Вікіпедія

Рустем-паша

Дама́т Русте́м-паша́ (осман. رستم پاشا‎, хорв. Rustem-paša Opuković, тур. Damat Rüstem Paşa; бл. 1505 — †10 липня 1561) — великий візир Османської імперії, зять (дамат) султана Сулеймана I Пишного.

Дамат Рустем-паша
Дамат Рустем-паша
Дамат Рустем-паша
Імовірно, Рустем-паша
на мініатюрі XVI століття
35-й Великий візир Османської імперії
28 листопада 1544 — 6 жовтня 1553
Попередник Хадим Сулейман-паша
Наступник Кара Ахмед-паша
37-й Великий візир Османської імперії
29 вересня 1555 — 10 липня 1561
Попередник Кара Ахмед-паша
Наступник Семіз Алі-паша
Народився 20 травня 1505(1505-05-20)
ймовірно, Сараєво, нині — столиця Боснії і Герцеговини
Помер 10 липня 1561(1561-07-10) (56 років)
Стамбул, Османська імперія
Похований Мечеть Шехзаде
Відомий як Великий візир Султана Сулеймана
Країна Османська імперія
Alma mater Enderun Schoold
У шлюбі з Міхрімах Султан
Діти Осман Бей, султанзаде Касім, султанзаде Халід; Айше Хюмашах Султан
Релігія іслам
 Медіафайли у Вікісховищі

Біографія ред.

Традиційно вважається, що Рустем-паша був родом з боснійської сім'ї Опуковичів або Чигаличів, які проживали в Сараєво[1][2][3]. Деякі джерела стверджують, що він був хорватом[4][5][6] зі Скрадину[7], сербом або албанцем[8][9]. У документах від 1557 і 1561 року батьком Рустема-паші вказаний Абдуррахман або Абдуррахім. Також вважається, що в Рустема були два брати — османський адмірал (капудан-паша) Сінан-паша[10] і Мустафа Бей — та сестра Нефісе — всі вони прийняли іслам[11].

Близько 1510-1512 років у віці від 4 до 16 років потрапив до турецького полону. Ці дані, незважаючи на відносну приблизність, дозволяють підрахувати дату народження візира: між 1494-1508, ближче до другої дати. Він був старшим за свою дружину Міхрімах приблизно на 15 років, і був ровесником своєї тещі Хуррем. У легендах вік Рустема був збільшений до 52 років, що заперечує вищевказаним даним.

У 1526 році — брав участь в битві при Могачі на посаді силахтара, султанського зброєносця[1][2]. Після битви — отримав посаду мірахура, першого конюха[12]. У 1533 році — став намісником Теке, пізніше — бейлербеєм Діярбакира, а в 1538 — бейлербеєм Анатолії. У 1539 році — став Третім візиром Дивана. 26 листопада 1539 року з дозволу султана Сулеймана — одружився з його дочкою Міхрімах Султан, отримавши титул дамата — зятя султана[3].

У 1541 році став Другим візиром. У 1544 році між тодішнім великим візиром Сулейманом-пашою і Хюсревом-пашою сталася сварка і бійка на раді Дивану на очах у султана — через що Сулейман звільнив обох. Новим великим візиром султан призначив Рустема[9]. Після того, як в жовтні 1553 року був страчений шехзаде Мустафа, яничари вимагали покарати великого візира, вважаючи його причетним до смерті свого улюбленого шехзаде[13]. Хюррем Султан-Роксолана просила султана помилувати зятя заради дочки[14]. Сулейман звільнив Рустема-пашу з посади великого візира — весь наступний рік він провів в Ускюдарі[9].

У 1555 році — звинуватив великого візира Кара Ахмеда-пашу в хабарництві і домігся від Сулеймана I його страти[15]. 29 вересня 1555 року знову був призначений на вакантну посаду великого візира і займав її до самої смерті.

Помер 10 липня 1561 року[8], ймовірно — від водянки[16]. Похований в мечеті Шехзаде в Стамбулі, в тюрбе, побудованому на прохання Міхрімах Сінаном[17][3].

Діти ред.

