Сфумато

Сфума́то (італ. sfumato — затушований, буквально — той, що зникає, як дим) — у живописі техніка пом'якшення контурів фігур і предметів, яке дозволяє зобразити повітря, що огортає їх.

Деталі обличчя Мони Лізи ілюструють техніку сфумато, особливо тіні біля очей

Техніку сфумато розробив Леонардо да Вінчі в теорії і художній практиці.

Виконання

Сфумато використовується в олійному живописі, де кольори або тони змішуються таким тонким чином, що вони переливаються один в одного без помітних переходів. Леонардо да Вінчі описав сфумато як змішування кольорів «без ліній і рамок, на манер диму».

Зазвичай для сфумато художники вдаються до використання кількох напівпрозорих глазурей з переходом від темного до світлого кольору. Це робиться за допомогою техніки сухого пензля або обережного розмазування чи змішування фарб пальцем, ганчіркою чи пензлем. Сфумато може поєднуватися з різким краєм об'єкта, який відокремлює його від фону.

У фотографії та кінозйомці приблизним аналогом сфумато є м'який фокус.

Історія

Відомими виконавцями техніки сфумато були художники епохи Відродження: Леонардо да Вінчі (картини «Мадонна в скелях» і портрет Мони Лізи), Фра Бартоломео, Джорджоне («Портрет молодого чоловіка»), Корреджо («Поклоніння пастухів»), Рафаель («Портрет Біндо Альтовіті»), Федеріко Бароччі та інші. Техніка використовувалася для зображення рис обличчя та атмосферних ефектів.

Література

• Hall, Marcia (1994). Color and Meaning: Practice and Theory in Renaissance Painting. Cambridge University Press. ISBN 978-0521457330.
• Earls, Irene (1987). Renaissance Art: A Topical Dictionary. Greenwood Press. pp. 263. ISBN 0313246580.