Вікіпедія

Старобільський район (1923—2020)

ліквідований район у Луганській області (Україна)

Старобі́льський райо́н — колишній район України на півночі Луганської області, що на Слобожанщині з адміністративний центром у місті Старобільськ, який існував протягом 1923—2020 років і був ліквідований під час Адміністративно-територіальної реформи в Україні. Населення становило 46 664 особи (на 1 серпня 2013). Площа району 1580 км². Орган місцевого самоврядування району була Старобільська районна рада.

Старобільський район
ліквідована адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Розташування району
Колишній район на карті Луганська область
Основні дані
Країна: СРСР СРСР ( УРСР),
Україна Україна
Область: Луганська область
Код КОАТУУ: 4425100000
Утворений: 1923 р.
Ліквідований: 2020 р.
Населення: ▼ 43 122
(на 1.01.2019)
Площа: 1580 км²
Густота: 30.2 осіб/км²
Тел. код: +380-6461
Поштові індекси: 92700—92764
Населені пункти та ради
Районний центр: м. Старобільськ
Міські ради: 1
Сільські ради: 21
Міста: 1
Села: 57
Селища: 1
Районна влада
Голова ради: Кулачка Микола Олександрович
Голова РДА: Погорєлий Євген Сергійович[1]
Вебсторінка: Старобільська РДА
Старобільська райрада
Адреса: 92700, Луганська обл., Старобільський р-н, м. Старобільськ, вул. Центральна, 35
Мапа
Мапа

Старобільський район у Вікісховищі

Ця стаття про колишній Старобільський район, який існував у 1923—2020 роках. Про сучасний Старобільський район, утворений 2020 року див. Старобільський район.

Це район з виробництва промислової сільськогосподарської продукції. В загальному обсязі сільське господарство становить 38 %, воно виробляє продукцію рослинництва і тваринництва.

Географія ред.

Старобільський район розташований на Старобільському геологічному горбисто-рівнинному плато в більш північній частині Луганської області. Це плато характеризується загальним нахилом поверхні в бік долини Сіверського Дінця, тобто з півночі на південь. Воно глибоко розмежоване річковою та яружно-балковою мережею. Це означає, що в геологічному відношенні Старобільський район належить до північного сектора Великого Донецького кам'яновугільного басейну, який переходить у південні схили Воронезького кристалічного масиву, що складається з докембрійських, кам'яновугільних, крейдяних, палеогенових антропогенових відкладів. У надрах району в окремі геологічні часи утворилася велика кількість корисних копалин, головним чином крейдяних, глинистих та піщаних будівельних матеріалів.

Клімат району — помірно-континентальний з жарким сухим літом і малосніжною з відлигами зимою. Середня кількість опадів становить 450 мм на рік.

Головною водною артерією Старобільського району є річка Айдар, яка бере початок у Білгородській області. Довжина річки до 250 км, а в межах району — 48 км. Біля водолікарні в р. Айдар впадає невелика річка Біла, що тече по долині з півночі. Правий берег Айдару крутий, складається з крейдяних відкладів, з-під яких витікають джерела питної води.

В 1934 році в селі Підгорівка на глибині 602 м знайдено хлоридно-натрієве джерело. Вода в ньому містить 16 % корисних мінеральних солей. На базі цього джерела у 1938 році почала працювати водолікарня в м. Старобільськ. У північній частині міста біля річки Айдар, в сосновому бору на базі нової свердловини хлоридно-натрієвої мінеральної води побудований і з вересня 1973 року став до ладу санаторій-профілакторій «Сосновий».

Ґрунти району — чорноземи звичайні, малогумусні. Ґрунтотворною основою є в основному важкоглинковий пас.

Флора ред.

На території району зустрічаються рослини, занесені до Червоної книги України[2]:

Історія ред.

Рання історія ред.

