Вікіпедія

Світова мережа біосферних заповідників

стаття-список у проєкті Вікімедіа
Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (вересень 2014)

Світова мережа біосферних заповідників (англ. World Network of Biosphere Reserves) — мережа біосферних заповідників міжнародного значення під патронажем ЮНЕСКО, встановлена на Міжнародній конференції з біосферних заповідників (англ. International Conference on Biosphere Reserves) в Севільї в 1995 році.

Мапа мережі станом на 2007 рік: темно-темно-зелений— більше 35 заповідників, темно-зелений— від 20 до 34, зелений— від 15 до 19, світло-зелений— від 10 до 14, світло-світло-зелений— від 5 до 9, жовтий— від 1 до 4. Транснаціональні заповідники рахуються кілька разів.

На даний момент (2019 рік) існує 686 біосферних резерватів в 122 країнах по цілому світі, в тому числі 20 транскордонних об'єктів.[1] В деяких джерелах біосферні резервати називають біосферними заповідниками.

Кількісний поділ ред.

Країни на території яких нараховується більше ніж 10 заповідних резерватів (станом на 2013 рік).

Історія створення мережі ред.

Ідея створення спеціальних зон, в яких можна займатися не тільки збереженням біологічного різноманіття, а й моніторингом екологічних процесів, з'явилася майже відразу. У 1974 році в США був заснований перший біологічний резерват, основною діяльністю якого було проведення довгострокових досліджень (по базі даних програми перші біосферні заповідники з'явилися в 1976 році[2]). У 1976 році було визначено поняття біосферного резервату. Перші біологічні заповідники відкривалися на базі вже існуючих природоохоронних територій, переважно національних парків і заповідників, де стали проводитися наукові дослідження під егідою МАБ. Відповідно, вони практично не виконували функції співпраці і у них була відсутня перехідна зона[2]

У 1983 році в Мінську , СРСР, пройшов перший Конгрес з біосферних резерватів, в результаті якого був вироблений детальний план розвитку .

У 1992 році на саміті «Планета Земля» в Ріо-де-Жанейро була прийнята конвенція про біологічне різноманіття, яка підтвердила необхідність глобального аналізу соціальних та економічних проблем разом з проблемами навколишнього середовища. Конвенція представила екосистемний підхід і сформулювала ідею залучення місцевого населення у збереження і розвиток місцевого навколишнього середовища.

Севільська конференція ЮНЕСКО в 1995 році сформувала Севільську стратегію і прийняла Положення про біосферні резервати. У положенні визначаються процеси формування мережі, номінації, затвердження і виключення резерватів, періодичні перегляди діяльності. Севільська стратегія стала основоположним документом у роботі програми .

Динаміка кількості біосферних резерватів у світі ред.

Рік Кількість біосферних резерватів Кількість країн учасниць
1976 59 8
1981 200 55
2009 533 107
2013 621 117
2014 631 119
2016 669 120
2019 686 122

Визначення біосферного резервату ред.

Ще в 1970 — х роках фахівці ООН запропонували для біосферних резерватів концепцію зонування, яка полягає у створенні трьох спеціальних зон: ядро, буферна зона і транзитна зона[3]. Ядро, або основна територія, — найменш порушена екосистема. Воно користується довгостроковій захистом і дозволяє зберігати біологічну різноманітність. У ядрі проводяться дослідження й інша діяльність яка не вносить великих порушень, наприклад, освітня. У біосферному заповіднику може бути одна або кілька основних територій (кластерний тип ядра). Буферна зона розташовується навколо ядер або примикає до них. Вона використовується для здійснення екологічно безпечної діяльності, наприклад, екотуризму, а також прикладних та фундаментальних досліджень. Буферна зона повинна бути чітко визначена. Транзитна зона, або господарська зона, допускає розміщення населених пунктів і деяку сільськогосподарську діяльність. У господарській зоні місцеві адміністрації та інші організації працюють спільно з метою раціонального управління і стійкого відтворення ресурсів[4].

Збереження біорізноманіття в зоні з найбільш суворим природоохоронним режимом є основним результатом зонування. У буферній зоні існують менш жорсткі обмеження природокористування, а в транзитній зоні обмеження стосуються тільки певних форм діяльності, які можуть завдати непоправної шкоди природним комплексам, які охороняються у біосферних резерватах. Співробітники резервату не мають повноважень здійснювати контроль за землекористуванням в господарській зоні. Переговори носять добровільний характер, заснований на взаємному визнанні інтересів. У разі виникнення протиріч при відсутності законодавчої бази захист біосферних резерватів з боку держави в господарській зоні практично неможлива.

