Вікіпедія

Синиця Олег Вікторович

український футболіст

Олег Вікторович Синиця (нар. 20 березня 1996, Харків, Україна) — український футболіст, півзахисник клубу «Лівий берег».

Ф
Олег Синиця
Особисті дані
Повне ім'я Олег Вікторович Синиця
Народження 20 березня 1996(1996-03-20) (28 років)
  Харків, Україна
Зріст 180 см
Вага 73 кг
Громадянство Україна Україна
Позиція півзахисник
Інформація про клуб
Поточний клуб Україна «Лівий берег»
Номер 96
Юнацькі клуби
2009−2013 Україна «Металіст» (Харків)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
2013−2016 Україна «Металіст» (Харків) 4 (0)
2016−2017 Україна «Металіст 1925» (ЧУСА)
2017−2019 Україна «Металіст 1925» 55 (17)
2019−2020 Україна «Рух» (Львів) 26 (0)
2021 Латвія «Вентспілс» 12 (0)
2021−2022 Україна «Агробізнес» 20 (1)
2022−2023 Польща «Світ» (Щецин) 41 (13)
2023 − т. ч. Україна «Лівий берег» 16 (4)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.
Інформацію оновлено 5 січня 2024.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Синиця.

Життєпис ред.

Ранні роки ред.

Вихованець академії харківського «Металіста», куди його привів батько у віці 6 років.[1] Із 2009 по 2013 рік провів 38 матчів і забив 5 голів у чемпіонаті ДЮФЛУ.

Клубна кар'єра ред.

31 липня 2013 року дебютував за юніорську (U-19) команду «Металіста» в домашній грі проти луганської «Зорі», а за молодіжну (U-21) команду вперше зіграв 1 серпня 2014 року в домашньому поєдинку проти київського «Динамо». У складі команди U-19 ставав переможцем чемпіонату України серед юнацьких команд сезону 2013/14, провівши 19 зустрічей і забивши 4 м'ячі.

8 квітня 2015 дебютував за основну команду «Металіста» у виїзному кубковому матчі проти донецького «Шахтаря», вийшовши на заміну замість Єгора Чегурка на 73-й хвилині зустрічі.[2] а 6 грудня того ж року вперше зіграв у Прем'єр-лізі, вийшовши на заміну замість Сергія Барилка на 64-й хвилині домашнього поєдинку проти одеського «Чорноморця», на 88-й хвилині якого Синиця отримав жовту картку.[3]

За харківський «Металісті 1925» почав виступати з моменту його створення, зокрема, брав участь у першій офіційній грі клубу 21 серпня 2016 року проти команди «Інгулець-3» (2:1, Синиця відіграв повний матч).[4] Всього у сезоні 2016/17 провів 21 гру та забив 7 м'ячів у чемпіонат України серед аматорів і став срібним призером цього змагання. У наступному сезоні (2017/18) Олег провів за «Металіст 1925» 29 ігор і забив 7 м'ячів у другій лізі чемпіонату України, здобувши у цьому турнірі бронзові нагороди, а також зіграв один матч у кубку України.[5] У сезоні 2018/19 гравець продовжив свою кар'єру в харківській команді, яка виступає вже у першій лізі. Знаковим для Олега став матч 6 серпня 2018 року проти ПФК «Суми», у якому він спочатку не забив пенальті, а потім оформив історичний «покер» (тобто забив 4 голи). Це перший «покер» за всю історію існування клубу.[6]

На початку лютого 2021 року став гравцем латвійського «Вентспілса».[7]

5 квітня 2022 року став гравцем клубу «Світ» (Щецин)[8], який виступає в четвертому дивізіоні чемпіонату Польщі.

Статистика ред.

Станом на 10 червня 2019
Клуб Ліга Сезон Чемпіонат Кубок Дубль
Ігри Голи ГП Ігри Голи ГП Ігри Голи
  Металіст Прем'єр-ліга 2014/15 1 0 16 2
2015/16 4 0 16 4
  Металіст 1925 Чемпіонат України серед аматорів 2016/17 21 7 3
Друга ліга 2017/18 29 7 7 1 0 0
Перша ліга 2018/19 26 10 2 1 0 0

Характеристика гри ред.

За словами самого футболіста, найкомфортніше йому грати в середині поля, хоча часто виступає й на флангах нападу.[1]

Досягнення ред.

  «Металіст 1925»:
  Бронзовий призер Другої ліги України: 2017/18
  Віце-чемпіон Чемпіонату України серед аматорів: 2016/17
  «Рух»:
  Віце-чемпіон Першої ліги України: 2019/20

Примітки ред.

  1. ↑ а б Олег Синиця: «Забивати завжди приємно, тим більше за першу команду» (рос.). FC-Metalist.com. 3 липня 2015. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 грудня 2015.
  2. ↑ Протокол матчу «Шахтар» — «Металіст». FPL.ua. 8 квітня 2015. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 7 грудня 2015.
  3. ↑ Протокол матчу «Металіст» — «Чорноморець». FPL.ua. 6 грудня 2015. Архів оригіналу за 3 вересня 2016. Процитовано 7 грудня 2015.
  4. ↑ «Металіст 1925» перемогою завершив свій перший офіційний матч в історії. Футбол 24. football24.ua. Архів оригіналу за 29 липня 2017. Процитовано 20 листопада 2018.
  5. ↑ Олег Синиця. metalist1925.com. Металіст 1925. Архів оригіналу за 11 червня 2019. Процитовано 20 листопада 2018.
  6. ↑ Олег Синиця: Напевно, і треба не забивати з пенальті, аби забити чотири з гри. Металіст 1925. Архів оригіналу за 3 вересня 2018. Процитовано 2 вересня 2018.
  7. ↑ Українці Слінкін і Синиця перейшли в латвійський Вентспілс. sportarena.com. 4 лютого 2021. Архів оригіналу за 10 лютого 2021. Процитовано 5 лютого 2021.
  8. ↑ Oleg Synytsya — Player profile. transfermarkt.com (англ.). Transfermarkt.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Синиця_Олег_Вікторович&oldid=41363939