Регіональний музей кераміки (Дерута)
Регіональний музей кераміки (італ. Museo regionale della Ceramica) — найстаріший за роком заснування музей кераміки у Італії, розташований у місті Дерута.
Регіональний музей кераміки (Дерута, Італія)  | |
|---|---|
| Museo regionale della Ceramica | |
.jpg) | |
| 38°55′02″ пн. ш. 6°20′23″ сх. д. / 38.91722° пн. ш. 6.33972° сх. д.Координати: 38°55′02″ пн. ш. 6°20′23″ сх. д. / 38.91722° пн. ш. 6.33972° сх. д. | |
| Тип | музей кераміки |
| Статус спадщини | національна спадщина Італіїd[1] |
| Країна |
 Італія |
| Розташування | Дерута, Італія |
| Адреса | 06053[1][2] largo San Francesco[1] |
| Засновано | 1898 року |
| Відкрито | 1998 р. в приміщенні колишнього монастиря св. Франциска |
| Фонд | 6500 документ[3] і 7000 документ[4] |
| Відвідувачі |
2750 осіб (2020)[2] 7856 осіб (2019)[5] 7780 осіб (2018)[3] 3127 осіб (2021)[6] 5100 осіб (2022)[7] |
| Сайт | comunederuta.gov.it/cultura-e-territorio/museo-regionale-della-ceramica/ |
  Регіональний музей кераміки (Дерута) (Італія) | |
 | |
 Регіональний музей кераміки у Вікісховищі | |
Споруда ред.
Музей розташували у історичному центрі Дерути неподалік ратуші у колишньому монастирі св. Франциска Ассізького. За припущеннями монастир заснували 1008 року і первісно він належав чернечому ордену бенедиктинців. Монастир тоді мав наву Санта Марія де Консолі. З середини 13 століття монастир перейшов до францисканців.
Наприкінці 1998 року в приміщеннях монастиря закінчили реставраційні роботи і приміщення передали під музей кераміки.
-
Зала з керамікою доби італійського відродження -
Зала теракоти -
Кераміка 18 століття -
Майстерня Джакомо Манчіні, таріль «Пріам і Тісба»
,_piatto_con_il_mito_di_Priamo_e_Tisbe.jpg)
Колекції і фонди ред.
Вже у 17 ст., коли керамічне виробництво у місті Дерута зазнало спаду, вироби керамічних майстерень почали користуватись попитом у колекціонерів доби бароко. Серед перших колекціонерів керамічних виробів Італії — французький багатій П'єр Кроза. В 19 столітті був заснований музей ужиткового мистецтва у Південному Кенсінгтоні, відомий нині як Музей Вікторії й Альберта. Одним з музейних відділків у ньому став відділок кераміки Італії. Це породило моду на кераміку Італії і її почали збирати різні музеї світу (Лувр, Париж, Ермітаж, Художній музей Волтерс, музей мистецтва Метрополітен тощо).
У Італії керамічними виробами майстерень Дерути зацікавився медик Мільтіад Маньїні (1883—1951). Наприкінці колекціонування його збірка нараховувала більше одної тисячі зразків з Дерути та інших керамічних центрів Італії (Губбіо, Гротальє, Латерца та інші). Коштовну колекцію кераміки Мільтіада Маньїні було придбано 1990 року за участю декількох фінансових джерел. Збірку розмістили у приміщеннях місцевої керамічної фірми Грація Дерута, котра тоді мала просвітницьку мету. В колекції переважали твори 18 століття, менше відомі, ніж керамічні вироби доби відродження. В музей перейшли також вітрини і меблі Мільтіада Маньїні для демонстрації збірок кераміки, що мають історичне значення.
Кераміка Дерути, акварелі Альпіноло Маньїні ред.
Галерея вибраних експонатів ред.
-
Кераміка Дерути. Таріль, розписана люстром з жіночою фігурою у центрі, до 1520 р., Художній музей Волтерс, США. -
Кераміка Дерути. Таріль, 1525 р. «Купальня Діани»
-
Середньовічний реставрований глек (декорд двоколірний) -
Кераміка Дерути. Майстерня Джакомо Манчіні. Таріль з алегорією «Юстиції» (реставрована) -
Кераміка Дерути. Майстерня Джакомо Манчіні. Таріль з сакральним та побутовим сюжетом (відмова від орнаменту бордюра) -
Худ. Альпіноло Маньїні. Акварель, ваза з рослинним орнаментом -
Кераміка Дерути. Таріль з гербом роду Медічі. Національна галерея мистецтва, Вашингтон, США -
Дерута. Таріль з жіночим профілем, початок 16 ст., Художній музей Волтерс, США. -
Кераміка Дерути. Майстерня Джакомо Манчіні. Уламок кахлі з трьома граціями -
Джованні Мецці. Кахля з алегорією смерті, датована 1794 р. -
Кераміка Дерути. Таріль з зображенням каяття св. Єроніма -
Кераміка Дерути. Таріль з зображенням грифона. Національна галерея мистецтва, Вашингтон, США -
Кераміка Дерути. Таріль з профілем римського імператора та літерою N. Національна галерея мистецтва, Вашингтон, США -
Кераміка Дерути. Таріль з жіночим профілем. Національна галерея мистецтва, Вашингтон, США
,_c._1500-1525,_maiolica_-_National_Gallery_of_Art,_Washington_-_DSC09847.JPG)
,_c._1510-1540,_maiolica_-_National_Gallery_of_Art,_Washington_-_DSC09845.JPG)
,_c._1515-1540,_maiolica_-_National_Gallery_of_Art,_Washington_-_DSC09837.JPG)
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в dati.beniculturali.it — 2014.
- ↑ а б Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2022.
- ↑ а б Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2020.
- ↑ ISTAT ISTAT 2015 survey on museums and similar institutions — 2017.
- ↑ ISTAT Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2021.
- ↑ Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2023.
- ↑ Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2024.
Джерела ред.
- Bojani G.., a cura di, Il lavoro ceramico, Milano, Electa Editori Umbri Associati, 1998. ISBN 88-435-7056-0
- Busti G. e Cocchi F., Fatto in Deruta, Ceramiche tradizionali di Deruta, Perugia, Futura, 2001.
- Busti G. e Cocchi F., Maestri Ceramisti e Ceramiche di Deruta, Firenze, Arnaud, 1997.
- Busti G. e Cocchi F., La ceramica umbra al tempo di Perugino, Milano, Silvana Editoriale, 2004. ISBN 88-8215-684-2.
- Busti G. e Cocchi F., Bianchi in Umbria, in De Pompeis V., La Maiolica Italiana di Stile Compendiario, I bianchi, Torino, Umberto Allemandi, 2010. ISBN 978-88-422-1862-3.
Посилання ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Регіональний музей кераміки (Дерута)