Вікіпедія

Су-9

Су-9 (по кодифікації НАТО: Fishpot) — радянський одномоторний всепогодний винищувач-перехоплювач. Один з перших радянських літаків з трикутним крилом та перший у світі винищувач-перехоплювач, створений як складова частина єдиного комплексу перехоплення.

Су-9
Су-9Б в Центральному музеї ВВС
Су-9Б в Центральному музеї ВВС
Су-9
Призначення: винищувач-перехоплювач
Перший політ: 10 жовтня, 1957
Прийнятий на озброєння: 1959
Знятий з озброєння: 1981
Період використання: 1959 — 1981
На озброєнні у: Колишній СРСР
Розробник: Сухой (компанія), Novosibirsk Aircraft Production Associationd і Q4192911?
Виробник: ДКБ Сухого
Всього збудовано: 1100
Модифікації: Спарка
Конструктор: ДКБ Сухого
Екіпаж: 1 особа
Максимальна швидкість (МШ): 2 230 км/год
Дальність польоту: 2000(приблизно) км
Тривалість польоту: 45—60хв год
Бойова стеля: 20 000м(приблизно) м
Швидкопідйомність: 200 м/с
Довжина: 18,055 м
Висота: 4,82 м
Розмах крила: 8,536 м
Площа крила: 34,0 м²
Шасі: трьох опорне
Споряджений: 8 342 кг
Тяга (потужність): 1 × 6 800 кгс (66,7 кН)
Тяга форсажна: 1 × 9 600 кгс (94 кН)
Гарматне озброєння: Ракета «повітря — повітря»: 2-4 × РС-2УС, 2 × К-55.
Кількість точок підвіски: 6
Маса підвісних елементів: 2 000 кг
Підвісне озброєння: 4 ракети і 2 бомби
Су-9 у Вікісховищі

Історія створення і виробництво ред.

Су-9 з'явився в результаті досліджень, проведених ЦАГІ під час війни в Кореї. Ці дослідження визначили кілька оптимальних аеродинамічних схем для реактивних винищувачів. Прототип, що позначався 'Т-3', здійснив свій перший політ в 1956 році. Су-9 розроблявся одночасно з Су-7, і обидва літаки вперше показали на повітряному параді в Тушино 24 червня 1956 року. Су-9 був прийнятий на озброєння в 1960 році.

До кінця 1959 року більше 150 машин було передано в стройові полки, зокрема, розташовані в Красноводську (Туркменістан), Озерному та Стрию (Україна), Барановичах (Білорусь), Кілп-Явр (Мурманськ), Карші (Узбекистан). Літаки переганялися до місць базування своїм ходом.

До середини 1960-х літаками Су-9 були озброєні близько 30 авіаполків. Зокрема, в московському окрузі ППО: 28-й ВАП (Кричев), 415-й ВАП (Туношна), ВАП під Ржевом; в українській 8-й армії ППО: 90-й ВАП (Арциз), 179-й ВАП (Стрий), 894-й ВАП (Озерне), ВАП (Кіровське (Кіровський район)); в білоруській 2-й армії ППО: 61—й ВАП (Барановичі), 201-й ВАП (Мачулищі). 849-й ВАП (Купино (Новосибірська область)).

У середині 1960-х на аеродромі Крайній ланка винищувачів-перехоплювачів Су-9 несла бойове чергування для забезпечення протиповітряної оборони космодрому Байконур.

Всього було вироблено близько 1100 літаків цього типу. Ці літаки не поставлялися за кордон.

До кінця 1960-х, коли на озброєння стали надходити МіГ-25, Су-9 залишався найбільш швидкісним і висотним бойовим літаком в СРСР. Решту Су-9 і більш пізні Су-11 були зняті з озброєння в 70-ті роки, деякі з них були перероблені в дистанційно-керовані літаки. Вони були замінені більш досконалими літаками Су-15 та МіГ-23.

Бойове застосування ред.