Найдавніші поселення на місці нинішнього Старобільська та його околиці, як свідчать археологічні розкопки, відносяться до VI—IV тисячоліть до н. е. (епоха неоліту). Знайдені також залишки двох поселень періоду пізньої бронзи (кінець ІІ — початок І тисячоліття до н. е.), а потім і виробів із заліза.

З VI століття н. е. наш край заселили войовничі племена скіфів, пізніше — кімерійців і сарматів, що йшли зі сходу.

У період створення Давньоруської держави з центром у Києві на території жили племена аланів і східних слов'ян. З ними постійно ворогували кочівники тарки, гуни, авари, пізніше печеніги і половці.

У 1239—1240 р.р. край спустошили монголо-татари, що прийшли зі сходу. Життя тут завмирає. Території надовго одержали сумну назву — «Дике поле». І лише з кінця XVI століття вони почали заселятись вихідцями з руських земель для захисту від спустошувальних набігів кримських татар, що залежали від турків.

З Криму в напрямку на Москву пролягали татарські шляхи — сакми. Один із них — Кальміуський, тягнулася правим берегом річки Айдар.

Російська імперія ред.

З історією боротьби Російської держави проти монголо-татар і пов'язане заснування міста Старобільськ. Його збудував у 1598—1600 р.р. у закруті Айдару без відома уряду Бориса Годунова царський воєвода Богдан Якович Бєльський, назвавши його своїм іменем. Таких містечок і фортець в краї виріс цілий ряд: Айдар, Шульгін-городок, Закотне, Осинове, Білолуцьк, Сватове, Біловодськ.

Населення краю швидко зростало ще й за рахунок селян, що тікали від гніту поміщиків на південь окраїни. Масова втеча селян підривали устої феодального господарства, і на вимогу поміщиків Петро І видав у липні 1707 року указ про розшук і повернення збіглих селян. Це супроводжувалося жорстокими каральними заходами, що викликало велике селянсько-козацьке повстання під керівництвом трьохізбенського козацького отамана Кіндрата Опанасовича Булавіна. 9 жовтня 1707 року повстанці напали на загін військ Юрія Долгорукого в Шульгін-городку і знищили його. Звістку про це з радістю зустріли жителі всіх містечок на Айдарі, в тому числі і Старої Бєлої, як називалося тоді наше містечко з 1686 року. Вони допомагали повстанцям живністю, а потім на чолі зі своїм отаманом К. А. Табунщиковим влилися до їх лав. Але переважаючі сили царських карателів розбили булавинські загони і на початку 1709 року повстання було придушено. Містечка були зруйновані і спалені, край охоплений повстанням був перетворений в пустелю і лише з 1732 року став відроджуватись.

На цей час родючі землі були передані до Війська Донського, а потім Воронезькій губернії для поселення Острогозького полку.

У 1797 році відбудоване місто почало називатися Старобільськом і стало повітовим центром в складі Слобідсько-Української, а потім Харківської губернії.

У 1804 році місту присвоєний герб.

Уже з першої половини XIX ст., а далі все більше Старобільськ зростав і розвивався, як значний центр різних ремесел і торгівлі.

Значну роль у житті міста відігравали чотири щорічні ярмарки. До міста приїздили купці з Харкова, Воронежа, Тули і навіть з Москви.

Радянський союз ред.

У 20-ті роки минулого століття Старобільськ був окружним, а з 1925 року районним центром Донецької області, з червня 1938 року районним центром Ворошиловградської області.

5 лютого 1965 Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Брусівську сільраду Старобільського району до складу Біловодського району.[4]

Старобільський район було ліквідовано 19 липня 2020 року згідно із Постановою Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 року в рамках Адміністративно-територіальної реформи в Україні[5].

Адміністративний устрій ред.

Докладніше: Адміністративний устрій Старобільського району

Адміністративно-територіально район поділяється на 1 міську раду та 21 сільських рад, які об'єднують 59 населених пунктів і підпорядковані Старобільській районній раді. Адміністративний центр — місто Старобільськ[6].


