Вікіпедія

Роксан Гей

американська письменниця
(Перенаправлено з Роксан Ґей)

Роксан Гей (англ. Roxane Gay; 15 жовтня 1974, Омаха)[3][4][5] — американська письменниця, редакторка і коментаторка.[6][7][8] Вона є авторкою колекції есеїв «Bad Feminist» (2014), що стала бестселером за версією «The New York Times», а також збірки оповідань «Ayiti» (2011), роману «An Untamed State» (2014), збірки оповідань «Difficult Women» (2017) і мемуарів «Голод» (2017).[9]

Роксан Гей
Roxane Gay
Роксан Гей у 2014 році
Народилася 15 жовтня 1974(1974-10-15) (49 років)
Омаха, Небраска, Сполучені Штати Америки
Країна  США
Національність Американка гаїтянського походження
Діяльність письменниця, есеїстка, журналістка, письменниця-романістка, викладачка університету, редакторка, літературний критик
Сфера роботи есей, creative writingd[1], англійська[1], фемінізм[1] і літературна критика[1]
Alma mater

Phillips Exeter Academy University of Nebraska

Michigan Technological University
Заклад Університет Пердью
Мова творів Англійська
Magnum opus Bad Feministd, Ayitid, Hungerd і Difficult Womend
Родичі Клодін Гей
У шлюбі з Деббі Міллманd[2]
Нагороди
Сайт: roxanegay.com
CMNS: Роксан Гей у Вікісховищі

Гей була доценткою в Східному Іллінойському університеті протягом чотирьох років, а потім приєдналась до університету Пердью як доцентка англійської мови. У 2018 році вона оголосила, що залишає Пердью, щоб стати гостьовою професоркою в Єльському університеті.[10]

Гей є авторкою публікацій у «The New York Times»,[11] засновницею «Tiny Hardcore Press», редакторкою есеїв у «The Rumpus», а також співредакторкою у колективі неприбуткового літературного мистецтва «PANK».[12][13]

Ранні роки та освіта ред.

Гей народилась в Омасі, штат Небраска,[5] в родині гаїтянського походження.[14] Вона навчалася в середній школі Академії Філліпса Ексетера в Нью-Гемпширі.[15]

Гей розпочала навчання в Єльському університеті, але покинула на першому ж році, щоб продовжити романтичні стосунки в Аризоні.[16][17] Пізніше вона отримала ступінь бакалавра в штаті Небраска, а також здобула ступінь магістра з поглибленим вивченням творчого письма від Університету Небраски-Лінкольну.[18] У 2010 році Гей отримала докторський ступінь з риторики та технічних комунікацій у Мічиганському технологічному університеті,[19] із дисертацією «Subverting the Subject Position: Toward a New Discourse About Students as Writers and Engineering Students as Technical Communicators», науковою керівницею якої стала докторка Енн Брейді.[20]

Bad Feminist ред.

Збірка есеїв Гей «Bad Feminist» була видана у 2014 році й мала широке визнання; вона розглядає як культурні, так і політичні питання, і стала бестселером «New York Times».[21] Рецензент журналу «Time» назвав «Bad Feminist» «посібником про те, як бути людиною» (англ. «a manual on how to be human») і назвав Гей «талантом, який не перестає дивувати» (англ. «gift that keeps on giving»).[22] В інтерв'ю журналу у 2014-му році Гей пояснила свою роль як феміністки і як це вплинуло на її письменницьку справу:

У кожному з цих есеїв найбільш за все я намагаюся показати, як фемінізм впливає на моє життя на краще чи гірше. Ці есеї просто показують, як це — жити у цьому світі як жінка. Це навіть не про фемінізм per se, це про людяність і співчуття.[22]

Розгляд гендерної теорії Роксан Гей так само ініціює в першу чергу з точки зору досвіду, а не з точки зору академічного знання:

На всіх нас вплинула культура, де жінки вважаються нижчими за чоловіків…. У відповідь на ці обмежені способи, якими ми розмовляємо, думаємо про гендер, як ми захищаємо наші права, ці вакууми, в яких ми ведемо культурні розмови, незалежно від того, наскільки хорошими є наші наміри, незалежно від того, наскільки тонко продуманий наш підхід, я не можу перестати думати, — тут ми всі програємо. Я не впевнена, як ми можемо стати кращими у веденні цих розмов, але я знаю, що нам потрібно подолати наші глибоко укріплені позиції та нашу схильність відкидати нюанси. Ми повинні бути більше зацікавлені в тому, щоб робити речі кращими, ніж просто мати рацію, або бути цікавими, або смішними.[23]

У «The Guardian» критикиня Кіра Кокрейн запропонувала подібну оцінку:

Хоча онлайн-дискурс часто характеризується екстремальними, поляризованими думками, її написання відрізняється тим, що є витонченим і дискурсивним, воно здатне заглядати за ріг, розпізнавати інші точки зору і при цьому обережно розвивати свою. У друкованому вигляді, у Twitter та особисто, голос Гей — це голос друга, до якого ти першим звертаєшся за порадою, спокійний і в здоровому глузді, а також смішний, той, хто багато бачив і є абсолютно непохитною на у прагненні до своєї мети.[24]

Група феміністичних вчених і активістів проаналізувала збірку есеїв Гей для «Short Takes: Provocations on Public Feminism», ініціативи феміністського журналу «Signs: Journal of Women in Culture and Society».[25]

Збірка есеїв «Bad Feminist» покладена в основу виступу Роксан Гей на «TED».[26]

Інші проєкти ред.

