Сєров Іван Олександрович

Сєров Іван Олександрович
Народився	12 (25) серпня 1905; Вологда, Російська імперія
Помер	1 липня 1990 (84 роки); Москва, СРСР
Країна	Російська імперія; РРФСР; СРСР
Діяльність	військовослужбовець, політик, розвідник
Alma mater	Військова академія імені М. В. Фрунзе
Знання мов	російська
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	ЦК КПРС
Посада	Chairman of the KGBd і депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання	генерал
Партія	КПРС
Автограф
	Орден «За заслуги перед Вітчизною» в золоті
	Роботи у Вікіджерелах; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сєров.

Іва́н Олекса́ндрович Сєро́в (рос. Иван Александрович Серов; 12 (25) серпня 1905(19050825), Афімське, Вологодська губернія — 1 липня 1990) — державний діяч урядів СРСР, народний комісар внутрішніх справ УРСР, голова КДБ СРСР, начальник ГРУ МО СРСР. Керівник операції масового убивства військовополонених польських офіцерів у Катині (1940). Член ЦК КП(б)У в 1940—1949 роках. Член Політбюро ЦК КП(б)У з 17 травня 1940 по 7 травня 1941 року. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у 1941—1956 роках. Член ЦК КПРС у 1956—1961 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го і 5-го скликань.

Життєпис ред.

Народився в селі Афімському Вологодської губернії в селянській родині. У 1916 році закінчив початкову сільську школу в місті Кадникові. У 1923 році там же закінчив школу 2-го ступеня, тоді ж вступив до комсомолу. У травні 1923 року обраний членом волосного виконкому та одночасно завідувачем хати-читальні в селі Покровському Кадниковської повітової політосвіти Вологодської губернії. З вересня 1923 року по серпень 1925 року працював головою Замошської сільської ради в Кадниковському повіті.

З 1925 року — в Червоній армії, з серпня 1925 року по серпень 1928 року курсант Ленінградської піхотної школи.

Член ВКП(б) з червня 1926 року.

У серпні 1928 — січні 1931 року — командир артилерійського взводу 66-го стрілецького полку, артилерійського полку 22-ї стрілецької дивізії в Краснодарі Північно-Кавказького військового округу. З січня по вересень 1931 року — слухач Артилерійських курсів удосконалення командного складу (Ленінград). З вересня 1931 по березень 1934 року — командир топографічної батареї 9-го корпусного артилерійського полку Північно-Кавказького військового округу. З березня 1934 року по січень 1935 року — помічник начальника штабу, виконувач обов'язки начальника штабу артилерійського полку 24-ї стрілецької дивізії в Українському військовому окрузі.

У січні 1935 року направлений на навчання у Військово-інженерну академію, в травні 1936 переведений до Військової академії РСЧА імені Фрунзе, яку закінчив в січні 1939 року.

Після закінчення академії, в лютому 1939 року, направлений на службу в центральні органи Наркомату внутрішніх справ СРСР.

9 — 18 лютого 1939 року — заступник начальника, 18 лютого — 2 вересня 1939 року — начальник Головного управління робітничо-селянської міліції НКВС СРСР

Одночасно 29 липня — 2 вересня 1939 року — начальник II-го відділу ГУДБ НКВС СРСР, заступник начальник ГУДБ НКВС СРСР.

З 5 вересня 1939 по 25 лютого 1941 року — народний комісар внутрішніх справ Української РСР. Під керівництвом Сєрова органи НКВС продовжували чинити масові політичні репресії щодо українських вчених, митців, робітників і селян.

З 25 лютого по 30 липня 1941 року — 1-й заступник народного комісара державної безпеки СРСР. 31 липня 1941 — 24 лютого 1947 року — заступник народного комісара (міністра) внутрішніх справ СРСР.

У 1943–1944 Сєров керував операціями з депортації чеченців, волзьких німців, кримських татар^[2] і калмиків. Одночасно з 1945 по 1947 рік — заступник начальника СМЕРШу в радянській зоні окупації Німеччини, уповноважений НКВС / МВС СРСР по Групі радянських окупаційних військ у Німеччині, заступник головнокомандувача Групи радянських окупаційних військ у Німеччині у справах цивільної адміністрації.

24 лютого 1947 — 13 березня 1954 року — 1-й заступник міністра внутрішніх справ СРСР.

13 березня 1954 — 8 грудня 1958 року — голова КДБ СРСР.

З 10 грудня 1958 по 2 лютого 1963 року — начальник Головного розвідувального управління (ГРУ) МО СРСР.

Після викриття шпигунської діяльності полковника ГРУ Пеньковського О. В., його колишній безпосередній начальник генерал армії Сєров був звинувачений у «втраті пильності» у ввіреному йому Управлінні та Указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 березня 1963 позбавлений звання Героя Радянського Союзу і ордена Леніна. Знижений у військовому званні до генерал-майора. Раніше, у зв'язку з рішенням президії ЦК КПРС від 29 березня 1962 року, було скасовано Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1944 року, яким І. А. Сєров удостоєний ордена Суворова 1-го ступеня за активну участь і організацію депортації народів Північного Кавказу.

З січня по серпень 1963 року — помічник командувача військ Туркестанського військового округу по військово-навчальним закладам, з серпня 1963 року — помічник командувача військ Приволзького військового округу по військово-навчальним закладам. З вересня 1965 року — у відставці через хворобу.

Жив у Москві, де помер 1 липня 1990 року. Похований на кладовищі села Іллінське, біля Барвихи (там, де у нього була дача).

Примітки ред.

↑ ^а ^б Munzinger Personen
d:Track:Q107343683
↑ Див. також: Депортація кримських татар

Література ред.

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Посилання ред.

Сєров // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
Сєров Іван Олександрович. // Сайт «Герои страны» (рос.).

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q7094076_citetype_Q36570165"_data-entity-id="Q107343683">Munzinger_Personen<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q107343683]]</div>-1] а ^б Munzinger Personen
d:Track:Q107343683

[2] Див. також: Депортація кримських татар

[1]

[2]