Вікіпедія

Транспорт Індонезії

Транспорт Індонезії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим і озерним) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 1 904 569 км² (15-те місце у світі)[1]. Форма території країни — архіпелажна країна широтного простягання; максимальна дистанція з півночі на південь — 1930 км, зі сходу на захід — 5150 км[2][3]. Географічне положення Індонезії дозволяє країні контролювати морські і повітряні транспортні шляхи в Південно-Східній Азії, між Східною Азією, Австралією та Південною Азією[4].

Транспорт Індонезії M:
Транспортна система Індонезії (англ.)
Транспортна система Індонезії (англ.)
Територія
Площа 1,9 млн км² (15-те)
Рельєф гористо-низовинний
Найвища точка гора Пунчак-Джая (4884 м)
Повітряний
Аеропортів 673 (10-те)
Наземний
Автошляхів 496,6 тис. км (14-те)
Залізниць 8,2 тис. км (26-те)
Водний
Узбережжя 54,7 тис. км
Головний порт Танджунг-Перак
Водних шляхів 21,6 тис. км (7)
Трубопровідний
Трубопроводів 21,7 тис. км
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту
Голова Міністр Буді Кар'я Сумаді

Історія становлення і розвитку ред.

Автомобільний ред.

Докладніше: Автомобільний транспорт Індонезії

Загальна довжина автошляхів у Індонезії, станом на 2011 рік, дорівнює 496 607 км, з яких 283 102 км із твердим покриттям і 213 505 км без нього (14-те місце у світі)[1].

Див. також: Автошляхи Індонезії та Номерні знаки Індонезії

Залізничний ред.

Докладніше: Залізничний транспорт Індонезії

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 8 159 км (26-те місце у світі), з яких 8 159 км вузької 1067-мм колії (565 км електрифіковано)[1]. Лише 4 816 км експлуатується.

Повітряний ред.

Докладніше: Цивільна авіація Індонезії

У країні, станом на 2013 рік, діє 673 аеропорти (10-те місце у світі), з них 186 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 487 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 5 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 21 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 51 (4);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 72 (23);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 37 (460)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 29 авіапідприємств, які оперують 550 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 88,68 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 747,47 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 76 гелікоптерних майданчиків[1].

Індонезія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — PK, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Індонезії мають літерний код ІКАО, що починається з — WR, WA, WI, WQ[1].

Див. також: Авіакомпанії Індонезії та Аеропорти Індонезії

Водний ред.

Докладніше: Водний транспорт Індонезії

Морський ред.

Головні морські порти країни: Банджармасін, Белаван, Котабару, Круег-Геку, Палембанг, Панджанг, Сангай-Панкнінг, Танджунг-Перак, Танджунг-Пріок. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Танджунг-Пріок — 5,63 млн контейнерів (TEU)[1]. СПГ-термінали для експорту скрапленого природного газу діють в портах: Бонтенг, Танггу; для імпорту: Арун, Лампунг, Західна Ява.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 1340 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (8-ме місце у світі), з яких: балкерів — 105, суховантажів — 618, танкерів для хімічної продукції — 69, контейнеровозів — 120, газовозів — 28, пасажирських суден — 49, вантажно-пасажирських суден — 77, нафтових танкерів — 244, рефрижераторів — 6, ролкерів — 12, спеціалізованих танкерів — 1, автовозів — 11[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 69 (Китайської Народної Республіки — 1, Франції — 1, Греції — 1, Японії — 8, Йорданії — 1, Малайзії — 1, Норвегії — 3, Сінгапуру — 46, Південної Кореї — 2, Тайваню — 1, Великої Британії — 2, Сполучених Штатів Америки — 2); зареєстровані під прапорами інших країн — 95 (Багамських Островів — 2, Камбоджі — 2, Китайської Народної Республіки — 2, Гонконгу — 10, Ліберії — 4, Маршаллових Островів — 1, Монголії — 2, Панами — 10, Сінгапуру — 60, Тувалу — 1, невстановленої приналежності — 1)[1].

Річковий ред.

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом більше за 500 тонн, 2011 року становила 21 579 км (7-ме місце у світі)[1].

Трубопровідний ред.

Загальна довжина газогонів в Індонезії, станом на 2013 рік, становила 12,9 тис. км; трубопроводів зрідженого газу — 119 км; нафтогонів — 7 767 км; інших трубопроводів — 130 км; продуктогонів — 728 км; водогонів — 44 км[1].

Міський громадський ред.

Докладніше: Міський громадський транспорт Індонезії

Державне управління ред.

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту. Станом на 4 серпня 2016 року міністерство в уряді Пратікно очолював Буді Кар'я Сумаді[6].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Indonesia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. ↑ Атлас світу, 2005.
  3. ↑ Дубович І. А., 2008.
  4. ↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. ↑ (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. ↑ Indonesia : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література ред.

Українською ред.

Англійською ред.

Російською ред.

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Транспорт Індонезії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Транспорт_Індонезії&oldid=36873555