Гей була редакторкою феміністського онлайн-видання «The Butter» з листопада 2014 по серпень 2015 року.[27] На «The Butter» публікуються найрізноманітніші теми, включаючи інвалідність, літературу, сім'ю, музику.[28] «The Butter» перестало існувати у серпні 2015 року, коли Гей заявила, що вона має «надмірне навантаження» (англ. «simply stretched too thin»).[28]

Гей була колумністкою американського «Guardian» у 2015-2018 роках.[29]

Гей була гостьовою суддею та гостьовою редакторкою щорічної антології «The Masters Review» у 2017 році.

Гей була показана в п'ятихвилинному ролику «This American Life» 17 червня 2016 року, де вона говорить про своє тіло, і те, як її сприймають як товсту людину.[30]

Гей також редагувала книгу «Girl Crush: Women's Erotic Fantasies».[31]

Роксан Гей була включена в книгу 2016 року «В компанії жінок : натхнення та поради від понад 100 творців, художниць і підприємців».[32]

У квітні 2018 року Гей, у співпраці з «Medium», створила місячний попап журнал під назвою «Unruly Bodies». Журнал досліджував відносини, які люди мають з їхніми тілами, через антологію есе 25 авторів (у тому числі й самої Гей).[33]

Нагороди ред.

  • 2015: Нагорода «Pen Center USA Freedom to Write»[34]
  • 2018: Стипендія Гуггенхайма для творчості в загальній науковій літературі[35]
  • 2018: Премія Ейснера за Найкращу Лімітовану серію, за «World of Wakanda» (з Ta-Nehisi Coates та Alitha Martinez)[36]
  • 2018: Нагорода опікунської ради Літературної премії Лямбда[37]
  • 2018: Літературна премія Лямбда за публіцистику на тему бісексуальності, за «Hunger»[37]

Теми ред.

Більшість письмових робіт Гей стосується аналізу та деконструкції феміністських і расових питань через призму її особистого досвіду расової, гендерної ідентичності та сексуальності.[19]

Особисте життя ред.

Гей почала писати есеї у підлітковому віці.[38] На її роботу сильно вплинуло сексуальне насильство, яке вона пережила у віці 12 років.

Гей є відкритою бісексуалкою.[39]

У квітні 2018 року Гей повідомила, що в січні 2018 року вона прибігла рукавної резекції шлунку.[40]

Сім'я ред.

Роботи та публікації ред.

Художня література
  • Gay, Roxane (2011). Ayiti. New York/Oregon: Artistically Declined Press. ISBN 978-1-450-77671-4. OCLC 776999100.
  • Gay, Roxane (2014). An Untamed State. New York: Black Cat / Grove Atlantic. ISBN 9780802122513. OCLC 903123484.
  • Gay, Roxane (2017). Difficult Women. New York: Grove Atlantic. ISBN 978-0-802-12539-2. OCLC 957223378.
Нехудожня література
Інші вибрані роботи

Список літератури ред.

