Вікіпедія

Референдум про незалежність

Референдум про незалежність (англ. independence referendum) — вид референдуму, на якому жителі території вирішують, чи має ця територія стати незалежною суверенною державою. Референдум про незалежність, вираженням якого є голосування за незалежність, не завжди в кінцевому підсумку приводить до незалежності.

Референдум про незалежність Східного Тимору 1999 року
Референдум про незалежність Південного Судану у 2011 році
Референдум про незалежність Каталонії 2017

Процедура ред.

Референдум про незалежність зазвичай виникає першим після політичного успіху націоналістів певної території. Це може статися під час виборів політиків чи партій із сепаратистською політикою, або під тиском націоналістичних організацій.

Переговори ред.

Перемовини щодо умов референдуму про незалежність можуть відбуватися між націоналістами та владою, яка здійснює суверенітет над даною територією. В разі погодження умов може бути проведено референдум про незалежність, результати якого будуть обов'язкові та зустрінуть визнання міжнародного співтовариства. Референдуми про незалежність можуть проводитися без згоди національного чи федерального урядів, тоді міжнародне співтовариство, вирішуючи, чи можна визнати результат чи ні, буде спиратися на кілька інших чинників, наприклад, чи пригноблював місцеве населення центральний уряд чи ні.

На перемовинах можна обговорювати різні питання, такі як дата і час опитування, а також умови надання права голосу. У цих випадках часто широко використовується звичайна виборча практика, хоча можуть бути відхилення, як це трапилося зі зниженням віку для голосування на референдумі про незалежність Шотландії 2014 року.

Інші питання, які необхідно обговорити, стосуються того, яке чи які запитання слід поставити в бюлетені та які можуть бути варіанти голосування. На референдуми про незалежність можуть виноситися варіанти більшої автономії та/або статус-кво. Вони також можуть пропонувати для голосування інші конституційні питання. Запитання, які виносять на референдум, можуть бути переглянуті, якщо сторони, які беруть участь у переговорах, вважають їх занадто навідними.

Саме на переговорах потрібно визначити, що зробить результат обов'язковим. Деякі референдуми про незалежність передбачають просту більшість для одного з варіантів. В інших випадках може застосовуватися норма, коли той чи інший варіант, щоб він став обов'язковим, має підтримати певний відсоток голосів або виборців.

Націоналістам може бути важко досягти успішних перемовин через уперте небажання урядів відмовлятися від суверенітету над відповідною територією. Приміром, у Каталонії місцеві націоналісти планували у 2014 році провести референдум, але наштовхнулися на опір уряду Іспанії, внаслідок чого референдум про самовизначення Каталонії відбувся неофіційно і його результат не був обов'язковим.

Наслідки ред.

У разі голосування за незалежність можуть відбутися переговори щодо умов відокремлення території від суверенної держави. Потім виголошується декларація про незалежність нової держави, після чого може настати міжнародне визнання, а також членство в міжнародних організаціях, таких як Організація Об'єднаних Націй. У випадках, пов'язаних із необов'язковими (факультативними) референдумами, це може призвести до одностороннього проголошення незалежності, а отже до появи частково визнаних, як, приміром, після референдуму у Південній Осетії, або самопроголошених, ніким не визнаних держав, прикладом чого можуть слугувати сепаратистські референдуми на Донбасі.

У разі голосування проти незалежності можуть усе ще залишатися сильний націоналістичний рух і заклики до повторного референдуму про незалежність. Наприклад, після двох референдумів у Квебеку Квебекська партія продовжила підвищувати шанси на проведення ще одного референдуму,[1] а Шотландська національна партія зазначила, що референдум 2014 року слід повторити тепер, коли Сполучене Королівство вийшло з Європейського Союзу.

Минулі референдуми про незалежність ред.

