оригіналу за 19 січня 2023. Процитовано 19 січня 2023.
  26. ↑ Росії дедалі важче відновлювати танки для власної армії. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 22 березня 2023. Процитовано 10 квітня 2024.
  27. ↑ Т-80БВМ обр. 2022. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 17 липня 2023. Процитовано 10 квітня 2024.
  28. ↑ Росія показала оновлений танк Т-80БВМ. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 12 лютого 2024. Процитовано 10 квітня 2024.
  29. ↑ Армія РФ отримала партію модернізованих танків Т-80БВМ. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 16 березня 2024. Процитовано 10 квітня 2024.
  30. ↑ Росія хоче відновити виробництво танків Т-80. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 11 січня 2024. Процитовано 10 квітня 2024.
  31. ↑ Про налагодження виробництва Т-80 в РФ. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 16 березня 2024. Процитовано 10 квітня 2024.
  32. ↑ Росія робить крок до відновлення виробництва Т-80. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 6 січня 2024. Процитовано 10 квітня 2024.
  33. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ Тарасенко, Андрей. Основной боевой танк Т-80 и Т-80Б. btvt.info (російською) . Архів оригіналу за 15 березня 2023.
  34. ↑ а б в г д е ж и к л Барятинский, 2009, с. 4–5.
  35. ↑ Барятинский, 2009, с. 7–9.
  36. ↑ Барятинский, 2009, с. 9–14.
  37. ↑ а б в Барятинский, 2009, с. 15–23.
  38. ↑ а б в г д е ж и к л м Т-80. Техническое описание и инструкция по эксплуатации (російською) . Москва: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1979.
  39. ↑ а б в г Т-80Б. Техническое описание и инструкция по эксплуатации (російською) . Москва: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1984.
  40. ↑ а б в г д Drapes, Iron (23 лютого 2016). Tankograd: T-80. Tankograd. Архів оригіналу за 27 січня 2024. Процитовано 16 квітня 2024.
  41. ↑ а б Zaloga, 2009, с. 12–21.
  42. ↑ Т-80. Техническое описание и инструкция по эксплуатации (російською) . Москва: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1979.
  43. ↑ Drapes, Iron (23 лютого 2016). Tankograd: T-80. Tankograd. Процитовано 16 квітня 2024.
  44. ↑ Тарасенко, Андрей. Основной боевой танк Т-80 и Т-80Б. btvt.info (російською) . Архів оригіналу за 15 березня 2023.
  45. ↑ Барятинский, 2009, с. 24–25.
  46. ↑ Zaloga, Steve (2009). T-80 standard tank: the Soviet army's last armored champion. New Vanguard. Т. 152. Oxford ; New York: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84603-244-8.
  47. ↑ Т-80Б. Техническое описание и инструкция по эксплуатации (російською) . Москва: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1984.
  48. ↑ Zaloga, 2009, с. 21.
  49. ↑ Zaloga, 2009, с. 19.
  50. ↑ а б в г Zaloga, 2009, с. 25—28.
  51. ↑ Zaloga, 2009, с. 14—15.
  52. ↑ а б Zaloga, 2009, с. 19—25.
  53. ↑ Захисники на одній БМП захопили 6 російських танків під Харковом — журналіст, УП, 2 березня 2022
  54. ↑ Механизированный батальон одной из бригад ВСУ в бою под Харьковом захватил сразу 6 (ШЕСТЬ) новейших российских танков Т-80БВМ…, фб, Юрій Бутусов
  55. ↑ Російський Т-80БВМ у руках ЗСУ знищив майже 30 одиниць техніки рашистів, дісталося й їхнім танкам. Defense Express. 16 червня 2022.
  56. ↑ Андрій Тарасенко (19 березня 2022). "Дрозд" все. Andrei-bt.
  57. ↑ Dylan Malyasov (20 березня 2022). Ukrainian artillery destroyed Russian tank outfitted with active protection system. Defence Blog.
  58. ↑ Армія Росії втратила в Україні рідкісний командирський танк Т-80УК. Український мілітарний портал. 20 березня 2022.
  59. ↑ ЗСУ захопили рідкісний Т-80УК рашистів: таких в армії РФ лише декілька одиниць. Defense Express. 21 березня 2022.
  60. ↑ а б Не тільки Т-62: РФ знімає з баз зберігання Т-80 - ешелон помічений під Москвою. Defense Express. 26 травня 2022.
  61. ↑ Attack On Europe: Documenting Equipment Losses During The 2022 Russian Invasion Of Ukraine.
  62. ↑ https://mil.in.ua/uk/news/rosiya-vtratyla-v-ukrayini-tank-t-80u-z-kompleksom-drozd/
  63. ↑ The Military Balance 2016. — P. 85.
  64. ↑ The Military Balance 2016. — P. 182.
  65. ↑ The Military Balance 2016. — P. 190.
  66. ↑ The Military Balance 2017. — P. 228.
  67. ↑ Oryx. Attack On Europe: Documenting Russian Equipment Losses During The 2022 Russian Invasion Of Ukraine. Oryx. Процитовано 11 червня 2022.
  68. ↑ The Military Balance 2016. — P. 267.
  69. ↑ The Military Balance 2016. — P. 280.
  70. ↑ The Military Balance 2016. — P. 360.
  71. ↑ а б в Dylan Malyasov (24 серпня 2019). U.S. Army soldiers tested Russian-made T-80 main battle tanks. Defence Blog. Архів оригіналу за 24 серпня 2019. Процитовано 3 червня 2021.
  72. ↑ Nikolai Novichkov, Moscow and Nicholas de Larrinaga, London (17 November 2016). Russia may upgrade and return T-80BV tanks to service. IHS Jane's Defence Weekly. Архів оригіналу за 30 квітня 2017. Процитовано 25 листопада 2016.
  73. ↑ а б Міноборони РФ замовило ще 50 танків Т-80БВМ. Ukrainian Military Pages. 31 серпня 2020.
  74. ↑ Після втрати сотень одиниць. РФ надумала знову виробляти танк Т-80: що про нього відомо. РБК-Украина (укр.). Процитовано 11 вересня 2023.
  75. ↑ Дмитро ГОРБУНОВ (Липень 23, 2015). Т-80 підсилить десантників. Понад 50 танків пішли у ВДВ. Народна Армія. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 25 листопада 2016.
  76. ↑ Житомирські десантники отримали і випробували газотурбінні танки. ЛІГА.Новости. 14.07.2015.
  77. ↑ “Укроборонпром” підготував для десантників чергову партію “летючих” танків Т-80 – відео випробувань. http://wartime.org.ua. Військова панорама. 22 травня 2017. Архів оригіналу за 28 травня 2017. Процитовано 30 травня 2017.
  78. ↑ а б в Українська модернізація Т-80: тепловізори та не тільки (укр.). Український мілітарний портал. 1 березня 2019.
  79. ↑ а б Актуальність створення музею бронетехніки в Україні - Мілітарний. web.archive.org. 31 жовтня 2022. Архів оригіналу за 31 жовтня 2022. Процитовано 10 листопада 2022.

