Розлом Грейт-Глен
Розлом Грейт-Глен - транскуррентний розлом що прямує долиною Грейт-Глен, Шотландія.
Розташування ред.
Розлом Грейт-Глен прямує з північного сходу до південного заходу долиною Грейт-Глен, і далі прямує через Лох-Лінне і Ферт-оф-Лорн, і на північному заході до Ірландії, через озеро Лох-Фоїл, затоку Донегал і Клю. На північному сході розлом переходить у Гранічний розлом Волл і пов'язаний з розломами Мелбі і Нестінг, і далі з мезозойською рифтовою системою на північ від Шетландських островів.
Розлом має продовження на північноамериканській стороні Атлантичного океану, але з Грейт-Глен не має безперервного з'єднання, через спрединг Серединно-Атлантичного хребета утвореного 200 млн. років тому. У Північній Америці розлом прямує через північно-захід Ньюфаундленду, Канада, як розлом Кебот (розлом Лонг-Рейндж) і затокою Святого Лаврентія[1] І має принаймні 480 км завдовжки.
Історія ред.
Розлом Грейт-Глен має довгу історію. Він сформувався наприкінці Каледонського орогенезу, і пов'язаний із зіткненням тектонічних плит Лаврентія і Балтія наприкінці силурійського періоду і продовжився у ранньому девоні (ймовірно, 430-390 млн років). Рух у той час був лівобічний, з ним тісно пов'язано система розломів що прямують субпаралельно Грейт-Глен, це розлом Стратконон (Strathconon) і Стратглесс (Strathglass) на північному заході і розломи Лагган, Тиндрум і Еріх-Лейдон на південному сході. Другий основний етап руху відбувся під час кам'яновугільного періоду, цього разу правобічний.
Заключна фаза формування розлому Грейт-Глен припадає на пізню крейду на початку третинного періоду. Зсув має 104 км завдовжки[2]
Через ерозію уздовж зони розлому під час четвертинного заледеніння було утворено відоме озеро Лох-Несс.
Примітки ред.
- ↑ Redfern, Ron (November 2001). Origins: The Evolution of Continents, Oceans and Life. University of Oklahoma Press. с. 82–83. ISBN 0-8061-3359-7.
- ↑ Overview of Great Glen Fault. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 28 жовтня 2015.
Література ред.
- Dewey, John F.; Kennedy, Michael J.; Kidd, William S.F. (1983). A geotraverse through the Appalachians of northern Newfoundland. У Nicholas Rast and Frances M. Delany (ред.). Profiles of Orogenic Belts (PDF). Geodynamics Series. Т. 10. American Geophysical Union. Архів оригіналу (PDF) за 4 листопада 2015. Процитовано 28 жовтня 2015.
- Dewey, J. F. (2005). Orogeny can be very short. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 102 (43): 15286—15293. Bibcode:2005PNAS..10215286D. doi:10.1073/pnas.0505516102. PMC 1266104. PMID 16126898.
- D. A. Rogers, J. E. A. Marshall and T. R. Astin (1989). Devonian and later movements on the Great Glen fault system, Scotland. Journal of the Geological Society. 146: 369—372. doi:10.1144/gsjgs.146.3.0369.
- M. Stewart, R. A. Strachan, M. W. Martin, and R. E. Holdsworth (2001). Constraints on early sinistral displacements along the Great Glen Fault Zone, Scotland: structural setting, U-Pb geochronology and emplacement of the syn-tectonic Clunes tonalite. Journal of the Geological Society. 158: 821—830. doi:10.1144/jgs.158.5.821.
- Stephenson, D. and Gould, D. (1995). British Regional Geology. The Grampian Highlands (вид. 4). Her Majesty's Stationery Office, London: British Geological Survey.
- Trewin, N. H., ред. (2002). The Geology of Scotland. The Geological Society, London.
- Wilson, Tuzo (14 липня 1962). Cabot Fault, An Appalachian Equivalent of the San Andreas and Great Glen Faults and some Implications for Continental Displacement. Nature. 195 (4837): 135—138. Bibcode:1962Natur.195..135W. doi:10.1038/195135a0.
Координати: 57°05′ пн. ш. 4°46′ зх. д. / 57.08° пн. ш. 4.76° зх. д.