Вікіпедія

Стара Загора

місто в Болгарії, адмінцентр однойменої громади і Старозагорської області

Ста́ра Заго́ра (болг. Стара Загора) — місто в Болгарії, адміністративний центр Старозагорської області. Розташоване в центрі країни і є одним з найстародавніших міст Південної Європи. Є шостим за величиною містом Болгарії. Населення 135 889 осіб на 15 червня 2016 року.[2]

Стара Загора
болг. Стара Загора (13 квітня 1871)
Герб Прапор
герб прапор
Основні дані
42°25′32″ пн. ш. 25°38′04″ сх. д. / 42.42566800002777683° пн. ш. 25.634595000027779577° сх. д. / 42.42566800002777683; 25.634595000027779577Координати: 42°25′32″ пн. ш. 25°38′04″ сх. д. / 42.42566800002777683° пн. ш. 25.634595000027779577° сх. д. / 42.42566800002777683; 25.634595000027779577
Країна  Болгарія
Адмінодиниця Стара Загора[d]
Столиця для Стара Загора[d] і Старозагорська область
Площа 85,11 км²
Населення 135 384 осіб (15 березня 2024)[1],
154 075 осіб (15 березня 2024)[1]
Висота НРМ 196 ± 1 м
Міста-побратими Самара, Радом, Баррейру, Юеян, Їян
Телефонний код 042
Часовий пояс UTC+2 і UTC+3
Номери автомобілів СТ
Код LAU (NUTS) BG68850
GeoNames 726848
OSM ↑1947830 ·R (Стара Загора)
Поштові індекси 6000
Міська влада
Мер міста Zhivko Todorovd
Вебсайт starazagora.bg
Мапа
Мапа
CMNS: Стара Загора у Вікісховищі

Географія ред.

Місто розташоване в Старозагорській рівнині, східній частині Верхньої Фракійської рівнини, між Сарніною Середньою Горою, Св. Сакарською горою і Чирпанською висотою Чирпан-Хайтс, поблизу річки Бедек, з середньою висотою 196 м. Воно розташоване на 250 км від Софії.

Клімат (2002-2014)
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C 6,5 8,7 14,1 18,6 24,5 28,0 31,5 31,2 26,7 20,5 13,8 7,8 19,3
Середня температура, °C 2,0 3,5 8,0 13,4 18,7 23,0 25,2 25,0 21,0 15,3 9,5 3,9 13,0
Середній мінімум, °C −1,5 −0,8 3,1 8,2 13,0 17,1 18,9 18,8 14,5 10,2 5,8 1,0 9,0
Норма опадів, мм 47 35 37 51 71 66 57 48 32 45 57 52
Джерело: [Stringmeteo.com]

Історія ред.

Стара Загора — одне з найдавніших міст світу, і в історії міста багато назв, згадується 8 з них: Берое, Августа Траяна, Ірінополіс, Боруй, Верея, Ескі Загра, Железник і Стара Загора.[3]

Неолітичний вік ред.

Найдавніші сліди цивілізації в районі Стара Загора відносяться до кінця 7-го тисячоліття до н. е.[4] Потім майже одночасно на сьогоднішній території Стара Загора та її околиць з'явилися чотири доісторичні поселення, одне з яких було найбільшим на болгарських землях протягом 6 тисяч років. Деякі вчені вважають, що тут існував древне фракійське місто Берое.[5] Поруч із Старою Загорою відкрите ритуальне капище віком майже 8000 років.[6] У 2014 році археологи відкрили перший завод з виробництва міді в Європі, якому більше 7000 років.[7]

Античність ред.

 
Уникальна мозаіка Процесія Діонісія

На території нинішньої Старої Загори близько 2500 років тому було засновано місто Берое. У 46 році Берое приєднався до Римської імперії і став частиною Фракії. У 106 році імператор надав місту право на самоврядування і перейменував його в «Августа Траяна». Місто стало другим за величиною економічним, адміністративним і культурним центром у провінції. Знаменитий римський історик Аміан Марцелін пише: «Великі міста Філіпополіс і Августа Траяна, які в давнину називалися Евмоліада і Берое, прикрашають провінцію Фракії». За особливим наказом у цьому місті оселилися ветерани війн, очолювані Римською імперією. У місті під час імператора побудовані прямі вулиці, десятки житлових і громадських будівель, міські стіни, що оточують площу близько 50 гектарів і підкріплені близько 40 вежами, побудовані акведуки, каналізація, храми, ринки, терми. Також був побудований театр з мармуровими сидіннями, для демонстрацій вражаючих гладіаторських битв, процесій, урочистостей або зустрічей, на яких роздавалися важливі роботи для міста. У місті була середня школа, а спортивні заходи проходили на стадіоні. У місті розвиваються мистецтво й музика, про що свідчать приклади бронзової і кам'яної скульптури, ювелірних виробів, кераміки, скляних предметів, статуй і написів присвяченних Орфею. У 3—4 вв. Августа Траяна була частково зруйнована під час нападів готів, але на початку IV ст. відбудована. У період пізньої античності (IV—VI ст.) місто знову носить ім'я Берое. Ці часи пов'язані з переселенням столиці імперії з Риму до Константинополя, прискореною християнізацією місцевого населення, готичними вторгненнями наприкінці IV століття та руйнівними набігами гунів. Місто є одним з найактивніших центрів раннього християнства. Першим вводить Апостола Карпа — одного з 70 апостолів Ісуса Христа і учня Павла (Апостола Павла). Берое стає резиденцією єпископату. Єпископ Берое Демофіл бере участь у Сербській Церковній Раді в Сердиці. У 355 р. Римський папа був засланий до Берое, а Дегогель вирушив до Константинополя, де досяг найвищого рангу Патріарха Візантійської імперії.

Середньовіччя ред.

Уперше Загора згадується в зауваженнях Георгія Амартола. У 705 році Візантійська імперія і Болгарія уклали мирний договір, згідно з яким Болгарія поступилася місцем Загору. Через три роки, за іншими даними, Юстиніан II спробував повернути цей район, але його знищив Анхіало. Відповідно до пізніх оголошень Сповідника Феофана в 716 році, новий договір був підписаний між новим імператором Феодосієм III Адмірітом і Тервелом. Потім Берое повертається до Візантії, іноді до Болгарії. У 784 році Берое був у володінні Візантійської імперії, а Ірина Афінянка, імператриця, відвідала місто з сином Костянтином VI і великою групою придворних. Імператриця відновлює місто і називає його «Ірінополь». У 812 році Іринополіс знову стає болгарським і носить ім'я Берое після тріумфальної війни 812 року. Історичні джерела свідчать, що з 817 року болгарська держава здійснила масштабні акції для захисту і консолідації району на південь від Старої Планини, від Берое до моря і його тривалого приєднання до Болгарії. До 860 року Берое був болгарським і в цей період його населення було переважно болгарським. Протягом декількох років візантійці забрали Загору, але під час навернення князя Бориса I в 864 році Загора і Берое повернулися до Болгарії.[8] Тут довго жили імператори, використовуючи Берое як другу столицю. Тут протягом двох століть була резиденція візантійських імператорів. Звідси вони організували поїздки до північних загарбників — печенігів і куманів. Кам'яні рельєфи з Старої Загори 8-го до 9-го століть мають високу культурно-історичну цінність, вони визнані шедеврами образотворчого мистецтва і є одними з найцікавіших археологічних знахідок в Європі.[9][10] До кінця 10 століття місто було в болгарських руках і набуло цілком болгарський характер. Болгари називають місто «Боруй» (модифікований вид фракійського Берое). Мохаммед Аль-Ідрісі аль-Ідрісі повідомив, що в XI—XII століттях по дорозі від міста Верої до безпрецедентного міста Пацимиск, що проходила через ці місця, безперервно оброблялися поля, були великі села, багато виноградників, сади, численні стада овець, великої і дрібної худоби.[11] Під час хрестових походів, коли війська Фрідріха I Барбаросса проходили через Балкани, австрійський священик Ансберт, який мав доступ до імперського офісу, писав про місто Верею як про «велике, багате місто» які хрестоносці захопили, пограбували і спалили.

Під османською владою ред.

Османські війська атакували Боруй і Пловдив в 1364 році в першому поході Лули Шахіна, але тільки після його другого походу 1372 завоювали Боруй. Найбільша битва відбулася в 5 км на захід від міста. Найдавніший османський документ, в якому згадується місто, датується 1430 роком і називається Ескі Гісар. Османи, знаючи історію Старого міста як центр регіону Загоре, змогли знайти величезну кількість культурної та історичної спадщини в місті, а в перші роки він був охрещений різними подібними назвами — Ескі Загора (Стародавня Загора), Аттика Зартікі, Зіскрілі Екски, Екскісі Загора (Стара Загора). Пізніше, однак, у XVII столітті була накладена єдина форма — Ескі Загра. За словами Євлії Челебі, у XVII ст. у Старій Загорі налічується 3000 будинків, близько 760 доріг і 14 районів. У той час було 5 мечетей: Аліпаша, Текке, Налбей, Ноктаджі і Хамзабей. Цікаво, що не згадується про наявність у місті болгарського населення, хоча є відомості про надгробки з болгарськими іменами. Ще одним доказом цього є грецький напис у церкві св. Димитрія, що свідчить про наявність церкви на цьому місці задовго до 1743 року, яка служила християнському населенню. У 1738 р. населення Старої Загори було переважно турецьким.[12]

 
Перша печатна книга на новоболгарській мові. Историчний музей Стара Загора

У 1788 р. виникла чума, а в 1792 р. відбувся голод і посуха, поголів'я худоби та урожай були знищені. У той час контингенти військових виливалися в населені пункти для кримінальних цілей. Найважчі, однак, 1813, 1814 і 1815 роки: це чума, відома як Велика Чума. Наступна епідемія чуми приходить у 1837 році і називається «Маленька Чума». У XIX столітті Стара-Загора була відома як торговий центр на перетині кількох великих торгових маршрутів.[13] У вересні 1875 року воно стало центром старозагорського повстання, яке було придушене турецькими військами. В ході Російсько-турецької війни 1877—1878 рр. місто було майже повністю зруйноване турками[13], і його болгарське населення було піддано геноциду, під час якого було вбито 14 500 болгар[14]. Але незважаючи на цю трагедію у своїй доповіді від 30 серпня 2022 року «Про героїзацію нацизму» МЗС Росії критикує заміна 838 турецько-арабських назв населених пунктів у місті та його околицях на болгарські, здійснена 31 травня 2018 року місцевою муніципальною радою,[15]хоча в той же час просять переклад на мови меншин, включаючи турецьку, усіх болгарських топонімів[16], що стосується Старої Загори та інших болгарських міст і сіл, які зазнали масової турецької різанини протягом приблизно п’яти століть османського правління, є таким же святотатством і цинізм лише з гіпотетичним проханням німецького перекладу топонімів в Ізраїлі. У 1890-і роки Стара-Загора була великим торгово-ремісничим центром Болгарії з населенням 18 тис. осіб, які займалися виробництвом килимів і сукна, виробленням шкір, виготовленням трояндовох олії, а також мідноливарною справою.

Після Другої світової війни населення міста становило 38 325 осіб.[17]

Економіка та інфраструктура ред.

 
Завод «ДЗУ»

Старозагорський регіон динамічно розвивається і за багатьма показниками займає провідне місце в країні. За 2004 рік регіон має рекордне зростання виробництва на 26 %[18]За даними районної адміністрації, у 2004 та 2005 роках Стара Загора вже посіла друге місце у валовому внутрішньому продукті (ВВП) і залишається третім у індексі людського розвитку (ІЧР). ІЧР визначається ВВП на людину, рівень грамотності, очікувану тривалість життя тощо. У 2004 році прямі іноземні інвестиції в регіоні становили 838 млн. Євро (порівняно з 2020 млн євро в цілому для Болгарії), що становить понад 40 % всіх інвестицій в країні. Близько 600 млн євро інвестицій припадає на енергетичний сектор. Стара Загора є центром багатої сільськогосподарської території, відомої виробництвом різноманітних злаків, технічних культур, овочів, фруктів, винограду. Вони служать їжею як для населення, так і для сировини харчової промисловості. Через Стару Загору проходить залізнична магістраль Софія-Бургас і Русе-Подкова (проект продовження проходу Маказа) до Егейського моря. За містом знаходиться аеропорт Стара Загора, який має довгу злітно-посадкову смугу, придатну приймати великі літаки, але з початку 1990-х років він не функціонує. Є транзити трансевропейського коридору, що перетинають територію країни. З 2007 року в декількох кілометрах на південь від міста проходить автомагістраль «Тракія».

Транспорт ред.

Завдяки своєму географічному розташуванню Стара Загора добре зв'язана з рештою країни. Таким чином, місто є великим залізничним вузлом, через який проходять всі поїзди, що прямують по лініях Софія — Пловдив — Бургас і Русе — Подкова. Є багато автобусних сполучень, які з'єднують Стару Загору з іншими великими містами Болгарії. Міський транспорт забезпечується 34 автобусними та 4 тролейбусними лініями.

Промисловість ред.

  • У місті розташована одна з двох фабрик провідного болгарського виробника освітлювального обладнання АТ «Светлина»;
  • Розташована у місті броварня «Загорка» утримує 31 % болгарського ринку пива (2006).

У давнину на цій території діяв мідний рудник Айбунар.

Відомі особистості ред.

У поселенні народились:

Примітки ред.

  1. ↑ а б https://www.grao.bg/tna/t41nm-15-03-2024_2.txt
  2. ↑ Таблица на населението по постоянен и настоящ адрес област Стара Загора община Стара Загора (болг.)
  3. ↑ Стара Загора – имена, история, забележителности, развитие". Архів оригіналу за 4 лютого 2019. Процитовано 22 лютого 2019.
  4. ↑ «Виж Стара Загора преди 8000 години»
  5. ↑ «Из историята на гр. Стара Загора», Съюз на учените-Стара Загора. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 липня 2019.
  6. ↑ «Нова сензация с кота 8000: Колко стар е старозагорският неолит?». Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 22 лютого 2019.
  7. ↑ «Откриха фабрика за мед на траките»
  8. ↑ [33, с. 386]. Гюзельов, В. Цит. 386
  9. ↑ История на българското изобразително изкуство. Отг. Ред. Ал. Обретенов. Изд. на БАН. Институт за изкуствознание. София. 1976 г. с. 88 — 90.
  10. ↑ СРЕДНОВЕКОВНИТЕ КАМЕННИ ПЛОЧИ ОТ СТАРА ЗАГОРА
  11. ↑ Страшимир Н. Лишев, ГЕОГРАФИЯТА НА ИДРИСИ КАТО ИСТОРИЧЕСКИ ИЗВОР ЗА БЪЛГАРСКИТЕ ГРАДОВЕ ПРЕЗ XII в.// АНТИЧНАЯ ДРЕВНОСТЬ И СРЕДНИЕ ВЕКА, ВЬ1П. 10. 1973
  12. ↑ Лео, Мишел (2013). България и нейният народ под османска власт: през погледа на англосаксонските пътешественици (1586 – 1878). Глухарова, Мариета. София: ТАНГРА ТанНакРа. с. 129, 133—134. ISBN 9789543781065. OCLC 894636829.
  13. ↑ а б Стара Загора // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XXXI. (рос. дореф.)
  14. ↑ 137 години от Старозагорското клане – най-жестокият геноцид в отечествената ни история
  15. ↑ Смениха турските имена на 838 местности в Стара Загора
  16. ↑ О ситуации с героизацией нацизма, распространении неонацизма и других видов практики, которые способствуют эскалации современных форм расизма, расовой дискриминации, ксенофобии и связанной с ними нетерпимости (Доклад Министерства иностранных дел Российской Федерации 2022 г.)
  17. ↑ [1] Географски институт на БАН
  18. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 вересня 2014. Процитовано 22 лютого 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Стара Загора
  Це незавершена стаття з географії Болгарії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стара_Загора&oldid=41694150