Пропонована держава Рік Колишня держава Більшість за незалежність Незалежність Визнання результату Примітки
  Чилі 1817   Генерал-капітанство Чилі (частина Іспанської імперії) Так Так Ні Чилі проголосить незалежність 1818 року і закріпить її після Чилійської війни за незалежність.
  Ліван 1846 Американське колонізаційне товариство Так Так Так
  Республіка Меріленд 1853 Колонізаційне товариство штату Меріленд Так Так Так
  Норвегія 1905   Швеція-Норвегія Так Так Так Референдум щодо розпуску норвезького союзу був про те, чи схвалюють виборці ратифіковане розірвання союзу між двома конституційними державами.
  Ісландія 1918   Данія Так Так Так
  Західна Австралія 1933   Австралія Так Ні Ні
  Камбоджа 1945   Франція Так Так Так
  Монголія 1945   Республіка Китай Так Так Так
  Фарерські острови 1946   Данія Так Ні Ні Декларацію незалежності анулювала Данія
  Ньюфаундленд 1948   Велика Британія Ні Ні Так Давався вибір або приєднатися до Канади, або до відповідального уряду
  Саар 1955   Четверта французька республіка Ні Ні Так Пізніше територію передано Західній Німеччині
  Камерун 1958 Ні Ні Так Референдум щодо нової конституції Франції. Жодне голосування не приведе до незалежності.
  Центральноафриканська Республіка 1958 Ні Ні Так
  Чад 1958 Ні Ні Так
  Коморські острови 1958 Ні Ні Так
  Республіка Конго 1958 Ні Ні Так
  Бенін Республіка Дагомея 1958 Ні Ні Так
  Джибуті 1958 Ні Ні Так
  Французька Полінезія 1958 Ні Ні Так
  Габон 1958 Ні Ні Так
  Гвінея 1958 Так Так Так
  Берег Слонової Кості 1958 Ні Ні Так
  Мадагаскар 1958 Ні Ні Так
  Малі 1958 Ні Ні Так
  Мавританія 1958 Ні Ні Так
  Нова Каледонія 1958 Ні Ні Так
  Нігер 1958 Ні Ні Так
  Сен-П'єр і Мікелон 1958 Ні Ні Так
  Сенегал 1958 Ні Ні Так
  Верхня Вольта 1958 Ні Ні Так
  Західне Самоа 1961   Нова Зеландія Так Так Так
  Алжир 1962   Франція Так Так Так
  Мальта Держава Мальта 1964   Велика Британія Так Так Так
  Родезія 1964 Так Де-факто Ні Чорношкіра більшість населення не змогла проголосувати на референдумі про незалежність Південної Родезії 1964 р., а отже результат був відхилений Сполученим Королівством і міжнародними організаціями. Це викликало оскаржене одностороннє проголошення незалежності Родезії.
  Джибуті 1967   Франція Ні Ні Так
  Пуерто-Рико 1967   США Ні Ні Так
  Західне Папуа 1969   Індонезія Ні Ні Так Питання полягало в тому, чи хоче Західне Папуа відмовитися від свого суверенітету на користь Індонезії. Усі 1025 виборців одноголосно проголосували «за» підняттям рук.
  Північні Маріанські Острови 1969   США Ні Ні Так Більшість проголосувала за інтеграцію з Гуамом
  Бахрейн 1970   Велика Британія Так Так Так Питання полягало в тому, чи бахрейнці віддають перевагу анексії Іраном чи незалежності.
  Ніуе 1974   Нова Зеландія Більшість за асоційований статус Асоційованого статусу досягнуто Так На референдумі йшлося про те, чи має Ніуе стати асоційованою державою Нової Зеландії. Цей політичний статус островів Кука та Ніуе інколи вважають незалежністю.
  Коморські острови 1974   Франція Так Так Так Країна проголосила незалежність 6 липня 1975 року, а Майотта залишилася під контролем Франції.
  Підопічна територія Тихоокеанські острови 1975   США Ні Ні Так За незалежність проголосували тільки виборці на території майбутніх Федеративних Штатів Мікронезії.
  Гватемала 1976 Ні Ні Так Більшість проголосувала за вдосконалений статус-кво
  Аруба 1977   Нідерланди Так Ні Так Плани повної незалежності зведено нанівець 1994 року
  Джибуті 1977   Франція Так Так Так
  Невіс 1977   Сент Крістофер-Невіс-Ангілья Так Ні Ні Референдум улаштувала Реформаторська партія Невісу, але його не визнав уряд Сент-Кіттс і Невіс.
  Квебек 1980   Канада Ні Ні Так
  Кіскей 1980   ПАР Так Де-факто Визнала Південноафриканська Республіка Як і в інших Бантустанів, його незалежність на міжнародному рівні визнано не було.
  Гватемала 1982   США Ні Ні Так
  Федеративні Штати Мікронезії 1983 Так Так Так Мікронезія стала асоційованою державою Сполучених Штатів
  Маршаллові Острови 1983 Ні Ні Так
  Палау 1983 Ні Ні Так Виборці схвалили Договір про вільну асоціацію зі Сполученими Штатами
1984 Ні Ні Так
  Кокосові острови 1984   Австралія Ні Ні Так
  Фолклендські Острови 1986   Велика Британія Ні Ні Так
  Нова Каледонія 1987   Франція Ні Ні Так
  СР Словенія 1990   СФРЮ Так Так Так
  Вірменська РСР 1991   СРСР Так Так Так
  Азербайджан 1991 Так Так Так
  Хорватія 1991   СФРЮ Так Так Так
  Естонія 1991   СРСР Так Так Так
  Грузія 1991 Так Так Так
  Косово 1991   СФРЮ Так Ні Республіка Косово (частково визнана (Албанією))
  Латвійська РСР 1991   СРСР Так Так Так
  Литовська РСР 1991 Так Так Так
  Македонія 1991   СФРЮ Так Так Так Незалежність здобуто 1991 року.
  Нагірно-Карабаська Республіка 1991   СРСР Так Де-факто Ні Привів до фактичної незалежності
  Україна 1991 Так Так Так
  Придністров'я 1991 Так Де-факто Ні Привів до фактичної незалежності
  Республіка Гагаузія 1991 Так Де-факто[2] Ні Привів до фактичної незалежності. Гагаузія реінтегрувалася в Молдову в грудні 1994 року.
  Туркменська РСР 1991 Так Так Так
  Узбекистан 1991 Так Так Так
  Республіка Боснія і Герцеговина 1992   СФРЮ Так Так Так
  СР Чорногорія 1992 Ні Ні Так
  Південна Осетія 1992   Так Де-факто Ні Привів до фактичної незалежності
  Республіка Татарстан 1992   Росія Так Так Ні Татарстан реінтегрувався з Росією де-факто в 1994 році, де-юре в 2002 році
  Еритрея 1993   Ефіопія Так Так Так
  Американські Віргінські Острови 1993   США Ні Ні Так
  Пуерто-Рико 1993 Ні Ні Так
  Кюрасао 1993   Королівство Нідерланди Ні Ні Так Більшість проголосувала за реструктуризацію Нідерландських Антильських островів
  Бонайре 1994 Ні Ні Так Більшість проголосувала за збереження статус-кво.
  Сінт-Мартен 1994 Ні Ні Так
  Саба (острів) 1994 Ні Ні Так
  Сінт-Естатіус 1994 Ні Ні Так
  Бермудські Острови 1995   Велика Британія Ні Ні Так
  Квебек 1995   Канада Ні Ні Так «Ні» перемогло з різницею у 1,16%.
  Себорга 1995   Італія Так Ні Ні Жителі проголосували за незалежність у співвідношенні 304 до 4.[3] Більшість вважає її не стільки фактичною, скільки віртуальною державою.
  Анжуан 1997   Коморські Острови Так Де-факто Ні Де-факто Анжуан залишався незалежним до 2001 року
  Невіс 1998   Сент Крістофер-Невіс-Ангілья Так Ні Так 62% виборців схвалили незалежність, але була потрібна більшість у 2/3.
  Пуерто-Рико 1998   США Ні Ні Так
  Східний Тимор 1999   Індонезія Так Так Так Референдум організувала ООН; незалежність здобуто 2002 року
  Сінт-Мартен 2000   Королівство Нідерланди Ні Ні Так Більшість проголосували за те, щоб стати країною у межах Королівства Нідерландів.
  Сомаліленд 2001   Сомалі Так Де-факто Ні
  Бонайре 2004   Королівство Нідерланди Ні Ні Так Більшість проголосувала за інтеграцію з Нідерландами
  Саба (острів) 2004 Ні Ні Так Більшість проголосувала за прямі конституційні зв'язки з Нідерландами
  Іракський Курдистан 2005   Ірак Так Ні Ні
  Кюрасао 2005   Королівство Нідерланди Ні Ні Так Більшість проголосували за те, щоб стати автономною країною у складі Королівства Нідерландів