  1. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  2. ↑ https://www.essence.com/love/roxane-gay-wife/
  3. ↑ Gay, Roxane (2017). Hunger: A Memoir of (my) Body (англ.) (вид. Kindle ebook; 1st). New York City: HarperCollins. с. 282.
  4. ↑ Roxane Gay. Freedom from Religion Foundation.
  5. ↑ а б Gay, Roxane. Once, I Was Pretty. freerangenonfiction.com. Архів оригіналу за 30 березня 2016. Процитовано 9 квітня 2016.
  6. ↑ Roxane Gay. Salon.com. Процитовано 3 грудня 2013.
  7. ↑ Halle, Steve (29 березня 2012). Roxane Gay to Visit Bloomington-Normal/ISU on April 17. WordPress.com. Архів оригіналу за 13 грудня 2013. Процитовано 3 грудня 2013.
  8. ↑ Roxane Gay: What Does It Mean To Identify As A Feminist?. NPR.org (англ.). Процитовано 4 вересня 2018.
  9. ↑ About - Roxane Gay. RoxaneGay.com. Процитовано 9 грудня 2018.
  10. ↑ Bangert, Dave (17 листопада 2018). Why Roxane Gay, best-selling ‘Bad Feminist,’ is leaving Purdue. Lafayette Journal & Courier. Процитовано 8 березня 2019.
  11. ↑ Gay, Roxane (21 серпня 2016). Nate Parker and the Limits of Empathy. The New York Times. Процитовано 26 серпня 2016.
  12. ↑ Higgins, Jim (23 травня 2014). Talking with 'An Untamed State' author Roxane Gay. The Milwaukee Journal Sentinel. Процитовано 18 липня 2014.
  13. ↑ About. PANK. Процитовано 18 липня 2014.
  14. ↑ Gregory, Alice (10 жовтня 2014). Daphne Merkin's "The Fame Lunches" and Roxane Gay's "Bad Feminist". The New York Times. Процитовано 5 червня 2015.
  15. ↑ John Freeman (Summer 2014). Roxane Gay. Bomb. Архів оригіналу за 4 березня 2016.
  16. ↑ McArdle, Molly (22 лютого 2017). The Rise of Roxane Gay. Brooklyn Magazine. Процитовано 22 березня 2017.
  17. ↑ Chenery, Susan (17 січня 2015). Roxane Gay, the Bad Feminist as Role Model. The Sydney Morning Herald. Процитовано 22 березня 2017.
  18. ↑ Meltzer, Marisa (14 червня 2017). Roxane Gay's New Memoir About Her Weight May Be Her Most Feminist—and Revealing—Act Yet. Elle. Процитовано 11 квітня 2019.
  19. ↑ а б Roxane Gay. Purdue College of Liberal Arts. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 22 березня 2017.
  20. ↑ Dissertations, Master's Theses and Master's Reports. Процитовано 3 серпня 2014.
  21. ↑ Bad Feminist | Roxane Gay. www.roxanegay.com. Процитовано 8 березня 2016.
  22. ↑ а б REVIEW: Roxane Gay's Riveting Debut Novel An Untamed State. Time (англ.). Процитовано 15 квітня 2019.
  23. ↑ Gay, Roxane (2014). Bad Feminist (English) . United States: Harper Perennial. с. 336. ISBN 978-0062282712.
  24. ↑ а б Cochrane, Kira (2 серпня 2014). Roxane Gay: Meet the Bad Feminist. The Guardian. Процитовано 1 березня 2016.
  25. ↑ Short Takes: Provocations on Public Feminism. Bad Feminist by Roxane Gay. Signs: Journal of Women in Culture and Society. Spring 2016. Процитовано 2 лютого 2016.
  26. ↑ Gay, Roxane, Confessions of a bad feminist (англ.), процитовано 15 квітня 2019
  27. ↑ Gay, Roxane (17 листопада 2014). The Butter: FAQs. The Toast. Процитовано 8 липня 2017.
  28. ↑ а б Gay, Roxane (28 серпня 2015). A Buttery Farewell. The Toast. Архів оригіналу за 27 січня 2018. Процитовано 8 липня 2017.
  29. ↑ Roxane Gay | The Guardian. the Guardian (англ.). Процитовано 21 березня 2019.
  30. ↑ 589: Tell Me I'm Fat. This American Life. 17 червня 2016. Процитовано 6 липня 2016.
  31. ↑ Roxane Gay. Amazon.com. Процитовано 18 липня 2014.
  32. ↑ Bonney, Grace (2016). In the Company of Women. New York, NY: Workman Publishing Co. с. 85. ISBN 9781579655976.
  33. ↑ Gay, Roxane. The Body Is Unruly – Unruly Bodies. Medium. Процитовано 25 квітня 2018.
  34. ↑ Roxane Gay Wins the Freedom to Write Award. Literary Hub. Процитовано 4 березня 2019.
  35. ↑ Bangert, Dave (5 квітня 2018). Purdue’s Roxane Gay, best-selling author, awarded Guggenheim Fellowship. Journal & Courier. Процитовано 8 березня 2019.
  36. ↑ Monstress and My Favorite Thing Is Monsters Are Top Winners at 2018 Eisner Awards. Архів оригіналу за 7 червня 2017. Процитовано 15 квітня 2019.
  37. ↑ а б John Rechy and Roxane Gay Among Winners at 2018 Lambda Literary Awards. Grove Atlantic. Процитовано 4 березня 2019.
  38. ↑ Tietzel, Nina (4 червня 2015). Roxane Gay: Writer and self-proclaimed 'bad feminist' talks truth and fiction. ABC. Процитовано 5 червня 2015.
  39. ↑ Gay, Roxane (11 жовтня 2015). Twitter. Mobile.twitter.com. Процитовано 12 жовтня 2015.
  40. ↑ Gay, Roxane. What Fullness Is. Medium. Medium. Процитовано 15 серпня 2018.
  41. ↑ http://time.com/90402/roxane-gay-an-untamed-state-review/
  42. ↑ Waldman, Katy. It Is Good to Be a "Bad" Feminist. Slate. Процитовано 16 вересня 2014.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Роксан_Гей&oldid=41386488