Слов'янська Церква Святого Духа


Покутники (офіційно Слов'янська Церква Святого Духа) — секта на заході України, що виникла в кінці 60-х років в обставинах насильницької заборони Української греко-католицької церкви (УГКЦ) в Галичині[1].

Історія ред.

Близько 1954 року підпільний священик УГКЦ Ігнатій Солтис проголосив воцаріння антихриста в особі радянської влади. За зібраною навколо нього групою послідовників закріпилася назва «Покутник» (від Покута — покаяння). Покутник заперечували радянську владу і її атрибути — паспорти, трудові книжки, а також службу в армії. На певному етапі вони перестали навіть користуватися своїми прізвищами, називаючи тільки ім'я і додаючи до нього слово «Покутник».

Виникнення ред.

Близько 1954 (за іншими джерелами — 1951) року підпільний священик УГКЦ Ігнатій Солтис проголосив воцаріння антихриста в особі радянської влади. За зібраною навколо нього групою послідовників закріпилася назва «покутники» (від Покута — покаяння). Покутники заперечували радянську владу і її атрибути — паспорти, трудові книжки, а також службу в армії. На певному етапі вони перестали навіть користуватися своїми прізвищами, називаючи тільки ім'я і додаючи до нього слово «Покутник».

У той же час між Солтисом та підпільними єпископами УГКЦ виникли богословські розбіжності, в результаті чого церковне спілкування між ними було припинено. Згодом Солтис заявив, що Папа римський Іоанн XXIII (з точки зору покутників — антипапа) відпав від віри. Він розповсюдив повідомлення, в якому стверджував, що попередній Папа Пій XII призначив його своїм наступником — Петром Другим, останнім Папою Римським.

Після арешту Солтиса у 1962 році керівництво рухом перейняв священик Антон Поточняк. Центр світового католицизму, за його словами, перемістився з Риму на гору поблизу села Середнє на Івано-Франківщині. На момент свого другого арешту Ігнатій Солтис вже вважався серед покутників Ісусом Христом, який вдруге прийшов на Землю[2].

Відносини з радянською владою ред.

Ставлення радянської влади до руху покутників було двояким. З одного боку, гранично негативні висловлювання покутників про радянський режим вимагали рішучої реакції, з іншого — оскільки, об'єктивно, покутництво послаблювало підпільну УГКЦ, боротьба з ним велася мляво, репресіям піддавалися тільки ті з них, хто вів активну антирадянську пропаганду[3]. Якраз боротьба з ними була першочерговою аж до 1986 року (Чорнобиля).

У незалежній Україні ред.

Після відновлення незалежності України покутники вийшли з підпілля і дещо пом'якшили своє ставлення до світської влади (зокрема, погодилися приймати документи). Їх громада порівняно численна в західних областях країни, особливо на Прикарпатті. Апостольською столицею вважається Львів.

Покутників внесено в список релігійних організацій, членам яких надається право на альтернативну (невійськову) службу[4].

Примітки ред.

  1. Покутники [Архівовано 2021-07-25 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
  2. / Kovcheh_1_6.pdf Богдан Боцюрків. Українська Греко-католицька Церква в катакомбах[недоступне посилання з липня 2019]
  3. О. Сергій Голованов. Міст між Сходом і Заходом
  4. Альтернативна служба в країнах СНД і Балтії. Архів оригіналу за 6 лютого 2007. Процитовано 5 лютого 2012.

Посилання ред.