Включення до мережі ред.

Згідно 3 статті Положення, для включення в міжнародну мережу кожен біосферний заповідник повинен виконувати ряд взаємодоповнюючих функцій: збереження, розвитку і науково-технічну функцію. Біосферні резервати затверджуються Міжнародним координаційним радою програми «Людина і біосфера» за заявкою відповідної держави[5].

Регіональні мережі ред.

Важливу роль у роботі програми «Людина і біосфера» грають регіональні мережі. Регіональних мереж п'ять. Вони не мають суворих кордонів і ряд держав бере участь у роботі декількох мереж, наприклад, в базі даних програми біосферні резервати Алжиру включені як в ліги арабських держав, так і в регіональну мережу Африки. Біосферні заповідники розподілені по регіональних мережах наступним чином:

Регіон ЮНЕСКО Кількість біосферних резерватів Кількість країн учасниць
Африка 79 28
Ліга арабських держав 33 12
Азія і Тихоокеанський регіон 152 24
Європа і Північна Америка 292 37
Латинська Америка і країни Карибського басейну 130 21

Всесвітня мережа біосферних резерватів в Африці ред.

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Африці

Африканська мережа була створена на регіональній конференції по кооперації біосферних резерватів в галузі збереження біорізноманіття та сталого розвитку, яка проходила в 1996 році в Дакарі, Сенегал. Наступна зустріч у рамках мережі пройшла в Кейптауні, ПАР, з 10 по 15 вересня 2007 року, остання зустріч відбулася Найробі, Кенія, з 13 по 18 вересня 2010 року. Для збільшення ефективності роботи регіональної мережі було створено чотири тематичних підпроєкти щодо зонування і поліпшення функціонування біосферних заповідників, для зв'язку біосферних заповідників з місцевими адміністраціями, включаючи соціальну і фінансову взаємодію, щодо створення транскордонних міжнародних біосферних заповідників, по логістичній підтримці функціонування заповідників[6].

Фотогалерея
 
 
 
Болома-Біжагош, Гвінея-Бісау Маунт-Муланже, Малаві Кейп-Уайнлендс, ПАР

Всесвітня мережа біосферних резерватів у Лізі арабських держав ред.

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів у Лізі арабських держав

Арабська мережа біосферних резерватів була офіційно створена в 1997 році на зустрічі в Аммані, Йорданія. Метою створення регіональної мережі є об'єднання зусиль національних комітетів країн Ліги арабських держав з створення біосферних резерватів та проведення спільних досліджень. Учасники мережі сформували координаційну раду. На зустрічах ради також проходять наради експертів і технічних робочих груп. Остання зустріч координаційної ради, пройшла в 2010 році в Лівані на території біосферного резервата Шуф[7].

Фотогалерея
 
 
 
Сокотра, Ємен Джурджура, Алжир Шуф, Ліван

Всесвітня мережа біосферних резерватів в Азії і Тихоокеанському регіоні ред.

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Азії і Тихоокеанському регіоні

Регіональна мережа біосферних заповідників в Азії і Тихоокеанському регіоні є єдиною мережею, яка в свою чергу розділена на секції:

  • Східно — Азійська мережа біосферних заповідників ;
  • Південно — Східно — Азійська мережа біосферних заповідників ;
  • Тихоокеанська мережа біосферних заповідників ;
  • Південно — та Центрально — Азійська мережа біосферних заповідників.

Східно — Азійська мережа біосферних резерватів була утворена в 1994 році[8] і включає такі країни як Північна Корея, Республіка Корея, Китай, Монголія, Японія. У 1998 році до мережі приєдналася Росія. Співробітництво здійснюється 16 біосферними заповідниками, які знаходяться в азійській частині країни. Загальні наради в рамках САМБР проводяться за підтримки Пекінського бюро ЮНЕСКО раз на два роки.[9].

Південно — Східно — Азійська мережа біосферних заповідників була утворена в 1998 році і включає такі країни як Камбоджа, Китай, Індонезія, Японія, Лаос, Малайзія, М'янма, Філіппіни, Таїланд і В'єтнам. Крім того, до нарад часто приєднується Австралія[10]. Мережа працює в рамках регіонального бюро Юнекс у Джакарті[9].

Тихоокеанська мережа біосферних заповідників була утворена в 2006 році і включає в себе чотири острівних держави у Тихому океані : Федеративні Штати Мікронезії , Кірибаті , Палау і Самоа . Створення тихоокеанської мережі відображає інтереси регіону в повноправну участь у міжнародній мережі біосферних заповідників. В даний час в регіоні створено три біосферних заповідника[11].

