Спейслеб
Спейслеб або Спейслаб (англ. Spacelab) — американська багаторазова космічна лабораторія, яку як корисне навантаження міг вивести на орбіту космічний корабель багаторазового використання Космічний човник, призначена для виконання експериментів на орбіті навколо Землі, в умовах мікрогравітації. Аналог пілотованої орбітальної станції, здійснює спільний з космічним кораблем політ. Спейслеб складається з кількох компонентів: герметичного відсіку, негерметичної відкритої платформи та іншого обладнання, що розміщується у вантажному відсіку шатла, стулки якого під час польоту розкривалися. При кожному запуску використовувався свій набір компонентів відповідно до потреб місії[1]
Передісторія ред.
Після завершення короткочасного проєкту орбітальної станції Скайлеб НАСА продовжувало цікавитися можливостями для наукових і виробничих експериментів у космосі, проте за бюджетних обмежень не могло розробити повноцінну орбітальну станцію. Тому розробка і створення лабораторного комплексу «Спейслеб» були запропоновані західноєвропейським країнам, вони в особі ESRO, попередника ЄКА цю пропозицію прийняли. 1973 між сторонами був підписаний меморандум взаєморозуміння, 1974 ERNO почав розробку компонентів лабораторії.
Перші вироблені компоненти, включаючи лабораторію LM1, були передані НАСА безплатно в обмін на можливість польотів європейських космонавтів. Другий лабораторний модуль LM2, НАСА придбало у ERNO для польотів за власними програмами[2].
Герметичні модулі для Спейслеб в рамках ЄКА будувала Італія (Італійське космічне агентство); згодом цей досвід дозволив ЄКА та Італії створити для Міжнародної космічної станції (МКС) модулі «Коламбус», «Гармонія», «Спокій», «Купол» і герметичні багатоцільові модулі постачання (MPLM), що запускалися на шатлі: «Леонардо», «Рафаель» і «Донателло».
Менша, але багато в чому аналогічна лабораторія Спейсхеб для польотів в шатлах була створена приватним бізнесом США.
Місії зі Спейслеб ред.
Відкрита негерметична платформа складалася з окремих секцій, в політ могли вирушити до п'яти таких секцій. Герметичних відсіків було вироблено два: LM1 і LM2. Для тих польотів, коли в космос вирушали тільки секції, без герметичних відсіків, іноді використовувався Igloo (Іглу), малий герметичний модуль, в якому містилися прилади, що не працюють у вакуумі[3]. У таблиці нижче наведено список польотів у яких з листопада 1981 до лютого 2000 року брали участь різні компоненти Спейслеб [4][5].
Крім польотів для ЄКА і НАСА, кілька місій Спейслеб на шатлі проводилися повністю на користь і на кошти інших країн: дві-ФРН (D1 і D2), одна-Японії (J).
