Станіслав (київський князь)
Станісла́в Іва́нович (1278 — лютий 1339) — легендарний київський князь (1301—1321), відомий лише з пізніших білорусько-литовських літописів, пізніше князь рязанський.
| Станіслав Іванович | |
|---|---|
| Князь Київський | |
| Початок правління: | перша чверть XIV ст. |
| Кінець правління: | 1321 |
| Інші титули: | князь рязанський |
|
| |
| Попередник: | Володимир-Іван Іванович |
| Наступник: | Міндовг Гольшанський |
|
| |
| Дата народження: | невідомо |
| Дата смерті: | після 1321 |
| Дружина: | Ольга Рязанська |
| Діти: | Іван Станіславич |
| Династія: | Рюриковичі, Ольговичі |
| Батько: | Іван Іванович |
Літописні перекази виводять Станіслава з путивльської гілки роду Рюриковичів. Ця династія отримала Київ з допомогою хана Токти бл. 1300/01 років. Станіслав успадкував київський престол після князя Володимира-Івана Івановича.
1321 року Великий князь Литовський Гедимін переміг військо київського князя Станислава, що складалось з руських та татарських загонів «за шість миль від Києва над рікою Пірною чи Ірпінню». В цій битві загинули князь Лев Юрійович та князь Олег Переяславський. Станислав втік до князя Рязанського, одружився з його донькою Ольгою, а згодом став князем Рязанським.
Після перемоги Гедимін нібито призначив намісником Київського князівства Ольгимонта Міндовговича, князя гольшанського.
У науковій літературі Станіслав інколи ототожнюється з Федором Київським або ж ідентифікується як батько згаданого в Любецькому синодику князя Іоанна Станіславовича. Та попри ці спроби довести історичність даного літописного персонажа видається за очевидне, що як він сам, так і все оповідання загалом є вигадкою білорусько-литовських книжників XVI ст., спрямованою на доведення історичного права Литви на інкорпоровані в XIV ст. укр. землі та уславлення роду князів Гольшанських.
Джерела та література ред.
- Русина О. В. Станислав, київський князь // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 802. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.