Ткачук Ігор Михайлович

Ігор Михайлович Ткачук
Народився	1 вересня 1975; Знаменськ, Калінінградська область, Російська РФСР
Помер	20 лютого 2014 (38 років); Київ, Україна; ·кульове поранення
Поховання	Велика-Кам'янка Коломийський район
Громадянство	Україна
Національність	українець
Місце проживання	Велика Кам'янка, Коломийський район, Івано-Франківська область
Відомий завдяки	Герой Майдану
У шлюбі з	Марія Іванівна Ткачук
Діти	троє дітей (1996, 2002 та 2013 рр. н.)
	Медаль «За жертовність і любов до України»
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Ткачук Ігор Михайлович (нар. 1 вересня 1975, Знаменськ, Калінінградська область, РРФСР — пом. 20 лютого 2014, Київ, Україна) — активіст Євромайдану. Загинув у Києві 20 лютого 2014 р. від кульового поранення в голову. Герой України.

Життєпис ред.

Мешкав у Великій-Кам'янці на Коломийщині (Івано-Франківська область).

Залишив дружину та троє дітей.

На Майдані ред.

Тіло Ігоря Ткачука на вул. Інститутській

На Революції був двічі: приїжджав додому на день народження молодшого сина^[1]. За словами дружини, поїхав на Майдан, бо хотів кращого життя для дітей. Про трагедію сільській раді повідомив координатор Майдану.

Тіло ідентифіковане в готелі «Україна». Тіло знаходилось у готелі, на третьому поверсі.

Вшанування пам'яті ред.

Похований у Великій-Камянці на Коломийщині.

По смерті Ігоря Ткачука його односельці своїми силами збудували для сім'ї героя двоповерховий будинок^[2].

Поетичне присвячення ред.

Автором і упорядником Поетичної енциклопедії "Герої Майдану" (1том) Оксаною Федишин присвячено вірш Герою Небесної сотні Ткачуку Ігорю Михайловичу

Розстріляв доброту i любов, годувальника й опікуна ред.

З-під старечих натомлених вій виглядає любов у вікно…

Заслонила сльоза Божий світ: мати сина не бачить давно.

У свої досоткові роки поховала в землі цінний скарб –

Дорогого синочка, який склав життя на Вітчизни вівтар.

А на ліжку – любові сонет – благородне, мале янголя…

Мило татів цілує портрет… Вимовляє лиш «тя-тя» маля.

В домі скорбно: сім'я не уся. У сиріток трьох очі сумні:

На колінах сидять в татуся, часто граються з ним… лиш вві сні.

О, любове міцна, мов алмаз, і красива, мов ніжний нарцис,

Мов букет польовий, що не раз він коханій дружині приніс,

Зненавидів, голубко, добро супостат кровожерний дракон:

Щоб у рабстві тримати народ, поміняв він країни Закон

Й диктував хижу волю властей для пригнічення щастя, добра,

Віри в краще майбутнє дітей, в те, що рухне система стара,

Що розквітне Вкраїна… На жаль… тут кийками свободу січуть.

Снайпер вистрелив – в крові лежав на Грушевського Ігор Ткачук.

Охмелів бузувір – ллється кров. Причаївшись в готелі, з вікна

Розстріляв Доброту і Любов, Годувальника й Опікуна…

Голуб миру підбитий лежав. Світлий погляд його – в неба синь,

Наче душу свою проводжав України невільної син.

Не збагнути ніколи властям злобних демонських чорних мастей:

Розстріляти не вдасться катам молитов матерів і дітей.

І Господньої Правди рука їх дістане будь-де на землі,

Посоромить убивцю-божка, що тепер воссідає в Кремлі.

2014/12/23/ Оксана Федишин

Нагороди ред.

Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності^[3]
Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)^[4]