| політ | човник | Дата запуску | Місія Спейслеб |
Герметичний відсік |
Негерметична платформа |
|---|---|---|---|---|---|
| STS-2 | Колумбія | 12 листопада 1981 | OSTA-1 | 1 секція | |
| STS-3 | Колумбія | 22 березня 1982 | OSS-1 | 1 секція | |
| STS-9 | Колумбія | 28 листопада 1983 | Spacelab 1 | Модуль LM1 | 1 секція |
| STS-41-G | Челленджер | 5 жовтня 1984 | OSTA-3 | 1 секція[6] | |
| STS-51-B | Челленджер | 29 квітня 1985 | Spacelab 3 | Модуль LM1 | MPESS |
| STS-51-F | Челленджер | 29 липня 1985 | Spacelab 2 | Igloo | 3 секції + IPS |
| STS-61-A | Челленджер | 30 жовтня 1985 | Spacelab D1 | Модуль LM2 | MPESS |
| STS-35 | Колумбія | 2 грудня 1990 | ASTRO-1 | Igloo | 2 секції + IPS |
| STS-40 | Колумбія | 5 червня 1991 | SLS-1 | Модуль LM1 | |
| STS-42 | Діскавері | 22 січня 1992 | IML-1 | Модуль LM2 | |
| STS-45 | Атлантіс | 24 березня 1992 | ATLAS-1 | Igloo | 2 секції |
| STS-50 | Колумбія | 25 червня 1992 | USML-1 | Модуль LM1 | EDO |
| STS-46 | Атлантіс | 31 липня 1992 | 1 секція[7] | ||
| STS-47 | Індевор | 12 вересня 1992 | Spacelab-J | Модуль LM2 | |
| STS-56 | Дискавері | 8 квітня 1993 | ATLAS-2 | Igloo | 1 секція |
| STS-55 | Колумбія | 26 квітня 1993 | Spacelab D2 | Модуль LM1 | Unique Support Structure (USS) |
| STS-58 | Колумбія | 18 жовтня 1993 | SLS-2 | Модуль LM2 | EDO |
| STS-59 | Індевор | 9 квітня 1994 | SRL-1 | 1 секція | |
| STS-65 | Колумбія | 8 липня 1994 | IML-2 | Модуль LM1 | EDO |
| STS-64 | Дискавері | 9 вересня 1994 | LITE | 1 секція[8] | |
| STS-68 | Індевор | 30 вересня 1994 | SRL-2 | 1 секція | |
| STS-66 | Атлантіс | 3 листопада 1994 | ATLAS-3 | Igloo | 1 секція |
| STS-67 | Індевор | 2 березня 1995 | ASTRO-2 | Igloo | 2 секції + EDO |
| STS-71 | Атлантіс | 27 червня 1995 | Spacelab-Mir | Модуль LM2 | |
| STS-73 | Колумбія | 20 жовтня 1995 | USML-2 | Модуль LM1 | EDO |
| STS-75 | Колумбія | 22 лютого 1996 | 1 секція[6] | ||
| STS-78 | Колумбія | 20 червня 1996 | LMS | Модуль LM2 | EDO |
| STS-82 | Дискавері | 21 лютого 1997 | 1 секція[6] | ||
| STS-83 | Колумбія | 4 квітня 1997 | MSL-1 | Модуль LM1 | EDO |
| STS-94 | Колумбія | 1 липня 1997 | MSL-1R | Модуль LM1 | EDO |
| STS-90 | Колумбія" | 17 квітня 1998 | Neurolab | Модуль LM2 | EDO |
| STS-99 | Індевор | 11 лютого 2000 | SRTM | 1 секція |
Примітки ред.
- ↑ Walter Froehlich. What is Spacelab ? // {{{Заголовок}}}.
- ↑ Lord , Douglas R. {{{Заголовок}}}.
- ↑ Spacelab, Subsystems Igloo. Смітсонівський національний музей авіації. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 18 вересня 2013.
- ↑ Велика частина польотів наведена у списку на сайті НАСА [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], для польотів, що не увійшли до цього списку, наведено окреме посилання.
- ↑ David Michael Harland (2004). The Story of the space shuttle. Springer Praxis. с. 444. ISBN 978-1-85233-793-3.
- ↑ а б в Spacelab joined diverse scientists and disciplines on 28 Shuttle missions. НАСА. 15 березня 1999. Архів оригіналу за 17 вересня 2012. Процитовано 17 вересня 2013.
- ↑ ESA hands over a piece of space history. Архів оригіналу за 17 вересня 2012. Процитовано 17 вересня 2013.
- ↑ Tim Furniss , David Shayler , Michael Derek Shayler (2007). Manned Spaceflight Log 1961-2006. Springer Praxis. с. 829.
Посилання ред.
- NP-119 Science in Orbit:The Shuttle & Spacelab Experience. Архів оригіналу за 16 травня 2012. Процитовано 17 вересня 2013.