Рибальче
Риба́льче (в минулому — В'язимка) — село в Україні, у Чулаківській сільській громаді Скадовського району Херсонської області. Населення становить 967 осіб.
| село Рибальче | |
|---|---|
| |
| Країна |  Україна
|
| Область | Херсонська область |
| Район | Скадовський район |
| Громада | Чулаківська сільська громада |
| Основні дані | |
| Населення | 967 |
| Площа | 0,9 км² |
| Густота населення | 1074,44 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 75621 |
| Телефонний код | +380 5539 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 46°28′26″ пн. ш. 32°14′05″ сх. д. / 46.47389° пн. ш. 32.23472° сх. д.Координати: 46°28′26″ пн. ш. 32°14′05″ сх. д. / 46.47389° пн. ш. 32.23472° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
1 м |
| Водойми | лиман |
| Місцева влада | |
| Карта | |
  Рибальче | |
 Рибальче | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Історія ред.
Після зруйнування в 1709 році Чортомлицької Січі і заснування у 1711 році Олешківської в районі Запорізької протоки (урочище Сагайдачного) почали з'являтися постійні поселенці. Хутір отримав назву Рибальчий.
У 1782 році генерал-прокурор В'яземський отримав 20000 десятин землі в урочищі Садки, нижче лугу Сагайдачного. Один із його маєтків був біля хутора Рибильчий. Від прізвища землевласника новостворене поселення отримало назву В'яземка. Маєток і землі князь подарував своїй дружині Олені В'яземській як весільний подарунок. По купчій 1802 року земля перейшла до барона Миколи Штігліца, який переселив сюди селян з Грушевської економії, що була на межі Катеринославського і Мелітопольського повітів. Після смерті Штігліца власником землі став його брат.
У 1874 році отримав землю і заклав економію в степовій частині Рибальче Великий князь Михайло Михайлович.
У 1884 році в селі Рибальче купує маєток колезький секретар Іван Степанов.
Станом на 1886 рік у селі Збур'ївської волості Дніпровського повіту Таврійської губернії мешкало 1710 осіб, налічувалось 235 дворів, існували 4 лавки[1].
З 1929 року почалося руйнування хуторів навколо Рибальчого.
У 1929 році товариство спільного обробітку землі об'єднали із створеним в Рибальче колгоспом «Нове життя». В цьому ж році був створений риболовецький колгосп «Звільнений батрак» (у 1951 році його перейменовано на рибоколгосп імені Жданова). В 1931 році було організовано риболовецьку артіль «Держлов», яка проіснувала до 1950 року. З вересня 1941 року по 4 листопада 1943 року Рибальче було окуповане німецькми військами.
В 1943 році був організований колгосп «Нове життя», який через чотири роки об'єднався з колгоспом «Шлях до комунізму» в селі Пам'ятному.
25 вересня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Звільнили населений пункт 5 листопада 1943 року.
У 1958 році рибоколгосп ім. Жданова був приєднаний до рибоколгоспу «Победа» в с. Прогної. Згодом центральну садибу перенесли в Рибальче.
У 1958 році відділок колгоспу «Шлях до комунізму» в Рибальче було передано новоствореному лісництву. Поступово вся сільськогосподарська діяльність відділка була ліквідована.
В Рибальче з 1958 по 1965 роки працював відділок заводу «Комунар» з Голої Пристані, на якому виробляли очеретяні плити.[2]
Восени 2017 року Рибальче увійшло до Чулаківської ОТГ. Територіальна громада створена в межах 4-х населених пунктів: села Чулаківка, Рибальче, Забарине і селище Виноградне.[3]
24 лютого 2022 року село тимчасово окуповане російськими військами під час російсько-української війни.[4]
Населення ред.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1059 осіб, з яких 558 чоловіків та 501 жінка[5].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 971 особа[6].
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 89,76 % |
| російська | 9,62 % |
| болгарська | 0,52 % |
Храми ред.
- Храм Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ
Пам'ятки ред.
Аджигольський маяк — найвищий маяк України, побудований в 1911 р. за проектом інженера і вченого Володимира Григоровича Шухова.
Особистості ред.
В селі народились:
- Іван Іванович Стрельченко — заслужений шахтар УРСР, двічі Герой Соціалістичної Праці
- Зима Олександр Вікторович — український поет, прозаїк та журналіст.
- Кононенко Матвій Прокопович (1900—1977) — радянський воєначальник, гвардії генерал-майор (1944)
Посилання ред.
Примітки ред.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
- ↑ https://krai.lib.kherson.ua/litopis-golopristanskyi-pynktu-rubalche.htm
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2019. Процитовано 3 грудня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Військовий експерт пояснив, чому російські війська так швидко захопили Херсонську область. www.unian.ua (укр.). Процитовано 27 лютого 2023.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Херсонська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Херсонська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Херсонська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
|
Це незавершена стаття з географії Херсонської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |