Спляча красуня (балет)
«Спляча красуня» — балет–феєрія на 3 дії з прологом та апофеозом російського композитора Петра Чайковського на лібрето І. Всеволозького та Маріуса Петіпа за сюжетом однойменної казки Шарля Перро. Написаний у 1889, представлений публіці в 1890.
| Спляча красуня | |
|---|---|
| рос. Спящая Красавица | |
 | |
| Композитор | Чайковський Петро Ілліч |
| Автор лібрето |
Ivan Vsevolozhskyd і Маріус Петіпа |
| Джерело сюжету | The Beauty Sleeping in the Woodd |
| Перша постановка | 3 (15) січня 1890 |
| Інформація у Вікіданих | |
Задовго до Петра Чайковського, за сюжетом казки французький композитор Фердінан Герольд створив балет з такою ж назвою (буквально: Спляча красуня лісу — La Belle au bois dormant) за лібрето Ежена Скріба. Прем'єра цього балету відбулася на сцені Паризької Опери 27 серпня 1829 в постановці балетмейстера Ж.-П.Омера за участі Марії Тальоні, Ліз Нобле та ін.
Нову версію — П. Чайковського й М. Петіпа було визнано видатною, а сам балет посів визначне місце серед світових шедеврів балетного мистецтва.
Головні дійові особи балету: король Флорестан, королева, принцеса Аврора, сім фей: Бузок, Кандід (Щирість), Флер-де-Фарін (Квітуче колосся), Хлібна Крихта, Канарка, Віоланте (Пристрасть) і зла Карабос; принц Дезіре.
Історія створення ред.
| Цей розділ статті ще не написано. |
Перелік номерів ред.
Перелік номерів (згідно із клавіром Петра Чайковського):
- Інтродукція
Пролог
- Марш
- Сцена з танцями
- Pas de six
- Інтродукція
- Адажіо
- Фея щирості
- Фея квітучих колосків
- Фея, що розсипає хлібні крихти
- Фея — щебенюча канарка
- Фея палких пристрастей
- Фея Бузки
- Кода
- Фінал
Дія перша
- Сцена
- Вальс
- Сцена
- Pas d’action
- Адажіо
- Танець фрейлін та пажів
- Варіація принцеси Аврори
- Кода
- Фінал
Дія друга
- Антракт та сцена
- Жмурки
- Сцена
- Танець Герцогінь
- Танець Баронес
- Танець Графінь
- Танець Маркіз
- Фарандола
- Сцена
- Танець
- Сцена
- Pas d’action
- Сцена принцеси Аврори та принца Дезіре
- Варіація принцеси Аврори
- Кода
- Сцена
- Панорама
- Антракт
- Симфонічний антракт (Сон) та сцена
- Фінал
Дія третя
- Марш
- Полонез
- Pas de quatre
- Антре
- Фея золота
- Фея срібла
- Фея сапфірів
- Фея діамантів
- Кода
- Pas de caractere
- Кіт у чоботях та Біла Кішечка
- Pas de quatre
- Сцена
- Попелюшка та принц Фортюне
- Синій птах та принцеса Флоріна
- Кода
- Pas de caractere
- Червоний Капелюшок та Вовк
- Попелюшка та принц Фортюне
- Pas berrichon
- Хлопчик-з-пальчик, його брати та Людожер
- Кода
- Pas de deux
- Інтродукція
- Вихід
- Адажіо
- Принц Дезіре
- Варіація принцеси Аврори
- Кода
- Сарабанда
- Фінал
- Апофеоз
Постановки ред.
- 1890, 3 січня — прем'єра — балетмейстер Маріус Петіпа, художники Генріх Левот, І. П. Андрєєв, К. M. Іванов, Матвій Шишков, Михайло Бочаров (декорації), Іван Всеволожський (костюми), диригент Рікардо Дриго; Аврора — Карлотта Бріанця, Дезіре — Павло Гердт, фея Сірені — Марія Петипа, Кіт у чоботях — Альфред Бекефі (Маріїнський театр, Санкт-Петербург)
- 1966 — Рудольф Нурєєв
- 1996 — Матс Ек (оригінальна версія для трупи Гамбурзького балету)
- 2012 — Метью Борн (оригінальна версія)
- Кевін Маккензі (для Американського театру балету)
- 2015 — Олексій Ратманський (для Американського театру балету)
- 2018, 22 та 23 травня — Раду Поклітару («Київ Модерн-балет», м. Київ) — балет на дві дії за мотивами казки Джамбаттіста Базіле[en][1]
Примітки ред.
- ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (23 березня 2018). Раду Поклітару: Сплячу красуню зустрів під Києвом (укр.). «Дзеркало тижня. Україна». Архів оригіналу за 12 квітня 2019. Процитовано 2019-1-02.
Джерела ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Спляча красуня (балет) |
- «Спляча красуня» пробуджує Мадрид [Архівовано 11 травня 2015 у Wayback Machine.] // «День», 15.09.1998.
- «Спляча красуня». Театр опери та балету ім. Тараса Шевченка.
- Балет «Спляча красуня» на сцені Одеського національного академічного театру опери та балету.
- «Спляча красуня» [Архівовано 9 липня 2013 у Wayback Machine.] на сцені Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва