Ригоризм

Ригори́зм (фр. rigorisme від лат. rigor — твердість, строгість) — строгість проведення якого-небудь принципу (норми) у поведінці та думці.

Ригоризм виключає компроміси і не враховує інші принципи, відмінні від позиції суб'єкта. Зазвичай під ригоризмом розуміють моральний (моралістичний, етичний) ригоризм, який полягає в соціальному провадженні моральних норм. Часто це слово використовується у негативному розумінні, на позначення надмірно дріб'язкової суворості в дотриманні правил моральності. Є важливим поняттям етики.

Ригористичними є чимало реліґійних та філософських учень (наприклад, стоїцизм та пуританізм).

Принцип ригоризму в етиці був сформульований І. Кантом у вченні про обов'язок яко єдиний критерій моральності. Із погляду Канта, моральними визнаються тільки вчинки, здійснені за мотивом обов'язку; учинки, здійснені через інші спонукання (звичку або схильність тощо), як не суперечать вимогам обов'язку ба й відповідають їм, не визнаються ним за моральні .

У психопатології

У психопатології термін «ригоризм» означає неухильне, сліпе й неадекватне реальним обставинам дотримання певних принципів, правил, переважно у питаннях моральності. У дітей і підлітків проявляється неприродньою правильністю, слухняністю, зразковістю у поведінці; у дорослих — граничною прямолінійністю, «чесністю», що не зважає ні на що, «відвертістю» аж до реґресивної синтонності. Розглядається яко ознака аутизму.

Література

• О. Левицька. Ригоризм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 549. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Посилання

• Ригоризм // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 321.