Населення ред.

Населення — 60,6 тис. ос., у тому числі — сільське — 36,7 тис. ос.

Населення становить 46 664 особи (на 1 серпня 2013).

Етнічний склад населення району на 2001 рік був представлений наступним чином:

Етномовний склад сільських та міських рад району (рідна мова населення) за переписом 2001 року, %[8]

українська російська вірменська білоруська циганська
Старобільський район 79,2 20,5 0,1 0,1 0,1
м. Старобільськ 60,8 38,7 0,2 0,1 0,0
Байдівська сільрада 95,7 4,1 0,2
Бутовська сільрада 85,4 14,0 0,0 0,2 0,3
Веселівська сільрада 91,7 8,2 0,1
Верхньопокровська сільрада 86,0 13,6 0,1
Вишнева сільрада 93,2 6,6 0,2
Калмиківська сільрада 89,0 10,3 0,1 0,1
Караяшницька сільрада 95,9 4,0
Курячівська сільрада 93,0 7,0 0,1
Лиманська сільрада 93,0 6,8 0,1
Нижньопокровська сільрада 95,5 4,4 0,1
Новоборівська сільрада 46,4 53,6
Ммалохатська сільрада 93,1 6,8
Підгорівська сільрада 90,3 9,2 0,0 0,3
Половинкинська сільрада 90,8 9,1 0,0
Садківська сільрада 94,2 5,5 0,2
Світлівська сільрада 87,0 12,5 0,1 0,1
Титарівська сільрада 90,4 9,6
Хворостянівська сільрада 97,4 2,5 0,1
Чмирівська сільрада 88,7 11,2 0,0 0,0
Шпотинська сільрада 99,3 0,1
Шульгинська сільрада 93,4 6,4 0,1

Персоналії ред.

Віддавна Старобільщина славна літературними іменами О. Кольцова, В. М. Гаршина, І. Савича (І. С. Лук'яненко), И. М. Світличного. Поезія Івана Савича та Івана Світличного відома не лише в Україні, а і в країнах ближнього й дальнього зарубіжжя.

Політика ред.

25 травня 2014 року відбулися Вибори Президента України. У межах Старобільського району було створено 40 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 26,28 % (проголосували 10 796 із 41 085 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 40,22 % (4 342 виборців); Сергій Тігіпко — 12,21 % (1 318 виборців), Вадим Рабінович — 9,41 % (1 016 виборців), Юлія Тимошенко — 6,34 % (684 виборців), Михайло Добкін — 6,10 % (659 виборців), Олег Ляшко — 5,78 % (624 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 3,63 %.[9]

Світлини ред.

  •  
    с.Світле,клуб
  •  
    Храм с.Байдівка
  •  
    Хворостянівка
  •  
    Бутківський терасний парк

Примітки ред.

  1. ↑ Розпорядження Президента України від 14 вересня 2020 року № 459/2020-рп «Про звільнення Є.Погорєлого з посади голови Старобільської районної державної адміністрації Луганської області»
  2. ↑ (рос.) Организация охраны растений Луганской области, занесенных в Красную книгу Украины. Методические указания. — Луганск, 1992.
  3. ↑ Ширяєв Г. І. у 1903 році.
  4. ↑ Про внесення змін до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 4 січня 1965 року «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР»
  5. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  6. ↑ Адміністративно-територіальний устрій Старобільського району на сайті Верховної Ради України
  7. ↑ Дністрянський М. С. Етнополітична географія України. Львів: Літопис, 2006. С.465.
  8. ↑ Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць. Луганська область. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 20 серпня 2015.
  9. ↑ ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Процитовано 18 квітня 2016.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Старобільський район (1923—2020)
Білокуракинський район Новопсковський район Марківський район
Сватівський район   Біловодський район
Кремінський район Новоайдарський район Новоайдарський район


  Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Старобільський_район_(1923—2020)&oldid=42343022