Дані щодо імен, статі і кількості дітей Рустема-паші — суперечливі. Точно відомо, що у паші була дочка від Міхрімах — Айше Хюмашах Султан. Її чоловік, діти та онуки були багатими і займали впливові посади[18].

Безіменний син Рустема-паші і Міхрімах Султан покоїться в тюрбе поряд з батьком. Він помер незадовго до смерті батька від епідемії[11]. Дві інші безіменні могили, що знаходяться в мечеті Міхрімах в Ускюдарі, вважаються могилами синів Міхрімах і Рустема — султанзаде Касима та султанзаде Халіда. Існує також могила Осман Бея (†1576 або 1577), сина Рустема-паші від іншої матері[8][19][20][21].

Кіно ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Woodhead C. Rüstem Pasha // Encyclopaedia of Islam (Енциклопедія іслама). — Т. 8 (Ned-Sam). — Brill, 1995. — С. 640. — ISBN 90-04-09834-8
  2. ↑ а б Altundağ Ş., Turan Ş. Рустем-паша // Енциклопедія ісламу (1940-1987) — Т. 9 (Nabaʾ-Rüzzîk) — С. 800-802.
  3. ↑ а б в Topaloğlu A. Rüstem Paşa // Yaşamları ve Yapıtlarıyla Osmanlılar Ansiklopedisi. — İstanbul: Yapı Kredi Kültür Sanat Yayıncılık A.Ş., 1999. — Т. 3. — С. 471-472. — ISBN 975-08-0072-9
  4. ↑ Lybyer A. H. The government of the Ottoman empire in the time of Suleiman the Magnificent. — Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 1913.
  5. ↑ Hammer-Purgstall J. von. Geschichte des Osmanischen Reiches. — 10 vols. — Pest Hartleben, 1833.
  6. ↑ Ibrâhîm P. Tārīḫ-i Peçevī. — Istanbul: Maṭbaʿa-ʾi ʿĀmire, 1866. — Т. 1. — С. 21.
  7. ↑ Fine John V. A. When Ethnicity Did Not Matter in the Balkans. A Study of Identity in Pre-Nationalist Croatia, Dalmatia, and Slavonia in the Medieval and Early-Modern Periods.. — Ann Arbor: The University of Michigan Press, 2006. — С. 215. — ISBN 0-472-11414-X
  8. ↑ а б в Süreyya M. Sicill-i Osmani. — İstanbul: Tarih Vakfı Yurt Yayınları, 1996. — Т. 1. — С. 377-378. — ISBN 975-333-0383
  9. ↑ а б в Rüstem Paşa //Afyoncu E. Türkiye Diyanet Vakfı İslâm Ansiklopedisi. — Istanbul: TDV Yayınları, 2008. — Т. 35. — С. 288–290.
  10. ↑ Kılıç A. Sinan Paşa // Yaşamları ve Yapıtlarıyla Osmanlılar Ansiklopedisi. — İstanbul: Yapı Kredi Kültür Sanat Yayıncılık A.Ş., 1999. — Т. 2. — С. 343-344. — ISBN 975-08-0072-9
  11. ↑ а б Necipoğlu G. The Age of Sinan. Architectural Culture in the Ottoman Empire. — London: Reaktion Books, 2005. — С. 317.
  12. ↑ Necipoğlu G. The Age of Sinan. Architectural Culture in the Ottoman Empire. — London: Reaktion Books, 2005. — С. 314.
  13. ↑ Ibrâhîm P. Tārīḫ-i Peçevī. — Istanbul: Maṭbaʿa-ʾi ʿĀmire, 1866. — Т. 1. — С. 303.
  14. ↑ Harem’den Mektuplar. Siehe Brief Roxelanes an Süleyman, Topkapı Sarayı Arşivi Evrak №5038; teilweise und in Umschrift veröffentlicht / Çağatay Uluçay. — Istanbul: Ötüken Neşriyat, 2011. — С. 80. — ISBN 978-975-437-833-7
  15. ↑ Fassmann K. (Hrsg.) Die Großen der Weltgeschichte / Josef Matuz. — Zürich: Kindler, 1973. — Т. 4. — С. 961–977.
  16. ↑ Busbecq de O. G. Legationis turcicae epistolae quatuor.. — Hanoviae, 1605. — С. 224.
  17. ↑ Necipoğlu G. The Age of Sinan. Architectural Culture in the Ottoman Empire. — London: Reaktion Books, 2005. — С. 327.
  18. ↑ Alberto M. Ghisalberti Dizionario Biografico degli Italiani. [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] — Rom: Istituto della Enciclopedia Italiana, 1981. — С. 25.
  19. ↑ Süreyya M. Sicill-i ʿOsmānī yāḫūd Teẕkireʾi Meşāhīri ʿOsmānīye. — İstanbul: Maṭbaʿa-ʾi ʿĀmire, 1890. — Т. 1. — С. 83.
  20. ↑ Süreyya M. Sicill-i ʿOsmānī yāḫūd Teẕkireʾi Meşāhīri ʿOsmānīye. — İstanbul: Maṭbaʿa-ʾi ʿĀmire, 1890. — Т. 1. — С. 416.
  21. ↑ Osman Bey Türbesi [Архівовано 4 лютого 2014 у Wayback Machine.] // Про могилу Осман Бея на сайті: uskudar.bel.tr (тур.)