Див. також ред.

Література ред.

  • Zaloga, Steve (2009). T-80 standard tank: the Soviet army's last armored champion. New Vanguard. Т. 152. Oxford ; New York: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84603-244-8.
  • Sewell, Stephen "Cookie" (July–August 1998). Why Three Tanks (PDF). Armor. Т. CVII, № 4. Fort Knox, KY: U.S. Army Armor Center. с. 21—29, 45. ISSN 0004-2420. Процитовано 4 березня 2022. [Архівовано 2023-04-05 у Wayback Machine.]
  • Карпенко, А. В. (1996). Обозрение отечественной бронетехники (російською) . Санкт-Петербург: Невский бастион.
  • Шунков, В. Н. (2000). Танки (російською) . Минск: Попурри. ISBN 985-438-405-5.
  • Барятинский, Михаил (2002). Танк Т-80. ТанкоМастер (російською) .
  • Ефремов, А.С.; Павлов, М. В.; Павлов, И. В. (2011). История создания первого серийного танка Т-80 с газотурбинной силовой установкой. Техника и вооружение (8).
  • Ефремов, А.С.; Павлов, М. В.; Павлов, И. В. (2011). История создания первого серийного танка Т-80 с газотурбинной силовой установкой. Техника и вооружение (11).

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Т-80&oldid=42340937