Вікіпедія

Тарутине

селище у Болградському районі Одеської області. Адміністративний центр Тарутинської селищної громади.

Тару́тине (у минулому: Село № 3, Анчокрак) — селище в Болградському районі Одеської області України, колишній центр Тарутинського району, тепер — Тарутинської селищної громади. Харчова промисловість.

Селище Тарутине
Свято-Петропавлівська церква в Тарутині
Свято-Петропавлівська церква в Тарутині
Свято-Петропавлівська церква в Тарутині
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район Болградський район Болградський район
Громада Тарутинська селищна громада
Код КАТОТТГ: UA51060170010058387
Основні дані
Засновано 1812
Статус із 2024 року
Площа 3,99 км²
Населення ▼ 5692 (01.01.2022)[1]
Густота 1517,5 осіб/км²;
Поштовий індекс 68502
Телефонний код +380 4847
Географічні координати 46°11′04″ пн. ш. 29°08′42″ сх. д. / 46.18444° пн. ш. 29.14500° сх. д. / 46.18444; 29.14500Координати: 46°11′04″ пн. ш. 29°08′42″ сх. д. / 46.18444° пн. ш. 29.14500° сх. д. / 46.18444; 29.14500
Водойма р. Бахмутка, Анчокрак


Відстань
Найближча залізнична станція: Березине
До станції: 7 км
До обл. центру:
 - залізницею: 223 км
 - автошляхами: 198 км
Селищна влада
Адреса 68500, смт Тарутине, вул. Красна, 201
Карта
Тарутине. Карта розташування: Україна
Тарутине
Тарутине
Тарутине. Карта розташування: Одеська область
Тарутине
Тарутине
Мапа

Тарутине у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Тарутине (значення).

Населення ред.

  • 1827 -? мешканців — 678 німців, 248 поляків
  • 1904 — 4270 мешканців — 3 000 німців, 1 020 євреїв
  • 1966 — 4000 мешканців
  • 2001 — 6000 мешканців

Етимологія назви ред.

Тарутине засновано в 1814 році (первісна назва — Анчокрак). Свою теперішню назву воно дістало на честь наступу російської армії проти французів, який розпочався в жовтні 1812 р. від села Тарутиного Угодсько-Заводського повіту Калузької губернії.

Розташування ред.

Тарутине — селище міського типу в південній Бессарабії (Буджак), районний центр Одеської області.

Лежить на південних відногах Південно-Молдавської височини, розчленованої глибокими річковими долинами та балками (вріз балок 100—130 м). На схилах долин — зсуви і яри. Місто розташоване у Дністровсько-Дніпровській північностеповій фізико-географічній провінції.

Через місто протікає річка Анчокрак.

Переважають чорноземи, звичайні середньо- та малогумусні та лучні солонцюваті ґрунти.

Міститься у степовій зоні.

Історія ред.

Тарутине засноване як Анчокрак у 1814 році після зайняття південної Бессарабії російським військом. Перші поселенці — німці з Царства Польського та поляки. Поселення швидко розвивалося і на початку 19 століття мало характер хлібно-ремісничо-торговельного містечка та було економічним і культурним центром німців Аккерманщини.

Станом на 1886 рік у німецькій колонії, центрі Тарутинської волості Аккерманського повіту Бессарабської губернії, мешкало 2498 осіб, налічувалось 278 дворових господарств, існувала лютеранська церква, 3 єврейські молитовні будинки, школа, лікарня, аптека, тютюнова та прядильна фабрика, сукновальня, два заводи мінеральної води, лавки, два трактири та 13 винних погребів, відбувались базари що два тижні[2].

Улітку 1940 року, після приєднання Бессарабії до СРСР, німці виїхали до Німеччини, а на їхнє місце заселилися українці з Вінниччини. Крім українців, у Тарутине живуть болгари, а також росіяни, гагаузи, молдавани та інші.

Статус смт затверджене рішенням виконавчого комітету Одеської обласної Ради депутатів трудящих від 15 серпня 1957 р.

Кінцем лютого 2016 року в Тарутиному знесли пам'ятник Леніну[3].

20 березня 2024 року Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування підтримав перейменування селища на Бессарабське, однак остаточне перейменування відбудеться тільки після успішного голосування у Верховній Раді[4].

Клімат ред.

Пересічна температура січня −3,5°, липня +32,5°. Період з температурою понад +10° становить 190 днів. Опадів 425 мм на рік, найбільша їх кількість випадає у червні, липні. Сніговий покрив нестійкий, висота 15 см. Міститься у посушливій, дуже теплій агрокліматичній зоні, пд. частина району — у дуже посушливій, помірно жаркій агрокліматичній зоні з м'якою зимою.

Влада ред.

У місті знаходиться районна державна адміністрація Тарутинського району, селищна Рада та районна Рада.

Адміністративний поділ ред.

За адміністративним значенням Тарутине — районний центр.

Економіка ред.

Друга половина XX століття відзначена багатьма новобудовами і виробничої модернізацією в Тарутиному. У ці роки споруджено кілька потужних виноробних комплексів і один з найбільших на півдні країни сироробних заводів. Тепер в Тарутиному є кілька ліній розливу сухих і десертних вин.

На сьогодні район та його центр — це відома ГКС «Тарутине» — найпотужніша в Європі газокомпресорна станція з перекачування газу на Балкани і далі. Її значення для країни важко переоцінити, адже Україна отримує щодня за транспортування газу мільйон доларів. Провідне місце в економіці належить сільськогосподарському виробництву. У ньому зайнято 64 % трудових ресурсів. В районі 150 тисяч гектарів сільгоспугідь, 108 з яких орні землі. У провідних галузях особливе місце займають виноградарство і виноробство. Тваринництво розвивається недостатньо швидко, проте його зростання зараз стабілізувався в основному за рахунок приватного сектора: майже дві третини молока і м'яса поставляє саме він.

Малий бізнес розвивався в основному в сфері виробництва і переробки. Це млини, олійниці, лінії розфасовки сільгосппродукції.

Три з чотирьох промислових підприємств району розташовані в райцентрі (сирзавод, хлібозавод і друкарня).

Туризм ред.

Туристам може бути цікавий «зелений» туризм на Тарутинському полігоні, Бородінському та Леснянском лісах, з привалами в типових та ексклюзивних бессарабських двориках-подвір'ях (комплекс в Новій Фрумушиці), це — найбільші виноградні плантації півдня України, це — дегустаційні зали та сховища марочних вин. У самому районному центрі туристи можуть зупинитися в готелях «Азалія» та «Олімп».

Транспорт ред.

На автомобільному транспорті в Тарутине з Одеси можна доїхати двома автомобільними трасами: через Маяки на Паланку (через митні пости на кордоні з Молдовою), Сарата — Арциз — Тарутине (відстань становить приблизно 165 км) або через Кароліно-Бугаз, Затоку, Шабо, Білгород-Дністровський, а потім на Сарату — Арциз — Тарутине (відстань становить приблизно 185 км).

Архітектура ред.

У центрі міста встановлено пам'ятник героям Радянського Союзу, пам'ятник В. М. Інзову, а також встановлена гранітна меморіальна дошка воїнам-інтернаціоналістам, загиблим в Афганістані.

У місті знаходиться Тарутинська районна рада, Будинок праці, Будинок культури та кінотеатр «Победа».

Культура ред.

Бессарабський ярмарок ред.

Традиція проводити ярмарки для всієї округи з'явилася ще кілька століть тому. Ще в 1824 р. в центрі німецьких колоній в Бессарабії, яким було тоді Тарутине, ще в 1824 р. стали влаштовувати великі кінні та зернові торги — Бессарабські ярмарки.

Протягом певного часу традицію було втрачено, але її було успішно й урочисто відновлено в 2004 р. районною держ. адміністрацією. Представники колишньої діаспори німців, що мешкали в селищі та були вимушені виїхати до Німеччини в 1940 р., також були запрошені і присутні на ярмарку того року.

За свою історію ярмарок в Тарутине набув статусу міжнародного і став візитівкою міста, так як на нього з'їжджаються не лише мешканці прилеглих сіл Тарутинського району, але й гості з інших країн.

Тут Вам запропонують масштабну культурну програму за участю професійних та самодіяльних артистів України та краю. Народні умільці в імпровізованих садибах, розгорнутих в парковій зоні селищах, продемонструють Вам зразки своїх виробів, а чарівники кулінарії пригостять галушками, варениками, ароматними шашликами і багатьма іншими стравами національних кухонь.

Освіта та наука ред.

Працює школа ІІ-ІІІ ступенів та Тарутинський професійний аграрний ліцей.

Цікаві та маловідомі факти і події ред.

У Тарутине надзвичайна за своїм складом питна вода. Воду з такими якостями ще в ті часи оцінили німецькі колоністи, а тому побудували тут унікальний водогін, яким до сих пір користуються місцеві жителі.

Відомі уродженці ред.

  • Олександр Топал (1981—2014) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Ольга Ільницька (нар. 31 липня 1951) — письменниця, поетеса, журналістка, член Національного Союзу журналістів України, PEN International (2007), Спілки письменників Москви (2000), Південноросійського союзу письменників.
  • Ізраїль Гохберг (23.08. 1928 р. — 12.10. 2009 р.) — один із засновників і довічний президент International Workshops on Operator Theory and Applications (IWOTA). IWOTA організовує міжнародні конференції з теорії операторів та їх додатків (22 таких конференцій до 2011 р.). Гохберг був організатором 11 так званих «тепліцевих читань» — міжнародних конференцій в Тель-Авівському університеті, присвячених пам'яті математика Отто Теплиця, який після втечі з нацистської Німеччини жив з сім'єю в Єрусалимі. 2007 року йому було присуджено премію НАН України імені М. Г. Крейна.
  • Лев Гутенмахер (1908—1981 рр.) — радянський математик і кібернетик, фахівець в області електричного моделювання, один з піонерів розвитку електронно-обчислювальної (комп'ютерної) технології в СРСР. Доктор технічних наук (1940), професор (1943). Лауреат Сталінської (1946) та Державної (1962) премій.
  • Абрам Столяр (20.02.1919 р. — 6.05.1993 р.) — відомий методист із проблем розвитку логічного мислення школярів, з іменем якого пов'язують створення теорії єдиного підходу до навчання математики, а також становлення методики викладання математики як наукової дисципліни.
  • Лучіан Пінтіліе (9.11.1933 р.) — румунський режисер театру і кіно, письменник, актор.
  • Еліезер Шульман (1923—2006 рр.) — радянський бібліограф, історик, методист.

Міста-побратими ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2022 року (PDF)
  2. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. ↑ На Одещині знесли ще одного Леніна
  4. ↑ Комітет з питань організації державної влади підтримав перейменування низки населених пунктів, назви яких містять символіку російської імперської політики або не відповідають стандартам державної мови. 4 квітня 2024.

Джерела ред.

Література ред.

  • Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 785—792 с.
  • Енциклопедія українознавства. Словникова частина 8/ Гол. ред. В.Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989. — 3135 с.
  • Українська радянська енциклопедія. Том 11. — К.: Академія наук УРСР, 1984. — 1147 с.
  • Географічна Енциклопедія України. Том 3, гасла на літери П-Я. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1993. — 264 с.

Посилання ред.


  Це незавершена стаття з географії Одеської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тарутине&oldid=42315447