Джерела ред.

  • Altundağ Ş., Turan Ş. Рустем-паша // Енциклопедія ісламу (1940-1987) — Т. 9 (Nabaʾ-Rüzzîk) — С. 800-802.
  • Busbecq de O. G. Legationis turcicae epistolae quatuor.. — Hanoviae, 1605. — С. 224.
  • Fassmann K. (Hrsg.) Die Großen der Weltgeschichte / Josef Matuz. — Zürich: Kindler, 1973. — Т. 4. — С. 961–977.
  • Fine John V. A. When Ethnicity Did Not Matter in the Balkans. A Study of Identity in Pre-Nationalist Croatia, Dalmatia, and Slavonia in the Medieval and Early-Modern Periods.. — Ann Arbor: The University of Michigan Press, 2006. — С. 215. — ISBN 0-472-11414-X
  • Hammer-Purgstall von J. Geschichte des Osmanischen Reiches. — 10 vols. — Pest Hartleben, 1833.
  • Harem’den Mektuplar. Siehe Brief Roxelanes an Süleyman, Topkapı Sarayı Arşivi Evrak №5038; teilweise und in Umschrift veröffentlicht / Çağatay Uluçay. — Istanbul: Ötüken Neşriyat, 2011. — С. 80. — ISBN 978-975-437-833-7
  • Ibrâhîm P. Tārīḫ-i Peçevī. — Istanbul: Maṭbaʿa-ʾi ʿĀmire, 1866. — Т. 1. — С. 21, С. 303.
  • Kılıç A. Sinan Paşa // Yaşamları ve Yapıtlarıyla Osmanlılar Ansiklopedisi. — İstanbul: Yapı Kredi Kültür Sanat Yayıncılık A.Ş., 1999. — Т. 2. — С. 343-344. — ISBN 975-08-0072-9
  • Lybyer A. H. The government of the Ottoman empire in the time of Suleiman the Magnificent. — Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 1913.
  • Necipoğlu G. The Age of Sinan. Architectural Culture in the Ottoman Empire. — London: Reaktion Books, 2005. — С. 314-327.
  • Rüstem Paşa //Afyoncu E. Türkiye Diyanet Vakfı İslâm Ansiklopedisi. — Istanbul: TDV Yayınları, 2008. — Т. 35. — С. 288–290.
  • Süreyya M. Sicill-i Osmani. — İstanbul: Tarih Vakfı Yurt Yayınları, 1996. — Т. 1. — С. 377-378. — ISBN 975-333-0383
  • Topaloğlu A. Rüstem Paşa // Yaşamları ve Yapıtlarıyla Osmanlılar Ansiklopedisi. — İstanbul: Yapı Kredi Kültür Sanat Yayıncılık A.Ş., 1999. — Т. 3. — С. 471-472. — ISBN 975-08-0072-9
  • Woodhead C. Rüstem Pasha // Encyclopaedia of Islam (Енциклопедія іслама). — Т. 8 (Ned-Sam). — Brill, 1995. — С. 640. — ISBN 90-04-09834-8
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рустем-паша&oldid=42035033