У 1960 р. літак Су-9 був задіяний у боротьбі з висотними розвідувальними літаками Lockheed U-2, що здійснювали польоти над територією СРСР. 1 травня 1960 на висоті 20 000 м льотчик І. Ментюков на винищувачі Су-9 намагався таранити літак U-2, пілотований Пауерсом і збитий пізніше з допомогою ЗРК С-75. Су-9 переганяли з заводу і з цієї причини він не мав на борту озброєння і льотчик був без гермокостюма. Однак через помилки оператора наведення і відмови бортового радара таран не відбувся. Була тільки одна спроба унаслідок браку палива — на таку висоту можна піднятися тільки на повному форсажі.

В кінці 60-х років з аеродрому Кюрдамір (Бакинський округ ППО) підняли пару літаків на перехоплення двох іранських винищувачів, які порушили повітряний простір СРСР. Ведучий після наведення із землі зробив пуск РС-2УС, однак бортова РЛС сприйняла дві цілі, що летіли близько одна від одної, як одну, і ракета пройшла між літаками, не вразивши жоден з них.

Можливо, Су-9 брали участі в інших епізодах перехоплення (або навіть збивали) літаки-розвідники, однак точних даних щодо цього немає. Літаки цього типу активно використовувалися для перехоплення автоматичних дрейфуючих аеростатів.

Рекорди ред.

  • У 1959 р. В. С. Ільюшиним на модифікованому Су-9 (Т-431) встановлено світовий рекорд висоти — 28857 м;
  • В 1962 р. — абсолютний світовий рекорд висоти усталеного горизонтального польоту — 21 270 м;
  • В 1960 р. Б. М. Адріановим на Т-405 (Су-9) — абсолютний світовий рекорд швидкості на 100-км замкнутому маршруті — 2092 км/год;
  • В 1962 р. А. А. Кознова — світовий рекорд швидкості на 500-км замкнутому маршруті — 2337 км/г.

Конструкція ред.

Фюзеляж і хвостове оперення Су-9 схожі по конструкції з використаними на Су-7, але, на відміну від нього, Су-9 мав замість стріловидної, трикутне крило з кутом 53 °. На ньому, як і на Су-7, були присутні повітряні гальма, розташовані в задній частині фюзеляжу, двигун АЛ-7Ф, і носовий повітрозабірник.

Су-9 побудований на основі більш ранньої розробки — дослідного винищувача перехоплювача з трикутним крилом Т-3, з яким він практично ідентичний. Перший політ Т-3 відбувся 26 травня 1956 року, пілот ОКБ В. М. Михалин[1]. В ДКБ Сухого Су-9 мав позначення Т-43.

Трикутне крило було застосовано на Су-9 по причині його низької лобового опору на надзвукових швидкостях. Більший обсяг крила також дозволив істотно збільшити паливомісткість в порівнянні з Су-7. Су-9 розганявся до швидкості М = 2,1 на висоті, однак запас палива був невеликий і сильно обмежував радіус дії. На відміну від Су-7, який мав великі зусилля на ручці, управління Су-9 було легким і чутливим, проте помилок пілотам він не прощав.

У носовому радіопрозорому регульованому конусі повітрозабірника була встановлена ​​РЛС ЦД-30. На двох фюзеляжних пілонах розташовувалися підвісні паливні баки. Літак входив до складу комплексу засобів перехоплення Т3-51, що включає також систему управління зброєю, УР і наземну систему цілевказівки і наведення «Повітря» з радіокомандной лінією автоматизованого наведення «Лазур» . Су-9 оснащувався катапультним кріслом КС-2 (КС-2А).

Озброєння ред.

Озброєння складалося з чотирьох керованих ракет класу «повітря-повітря» РС-2УС, що наводяться по радіопроменю, або з двох РС-2УС і К-55 (Р-55) з тепловою головкою самонаведення (варіант РС-2УС). Як і всі ракети, що наводяться по променю, РС-2УС була практично марна в повітряному бою.

