Струмилін Станіслав Густавович
Струмилін Станіслав Густавович (справжнє прізвище — Струмилло-Петрашкевич; 29(17).01.1877—25.01.1974) — учений у галузі економіки, статистики, управління народним господарством, демографічного прогнозування, економічної історії. Під його кер-вом була розроблена перша у світі система матеріальних балансів. Дійсний член АН СРСР (1931). Герой Соціалістичної Праці (1967).
| Струмилін Станіслав Густавович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
17 (29) січня 1877 Дашківці, Сосонська волость, Літинський повіт, Подільська губернія, Російська імперія |
| Помер |
25 січня 1974[1][2] (96 років) Москва, РРФСР, СРСР[1] |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Країна |
 Російська імперія СРСР |
| Діяльність | економіст, статистик |
| Галузь | економіка і статистика |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький політехнічний інститут[d] (1914) |
| Науковий ступінь | доктор економічних наук[d] і академік АН СРСР[d] (1931) |
| Вчене звання | академік АН СРСР[d] |
| Заклад | Російський економічний університет імені Плеханова, Держплан СРСР, МДУ, Фінансовий університет при Уряді Російської Федераціїd, Російська академія державної служби і Economic Institute of the Russian Academy of Sciencesd |
| Членство | Академія наук СРСР |
| Magnum opus | Q108775996? |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |
       |
Біографія ред.
Народився в с. Дашківці (нині село Літинського району Вінницької обл.). Сім'я походила з давнього шляхетського роду. 1896 став студентом Петербурзького електротехнічного інституту, звідки його тричі відраховували за революційну діяльність. Активно працював у «Союзі боротьби за визволення робітничого класу». У січні 1901 був заарештований охранкою і після 13-місячного тюремного ув'язнення висланий у Вологду (нині місто в РФ) на 3 роки. Після втечі опинився в Парижі (Франція), де працював у друкарні. 1903 повернувся в Росію для нелегальної роботи, але знову був заарештований і після річного тюремного ув'язнення засланий на 10 років. Навесні 1905 вдруге втік із заслання. 1906 і 1907 був делегатом IV і V з'їздів Російської соціал-демократичної робітничої партії (у Стокгольмі (Швеція) і Лондоні (Велика Британія)). 1914 С. вдалося закінчити економічне відділення Петербурзького політехнічного інституту. За працю «Договір позички в давньоруському праві» йому присвоїли науковий ступінь.
Після Лютневої революції 1917 С. — член Петроградської ради робітничих депутатів. Працював завідувачем відділу статистики Петроградського обласного комісаріату праці. Був організатором і очолив відділ статистики у Вищій раді народного господарства. 1921—37 і 1943—51 працював у Держплані РСФРР/СРСР. Роботу в Держплані поєднував з науковою і педагогічною діяльністю, беручи участь у роботі кафедр Московського університету (1921—23), Інституту народного господарства (1929—30), Планового інституту ім. Г.Кржижановського (1931—50). 1931 обраний дійсним членом АН СРСР. У роки Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—45 був одним з організаторів Комісії АН СРСР по мобілізації ресурсів Уралу, Західного Сибіру і Казахстану для потреб оборони. Протягом 1942—46 працював заступником голови Ради філіалів і баз АН СРСР.
Після війни ред.
Після війни продовжував працювати в АН СРСР, керуючи сектором народного господарства в Інституті економіки АН СРСР. У наступні роки, займаючи низку державних посад, працював одночасно в Московському економічному інституті та в Інституті економіки АН СРСР. 1948—74 перебував на науково-педагогічній роботі в Академії суспільних наук при ЦК КПРС. 1957 у віці 80-ти років вийшов на пенсію, однак продовжував вести наукову діяльність. 1958 за монографію «Історія чорної металургії в СРСР» одержав Ленінську премію.
С. був основоположником досліджень з економіки праці в СРСР. Йому належать ґрунтовні демографічні дослідження. Він надавав історичну перспективу кожній економічній проблемі, яку розглядав.
Перу С. належать понад 700 праць. Найбільші з них — «Богатство и труд» (1905), «Проблемы экономики труда» (1925), «Рабочий быт в цифрах» (1926), «Очерки советской экономики» (1928), «Промышленный переворот в России» (1944), «История черной металлургии в СССР» (1954), «Очерки экономической истории России» (1960), «Избранные произведения» (т. 1—8, 1963—68), «Проблемы экономики труда» (1982).
Як людина був простим і добрим у спілкуванні з усіма. Виховав 16 чужих дітей, які стали йому рідними.
Лауреат Держ. премії СРСР (1942) і Ленінської премії (1958).
Помер на 97-му році життя. Похований у Москві, де 1983 йому було споруджено пам'ятник.
Примітки ред.
- ↑ а б в Струмилин Станислав Густавович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
Джерела та література ред.
- Романюк І. М. Струмилін Станіслав Густавович [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 871. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.