Південно — та Центрально — Азійська мережа біосферних заповідників була утворена в 1998 році і включає такі країни як Бангладеш, Бутан , Індія, Іран, Монголія, Непал, Пакистан і Шрі-Ланка .[12]

Фотогалерея
 
 
 
Озеро Чині, Малайзія Кат Ба, В'єтнам Тонле Сап, Камбоджа

Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній Америці ред.

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній Америці

Європейська мережа біосферних заповідників є найбільшою і найстарішою серед регіональних мереж. Вона включає 34 країн Європи , Канаду та США і представляє 289 біосферних резервати. Зустрічі представників європейської мережі проходять майже кожні два роки з 1986 року[13].

Фотогалерея
 
 
 
Ніагара-Ескарпмент, Канада Пік Європа, Іспанія Ентлебух, Швейцарія

Всесвітня мережа біосферних резерватів в Латинській Америці і країнах Карибського басейну ред.

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній Америці

Латиноамериканська регіональна мережа покликана посилити діяльність програми в країнах Латинської Америки і Карибського басейну, а також Іспанії та Португалії допомогою консолідації зусиль національних комітетів у сфері співпраці та створення нових біосферних заповідників. 14-а нарада регіональної мережі пройшло разом з першою латиноамериканською конференцією з 9 по 14 листопада 2010 року в Пуер-Морелос, Мексика[14].

Фотогалерея
 
 
 
Sian Ka´an, Мексика La Campana-Pecuelas, Чилі Paraná Delta, Аргентина

Біосферні резервати за країнами ред.

Список країн на території яких розташовані біосферні резервати, їх кількість станом на 2013 рік.

Країна Кількість біосферніх резерватів[пр. 1] Регіон
 Австралія 14 Азія і ТО
 Австрія 7 Європа і ПА
 Алжир 6 Ліга арабських держав
 Аргентина 13 Латинська Америка і КБ
 Білорусь 3 Європа і ПА
 Бенін 2 Африка
 Болгарія 16 Європа і ПА
 Болівія 3 Латинська Америка і КБ
 Бразилія 6 Латинська Америка і КБ
 Буркіна-Фасо 2 Африка
 Велика Британія 5 Європа і ПА
 Угорщина 6 Європа і ПА
 Венесуела 2 Латинська Америка і КБ
 В'єтнам 8 Азія і ТО
 Габон 1 Африка
 Гана 2 Африка
 Гватемала 3 Латинська Америка і КБ
 Гвінея 4 Африка
 Гвінея-Бісау 1 Африка
 Німеччина 15 Європа і ПА
 Гондурас 2 Латинська Америка і КБ
 Греція 2 Європа і ПА
 Данія 1 Європа і ПА
 Домініканська Республіка 1 Латинська Америка і КБ
 Єгипет 2 Ліга арабських держав
 Ізраїль 2 Європа і ПА
 Індія 9 Азія і ТО
 Індонезія 9 Азія і ТО
 Йорданія 2 Ліга арабських держав
 Іран 10 Азія і ТО
 Ірландія 2 Європа і ПА
 Іспанія 45 Європа і ПА
 Італія 9 Європа і ПА
 Ємен 2 Ліга арабських держав
 Камбоджа 1 Азія і ТО
 Камерун 3 Африка
 Канада 16 Європа і ПА
 Катар 1 Ліга арабських держав
 Кенія 6 Африка
 Киргизстан 2 Азія і ТО
 Китай 32 Азія і ТО
 Колумбія 5 Латинська Америка і КБ
 Республіка Конго 2 Африка
 Демократична Республіка Конго 3 Африка
 Північна Корея 3 Азія і ТО
 Республіка Корея 5 Азія і ТО
 Коста-Рика 3 Латинська Америка і КБ
 Кот-д'Івуар 2 Африка
 Куба 6 Латинська Америка і КБ
 Латвія 1 Європа і ПА
 Ліван 3 Ліга арабських держав
 Маврикій 1 Африка
 Мадагаскар 3 Африка
 Малаві 2 Африка
 Малайзія 1 Азія і ТО
 Малі 1 Африка
 Марокко 3 Ліга арабських держав
 Мексика 41 Латинська Америка і КБ
 Мікронезія 2 Азія і ТО
 Монголія 6 Азія і ТО
 Нігер 2 Африка
 Нігерія 1 Африка
 Нідерланди 1 Європа і ПА
 Нікарагуа 3 Латинська Америка і КБ
 ОАЕ 1 Ліга арабських держав
 Пакистан 2 Азія і ТО
 Палау 1 Азія і ТО
 Панама 2 Латинська Америка і КБ
 Парагвай 2 Латинська Америка і КБ
 Перу 4 Латинська Америка і КБ
 Польща 10 Європа і ПА
 Португалія 7 Європа і ПА
 Росія 41 Європа і ПА
 Румунія 3 Європа і ПА
 Руанда 1 Африка
 Сальвадор 3 Латинська Америка і КБ
 Сенегал 5 Африка
 Сербія 1 Європа і ПА
 Сирія 1 Ліга арабських держав
 Словаччина 4 Європа і ПА
 Словенія 3 Європа і ПА
 Судан 2 Ліга арабських держав
 США 47 Європа і ПА
 Таїланд 4 Азія і ТО
 Танзанія 3 Африка
 Туніс 4 Ліга арабських держав
 Туркменістан 1 Азія і ТО
 Туреччина 1 Європа і ПА
 Уганда 1 Африка
 Узбекистан 1 Азія і ТО
 Україна 8 Європа і ПА
 Уругвай 1 Латинська Америка і КБ
 Філіппіни 2 Азія і ТО
 Фінляндія 2 Європа і ПА
 Франція 13 Європа і ПА
 Хорватія 2 Європа і ПА
 ЦАР 2 Африка
 Чорногорія 1 Європа і ПА
 Чехія 6 Європа і ПА
 Чилі 10 Латинська Америка і КБ
 Швейцарія 2 Європа і ПА
 Швеція 5 Європа і ПА
 Шрі-Ланка 4 Азія і ТО
 Еквадор 5 Латинська Америка і КБ
 Естонія 1 Європа і ПА
 ПАР 6 Африка
 Японія 5 Азія і ТО
 Казахстан 2 Азія і ТО
 Ефіопія 3 Африка
 Мавританія 1 Африка
  Сан-Томе і Принсіпі 1 Африка
 Того 1 Африка
 Зімбабве 1 Африка
 Мальдіви 1 Азія і ТО
 Литва 1 Європа і ПА
 Гаїті 1 Латинська Америка і КБ
 Сент-Кіттс і Невіс 1 Латинська Америка і КБ
  1. ↑ Транснаціональні резервати рахуються кілька разів.

