Трематодози

Трематодози — гельмінтози, які спричинюють гельмінти з класу трематод.

Трематодози
Спеціальність	інфекційні хвороби і гельмінтологія
Причини	трематоди
Класифікація та зовнішні ресурси
MeSH	D014201

Актуальність

Трематодозами уражено більше 50 млн людей у світі.

Представники трематод

Клас сисунів / смоктальників (трематоди, лат. trematoda) включає котячого сисуна (або сибірський двовустець, або дворот), печінкового сисуна (двовустець/дворот), гігантського сисуна, китайського печінкового сисуна тощо. У людини і свійських тварин паразитує кілька видів сисунів.

Трематоди

Усі трематоди є біогельмінтами. У них складний цикл розвитку, обов'язково з проміжним хазяїном (різні види молюсків), а часто і з додатковим хазяїном (риби, раки, краби). Зріле яйце містить покритий віями зародок, званий мірацидієм. Це личинка першій стадії. Потрапивши (активно або пасивно) в тіло проміжного господаря молюска, мірацидій скидає свій війчастий покрив і перетворюється на спороцисту. У спороцисті утворюються редії, в яких шляхом безстатевого розмноження формуються церкарії. Вони мають деякі анатомічні елементи (присоски і органи травлення), притаманні дорослим трематодам. Специфічним органом церкаріїв є хвостовий придаток. Сформувавшись у тілі редій, церкарії покидають проміжного хазяїна. В одних трематод церкарії, що вийшли, втрачають хвостовий придаток, інцистуються і перетворюються в адолескарії. Проковтнуті дефінітивним хазяїном адолескарії в його організмі перетворюються на дорослу форму. Так, зокрема, йде розвиток у трематод фасціол. В інших трематод цикл розвитку характеризується тим, що церкарії проникають у тіло другого проміжного (додаткового) хазяїна і там перетворюються на метацеркаріїв. При поїданні другого проміжного хазяїна, яким є риби і ракоподібні, метацеркарії потрапляють в організм основного хазяїна. Так відбувається розвиток у представників родів Opisthorchis, Clonorchis, Metagonimus тощо.

Трематоди виникли, мабуть, від війчастих червів, які перейшли до паразитичного способу життя. Трематоди характеризуються головним чином відсутністю сегментування тіла; листоподібною або ланцетоподібною формою; наявністю двох присосок, що визначило ще одну їхню загальну назву двовустеці або двороти; гермафродитизмом (окрім шистосом).

У трематод вділяють підкласи Дігенеї (дігенетичні сисуни) і Аспідогастри (у людей не паразитують).

Особливості будови трематод

Тіло трематод, як правило, сплющено. Вони завдовжки від 1 мм'до декількох сантиметрів. Органи фіксації представлені м'язовими присосками і хітиновими шишками. Присосок зазвичай дві — ротова і черевна. Тіло трематод покрите кутикулою, що утворює разом з розташованими досередини від неї м'язовими шарами шкірно-м'язовий мішок, в якому знаходяться внутрішні органи.

Нервова система являє собою два ганглії, що розташовані в передній частині тіла. Від гангліїв наперед і назад відходять три пари нервових стовбурів. Вони з'єднані між собою поперечними комісурами, від яких відходять нервові відгалуження.

Травна система починається ротовим отвором, розташованим у глибині ротової присоски. Ротовий отвір веде в глотку. За нею йде стравохід, який переходить у два кишкових стовбура, що сліпо закінчуються в задній частині тіла. У деяких трематод, наприклад фасціол, кишкові трубки мають відгалуження.

Чоловічий статевий апарат у гермафродитичних трематод складається з двох сім'яників, від яких відходить по одному сім'япроводу. Сім'япроводи з'єднуються в один непарний сем'явиносний проток, частина якого буває укладена в спеціальний м'язовий орган (так звану «бурсу циррус») і відкривається на черевній поверхні тіла. Під час злягання чоловічий статевий орган встромляється через жіночий статевий отвір у матку.