  Сінт-Естатіус 2005 Ні Ні Так Більшість проголосували за те, щоб залишитися у складі Нідерландських Антильських островів
  Чорногорія 2006   Сербія та Чорногорія Так Так Так
  Південна Осетія 2006   Грузія Так Де-факто Ні Питання полягало в тому, чи має Південна Осетія зберегти свій «де-факто» незалежний статус
  Придністров'я 2006   Молдова Так Де-факто Ні Питання полягало в тому, чи має Придністров'я зберегти свій «де-факто» незалежний статус
  Токелау 2006   Нова Зеландія Більшість за асоційований статус
та кворуму не досягнуто 		Асоційованого статусу не досягнуто Так На референдумі йшлося про те, чи повинен Токелау стати асоційованою державою Нової Зеландії. Цей політичний статус островів Кука та Ніуе іноді вважають незалежністю. 60% виборців підтримали, але потрібна була більшість у 2/3.
2007 Більшість за асоційований статус
, та кворуму не досягнуто 		Асоційованого статусу не досягнуто Так
  Південний Судан 2011   Судан Так[4] Так Так Незалежності досягнуто 9 липня 2011 року.
  Пуерто-Рико 2012   США Ні Ні Так
  Донецька народна республіка 2014   Україна Так[5] Оголошено[6] Ні Питання полягало в тому, чи повинна т. зв. «ДНР», яка контролює лише частину заявленої території, стати незалежною державою.
  Луганська народна республіка 2014 Так[5] Оголошено[6] Ні Питання полягало в тому, чи повинна т. зв. «ЛНР», яка контролює лише частину заявленої території, стати незалежною державою.
  Венето 2014   Італія Так Ні Ні Референдум провела онлайн і через самодіяльні кабінки для голосування приватна організація «Plebiscite 2013» без перевірки виборців і без співпраці з італійським національним чи венеційським регіональним урядом. 89% жителів проголосували за відділення від Італії.[7] Офіційний референдум про автономію Венето відбувся 22 жовтня 2017 року, на якому 98% проголосували за особливу автономію для Венето.
  Шотландія 2014   Велика Британія Ні Ні Так
  Каталонія 2014   Іспанія Так Ні Ні
  Сінт-Естатіус 2014   Нідерланди Ні Ні Так Більшість проголосувала за автономію у межах Королівства Нідерландів, але низька явка зробила результат недійсним.
  Південна Бразилія 2016   Бразилія Так Ні Ні Називався «плебісцитом», явка становила лише 2,91%.
  Пуерто-Рико 2017   США Ні Ні Так Якби більшість виборців обрали варіант «Незалежність/Вільна асоціація», було б проведено ще один референдум про незалежність за цими двома варіантами. Проте більшість виборців проголосували за статус американського штату.
  Іракський Курдистан 2017   Ірак Так Ні[8] Ні Референдум також відбувся на спірних територіях Північного Іраку.
  Каталонія 2017   Іспанія Так Ні[9] Ні Парламент Каталонії в односторонньому порядку 27 жовтня 2017 року оголосив про створення Каталонської Республіки. Декларацію не визнав уряд Іспанії, який далі розглядає Каталонію як частину своєї суверенної території, встановивши на початку робочого дня 30 жовтня пряме правління. 31 жовтня 2017 року Конституційний суд Іспанії офіційно відкликав декларацію зі зворотною силою.[10]
  Південна Бразилія 2017   Бразилія Так Ні Ні Друга спроба референдуму, названа «плебісцитом», де явка становила тільки 1,72%.
  Нова Каледонія 2018   Франція Ні Ні Так
  Бугенвіль 2019   Папуа Нова Гвінея Так Підлягає узгодженню[11] Так Проводився з 23 листопада по 7 грудня 2019 року.[12][13] Голосування не було обов'язковим, а останнє слово щодо того, що буде з Бугенвілем, має уряд Папуа-Нової Гвінеї.[14] Незалежність буде надано в 2027 році.[15]
  Нова Каледонія 2020   Франція Ні Ні[16] Так