На відміну від Су-7 і Су-15, Су-9 не ніс гарматного озброєння. Тим не менш, в кінці 60-х-початку 70-х рр.. на Су-9 випробували гарматні контейнери УПК-23-250. Контейнер підвішувався натомість одного ППБ, при цьому другий бак теж знімався. Програма випробувань, проведена в ГК НДІ ВПС, в якій брали участь льотчики С. А. Лаврентьєв, В. В. Мигунов, В. К. Рябий, включала стрільби по парашутних мішенях, Ла-17 та наземним цілям. І хоча таке озброєння виявилося для літака аж ніяк не зайвим, але через зменшення дальності польоту без ППБ, застосування гарматних контейнерів на Су-9 не отримало розповсюдження.

У 1966—1967 рр.. на двох серійних літаках пройшли заводські і державні випробування бомбардувального озброєння для Су-9. Для експлуатації в строю був рекомендований змішаний варіант: 2х ФАБ-250 + 2х РС-2УС.

Модифікації ред.

Т-3
1956 р., перший дослідний варіант, повітрозабірник без центрального тіла і з округленими кромками обичайки, двигун АЛ-7Ф.
Т-43
1956-57 рр., Повітрозабірник з центральним тілом і гострими кромками обичайки, двигун АЛ-7Ф-1. Побудовано 6 літаків.
Т-47
1957 р., варіант з РЛС Алмаз в рухомому конусі великого діаметра.
Су-9
Основна серійна модифікація, побудовано близько 1100 штук.
У-43
Дослідний зразок навчально-бойовий спарки. Фюзеляж подовжений на 600 мм, льотчики розташовуються тандемом.
Су-9У
Двомісний навчальний варіант, позначений Су-9У ( 'Maiden' по класифікацією НАТО), побудовано 50 літаків. Мав повний комплект озброєння та РЛС з дисплеями в обох кабінах, що дозволяло курсантам практикуватися у всіх аспектах управління літаком, проте друга кабіна змусила ще більш урізати і без того невеликий запас палива, що зробило літак практично незастосовним в бою.
Т-431
Версія Су-9, призначена для встановлення світового рекорду висоти. Побудований в 1962 році.
Су-11
Модернізація Су-9.

Тактико-технічні характеристики ред.

Наведені нижче характеристики відповідають модифікації Су-9:

 
Схема Су-9.

Джерело даних: «Сухий Перехоплювачі»[2]

Технічні характеристики ред.

  • Екіпаж: 1 пілот
  • Довжина: 18,055 м
  • Розмах крила: 8,536 м
  • Висота: 4,82 м
  • Площа крила: 34,0 м ²
  • Кут стріловидности по передній крайці: 60 °
  • Маса порожнього: 7675 кг
  • Маса спорядженого: 8342 кг
  • Нормальна злітна маса: 11 442 кг
  • Максимальна злітна маса: 12 512 кг (з ППБ)
  • Маса палива у внутрішніх баках: 3100 кг
  • Обсяг паливних баків: 3780 л
  • Силова установка: 1 × ТРДФ АЛ-7Ф-1

Льотні характеристики ред.

  • Максимальна швидкість: 2230 км / год на 12 000 м
  • Практична дальність:
    • без ПТБ: 1 350 км
    • з ПТБ: 1 800 км
  • Практична стеля: 20 000 м
  • Швидкопідйомність: 200 м/с
  • Навантаження на крило: 336,5 кг/м ²
  • Тягооснащеність: 0,60/0,84
  • Довжина розбігу: 1 200 м
  • Довжина пробігу: 1 250 — 1 250 м (без гальмівного парашута)

Озброєння ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Ілюстрований довідник-календар по авіації, повітроплавання, ракетній техніці і космонавтиці. Видавничий дім «Авіасвіт», 2008, с. «26 травня»
  2. ↑ Yefim Gordon Sukhoi Interceptors. — MIDLAND, 2004. — P. 91-97. — 127 p. — ISBN 1-85780-180-6

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Су-9&oldid=40688677