Жіночий статевий апарат має складнішу будову. Орган, в якому відбувається формування яйця, оотип являє собою невелику порожнину, біля якої концентруються всі інші органи жіночої статевої системи. З оотипом за допомогою яйцевода з'єднаний яєчник, який виділяє зародкові яйцеві клітини. Крім того, з оотипом з'єднаний орган, в якому знаходяться запаси сперми — сем'яприймальник. У оотип відкриваються також залози, що виділяють елементи, необхідні для формування яєць. Це жовточники, що являють собою комплекс парних гроноподібних залоз. Жовточники локалізуються в бокових частинах цестод і мають свої спеціальні вивідні протоки (правий і лівий), які з'єднані між собою по середній лінії тіла гельмінта і утворюють непарний жовтковий резервуар, що з'єднується з оотипом. Нарешті, з оотипом з'єднується тільце Меліса — особлива залоза, яка виділяє рідину, яка омиває оотип і матку, що полегшує просування яєць до статевого отвору. Матка має форму звивистої трубки і відкривається поряд з чоловічим статевим отвором. Призначення матки у трематод двояке. Вона грає роль вагіни, будучи органом, що сприймає чоловічу сперму, а згодом є органом для зберігання і виділення зрілих яєць назовні. До оотипу часто примикає також невеликий лауреров канал, що відкривається на дорсальній поверхні тіла. Іноді він служить для злягання, замінюючи матку.

Яйцям трематод притаманна щільна оболонка. У них є кришечка на одному полюсі яйця та потовщення шкаралупи на іншому.

Основні трематодози і види гельмінтів, що їх спричинюють

Серед трематодозів часто зустрічаються шистосомози, фасціольоз, клонорхоз, опісторхоз тощо.

Фасціоліди

Fasciolidae — великі трематоди, що досягають декількох сантиметрів завдовжки. Ротова і черевна присоски розташовуються близько одна від одної. Кишкові стовбури з відростками. Насінники і яєчник древоподібно розгалужені чи розділені на частки. Сім'яприймальника немає. Статеві отвори лежать безпосередньо попереду черевної присоски, бурса цирруса добре розвинена. Жовтяники розташовані в латеральної зоні по всій довжині тіла. Матка слабо розгалужена, розташована в передній половині тіла попереду яєчника. Яйця великі з відносно тонкою шкаралупою. До ряду Echinostomida відносять звичайного печінкового сисуна / Fasciola hepatica, Fasciola gigantica, Fasciola indica — збудників фасціольозу. Ці фасціоли найчастіше зустрічається у людини.

Фасціольоз

Для фасціольозу характерне переважне ураження печінки і жовчовивідної системи, хронічний перебіг. Гельмінтоз виявляють у 17 млн людей у світі. Основним джерелом гельмінтозу є велика та дрібна рогата худоба. Потрапляння у водойми, де мешкають прісноводні молюски, фекалій, що містять яйця фасціол, приводить до формування осередку інвазії. Люди заражаються, вживаючи в їжу різні водні рослини (дикий кресс-салат, кок-сагіз, тощо), на яких фіксовані адолескарії фасціол. Можна заразитися і при вживанні в їжу звичайних городніх овочів (салат, цибуля), для поливу яких використали воду із забрудненого водоймища. Є випадки зараження людини при вживанні в їжу погано просмаженої тваринної печінки, в якій збереглися живі статевозрілі гельмінти.

Опісторхіди

Opisthorchidae — трематоди середньої величини (близько 1 см). Присоски зближені, черевна присоска слабо розвинена, знаходиться в передній частині тіла. Статеві отвори лежать попереду черевної присоски. Статева бурса відсутня. Насінники в задній частині тіла розташовані по діагоналі, яєчник-попереду них. Жовтяники зазвичай знаходяться попереду сім'яників і яєчників, в латеральних полях тіла. Кишкові стовбури прямі або звивисті. Матка розташовується попереду яєчника. Яйця дрібні. Для людини практичне значення мають представники родів Opisthorchis (спричинюють опісторхоз) і Clonorchis (клонорхоз).

Опісторхоз

Спричинюють двовустеці́ (або дворо́ти чи сисуни́) Opisthorchis felineus і O. viverrini. Характеризується хронічним перебігом з переважним ураженням жовчних проток і жовчного міхура, печінки і підшлункової залози (органів гепатопанкреатичної зони). Дніпровський річковий басейн (Дніпро з його притоками) вважається одним з найбільших, поступаючись за інтенсивністю лише Обсько—Іртишському в Роійській федерації. Хвороба реєструється у багатьох областях України, але найбільша ураженість населення спостерігається у Північно—Східному регіоні. У країнах Південно—Східної Азії: (Таїланд, В'єтнам, Лаос), Малайзії, на Тайвані є осередки опісторхозу, який спричинює Opisthorchis viverrini. Інтенсивні осередки опісторхозу спостерігаються переважно в районах з широко розвиненим рибальством, де населення багато споживає свіжозамороженої риби (строганини), малосольну і в'ялену.

Кінцевим хазяїном можуть бути людина і ссавці, що їдять рибу і мешкають у межах ареалу поширення двовустеців. Це коти, лисиці, ведмеді, собаки (в тому числі й свійські собаки), свині (в тому числі й свійські свині) тощо. Статевозрілі гельмінти паразитують у жовчних протоках, жовчному міхурі, протоках підшлункової залози декілька десятків років. Один гельмінт виділяє за добу близько 1000 яєць, які з жовчю потрапляють до кишечнику і виносяться з фекаліями назовні. Першим проміжним хазяїном є прісноводні зяброві черевоногі молюски родини Bithyniidae, зокрема роду Bithynia, в організмі яких, при заковтуванні яєць гельмінта, відбувається складний цикл розвитку личинок (мірацидій — спороциста — редій), що завершується виходом активної форми паразита — церкарія. Цикл розвитку всередині молюска триває 2-3 місяця залежно від температури води. Зона поширення гельмінта чітко відповідає зоні мешкання цих молюсків, що живуть на водних рослинах, мулистому чи глинистому дні. Другим проміжним або додатковим хазяїном є різні коропові риби. Основний хазяїн заражається, з'їдаючи термічно необроблену рибу.

У дванадцятипалій кишці під дією шлункового соку і травних ферментів м'ясо риб перетравлюється і метацеркарії звільняються від оболонки. По загальній жовчній протоці вони потрапляють у печінку і в жовчний міхур, а по вірсу́нговій протоці — у підшлункову залозу. Статеве дозрівання метацеркаріїв в організмі кінцевого хазяїна відбувається протягом 3-4 тижнів. Опісторхоз є природно-осередковою інвазією. Джерелом і резервуаром інвазії є заражена людина та рибоїдні ссавці. Через складний біологічний цикл гельмінта люди та тварини не є безпосередньо заразними для інших людей і тварин. Частіше зараження спостерігається в рибалок, членів їх сімей, осіб, що мають професії «водного» профілю. Тривалість хвороби сягає десятиліть. Гельмінтоз може призвести до розвитку біліарного цирозу печінки або раку жовчних проток.

Клонорхоз

Осередки інвазії є в окремих регіонах Російської федерації та у країнах традиційного туризму в Південно-Східній Азії. За своїми клінічними проявами нагадує опісторхоз. Ця інвазія чинить значний вплив на здоров'я людей та економіку країн регіону, спричинює цироз печінки і рак жовчних проток. Міжнародне агентство з вивчення раку (IARC) класифікує збудника клонорхозу як агента групи 1, канцерогенних для людини. Тривалість життя збудника в організмі людини сягає 25-40 років і більше.

Дікроцеліїди

Dicrocoeliidae — тіло середньої величини (близько 1 см). Присоски лежать у передній частині тіла. Кишкові стовбури не розгалужені. Насінники розташовані в середині тіла, один за іншим. Статеві отвори знаходяться попереду черевної присоски. Жовтяники лежать латерально по середині довжини тіла або в передній половині його. Матка утворює численні петлі, головним чином у задній частині тіла. Яйця дрібні, темно-бурого забарвлення, відкладаються з дозрілим мірацидієм. У людини зареєстровані Dicrocoelium lanceatum / dendriticum (дікроцеліоз) і Eurytrema pancreaticum.