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Neverendum referendum: Voting on independence, Quebec-style. BBC News Online. 8 вересня 2014. Процитовано 1 грудня 2021.
  2. ↑ Marcin Kosienkowski (2017) The Gagauz Republic: An Autonomism-Driven De Facto State The Soviet and Post-Soviet Review, volume 44, no. 3, pp292–313
  3. ↑ Roth, Christopher F. (March 2015). Let's Split! A Complete Guide to Separatist Movements and Aspirant Nations, from Abkhazia to Zanzibar (PDF). Litwin Books, LLC. с. 90. In 1995, Giorgio held a referendum, with Seborgans opting for independence 304-4.
  4. ↑ South Sudan backs independence – results
  5. ↑ а б In eastern Ukraine, polls close amid allegations of double-voting - CNN.com. CNN. 11 травня 2014. Процитовано 30 вересня 2014.
  6. ↑ а б Russia Praises Ukraine's Autonomy Law for Rebel Areas. WSJ. 17 вересня 2014. Процитовано 30 вересня 2014.
  7. ↑ J. Lyman, Eric (19 квітня 2014). Venice wants out of Italy. USA Today. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 12 березня 2023. (англ.)
  8. ↑ Iraqi Kurds offer to 'freeze' independence referendum result. BBC. 25 жовтня 2017. Процитовано 27 жовтня 2017.
  9. ↑ Catalonia independence: Spain takes charge of Catalan government BBC News, 28 October 2017
  10. ↑ Suspendida la declaración de independencia de Cataluña (ісп.)
  11. ↑ Lyons, Kate (10 грудня 2019). Bougainville referendum: region votes overwhelmingly for independence from Papua New Guinea. The Guardian (англ.). Процитовано 11 грудня 2019. Референдум не обов'язковий, і керівництво Папуа-Нової Гвінеї та Автономного регіону Бугенвіль вестиме переговори, а останнє слово залишиться за парламентом Папуа-Нової Гвінеї.
  12. ↑ Mair, John (5 серпня 2019). Bougainville agrees with PNG to delay independence vote till November. Reuters (англ.). Процитовано 5 серпня 2019.
  13. ↑ Bougainville referendum now set to be held on 23 November. Radio New Zealand (en-nz) . 5 серпня 2019. Процитовано 5 серпня 2019.
  14. ↑ Bougainville referendum not binding - PM. Radio New Zealand (en-nz) . 11 березня 2019. Процитовано 18 березня 2019.
  15. ↑ PNG, B’ville agree on latter’s independence. Post Courier (амер.). 7 липня 2021. Процитовано 3 жовтня 2021.
  16. ↑ Sartre, Julien; Doherty, Ben (4 жовтня 2020). New Caledonia rejects independence from France for second time. The Guardian (en-GB) . ISSN 0261-3077. Процитовано 4 жовтня 2020.

Додаткова література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Референдум_про_незалежність&oldid=39557485