Транскордонні біосферні резервати ред.

Станом на листопад 2012 року у світову мережу біосферних заповідників входять 12 транскордонні резервати з 21 країни світу.[15]

Країни Біосферний резерват Рік створення
Білорусь/Україна/Польща West Polesie 2012
Хорватія/Угорщина Mura Drava Danube 2012
Марокко/Іспанія Intercontinental BR of the Mediterranean 2006
Чехія/Польща Krkokonose/Karkonosze 1992
Сальвадор/Гватемала/Гондурас Trifinio Fraternidad 2011
Франція/Німеччина Vosges du Nord / Pfälzerwald 2008
Польща/Словаччина Tatra 1992
Польща/Словаччина/Україна East Carpathians 1998
Румунія/Україна Danube Delta 1998
Бенін/Буркіна-Фасо/Нігер W Region 2002
Мавританія/Сенегал Delta du Fleuve Sénégal 2005
Португалія/Іспанія Geres — Xures 2009

Примітки ред.

  1. ↑ World Network of Biosphere reserves(англ.)
  2. ↑ а б Search the Biosphere Reserves Directory(англ.)
  3. ↑ История Концепции «Человек и биосфера» («Man and Biosphere») [Архівовано 2011-09-04 у Wayback Machine.](рос.)
  4. ↑ Биосферные резерваты(рос.)
  5. ↑ International Co-ordinating Council (ICC) of the Man and the Biosphere (MAB) Programme(англ.)
  6. ↑ AfriMAB [Архівовано 2 травня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
  7. ↑ . ArabMAB [Архівовано 2 травня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
  8. ↑ East Asian Biosphere Reserve Network (EABRN) [Архівовано 27 серпня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
  9. ↑ а б 11-ое совещание Восточно-Азиатской сети биосферных резерватов(рос.)
  10. ↑ Southeast Asian Biosphere Reserve Network [Архівовано 27 серпня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
  11. ↑ PacMAB [Архівовано 27 серпня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
  12. ↑ South and Central Asia MAB Network [Архівовано 27 серпня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
  13. ↑ EuroMAB. Архів оригіналу за 29 квітня 2009. Процитовано 1 травня 2019.
  14. ↑ Outcomes of the first Ibero-American Biosphere Reserves Congress(англ.)
  15. ↑ Transboundary Biosphere Reserves(англ.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Біосферні заповідники

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Світова мережа біосферних заповідників
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Світова_мережа_біосферних_заповідників&oldid=37289596