Дікроцеліоз

Ланцетоподібний сисун є широко поширеним гельмінтом жовчних проток і жовчного міхура багатьох тварин — великої і дрібної рогатої худоба, свиней, коней, віслюків, собак, котячих, зайців, ховрахів, кроликів, ведмедів, оленів, ланей, лосів, лам, газелей, африканських мавп. Здатний уражати людей. При ньому розвивається холангіт, дискінезії жовчних шляхів, гепатит і зрідка біліарний цироз печінки як при опісторхозі.

Гетерофіїди

Гетерофіди (Heterophyidae) — дрібні трематоди завдовжки ‹2,5 мм. Передня частина тела вузька, мускулиста, задня — округла. Кутикула покриття мелкими шипіками. Присоски слабо розвинуті. Черевна присоска розміщується у середини тіла або відсутня. Біля неї зазвичай знаходиться статева присоска, в якій відкриваються статеві отвори. У заднього кінця тіла знаходяться 1-2 сім'яники, а попереду них яєчник. Жовтяники розташовані в латеральних полях у задній частині тіла. Задні петлі матки зазвичай лежать між сім'яниками і статевим отвором. У людини зустрічаються метагоніміди: Metagonimus yokogawai, Metagonimus takahashii, Metagonimus miyatai (збудники метагонімозу) і Heterophyes heterophyes (збудник гетерофіозу).

Гетерофіоз

Його спричинює Heterophyes heterophyes. Гельмінтоз характеризується ураженням кишки, деяких інших органів, алергічними проявами. Гельмінт уражає тонку кишку людини, деяких ссавців і птахів. Проміжні хазяї — це прісноводні черевоногі молюски Pironella conica, Meiania tuberculata, Cleopatra bulimoides, Ccrithidea cingulata. Додатковими хазяями можуть бути риби — кефаль, гамбузія.

Метагонімоз

Перебігає з ураженням тонкої кишки. Передається через термічно необроблену рибу, є більшою мірою захворюванням сільського та малозабезпеченого населення. Зараження може статися від поїдання лише однієї зараженої риби. У кишечнику людини з цист, з'їдених з рибою, вилуплюються личинки, що проникають у слизову оболонку і просуваються в її товщі, прокладаючи вузькі ходи. Через 2 тижні гельмінти досягають статевої зрілості й виходять у просвіт кишки. Внаслідок механічної, а ймовірно, і токсико-алергічної дії гельмінтів виникає катаральний ентерит. При повторних зараженнях гельмінтоз триває хронічно. Після зараження виникає гарячка, головний біль, нудота, діарея, уртикарний і папульозний висип. Гострі прояви зберігаються впродовж 2—4 діб.

Ехіностоматіїди

Echinostomatidae — їх легко відрізнити від інших трематод за характерним головним коміром (адоральним диском), який забезпечений шипами, розташованими в 1-2 ряди. Є велика черевна присоска. Сім'яники злегка лопатеві, лежать у задній частині тіла один позаду іншого або навскіс один до одного. Зазвичай є циррус і бурса цирруса. Яєчник розташований попереду сім'яників, в середині тіла або злегка відсунутий вправо. Сім'яприймальника немає. Жовтяники добре розвинені, зазвичай лежать на латеральних полях, частіше в задній половині тіла. Петлі матки розташовуються між яєчником і черевною присоскою. Яйця з тонкою шкаралупою, відносно великі. У людини зареєстровано кілька видів роду Echinostoma і окремі види Echinoparyphium і Euparyphium.

Нанофієтиди

Nanophyetidae — завдовжки 0,8 мм. Кутикула озброєна шипиками. Кишкові стовбури не переходять за рівень задніх країв сім'яників. Черевна присоска знаходиться декілька попереду середини тіла, статевий отвір — позаду черевної присоски. Цільнокрайні овальні насінники лежать у задній половині тіла на одному рівні, злегка зрушені до бічних краях. Овальний або круглий цільнокрайній яєчник розташований праворуч від черевної присоски, попереду насінників. Жовтяники без особливої ​​закономірності розсіяні по всьому тілу від рівня глотки до заднього кінця, зосереджуючись головним чином на дорсальній стороні. Матка слабо розвинена, знаходиться в проміжку між проглотидами, містить невелику кількість великих яєць, що нагадують за формою яйця широкого стьожківця. У людини зареєстровано паразитування Nanophyetus schikhobalowi (збудник нанофієтозу).

Нанофієтоз

Гельмінтоз, що перебігає з явищами запалення тонкої кишки, з діареєю, дискомфортом у животі, нудотою і блюванням, втратою ваги, виразною втомою. Збудником є північноамериканська та російська троглотремтоїдна трематоди, які належать до Platyhelminthes: Nanophyetus salmincola у Північній Америці та Nanophyetus schikhobalowi у Східному Сибіру відповідно.

Парагоніміди

Paragonimidae — кутикула покрита шипиками. Ротова присоска розташована термінально на передньому кінці тіла з вентральної його боку. Є глотка. Кишківник довгий, звивистий. Черевна присоска відносно невелика, біля середини тіла. Бурси цирруса немає. Статеві отвори є безпосередньо позаду черевної присоски. Яєчник знаходиться субмедіанно попереду сім'яників. Жовтяники гіллясті, розташовані латерально вздовж усього тіла. Матка звита, але невелика за розміром. Екскреторний міхур трубкоподібний, довгий. У людини хазвичай паразитує вид Paragonimus westermannii — збудник парагонімозу.

Парагонімоз

Це біогельмінтоз, що характеризується переважним ураженням органів дихання, підшкірно-жирової клітковини, скелетних м'язів, рідше — головного мозку. Має хронічний рецидивний перебіг. Зустрічається на Далекому Сході, Китаї, Південно-Східній Азії, Філіппінах, рідше — у Південній Америці, країнах Центральної і Західної Африки. Вважається, що в світі інфіковані ним щонайменше 22 млн людей. Загалом більше 10 видів роду Paragonimus здатні інфікувати людей, але тільки 8 з них спричинюють значні зрушення в організмі людини. Зараження людини відбувається через вживання погано термічно обробленого зараженого м'яса прісноводних крабів, раків, креветок.

Шистосоматиди (шистосоми)

Schistosomatidae — роздільностатеві трематоди. Самиця зазвичай довше самця і розташовується, особливо в період капуляції, у вентральній борозні самця (гінекоформному каналі). Незрілі шістозоматіди і зрілі після запліднення живуть окремо. Присоски слабо розвинені, у деяких видів можуть бути відсутні. Глотки немає. Стовбури кишківника довгі, іноді з'єднуються. Статеві отвори знаходяться позаду черевної присоски, якщо вона є. У самця чотири або більше сім'яників. Лежать вони в передній або задній частині тіла, безпосередньо попереду злиття стовбурів кишківника. У самки позаду яєчника розташовуються розвинені жовтяники. У яєць тонка шкаралупа, вони позбавлені кришечки, всередині них є розвинутий мірацидій. З шистосом найбільше значення для медицини жарких країн мають три види: Schistosoma mansoni, S. haemotobium і S. japonicum.

Шистосомози

Група гельмінтозів, які спричинюють гельмінти роду Schistosoma. При них може уражатися сечовивідні шляхи або кишки. Проявляються болем у животі, діареєю, появою крові у фекаліях чи сечі. У пацієнтів, які хворіють тривалий час, можуть спостерігатися гепатит, ураження нирок, безпліддя, рак сечового міхура. Всі шистосоми, які облігатно паразитують у людей, є біогельмінтами з наявністю проміжного хазяїна — прісноводного молюска. Потрапляння личинок із заражених водойм в організм людини йде активно через шкіру (перкутанно) або слизові ротоглотки. Шистосомози особливо поширені серед дітей у країнах, що розвиваються, оскільки ті часто граються в інфікованій воді. До інших груп високого ризику належать фермери, рибалки та люди, які використовують інфіковану воду в щоденній діяльності. Хворіють 210 млн людей у світі, помирає від ускладнень щорічно до 200 тисяч людей.

Шистосомози найпоширеніші в Африці, а також Азії та Південній Америці. Близько 700 мільйонів людей у понад 70 країнах світу мешкають у районах поширення шистосмозів. Причиною пояпи проявів шистосомозів є реакція організму на яйця гельмінтів, а не на них самих. Шистосомози поділяються на сечостатевий (спричинює S. haematobium), кишковий (спричинює S. mansoni) і японський (спричинює S. japonicum). S. intercalatum, S. guineansis, S. mekongi, а також деякі тваринні види шистосом спричинюють невелику частку хвороб у людей. Церкарії пташиних видів шистосом спричинюють у людей дерматит.

При сечостатевому шистосомозі дорослі гельмінти живуть у системі ворітної вени, розгалуженнях мезентеріальних вен і у венозних сплетіннях малого тазу, особливо сечового міхура. Самиці відкладають яйця в дрібних венозних судинах, звідки вони виносяться у сечовий міхур і з сечею виводяться назовні. Основною клінічною ознакою цього виду шистосомозу є гематурія. У запущених випадках часто формується фіброз сечового міхура і сечоводів, ураження нирок. Імовірним ускладненням на останній стадії є рак сечового міхура. У жінок цей вид шистосомозу здатен призвести до вагінальних кровотеч, болю під час статевого акту і утворення вузлів на зовнішніх статевих органах, безпліддя. У чоловіків він здатний е призвести до розвитку патології сім'яних пухирців, передміхурової залози та інших органів, азоспермії. Сечостатевий шистосомоз суттєво сприяє ВІЛ-інфікуванню, особливо у жінок.

Кишковий шистосомоз, який спричинює S. mansoni, широко поширений у країнах Африки, Південної й Центральної Америки. Ххарактеризується проживанням дорослих особин у судинах травного тракту, переважно товстого кишечника. Ураження може спричиняти біль у животі, діарею і появу крові у випорожненнях. Через 10-15 років після першої маніфестації спостерігається збільшення печінки та селезінки, що часто пов'язано з накопиченням рідини в черевній порожнині та гіпертензією в абдомінальних кров'яних судинах з розвитком синдрому портальної гіпертензії.

При шистосомозі, спричиненому S. japonicum (японський) і S. mekongi (меконговий) клінічні прояви нагадують перебіг кишкового шистосомозу, але самиці цих видів відкладають велику кількість яєць, які часто заносяться в легені, печінку, ЦНС та інші органи, що призводить до численних серйозних судинних порушень у них. При цих шистосомозах тварини, особливо велика рогата худоба, можуть стати серйозним джерелом інвазії. Японський шистосомоз поширений як в зоні вологих тропічних лісів, так і в зонах з субтропічним типом рослинності. Меконговий шистосомоз зустрічається в Камбоджі, Лаосі і Таїланді. Шистосомоз інтеркалатний, який спричинює S. intercalatum, та гвінейській, що зумовлює S. guineansis, мають клінічні прояви як при кишковому шистосомозі, але загалом доброякісний клінічний перебіг. Шистосомоз інтеркалатний реєструється в ДР Конго, Габоні, Камеруні, Чаді, а гвінейський — в деяких регіонах західної Африки.

Дерматит, який спричинюють церкарії (церкаріоз, свербіж купальників, водяний свербіж, шистосомний дерматит), виникає через паразитування личинок шистосом, які в стадії статевої зрілості є у водоплавних птахів (зрідка у ссавців), а людина не є для них специфічним хазяїном. Вони мають здатність проникнути в шкіру людини, де формуються набряки з лізисом клітин поверхневого шару шкіри, в результаті імунологічних реакцій личинки гинуть. Через 10-15 хвилин після проникнення в шкіру личинок з'являється свербіж шкіри, а через годину після купання на шкірі виникають плями, що зникають за 6-10 годин. При повторному зараженні на шкірі утворюються еритеми та червоні папули, що супроводжуються сильним свербежом. У центрі деяких папул з'являються крововиливи. Папули формуються на 2-12-й день після зараження і зберігаються загалом до 2-х тижнів. Захворювання закінчується спонтанним одужанням. На місці папул упродовж декількох тижнів зберігається пігментація. Подібні неінтенсивні шкірні прояви можуть виникнути й при перкутанному зараженні людськими шистосомами.

Діагностика

Залежить від особливостей гельмінтозів, місця їхнього паразитування в організмі людини.

• Для діагностиці інвазій, спричинених фасціолами, яйца шукають у динаміці у фекаліях та жовчі.
• Для діагностики опісторхозу і клонорхозу проводиться мікроскопічне обстеження на яйця у жовчі та фекаліях, ІФА для виявлення різних класів антитіл.
• Для діагностики дікроцеліозу першочергово досліджуються фекалії на наявність у них яєць збудника методом мазка з подальшим розгляданням його під звичайним оптичним мікроскопом.
• Яйця збудника гетерофіозу виявляються у фекаліях за допомогою оптичної мікроскопії вже через 7-8 днів від зараження. Однак у зв'язку зі значною схожістю їх з яйцями збудників клонорхозу і метагонімозу для уточнення діагнозу нерідко проводиться пробна дегельмінтизація.
• Діагностика метагонімозу досягається дослідженням яєць гельмінтів у калі. Є складною, адже виділення йде у малій кількості, тому досліджувати слід багато мазків. Теж саме стосується й нанофієтозу.
• Легеневий парагонімоз підтверджується виявленням при мікроскопії яєць гельмінта в мокротинні, іноді й у фекаліях. Личинковий гострий парагонімоз підтверджують серологічними реакціями зі специфічним антигеном в ІФА. Також проводять топічну діагностику: рентгенографія та УЗД легень, МРТ, КТ.
• Діагностика шистосомозів ґрунтується на виявленні яєць паразитів у зразках калу або сечі. Через відносно низькі рівні відкладання яєць шистосомами потрібно застосовувати дослідження калу по Като, методики флотації, осадження або спеціальні методики, що ґрунтуються на фототропізмі личинок.

Лікування трематодозів у людей

Основним антитрематодозним препаратом є празиквантел. Застосовується також нітазоксанід, триклабендазол, бітініол.

• При фасціольозі ці препарати призначають не раніше 1-2 місяців від початку гельмінтозу через нечутливість молодих форм фасціол до протипаразитарних ліків;
• У ті ж терміни проводиться лікування опісторхозу, хоча застосовується тільки празиквантел.
• При дикроцеліозі окрім празиквантелу застосовується тріклабендазол.
• При гетерофіозі основним препаратом також є празиквантел. Хірургічне лікування гетерофіозу мозку рекомендується у випадках наявності одиничних кіст або локалізації їх групами.
• У лікуванні метагонімозу основним препаратом є празиквантел.
• Лікування парагонімозу здійснюється празиквантелем, триклабендазолом, бітініолом. Велике значення має патогенетична терапія.
• У лікуванні шистосомозів препаратом вибору є празиквантел, що призначається при сечостатевому, кишковому, інтеркалатному та гвінейському шистосомозах у добовій дозі 40 мг/кг маси тіла в два прийоми протягом 1 дня. При японському та меконговому шистосомозах добову дозу празиквантеля збільшують до 65-70 мг/кг, вона поділяється на три прийоми протягом 1 дня. При кишковому шистосомозі також використовуються нірідазол або оксамніхин.

Джерела

• Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008. — Т.1, 2—е вид., перероб. і доп. — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9
• Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3
• Паразитарные болезни человека (Шабловская Е. А., Падченко И. К., Мельник М. Н. и др.).  — К.:Здоров'я, 1984. — 160 с. (рос.)
• А. М. Бронштейн, А. К. Токмалаев. Паразитарные болезни человека. Протозоозы и гельминтозы. — Москва. Изд-во Российского Университета Дружбы Народов. — 2004 г. — 206 с. ISBN 5-209-01361-8 (рос.)
• Многотомное руководство по микробиологии, клинике и эпидемиологии инфекционных болезней. Том IX. ПРОТОЗОИНЫЕ БОЛЕЗНИ, ГЕЛЬМИНТОЗЫ, ЧЛЕНИСТОНОГИЕ, ИМЕЮЩИЕ МЕДИЦИНСКОЕ ЗНАЧЕНИЕ, И ЯДОВИТЫЕ ЖИВОТНЫЕ. Глава XXX. Я. Я. Шихобалова. ВВЕДЕНИЕ В МЕДИЦИНСКУЮ ГЕЛЬМИНТОЛОГИЮ. Издательство «МЕДИЦИНА», 1968. — Стр. 275—279. (рос.)